Сторінка Василя Чумаченка

Шляхи віри сьогодні являють собою вкрай заплутане міжконфесійне явище, відсутність внутрішнього, причинного розкриття в яких, породжує їх майже одвічне протистояння. З такою самою дилемою зіштовхнувся і князь Володимир, що намагаючись наблизити Русь до цивілізованого світу, спробував її охрестити за Візантійським каноном. Але Русь мала розвинену культуру внутрішнього світосприйняття, до якої дуже погано підходило вже соціалізоване, імперське християнство Візантії. Намагаючись поєднати те і друге Володимир і його син Ярослав,  прозваний мудрим, запровадили на Русі так званий двоєвірний синкретизм. Який чітко проглядає на так званім кулоні князя Володимира, на якому з одної сторони викарбуваний лик християнського апостола, а на іншому образ язичницького бога. На яку віру насправді спиралася Русь у своєму хрещені, виникає питання?

Слово religio від початку несе у собі зв’язок людини з правдою Неба, що несе у собі її єдиний витік. Всі світові конфесії, існуючі сьогодні, погоджуються з цим. Їх протистояння породжене культовим посередником, який у них стоїть між людиною та Небом. Але Русь від початку мала той зв’язок і посередник тут відігравав скоріше функцію заохочення та прикладу жертовного життя на шляху духовного зростання. Настанови у проходженні цього шляху проголосив у свій час сам Ісус із Галілеї:”пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тоб , шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам, просіть і дано вам буде,  що я можу зможете і ви і ще більше того зможете“, – сповіщував у свій час він.

Маємо тут дуже чітку програму дій, яка і отримала своє відображення у храмі Софії  Київської. Давні фрески якої по сьогодні утримують психофізичні настрої проходження до означеного вище знання у пов’язаності людини з цілісним аспектом світу. Саме в такому підході покаяння, змирення та прощення набувають зовсім іншої змістовності, вони стають необхідними настроями входження у простір внутрішньої віри, де необхідність у будь якому посередництві зникає. Тобто людина змирюється, кається та входить в прощу не перед кимось, а насамперед перед самою собою, перед своїм власним світом, входячи через це у відповідно змінені психофізичні стани. Саме ці настрої і несуть давні фрески храму Софії Київської у відповідному розписі ротондних переходів у своєму периметрі. Тут існують, як це показує психометрія розпису, шлях простолюдина, шлях монаха,  шлях архірея та шлях схимника. Всього ж шляхів повинно існувати за числом бань на храмовому комплексі, в яких значне місце посідає шлях правителя та патріарха.

На сьогодні чітко прослідковується, через звільнення стін від нашарувань суто сюжетного візантійського розпису, лише шлях простолюдина, що починається одразу ж праворуч після сходів. Настрої входження тут йдуть у такій послідовності знакового розпису ротондних переходів:

в першому переході набувається психофізичний настрій змирення, в другому каяття, в третьому прощення. Далі йдуть стани входження в істину, набуття стану мудрості та єднання у святості цілісного буття. Зцілення та причастя відбувається, за задумом архітекторів фрескового розпису, перед Пантелеймоном Цілителем, за яким відбувається благословення на нове життя самою Орантою перед олтарем храму. Оріська культура та первинне, гностичне християнство збереглися тут в цілковитій недоторканості, змінивши лише свій зовнішній прояв.

Саме тут проглядає мудрість Ярослава, який керував цим розписом після смерті батька. Релігія внутрішнього світосприйняття цілком проглядає у тому, що ми сьогодні говоримо як про двоєвірний синкретизм, який насправді ввів на Русі князь Володимир. Тобто те, що ми сьогодні називаємо внутрішньою релігією та культурою супраментального, цілком було присутнім на терені давньої Київської Руси.

Імперські традиції двуголового візантійського орла від того не мали великого впливу на Русь, яка так і залишилася у межах спадкоємної віри у причинну правду світу, та того єдиного духу, що опановує ним.

Від цього храм Софії Київської ні в чому не поступається храмовим комплексам Тібету, де так само пролягають шляхи людського сходження до вищих станів свідомості сьогодні. А в де в чому навіть перевершує їх у палітрі шляхів сходження представлених тут, які ще чекають свого дослідження.  Сьогодні ця культура людської справжності та належності світовій цілісності цілком присутня в українському етносі, який є спадкоємцем тих часів. Тому на запитання  ким є справжній українець, – відповідь стає напрочуд простою, це людина, що володіє спадкоємним внутрішнім світосприйняттям і живе за ним у своєму житті.

Почати тут можливо з вислову Пітака з Метілени, великого грецького філософа, який на запитання, що краще всього для людини у її житті відповів:”добре робити те, що робиш “. В раніших дослідженнях ми з тобою, шановний читачу, дійшли думки, що добре робити свою справу може тільки людина, яка має талан до неї. В цей час вона робить свою справу споріднено з цілісним планом, де черпає своє натхнення. Вона в цей час бачить відповідний образ, що походить з відповідного горизонту цілісності, а тому споріднюючись з ним, розчиняється у тім непроявленім, ціліснім аспекті світу. Щастя буття людини  лежить саме в цьому, дійшли ми такого висновку.

Яким шляхом людина йде до цього, виникає питання? Вона ж в своєму житті не тільки працює, а робить в ньому багато іншого, скаже нам будь хто. Родина, дім,  кохання, обов’язки перед країною, наприклад, війна, це також входить до того життя. Але якщо і тут переслідувати щасливе майбуття, то все це веде у кінцевому результаті до тієї ж спорідненості, скаже нам езотерично освідчений читач. Дійсно, талан потрібно мати у всьому, для цього потрібно мати розвинену внутрішню культуру, головним в якій є духовне бачення, або інтроспективне сприйняття світу на тонкому, ментальному плані, підтримаємо ми його. Виникає питання чим є життя сьогодні з точки зору супраментальної психології і які шляхи лежать у ній для його відтворення?

Воно сьогодні переповнене безліччю питань виконання яких простягнуто у безнадійну безкінцевість. Питання добра і зла, війни та миру, мети людського життя та місця самої людини в ньому. Все це майже вічним тягарем лежить на людській душі і породжується одним єдиним не вирішуваним питанням, яке у своїй безуспішній боротьбі шукає відповіді кожна людина в світі. Це питання змістовності самого буття його правди та причетності людини до нього. А ще над цим висне зневіра, що коли небуть це питання буде вирішеним. Саме звідси постають всі людські гріхопадіння породжені тим відчаєм. В супраментальній психології  відповідь на це питання напрочуд коротка, в житті людині потрібно бути, ставши його головним дієвим елементом. Тобто,  бар’єр ілюзії, що відділяє людину від дійсного стану речей в світі повинен бути подоланим.

Для цього потрібен вихід за межу антропологічного бар’єра, скаже нам еотерично освічений науковець, потрібен вихід за межу  славнозвісної платонівської печери констатує він. Цей вихід потребує зміни світоглядної позиції, говорить супраментальна психологія, в старому підході проходу не існує. Зміна позиції спостерігача у природознавстві починається з включення так званої третьої сигнальної системи, яка є ментальним чуттям – баченням на внутрішньому плані, говорить проведене дослідження. Саме тут існує причинна, законодавча база того, що вирує на зовні. Саме у дотику до неї починає працювати пряме невербальне сприйняття світу, у якому образно – понятійне мислення відіграє суто допоміжну роль.

Виникає знову ж таки питання, що таке той внутрішній план? Він знайомий нам, як простір нашої образної пам’яті, де ми бачимо картини пройдешнього свого життя. Бачимо прямим способом у невербальнім сприйнятті прилучаючи до цього свій внутрішній, ментальний план. Саме він стає робочим модельним простором у супраментальній психології, коли людина починає діяти в ньому застосовуючи задля цього свою ментальну проекцію. Наприклад, ви можете обійти довкола старого млина, що зберігся у вашій пам’яті. В цей час ви відмітите одну дивину, ваша свідомість почне вільно переміщуватись між вами та вашим образом, що буде гуляти довкола того млина. Ви зможете ввійти в нього і відчути запахи старої деревини млина та пахощі полинної трави під полуденним сонцем, що росте довкола нього. Ця можливість виникає через існування третьої позиції, яка дозволяє все це здійснити. З книг Перепиліцина вона відома як Гід, план енергокомплексу, що керує ним. Шри Ауробіндо Гош говорить про нього, як про супраментальний план, що поєднує людину з світом цілісності.

Що дає тут  невербалізований, чуттєвий, ментальний дотик? Він дозволяє у дотику до цілісного плану знати, передбачувати події на зовнішньому плані, результатом чого життя людини стає слідуванням живій етиці життя в будь чому, в будь якій діяльності назовні. Ви можете, наприклад, ввести у той модельний простір картину реального життя з свого оточення, так би мовити “згадати” його у ньому. Внаслідок отримаєте дивну якість, ви зможете проглядати його пройдешнє і заглядати у його майбутнє, просто зміщуючи у тій уявній картині час.  Виходить буття людини може бути здійнятим на зовсім інший рівень, в якому вона володітиме причинною правдою в подійних планах ареалу свого життя. Що є головним в цьому новому, набутому рівні життя?

Згадана вище спорідненість з цілісним світом надає стану волі, в якій вже тепер і проходить людське буття. Ця воля дозволяє в межах цілісності, яка від початку є рідною домівкою для людини, йти шляхом своєї судженої долі, в якій остаточно постає її справжність та зникає головне питання, яке тяжіє над нею на зовнішнім плані.

Що для цього потрібно зробити сьогодні, виникає питання? Все полягає у розкритті внутрішнього плану, доступ до якого відкриває чуття – бачення ментального тіла у відстороненості від суто зовнішнього сприйняття. Для цього, за рецептом оріїв, потрібно помалу свою власну мету носити, мати міру по волі і по вірі. Тобто, відійти від зовнішнього, як головного чинника у прийнятті рішень, зробивши його другорядним аспектом свого життя. Що можливо тільки у переході до нової віри, до життя у істині свого справжнього буття. Від чого світ людини змінюється від ілюзорного до справжнього, в якому тільки і може постати її велич як сутності світового рівня.

Що це, зовсім новий спосіб життя? – може запитати тут допитливий читач. Судячи з витоків давньої філософії, це скоріше давно забутий спосіб людського існування, закріпити якого у свій час не вдалося через низький рівень абстрагованого мислення пануючого в ті часи. Через що сила цілісності не могла у повній мірі проявитися у людському  житті. Саме за для цього і потрібна була ера суто техногенного розвитку, яка і дала ту необхідну висоту евристичної стелі абстрагованого мислення. Коли людська миследіяльність стала дорівнювати тонким аспектам непроявленого.

Ви згадали про віру, – тягне руку допитливий читач, – чим вона є на внутрішньому плані?

Пусковим гачком будь якої нашої діяльності є віра, що це може бути здійснено. Навіть коли ми рухаємось, розмовляємо, для цього потрібна віра в те, що ми це можемо. На внутрішньому плані вона приходить від невербалізованого сигналу, – це здійснити можливо, бо образ запланованої дії зливається з тим, що існує на ціліснім плані. Запланована подія сприймається після цього, як команда самого світу, його нового  напрямку розвитку. Цю команду, як сигнал і сприймає супраментальний план керуючий всім цим процесом. У оріїв, судячи з їх рукопису, це “вісті божі“, які йдуть з внутрішнього плану людини “по голому“, тобто на ментальнім плану де тільки і існує “голе око руса“. Тому і говорять орії “у віру вірува“, бо “око голе суть несе божу“. Тобто, тут ми маємо справу з внутрішньою вірою, яка є дієвим аспектом нашого життя на внутрішньому плані. Вона дозволяє зняти зайві міфологізовані нашарування у релігій зовнішнього плану, відкриваючи шляхи для справжнього духовного зростання, яке тими домислами на сьогодні заблоковано.Така віра несе у собі акт безсторонності, а тому заглибленості у непроявлений аспект світу де і починається людська діяльність у так званій другій увазі за допомогою  образного наміру. На що спрямована така діяльність? В першу черг на зрощення нового життя, яким опікується тепер вже справжня, цілісна людина становлячись його оберігом. Коригується ця діяльність світовою цілісністю, невід’ємною часткою якої стає сама людина. Новий спосіб взаємодії з довколишнім світом на рівні супраменталу полягає саме в цьому.

Виникає питання, в чому суть орійської культури згаданої вище? Це культура переважно внутрішнього світосприйняття, на відміну від тієї, що панує сьогодні у глобалістичних тенденціях світу. Народилася вона в хліборобській  культурі головне гасло якої однакове будь де:” відати і знати обаполи тирла.. щоб з богами жити в єдиній правді“, тобто знати причинну правду світу. Що вкрай важливо не тільки для землеробства, а для звичайного людського життя, в якому через це з’являється сенс самого буття. Пошук цієї правди є спадкоємним для української культури,  на відміну від свого близького сусідства, де її давно полишили шукати. Конфлікт між зовнішнім та внутрішнім є суттю того протистояння ідеологій,  яке панує у слов’янському світі сьогодні. Будь яка атрибутивна, технічна нація відтворює своє іллюзорне майбутнє і слідує за ним у своєму житті. Природне, що несприймає все це, оголошується ворожою силою, яку потрібно долати. Саме звідси бере свій початок будь який людський фашизм, що постає у протистоянні божій, цілісній правді світу.

Вихід спостерігача за межу антропологічного бар’єра у супраментальній психології нагадує похід в далекі гори, який нарешті відбувся за багато століть споглядання їх лише здаля. Духоведення, в цьому проникненні за межу антропологічного бар’єра, як галузь природознавства, отримала можливість  системного наукового аналізу, який дозволив відділити цілком міфологізовані уявлення у цій сфері від дійсно великих досягнень світової думки. Це дозволило звести мозаїку існуючих досягнень у природознавстві в одне ціле, з якого постав справжній світ цілісної людини. Саме тієї, про яку у свій час говорив давній китайський філософ Джуан Дзи:”коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина”, – зазначив він.  Так народився новий науковий підхід у проблематиці, яка була до цієї пори закритою суто зовнішнім, звуженим сприйняттям оточуючого світу. Головні досягнення супраментальної психології, як галузі нового наукового підходу,  дозволила сформулювати головні положення науки про саму людину та її місце у світі. Попередні дослідження дозволили сформулювати наступне.                        

Людина, як світового рівня сутність, має природні адаптаційні системи, що розгортаються у  пристосуванні до існуючих умов буття на шляху її життєтворення. Їх розкриття пов’язане з набуттям духовного потенціалу та опанування новими ступенями особистої свободи на рівні світової цілісності, за якими постає майстерність ведення  життя та становлення людської справжності.

Означена цілісність реалізується на внутрішнім, непроявленім плані і вочевидь є формуючою простір та час фазою ініціації праматеріального середовища у його після вибуховім метагактичнім розвитку. Нестаціонарність простору – часу якого, породжуючи причинно – наслідковий детермінізм, зумовлює його розподіл на дві залежні одна від одної проекції зовнішню та внутрішню, з яких ведучою, законодавчою є його внутрішня, тонкоенергетична проекція. Саме вона є витоком давніх уявлень Сходу про Абсолют або ж вічно плинуче Дао у даосів. У слов’ян Середнього Подніпров’я, згідно старих переписів, цей план звався Правою, тобто місцем де живе правда світу.

Причинно – наслідковий детермінізм на плані цілісності реалізується у полі узгодженого пакета енергетичних горизонтів світів, первинних просторових збурень у праматеріальнім середовищі. Відсутність кінцевої швидкості передачі сигнала в якому, через нестаціонарність простору та часу і зумовлює причинне, позапросторове поєднання світу у одне ціле. Переміщення та рух в якому здійснюється квантовим стрибком  переходом по принципу кекінеми, описаним у свій час ще Платоном. Ключем до такого переходу тут є  резонуючий  з відповідним горизонтом енергетичний образ – сигнал, який може бути породженим і образною миследіяльністю людини.

Світ людини  розподілений на дві проекції, це так звані світи першої та другої уваги. На свідомому рівні вони не сполучені між собою і являють собою два способи життя. Один суто зовнішній, що спирається на образно – понятійне мислення з суто іллюзорним, априорним сприйняттям світу і внутрішній інтуїтивно – образний спосіб життя, який спирається на чуття – бачення причинної правди пануючій на тонкому, цілісному плані світу.

Найбільш адекватною позицією для людини,  як виявилось, є слідування шляху свого життя, який отримується нею, як головне своє запровадження по народженні в межах цілісності. Майстерність його ведення набувається через розкриття варіативного простору слідування йому у енергетичних площинах або ж горизонтах цілісного світу. Які розкриваються перед силою образного наміру людини на її вінутрішнім плані, де вона не тільки поєднує багатофакторний простір у одне, торуючи шлях свого життя а і робить переходи а ньому, змінюючи саму сцену його запровадження в енергетичних горизонтах – світах цілісності.

Для такого самостановлення їй потрібно мати розвинений духовний зір або ж кінестетичне сприйняття світу на ментальнім рівні. Яке являє собою пробуджену, так звану третю сигнальну систему, що працює у модельному просторі образної пам’яті.  З рівня суто зовнішніх уявлень цей шлях закритий, бо потребує присутності самої людини, як головного фактору пізнання. Віра та воля якої стають тут головним чинником спорідненої діяльності в межах тонких планів слабкої метрики.

Слабка метрика внутрішніх просторів, де панує цілісність, є законодавчою основою для процесів проявленого світу. Будь які зміни тут ведуть до відповідної перебудови на зовнішньому плані. Від чого культура внутрішнього  від початку є ведучою у людському бутті. Саме тут з’являється можливість корекції суто зовнішнього природознавчого пізнання, про яку у свій час говорив Імануіл Кант.

“Кожній людині потрібно мати так би мовити належним чином упорядковане друге око. Медик потребує критика нашого пізнання природи, юрист нашого пізнання права та звичаїв, геолог потребує критики нашої метафізики, геометру потрібна критика пізнань нашого розуму взагалі. Тоді друге око є нічим іншим як самопізнанням людського розуму, без якого у нас не було б ніякого масштабу для виміру величини наших знань“, – стверджував Кант. Вторить йому і Спіноза Фарух, що у свій час затвердив те самопізнання у своєму відомому вислові:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”.

Становлення внутрішньої культури, про яку, як про область інтуїтивного пізнання – бачення згадує Кант, починається з закону всередині, про який говорив у свій час Геродот надаючи характеристику населенню Середнього Подніпров’я. Цей закон всередині, з точки зору супраментальної психології, розкривається у процесі адаптації до патерну умов ареалу проживання і є законом совісті, який разом з базальними комплексами створює світ самої людини. Етнос та нація, породжуючи адаптаційні форми знакової культури  постають саме з  цього. Коли ж цього немає, на світ з’являються так звані технічні нації, породжені у глобалістичних тенденціях суто атрибутивними уявленнями про людську культуру.

Контакт з світом цілісності, як згадувалось вище, відбувається через знакові резонуючі форми образної мисле діяльності, відкриваючі доступ до контініуму її енергетичних горизонтів. Саме ними рясніє будь яка національна культура, починаючи від мови та пісень до художніх та ремісницьких виробів, що несуть у собі відповідну ментальну налаштованість. Взаємодія з ними дозволяє, через становлення людської справжності та цілісності, опановувати причинним детермінізмом в довколишнім світі. З цього і походить мистецтво ведення життя, творчість в якому забезпечується варіативним простором в межах згаданих енергетичних горизонтів. Від чого шлях людського життя отримує різні варіанти свого запровадження в причинному полі цілісності в залежності від стану духовної зрілості людини.

Сходинки людського становлення в істині проходять через запалення відповідних енергетичних прядив на коконі каузального плану енергокомплексу людини. Кожне таке ініційоване світове прядиво, відкриваючи новий простір можливостей та людського талану, здіймає рівень людського усвідомлення світу, яке веде до стану просвітлення та остаточного становлення в своїй справжності.

Гармонія світової цілісності, що відкривається на внутрішньому плані, засвідчує існування єдиного організовуючого початку, від якого бере свій витік жива етика, за якою існує світ цілісної людини. Світ позаантропного буття від того, являє собою живу, динамічну систему, що має корегуючий вплив на хід та динаміку життя на зовнішньому плані.

Саме тут приходить розуміння єдиного способу контакту людини з цілісністю та її континуальною енергією на ментальнім рівні, від якої і беруть свій початок всі релігійні конфесії світу, переслідуючи у своїх доктринах отримання людиною божої благодаті. Така внутрішня релігія, вочевидь є єдиною для всього світового загалу і має на терені земель Середнього Подніпров’я назву орійського ведичного правовір’я або ж православ’я. Мабуть тому, що віддавна світова цілісність тут мала назву Прави,  місця де існує причинна правда світу.

Світ людини у супраментальній психології є тією нормою життя за якою існує все живе у довкіллі. Ця норма стала недосяжною через звужене світосприйняття зовнішнього плану, на якому людина розглядалася, як тільки виробнича сила у суто споживно налаштованім суспільстві. Тому тут дійсно існує одна проблема,  яку у свій час сформулював Антуан де Сент Екзюпері:”Існує одна проблема, одна єдина в світі, – повернути людству духовний зміст, духовні турботи“, – наголосив він.

На самкінець можливо привести висловлювання того ж Канта, що до очікування такого подовження природознавства, як супраментальна психологія.

“Ми осягаємо (в практиці свого життя) неосяжне. Філософія є тільки ідея можливої науки, яка ніде не дана in concreto, але до якої ми пробуємо наблизитися різними шляхами. Це не метафізика, це зовсім нова і невідома до цих пір наука, а якраз критика розуму міркуючого апріорно“.

Саме у супраментальній психології існує необхідна корекція розуму міркуючого  апріорно, тобто розум тут вже пов’язується з тією реальністю, яка є законодавчою базою того предметного світу, над яким розмірковує образно – понятійне мислення.

Людина живе в цілісному світі, який являє собою живу динамічну систему. Ця система змінюється у потоці часу, кожної миті вона інша. Саме зрозумівши це Епікур у свій час і знайшов можливим зазначити:”У одну і ту ж річку неможливо увійти двічі.” Розкриваючи свою сховану природу людина отримує можливість слідувати тому, що диктує їй світ цілісності, як живу етику її життя.

У техногенну еру через звужене світосприйняття вона полишена можливості чути та фіксувати те, про що орії у свій час говорили як про знання сущого. Така обмеженість стоїть у протиріччі з живим, динамічним світом де вона існує. Цілісність світу пробує поправити це перешкоджаючи такій неусвідомленій активній діяльності людини. Яка у багатьох випадках на плані цілісності нагадує танець слона у посудній лавці. Тому життя такої людини замикається у відповіднім просторі де вона рухається у своєму бутті по колу, яке на Сході отримало назву колеса Сансари. Саме в ньому людина змушена вертітися у безкінцевих циклах свого самостановлення. Цю свою біду вона сприймає як кару божу, як перешкоду темних сил на будь які її дії у житті. Світ пробує пробудити її вищі здібності посилаючи їй всілякі випробування, які сприймаються тут як нещастя та біди. Вона не розуміє, що її усвідомлення правди та кривди, або ж добра і зла мають один і той же невизначений порядок. Людина не знає до чого може привести те і друге, бо життя в істині закрите для неї. Пробуючи розірвати це порочне коло, людина входить у взаємостосунки з польовими формами  існуючими на тонкому, непроявленому плані, за межею замкнутого кола її існування. Ці взаємостосунки різних форм життя призводять до підміни справжнього розвитку в якому починає панувати чуже життя.  Як показує практика, нічого доброго з цього не виходило. Людина опускалася у еволюції своєї самосвідомості до рівня тих польових форм, які зовсім недалеко відійшли від тваринних форм  життя. Більше того, вона починала існувати за еволюційним напрямком тих польових форм, втрачаючи свою людськість та сам напрямок своєї еволюції, як людини. Так людський езотеричний світ розколовся на темну та світлу свої сторони. Де так звана біла магія брала свій витік від енергії цілісності, яка проливалася на землю у рахманські свята (дні весняного та зимового сонцестоянь) відновлюючи гармонію та впорядковуючи людське життя під впливом Горнього неба. Звідси висновок  – людині свою пов’язаність з природним цілим потрібно відновлювати, щоб зберегти саму свою людськість.

У книзі Дочинця “ Многіє літа благії літа” старожил Закарпаття Андрій Ворон радить скрізь, куди б не закинула людину доля “ бути як вдома”. Цей заклик старого дідо окреслює одну незвичну якість, що набувається людиною у характерницькій її постанові в житті.

Наприклад, коли перед людиною в житті постає якась нова проблема то вона в змозі вирішити її двома способами. Вчинити так, як ми в житті завжди і діємо, вирішуємо посталу проблему взявшись як слід за зовсім нову для нас справу. Довгого часу та значних витрат енергії потребує все те, знає кожен зі свого власного досвіду. Але ми так змушені діяти в своєму житті не усвідомлюючи іншого шляху.

У Григорія Сковороди знаходимо дивне правило, що стоїть у протиріччі з тими нашими зусиллями назовні. “Тяжке непотрібне, потрібне не тяжке”, – сформулював він головний характерницький, як тепер стає зрозумілим, принцип життя. Що за цим насправді стоїть? Нова перепона у житті того і виникла, що старому, налагодженому ходу подій прийшов кінець. І сама виникла проблема є сигналом того, що образно кажучи, все на старому шляху вже досягнуто і він сам відпрацьований повністю.  Тому настала пора переходу на новий обрій, у якому та нова постала проблема стане новим подовженням шляху життя. Маючи на увазі стрибок нового усвідомлення, за яким потрібно підходити до цієї нової справи, Сковорода і проголосив те, що отримало назву “бритви Сковороди”: “тяжке не потрібне, потрібне не тяжке “.  Тобто, головний ключ у вирішенні будь якої посталої проблеми лежить у стрибковому зростанні усвідомлення, якому стають приступними нові обрії буття. У зростанні духу перед людиною постає новий урок, який потребує нової площини свого втілення і в тій новій площині вона повинна  “бути як вдома”, так само коли потрапляє за порадою Андрія Ворона, у якесь інше місце. Тобто бути самою собою у новій сфері свого життя. Як це може бути, виникає питання?

Мова йде про внутрішнє психофізичне налаштування, яке, як зміна настрою приходить до людини, коли вона потрапляє у зовсім незнайомі їй обставини. Відсутність саме такого внутрішнього налаштування і призводить до труднощів у вирішенні посталої проблеми де стає необхідним новий підхід, нове запровадження.  Що насправді стоїть за тим зміненим настроєм, виникає питання, бо воно, як стає зрозумілим, стоїть в центрі означеного дійства?

Характерницькі настрої, як стає відомим з раніш дослідженого, це і є ті самі психофізичні налаштування,  які змінюються у житті з новим поворотом долі. В цьому, як виявилося, суть характерницької культури українства та постанови дорослої людини у житті. Як показало те ж дослідження,  змінені психофізичні настрої можуть набуватися двома шляхами. Коли парубок довгий час просто працює поряд з майстром. Він проходить тут своєрідне перевтілення, переймаючи той настрій, яким володіє майстер в своїй роботі. Від цього він сам стає майстром і те, що було тяжким та невизначеним у його навчанні, стає для нього з часом простою, звичайною справою.

Але є і інший шлях здобуття означеного настрою. Організм людини, утримуючий у собі різні системи органів, змушений поєднувати їх у одне ціле, наприклад у циклах життєзабезпечення на протязі доби. За для цього він, здійснюючи перехід від одної системи органів до іншої, одночасно переходить з одного простору (енергетичного горизонту)  свого налаштування до іншого. Тобто продукує ті самі змінені психофізичні налаштування про які говорилося вище. Ці переходи виходить  є природною, вбудованою якістю людського організму. Тож не диво, коли вони починають проявлятися і на зовні. Було помічено, коли людина довгий час змушена знаходитись перед невирішуваною проблемою, то через деякий час її мозок у пульсаційнім переході, у своєріднім квантовім стрибкі, розкриває новий простір де та проблема стає усвідомленою в від того простою у своєму вирішенні. На зовні це має вигляд раптового досягнення, яке часто не має жодних ознак свого виконання назовні. Релігійна людина буде тут говорити про божий промисел. Насправді тут вмикається системо перетворююча сила, яка те, що запрограмовано на внутрішнім плані життя втілює в реальність. Тобто, перед нами насправді відбувається очікувана дія у світі, що  живе за гармонійним ключем свого впорядкування, в якому передбачення є головною умовою його життя.  Звідси слідує суджений шлях та доля за якою людина повинна жити в цьому світі, в якому відбувається тільки те, що в ньому вже існує, як його внутрішня потенція. Варіантів виразу тієї потенції назовні безліч і в цьому полягає свобода вибору варіанту шляху свого життя людиною.

Виходить точно так, як відбувається поєднання людського організму у одне за рахунок квантових стрибків з одного горизонту цілісності на інший у циклі добового життєзабезпечення, коли по черзі активується і виходить наперед та чи інша система органів і через це весь організм стає адекватним плинучим зовнішнім умовам цілісного світу.

Саме цю свою природу, як внутрішню якість людського організму і використовує адепт, коли стикається з будь якою проблемою в житті. Він ставить її перед собою, як те, що неможливо вирішити і навіть не робить спроби шукати шляхи її вирішення. Але має надію  її вирішити, бо вперто утримує спогад про неї у своїм стійкім намірі. І тут відбувається те, що можливо було б назвати дивом. Розкривається новий простір в якому сама проблема вирішується у плині життя без видимих зусиль збоку адепта.

Пам’ятаю випадок зі свого власного життя, коли захоплюючись збиранням всілякого каміння, за яким приходилось мандрувати всілякими ущелинами та кар’єрами, привидівся різнокольоровий, напівпрозорий мінерал, якого в житті я до того ніколи не бачив. Шукати його було годі, бо не було навіть здогадки де його можливо було б знайти. Моє терпляче чекання було увінчане успіхом, коли він знайшовся просто обабіч дороги, яка вела до школи. Езотерично освічений читач буде тут говорити про правила сталкінгу, які слідують з цього. Але ми тут говоримо про те, що можливо було б назвати внутрішнім сталкінгом. Коли людина просто в перебігу свого життя має вдачу до зміни просторів у ньому через свій змінний психофізичний стан, який їх розкриває. Саме це, як показують дослідження, є в Україні звичаєвою чоловічою вдачею. Тут чоловік веде за собою свою сім’ю та зрештою і весь свій рід до якого належить, відтворюючи у такий спосіб шлях життя, взявши віжки візка долі у свої руки. Тобто чоловіча стать в Україні як раз і набувалася у своєріднім характерництві, тобто вмінні мати вдачу у будь чому. Вершиною такої набутої якості є рядок повір’я записаного на картині козака Мамая:“ сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”. Виникає питання, як пробудити ту здатність в собі зробивши її нормою у своєму житті сьогодні?

За для цього варіативний простір внутрішніх налаштувань людини, що на сьогодні обіймає три позиції  повинен мати ще два обрії свого розкриття, які були втрачені у техногенних змаганнях так званого залізного віку.  Перші три позиції утримують у собі усвідомлення зовнішнього світу та пристосування до нього у полі образно – понятійного бачення. Третє являє собою пристосування до соціуму та соціальних умов життя. В основі цього лежать так звані базальні комплекси, своєрідне табу, отримані від реалій життя застороги. Звернення до внутрішнього простору на ментальнім рівні через простір образної пам’яті, дозволяє торкатися первинної причинної правди поєднаного у одне цілісного світу пануючого на непроявленім, тонкоенергетичнім плані. Звідси виникає так зване духовне бачення або ж знання сущого, тобто знання тієї самої причинної правди від детермінової пов’язаності світу у одне ціле. Подібне знання дозволяє людині усвідомлено стати на шлях своєї долі, тієї запрограмованості свого шляху життя, яку вона отримує від народження. А це найбільш сильна її позиція в житті від якої залежить її щасливе майбуття. Саме цього і не вистачає сьогодні людству, щоб таки звернути зі шляху який веде до Апокаліпсису.

В включення в цілісний аспект світу дозволяє оперувати енергією його енергетичних горизонтів внаслідок чого і з’являється можливість жити у багатомірному просторі обираючи у ньому той чи інший варіант втілення судженого шляху. Тобто, по волі виходити з тих скрут, що постають в житті від початку налаштованого на своє позитивне запровадження. Нічого, зовсім нічого не можливо вдіяти в цьому плані з того стану який панує сьогодні у звуженім світосприйнятті.

Без поширеного світосприйняття немає справжнього життя бо немає ще справжньої людини, адаптаційні системи якої не розгорнуті на усвідомленому рівні у відповідності до оточуючого цілісного світу.