Сер
4
“Село! І серце одпочине…
Село на нашій Україні –
Неначе писанка: село
Зеленим гаєм поросло;
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво, а кругом
Широколистії тополі;
А там і ліс, і ліс, – і поле.
Сам Бог витає над селом.
Т. Шевченко
Що стоїть за тим селом Шевченка, виникає питання?
Спорідненість людини і живої природи, природи живого лісу у творі Лесі Українки Мавка, де існують ще рухомі тіні
того, що відтворюється назовні, яскраво демонструють це. Саме проникаючи сюди людина входить у свою власну природу на її онтологічному рівні. Стає тим, чим насправді є, від того зовнішнє, суто технократичне, в чому живе місто, відходить і стає другорядним у людському житті. Все те справжнє, осягнуте у природі мавкиного живого лісу на волі, утримується через мову та звичаєву культуру. Резонуючих з тим невимовним. Де народне Віче займає центральне місце, як споріднене життя колективу соціуму в тому непроявленому, де кожен єдин і множествен одночасно. Менталітет нації, що з цього виходить, дозволяє кожній людині триматися правди життя, саме тієї правди, що йде від її спорідненості з правдою цілісного буття. Саме від цього: “ ми є народ якого правда сила ніким звойована ще не була”, – у Павла Тичини.
Наближеність до природи та відсутність техногенного тиску, під яким лежить місто, на селі надає волю, саме ту волю, що на волі за онтологічною межею вмикає канал людської совісті у її образнім, духовнім спорідненні з Цілим. Саме звідси честь та висока гідність притаманні культурі українського села. А ще радість буття у спорідненості з тим Цілим. Де людина стає тим, чим насправді є – часткою цілісного світу. Саме звідси у Шевченка, означене вище: “ Село! І серце одпочине … Сам Бог вітає над селом “.
Від того села постає і культура, в якій духовне лицарство не є пустим звуком, а стає силою вилитої на Січі. Де сила людської спорідненості з цілісним світом набувала державного ґатунку у тій малій козацькій державі. І коли сьогодні говорять про повернення до того природного, онтологічного принципу, надвелике значення мають ті правила життя, що були виробленими на Січі у вигляді пануючого там Січового Права. Центральне місце у якім займало лицарське гасло: “Три речі мають значущість – твій народ, твоя земля і твоє серце. Де ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі “.
Від цього стає зрозумілою хуторська культура Пантелеймона Куліша, яку він невтомно пропагував. Та інтегрована національна культура Донцова. Інтегрована до рівня проникнення людини до самого свого першовитоку, до її джерела. Зрозумілим стає високий, вселенський патриотизм Лесі Українки викладений у її розкритті головної мети людського життя: “Собі дорівнятись“. Саме тому дорівнятись, хто в кожній людині являє собою Сина Божого. “Ти не цей, ти той”, – у суфійській та даоській традицї. Тому, щоб зрозуміти світ та ту його гармонію, що панує у довкіллі, достатньо кожному лише зазирнути в середину себе. Туди, де панує ментальна спорідненість людини і цілісного світу на тонкому, непроявленому рівні її буття.
Щасти Вам