Сторінка Василя Чумаченка

Не усі ви є. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа.

( орії, рукопис Войнича)

Гуцули стверджують, що коли нахилитись до поверхні води будь якого струмочка на заводі чі поверхні озера, то там можливо побачити інший світ, що є відображенням світу зовнішнього. То і є світ рахманів де вони живуть, запевняють гуцули. Справді, чим те відображення у воді відрізняється від того світу, який існує назовні? Справа в тому, що вода у тому відображенні знімає ту ілюзію наших уявлень, які панують назовні у нашому конформізмі. Де все носить у собі узагальнену назву. Ми говоримо це півень, це дерево, це людина, це Сонце або ж Місяць не замислюючись над тим, що всього цього насправді не має, не існує в природі. Там є конкретний півень, конкретне дерево, конкретне Сонце та Місяць, як би ми все це не називали ще якось інакше. Ми не тримаємо все те на своєму чуттєвому контакті, тому все довколишнє існує відсторонено від нас. Від чого живемо в світі ілюзії, що відгороджує нас від істинного, живого  світу. З втратою  духовного бачення у технічний вік, ми той чуттєвий контакт загубили і можемо лише споглядати форму  природних об’єктів, існуючу у нашому природознавчому аналізі назовні. Надаючи їм відстороненої назви, опертої на суто зовнішнє враження.

Наслідком цього стала наша безпорадність у цілковитій відгородженості від живого, цілісного світу. Від того постали одвічні питання, що робити далі в цьому світі, бути чі не бути тому чі іншому нашому рішенню або запровадженню.

Природа в нашому довкіллі живе у поєднанні у одне гармонійне ціле у причинно пов’язаному світі. Людина ж сьогодні випадає з нього через свою цілком зовнішню орієнтацію, констатуємо ми. Наслідком цього є коротке життя у “муці божій”, з безліччу помилок та хвороб і зовсім віддаленим від щастя життям. Ми весь час проходимо мимо того, що несе у собі справжнє життя відображене у  воді того струмочка, у світі рахманів, як за переконанням гуцулів. Тому і обертаємось у колесі Сансари за  уявленням Сходу, де весь час наступаємо на одні і ті ж граблі. Тому постає нагальна потреба повернення до того справжнього світу. Ось який вихід з цього пропонує великий адепт Сходу Крішнамурті:

 “  Забудьте все, що ви знаєте про себе, забудьте все, що ви коли небуть думали про себе. Почніть так, як будто ви нічого не знаєте про цей світ взагалі. Ваш розум не здатен мислити не пов’язано, він не здатен побачити цілісність життя через свій абстрагований аналіз. Людський інтелект звик все розділяти на фрагменти, кваліфікувати та оцінювати, через що  втрачається сприйняття чистої реальності”, – запевняє Крішнамурті.

 Чому, так кардинально він стверджував, виникає питання?

Тому що, як на його думку:  “ Мислення завжди обмежене колишнім досвідом, знаннями та пам’яттю. Тому мислячий розум не може відкрити щось абсолютно нове чи істинне “.

Що в решті решт він констатує?

“Я стверджую, що істина – це земля, на якій не має доріг, і ви не можете наблизитись до неї ніяким шляхом, ні через якусь релігію, ні через якусь секту чі природознавство“. Яке кардинал римо католицької церкви  Микола Кузанський  називав вченим незнанням.

І що ж з цього, запитаємо ми знову у Крішнамурті?

 І отримаємо досить дивну відповідь: “ Щастя – дивне явище: воно приходить, коли ви його не шукаєте. Коли не прикладаєте зусиль, щоб бути щасливим. От тоді несподівано, таємничим образом щастя приходить, народжуючись з чистоти, з краси буття“. Невід’ємною часткою якого людина і стає, доповнимо ми його.

Як, який шлях веде до цього, одразу ж виникає у нас питання?

 Колись це питання у свій час було поставлено старому, характерницького роду козаку, він, посміхнувшись у вуса, відповів:  “А ви подивіться на світ через свої руки, ваше тіло на тому внутрішньому просторі бачить і чує. То і живіть в тому, бо по великому рахунку воно з того світу ніколи і не виходило, зберігаючи від того свою єдність“.

Тоді чим є той чуттєвий досвід у нашому сприйнятті світу про який говорить Крішнамурті та той старий козак, одразу ж виникає питання?

І тут стає потрібним наш крок за ту межу ілюзії, що огортає нас в житті. Як його здійснити? Адже ми знаємо, що той світ поруч з нами. Ви можете вийти на прогулянку до лісу чі до скель, фіксуючи свою увагу на антропоморфних, гротескних природних формах до яких у вас немає назви. Цей світ вам малознайомий, тому не викликає у вас ніяких  пов’язаних з ним прямих асоціацій. Поступово у тих мандрах незнайомим світом полуда спадає з ваших очей і ви потрапляєте на волю, де світ ледь помітно змінюється перед вами і ви в ньому раптом починаєте знати. Вже утримуючи довкілля на виниклому чуттєвому зв’язку. Найперше, що приходить, це той вихід з життєвої ситуації, якого ви довго шукали. І ви починаєте знати, як те розрішити. І це рішення зовсім не потребує від вас якихось зусиль, бо все те природно входить у ваше життя. Подібний досвід, опанований вами, веде до вашого нового розсуду, де ви припиняєте приймати будь які рішення, вже знаючи, що воно, те рішення, неодмінно прийде і буде зовсім новим кроком на шляху вашого життя.

Такий перехід, що зветься у науковій езотериці портальним переходом, ще утримують в собі так звані місця сили. Ті портальні переходи, трапляються  на деяких картинах видатних майстрів. Наприклад, цю таємницю утримує в собі відома картина Мони Лізи Леонардо да Вінчі та картина козака Мамая художника Васнецова. Той перехід відкривається в них на полотні, коли на деякий час просто зосередити нерухому увагу на їх образі.

Що знали, що усвідомлювали тоді ті рахмани, про яких говорять гуцули, що опанували той світ, виникає питання? Вони живуть у тому іншому світі де здоров’я, довголіття та щасливе буття  гарантовані тим цілісним простором, що став приступним їм. Як на наш подив, шлях до того простору проведений червоною ниткою в українській національній культурі. Починаючи з мови, наповненою санскритичними лунаннями,  та вишиванок з Хорсовими знаками, рясно вкриваючі наш національний одяг. Хорс, як відомо, є володарем того місячного світу в українському культурному спадку, де і пролягає той шлях.

Але не тільки. Дослідження цього питання у поверненні людини в країну мрій, в Іксланд, як за Карлосом Кастанедою, може відбутись коли у своєму духовному погляді ви проглянете історію життя будь якої людини. Тут вам одразу ж в очі впаде стійкий, автентичний образ набутий людиною у своїй фізичній дорослості, що зберігається незмінним в часі у її енергокомплексі. У кожного він є, і він, цей образ, у кожного має свій вік в межах тридцяти років, як показує  дослідження. Він є тим автентичним образом через який набута людиною внутрішня цілісність спілкується з цілісним світом пануючим за антропологічною межею. Коли цей образ активізувати з середини, як резонуючий знаковий образ, то він, виходячи назовні, повертає людині її цілісне світосприйняття. Вже руйнуючи набуті стереотипи суто зовнішніх усвідомлень, заховані у людській самосвідомості. Те джерело енергій, що відкривається у опануванні себе в цілісності світу через те перевтілення, повертає людині здоров’я та довголіття, разом з тим щасливим життям, про яке вище згадував Крішнамурті. Сьогодні, нова народжена наука, назва якої Есперологія, вже дозволяє це здійснити, виводячи людину з полону того ілюзорного світу, в який вона потрапляє акцентуючи всю свою увагу лише на зовнішньому аспекті оточуючого її світу.

Як там, в тому поверненні до істинного світу почувається людина, знаходимо у великого поета та філософа Персії Румі. “ Не почувайся самітнім, увесь Всесвіт міститься в середині тебе. Ми носимо в собі диво, якого шукаємо назовні. Помиритися з світом це знайти в ньому радість та щастя свого буття“. Як того набути?

“Струмінь життя тече прямо зараз у вашому довкіллі, живіть в ньому”, – говорить до нас Марк Аврелій, щасливо поєднавший у собі полководця та філософа Риму. У даосизмі цей принцип відомий як принцип  “У – вей”, що є рухом людини разом з течією річки життя, у потік якої вона входить у тому образі своєї автентичності. Як це практично здійснити?

“Від думок перейдіть до дій і світ змінеться довколо вас”, – надає того рецепта Бернард Шоу. Підтримує його в цьому і Антуан де Сент Екзюпері у своєму визначальному вислові: “Існує одна проблема, одна єдина в світі, – повернути людству духовний зміст, духовні турботи“. З чим, в світлі вище визначеного, як розуміється, неможливо не погодитись.

Щасти Вам.

“Село! І серце одпочине…

Село на нашій Україні –

Неначе писанка: село

Зеленим гаєм поросло;

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво, а кругом

Широколистії тополі;

А там і ліс, і ліс, – і поле.

Сам Бог витає над селом.

Т. Шевченко

Що стоїть за тим селом Шевченка, виникає питання?

Спорідненість людини і живої природи, природи живого лісу у творі Лесі Українки Мавка, де існують ще рухомі тіні

того, що відтворюється назовні, яскраво демонструють це. Саме проникаючи сюди людина входить у свою власну природу на її онтологічному рівні. Стає тим, чим насправді є, від того зовнішнє, суто технократичне, в чому живе місто, відходить і стає другорядним у людському житті. Все те справжнє, осягнуте у природі мавкиного живого лісу на волі, утримується через мову та звичаєву культуру. Резонуючих з тим невимовним. Де народне Віче займає центральне місце, як споріднене життя колективу соціуму в тому непроявленому, де кожен єдин і множествен одночасно. Менталітет нації, що з цього виходить, дозволяє кожній людині триматися правди життя, саме тієї правди, що йде від її спорідненості з правдою цілісного буття. Саме від цього: “ ми є народ якого правда сила ніким звойована ще не була”, – у Павла Тичини.

Наближеність до природи та відсутність техногенного тиску, під яким лежить місто, на селі надає волю, саме ту волю, що на волі за онтологічною межею вмикає канал людської совісті у її образнім, духовнім спорідненні з Цілим. Саме звідси честь та висока гідність притаманні культурі українського села. А ще радість буття у спорідненості з тим Цілим. Де людина стає тим, чим насправді є – часткою цілісного світу.  Саме звідси у Шевченка, означене вище: “ Село! І серце одпочине … Сам Бог вітає над селом “.

Від того села постає і культура, в якій духовне лицарство не є пустим звуком, а стає силою вилитої на Січі. Де сила людської спорідненості з цілісним світом набувала державного ґатунку у тій малій козацькій державі. І коли сьогодні говорять про повернення до того природного, онтологічного принципу, надвелике значення мають ті правила життя, що були виробленими на Січі у вигляді пануючого там Січового Права. Центральне місце у якім займало лицарське гасло:  “Три речі мають значущість – твій народ, твоя земля і твоє серце. Де ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі “.

Від цього стає зрозумілою хуторська культура Пантелеймона Куліша, яку він невтомно пропагував. Та інтегрована національна культура Донцова. Інтегрована до рівня проникнення людини до самого свого першовитоку, до її джерела. Зрозумілим стає високий, вселенський патриотизм Лесі Українки викладений у її розкритті головної мети людського життя: “Собі дорівнятись“. Саме тому дорівнятись, хто в кожній людині являє собою Сина Божого. “Ти не цей, ти той”, – у суфійській та даоській традицї. Тому, щоб зрозуміти світ та ту його гармонію, що панує у довкіллі, достатньо кожному лише зазирнути в середину себе. Туди, де панує ментальна спорідненість людини і цілісного світу на тонкому, непроявленому рівні її буття.

Щасти Вам

І мене в сім’ї великій, сім’ї вільній, новій не

забудьте пам’янути незлим тихим словом.

(Т Г Шевченко)

Етнічні маркери духовного відновлення українців у новітні часи, з точки зору наукової езотерики або ж Есперології, можуть бути викладеними у відповідних канонах становлення справжньої, цілісної людини;

1. Відати і знати у духовнім пробудженні людської самості на внутрішньому плані життя.
2. Жити в гармонії з світом поєднаним у  причинно організоване Одне.
3. Відчувати і знати правду цілісного світу і слідувати їй.
4. Мати культуру людської справжності у поєднанні з цілісним світом.
5. Знати Бога і служити Йому своїми думками, намірами та справами.
6. Жити на волі, збільшуючи гармонію світу своєю присутністю в ньому.
7. Змінювати світ на краще і мати талан жити в ньому не порушуючи його цілісності.

“Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має”, –  талан ведення життя українців лежить саме в такому короткому записі на одній з картин козака Мамая.

Нова сходинка індоєвропейської культури, передбаченої Докією Гуменною та Олесем Бердником, може виглядати саме в таких спадкоємних канонах пробудженого людського духу. В центрі яких стоїть, як і віддавна, колективна самосвідомість нації поєднаної у Одне. Де скеровуючим фактором є сам народ, а не самодержавство в тій чі іншій формі. В цьому і полягає культурова тяглість українців до гуртового об’єднання, демонструючи тим небачену звитягу та міць справжньої людини на протязі століть.

Настанови на шляху в цілісності світу.

1. Бачити суть у кожному прояві світу і керуватися ним у своєму житті.
2. Поєднувати у собі простоту і багатство накопичене віками та твоїми предками.
3. Йди за течією життя, відчуваючи його ціль та значення.
4. Від того знати який буревій для боротьби, а який потрібно перечекати.
5. Поважай у собі Вище і ніколи не забувай Його.
6. Розвивай в собі талан даний тобі Богом.
7. Передавай нащадкам знання сущого, бо то є основа як їх успішного життя так і твоєї країни.

Те знання сущого завжди панувало у землеробській культурі українців, але воно весь час било по можній кості, про що існують записи у відповідних рукописах, зокрема у Велесовій книзі. Тому у ранньому становленні державності те знання весь час знищувалось, бо виводило людину з під того рабства.

Назва характерницького ордену “Січове Хорсове лицарство або ж Божичі” веде своє проходження від виразу Григорія Сковороди:“ Справжня людина і Бог є одне“. Звідки і автевтичний вираз такої цілісної, поєднаної з Небом людини у нас в Україні – Божичі. Так само звалися племена, що селилися на Півжденному Бузі та називалися  Божичами через свою споріднену з цілісним світом віру.

Віра справжньої, поєднаної у одне ціле людини, веде своє походження від її прямого контакту з Небом світової цілісності на внутрішнім, непроявленім плані. На горизонті якої і існує те джерело життя, про яке у свій час говорив філософ та поет Персії Румі: “Дозвольте тиші привести вас до джерела життя “. І це та сама “Жива вода вічності” про яку згадує великий адепт світу Ісус із Назарету у своїх, записаних учнями Синопсисах . Повернення до того горизонту несе у собі оновлення людського життя, як життя в істині її справжнього буття на землі.

Розумова діяльність людини на зовнішньому плані спирається на аналітичну діяльність мозку в межах накопиченого досвіду життя у своїй образній пам’яті. В межах якої і панує її умоглядна позиція в житті. Те, що приходить в наступному дні тут невідомо, тому консервується, планується у тих умоглядних картинах назовні, де сама ціль людського життя у просторі динамічної, причинно пов’язаної цілісності стає закритою. Так виникає те колесо Сансари, згідно східної традиції, в якому обертається людське життя в пошуці тієї невловимої  правди – істини.

Але існує і інтуїтивно – образна, розумова діяльність людського мозку, коли він в тиші, в режимі навігатора, сприймає ті образні сповіщення, що йдуть з невимовного, як одного причинно повязанного Цілого.  Саме того цілісного світу, часткою якого є сама людина, як жива істота. Подібне співіснування людини з тим великим, причинно пов’язаним цілим веде до щасливого перебігу її життя. Адже все, що з нею відбувається  є самою творчістю цілісності, її передбаченням та веденням людського життя в руслі її сповіданої долі. “Вісті, що приходять з Неба керують світом”, – за Ніцше. Така оновлена релігія справжньої людини стоїть сьогодні на повістці дня. На захисті якої у нас завжди стояло Січове лицарство. Чому? Тому що пробудження того духу давало ту силу, з якою можливо було протистояти тим ордам, що приходили з азійського степу. Однак це затримало у ті часи те державотворення, яке грунтувалось на рабськім поневоленні людини.

Зараз пробудження того духу у вік Сатья Юги відкриває двері до нового кроку у зрощенні індоєвропейської культури. Воно ж у своєму розвитку та поширенні нівелює всі ті ворожі до людини сили, що породжуються у тому, вже пройдешньому постіндустріальному суспільстві сьогодні. Тому відновлення козацької, лицарської культури в Україні сьогодні гостро стоїть на повісці дня. Бо саме воно утримує в собі ті імперативи духу, які є головною зброєю протии розвиненої корупції у суто технічний, віддалений від культури  людської справжності вік.