Сторінка Василя Чумаченка

Пізнай себе – пізнаєш свого Бога.

(суфії, Ібен Рушд)

Гностики, хто вони і чого шукають в світі, незмінно постає питання в того, хто звертається до теми людського існування в істині. Причиною цих пошуків є та правда, яку людина має переслідувати у своєму житті. На сьогодні існує два чітко визначених підходи до того, що лежить у самій основі людського існування і та правда життя, якої шукають гностики. Яка приходить через узгодженість дій людини з ведучим принципом причинно пов’язаного світу, існуючого на його тонкому, непроявленому плані.

Як показало дослідження, перша правда сьогодні приходить з аналізу пройдешнього, де накопичений досвід допомагає успішно діяти у перипетіях життя назовні. Але подібна правда існує тут тільки в межах того накопиченого досвіду, що приходить за життя. Ходу світових, віддалених подій вона не зачіпає. На неї сьогодні покладається весь наш технологічний розвиток і все наше природознавство, що опікується ним. Ця правда складена з суто зовнішніх, ситуативних уявлень і тому часто стає правдою Павлика Морозова, відомого персонажа з пост радянських часів.

Друга правда, що може вже нести в собі віддалений результат та передбачення в житті виходить з релігійного канону. Коли людина в своїй діяльності  намагається спиратися на сутностей тонкого плана. У відповідних зверненнях, прохаючи допомоги у розв’язанні того чі іншого питання, що постало у її житті. Завше тут просять захисту та щасливого шляху у перипітеях свого життя чі родини. Але все тут  не так просто, бо людина поступово підкоряє все своє життя тій допомозі, що приходить з Неба, тому духовному впливу сутностей Неба. Справжня наповненість людського життя та його щасливий перебіг у зростанні людського духу тут стоїть під питанням. Бо людина в цьому вже не належить сама собі. Не можливо тут не згадати вченого богослова, кардинала римо – католицької церкви Миколи Кузанського, з вчення якого почалася ера Великого Відродження в Європі. “Справжня істина існує тільки в Єдиному і доступна лише у містичному досвіді, природознавство це наука, яка насправді не знає’, – засвідчив у свій час він,

 І в цих протиріччях у пошуку правди – істини є одна дивина, що одразу ж кидається в око, – довколишня природа,  весь тваринний та рослинний світи живуть в гармонії. Кажуть, що природа нікуди не поспішає, але скрізь встигає, існуючи в гармонії з тим світлом Неба. Одразу ж постає питання, як це може бути взагалі? Бо ж людина частка тієї природи, що панує в довкіллі, тож чому вона з тієї гармонійної складової постійно випадає?

Відповідь очевидна – вона пробує зрозуміти те, що тому розумінню, опертому на існуюче логістичне мислення не підлягає. І вся наполегливість тут заводить її в ту ізоляцію, яка на Сході зветься колесом Сансари. В якому і обертається все людське життя. Може через те, що у справжньому знанні істинного панує давнє правило: “Хто знає, той мовчить, хто не знає – той говорить”. Саме це стверджував наш великий кошовий Іван Сірко, що володів пробудженим духовнім зором.

 Чому “мовчить”, постає питання? Мабуть тому, що опис тих усвідомлень принципово не може бути здійснено в зовнішніх образах та поняттях, бо приходить те все на чуттєвому, кінестетичному доторку до тонкої основи світу пануючій у непроявленім. Вони, ті образи що приходять, несуть в собі відповідний об’єм знань та відповідне спрямування людських зусиль, тому не можуть бути викладеними у лінійному, суто інформаційному підході. Можемо тут згадати існуючі спроби опису дзенівської мантри:  “Ом мані падме хум “. Все, що приходить тут у розкритому просторі цієї мантри, лежить за межами зовнішнього досвіду, змушує вмикати зовсім іншу систему світосприйняття існуючу в людині на рівні її інтуїтивного сприйняття, – скаже нам тут освідчений в езотеричній науці читач.

Тут і виходить на світ божий, згаданий вище гностицизм, як знання тієї правди життя, що приходить з непроявленого, причинно організованого світу на тонкому плані нашого буття. Людина тут сама бачить і знає в середині себе, без посередників торкаючись того божественного плану світу пануючого в його причинно організованій цілісності. “Для цього в тебе є саме головне, – в тебе є ти сам, як частка світової цілісності”, – говорить гностична наука.

Все тут врешті решт стає залежним від шляху, яким людина приходить до того усвідомлення сьогодні, починаючи від природних еліксирів та різного рода помічників з польових духів та шаманів, що панують у так званім язичничестві і в релігійних канонах, що опікують людську діяльность на зовнішнім плані життя. Досягаючи того через молитву, яка, за визначенням Гете, без чуття Небом не сприймається. Тому існують  практики пробудженого людського духу, на яких стоїть екзістенціоналізм, що усвідомлює все те з середини людської сутності,  через те чуття бачення. Яке приходить, наприклад, коли ви, стоячи під деревом, починаєте спостерігати небо крізь його листву.

Що, врешті решт, сьогодні стає причиною того чистого сприйняття живої етики життя? Таких причин існує дві.

Перша з них, це високий рівень відстороненого абстрагованого мислення, вже готового до сприйняття різноплановості знакових образів цілісного світу. Здобутий переважно у технічну еру розвитку людства. Що і покладається у основу сучасного гностицизму, яскравими представниками якого є згадані вище Жан – Поль Сатр та Альбер Камю.

Друга причина, це адаптованість тонкого плану людини, що зрощена  у природному оточенні місця проживання. Це ті дві головні умови, коли  інтуїтивно образне мислення зрощеного тонкого плану людини може стати опорою її життєдіяльності,  долаючи межу ілюзорного світу на зовнішнім плані.  Тут в нагоді постає культура будь якого етносу, в якому контакт з тонким планом світу проходить через затверджені базальні комплекси, набуті у контакті з природним довкіллям з дитинства. Де, образно говорячи, людина “знає і відає обаполи тирла” або ж природної толоки свого життя, сприймаючи все те на своєму інтуїтивному рівні.

 Подібне знання знає правду життя, маючи від того “творящу силу, що приходить коли людина з богами живе у єдиній правді, які є суть образи”, Саме через ті резонуючі з Цілим образи людина сама входить до причинного плану світу, як про це згадується у Велесовій книзі. В якій послідовне викладення відомих законів світової езотерики говорить про автентичність приведених у ній текстів. Як все те стає досяжним, постає тут питання?

І тут на повний зріст постає порада великого адепта світу Ісуса із Назарета:  “Пізнай те, що перед обличчям твоїм, і те, що приховане від тебе, відкриється тобі. Бо виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”. А ще маємо таємні слова, які він сказав своїм учням на однині: “Все у всьому і довкола. Хто входить в це отримує силу Сина Божого “. Як, у який спосіб та правда – сила таки входить у людське життя, виникає питання?

І тут нам в допомогу приходить старий мудрець Сходу Лао Дзи:    “Сила в поруху, якого ти не робиш сам. Щастя в тому, що приходить само. Сила полягає у тому твоєму недіянні. Не існує того, що людина не могла б в ньому здійснити”. У своєму сполученні з причинною правдою Неба, доповнимо ми його. “Певно мабуть тому, що  наперед вона випускає свою силу Божу”, – скаже нам знаюча людина. “Пізнай себе пізнаєш свого Бога”, – як за висновком великого суфія Сходу Ібен Рушда.

І тут, мабуть, потрібні пояснення, які знаходимо в осмисленні гоностичній мудрості сьогодні. Де головний посил усіх великих гностиків, того самого Жан – Поль Сатра та Альбера Камю, полягає в тому, що людина перебуває в стані духовного сну або забуття в матеріальному світі. Де діє ніяк не узгоджено з живою етикою життя. Спасіння це не викуп чієїсь провини, а пробудження душі до своєї істинної божественної природи. В чому проявляється та божественна людська природа, яку вони досліджують?

В сроднім веденні свого життя з цілісним світом на кермі якого лежать людські руки. Чому? Бо справжнє знання утримує в собі три дійства, три звершення: усвідомлення та розуміння, силу спорідненого наміру на дію, та образну мету того діяння. От через ту споріднену, образну мету в людське життя і приходить те божественне, про яке говорять  гностики.

Щасти Вам.