Сторінка Василя Чумаченка

Вихід спостерігача за межу антропологічного бар’єра у супраментальній психології нагадує похід в далекі гори, який нарешті відбувся за багато століть споглядання їх лише здаля. Духоведення, в цьому проникненні за межу антропологічного бар’єра, як галузь природознавства, отримала можливість  системного наукового аналізу, який дозволив відділити цілком міфологізовані уявлення у цій сфері від дійсно великих досягнень світової думки. Це дозволило звести мозаїку існуючих досягнень у природознавстві в одне ціле, з якого постав справжній світ цілісної людини. Саме тієї, про яку у свій час говорив давній китайський філософ Джуан Дзи:”коли природне і людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина”, – зазначив він.  Так народився новий науковий підхід у проблематиці, яка була до цієї пори закритою суто зовнішнім, звуженим сприйняттям оточуючого світу. Головні досягнення супраментальної психології, як галузі нового наукового підходу,  дозволила сформулювати головні положення науки про саму людину та її місце у світі. Попередні дослідження дозволили сформулювати наступне.                        

Людина, як світового рівня сутність, має природні адаптаційні системи, що розгортаються у  пристосуванні до існуючих умов буття на шляху її життєтворення. Їх розкриття пов’язане з набуттям духовного потенціалу та опанування новими ступенями особистої свободи на рівні світової цілісності, за якими постає майстерність ведення  життя та становлення людської справжності.

Означена цілісність реалізується на внутрішнім, непроявленім плані і вочевидь є формуючою простір та час фазою ініціації праматеріального середовища у його після вибуховім метагактичнім розвитку. Нестаціонарність простору – часу якого, породжуючи причинно – наслідковий детермінізм, зумовлює його розподіл на дві залежні одна від одної проекції зовнішню та внутрішню, з яких ведучою, законодавчою є його внутрішня, тонкоенергетична проекція. Саме вона є витоком давніх уявлень Сходу про Абсолют або ж вічно плинуче Дао у даосів. У слов’ян Середнього Подніпров’я, згідно старих переписів, цей план звався Правою, тобто місцем де живе правда світу.

Причинно – наслідковий детермінізм на плані цілісності реалізується у полі узгодженого пакета енергетичних горизонтів світів, первинних просторових збурень у праматеріальнім середовищі. Відсутність кінцевої швидкості передачі сигнала в якому, через нестаціонарність простору та часу і зумовлює причинне, позапросторове поєднання світу у одне ціле. Переміщення та рух в якому здійснюється квантовим стрибком  переходом по принципу кекінеми, описаним у свій час ще Платоном. Ключем до такого переходу тут є  резонуючий  з відповідним горизонтом енергетичний образ – сигнал, який може бути породженим і образною миследіяльністю людини.

Світ людини  розподілений на дві проекції, це так звані світи першої та другої уваги. На свідомому рівні вони не сполучені між собою і являють собою два способи життя. Один суто зовнішній, що спирається на образно – понятійне мислення з суто іллюзорним, априорним сприйняттям світу і внутрішній інтуїтивно – образний спосіб життя, який спирається на чуття – бачення причинної правди пануючій на тонкому, цілісному плані світу.

Найбільш адекватною позицією для людини,  як виявилось, є слідування шляху свого життя, який отримується нею, як головне своє запровадження по народженні в межах цілісності. Майстерність його ведення набувається через розкриття варіативного простору слідування йому у енергетичних площинах або ж горизонтах цілісного світу. Які розкриваються перед силою образного наміру людини на її вінутрішнім плані, де вона не тільки поєднує багатофакторний простір у одне, торуючи шлях свого життя а і робить переходи а ньому, змінюючи саму сцену його запровадження в енергетичних горизонтах – світах цілісності.

Для такого самостановлення їй потрібно мати розвинений духовний зір або ж кінестетичне сприйняття світу на ментальнім рівні. Яке являє собою пробуджену, так звану третю сигнальну систему, що працює у модельному просторі образної пам’яті.  З рівня суто зовнішніх уявлень цей шлях закритий, бо потребує присутності самої людини, як головного фактору пізнання. Віра та воля якої стають тут головним чинником спорідненої діяльності в межах тонких планів слабкої метрики.

Слабка метрика внутрішніх просторів, де панує цілісність, є законодавчою основою для процесів проявленого світу. Будь які зміни тут ведуть до відповідної перебудови на зовнішньому плані. Від чого культура внутрішнього  від початку є ведучою у людському бутті. Саме тут з’являється можливість корекції суто зовнішнього природознавчого пізнання, про яку у свій час говорив Імануіл Кант.

“Кожній людині потрібно мати так би мовити належним чином упорядковане друге око. Медик потребує критика нашого пізнання природи, юрист нашого пізнання права та звичаїв, геолог потребує критики нашої метафізики, геометру потрібна критика пізнань нашого розуму взагалі. Тоді друге око є нічим іншим як самопізнанням людського розуму, без якого у нас не було б ніякого масштабу для виміру величини наших знань“, – стверджував Кант. Вторить йому і Спіноза Фарух, що у свій час затвердив те самопізнання у своєму відомому вислові:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”.

Становлення внутрішньої культури, про яку, як про область інтуїтивного пізнання – бачення згадує Кант, починається з закону всередині, про який говорив у свій час Геродот надаючи характеристику населенню Середнього Подніпров’я. Цей закон всередині, з точки зору супраментальної психології, розкривається у процесі адаптації до патерну умов ареалу проживання і є законом совісті, який разом з базальними комплексами створює світ самої людини. Етнос та нація, породжуючи адаптаційні форми знакової культури  постають саме з  цього. Коли ж цього немає, на світ з’являються так звані технічні нації, породжені у глобалістичних тенденціях суто атрибутивними уявленнями про людську культуру.

Контакт з світом цілісності, як згадувалось вище, відбувається через знакові резонуючі форми образної мисле діяльності, відкриваючі доступ до контініуму її енергетичних горизонтів. Саме ними рясніє будь яка національна культура, починаючи від мови та пісень до художніх та ремісницьких виробів, що несуть у собі відповідну ментальну налаштованість. Взаємодія з ними дозволяє, через становлення людської справжності та цілісності, опановувати причинним детермінізмом в довколишнім світі. З цього і походить мистецтво ведення життя, творчість в якому забезпечується варіативним простором в межах згаданих енергетичних горизонтів. Від чого шлях людського життя отримує різні варіанти свого запровадження в причинному полі цілісності в залежності від стану духовної зрілості людини.

Сходинки людського становлення в істині проходять через запалення відповідних енергетичних прядив на коконі каузального плану енергокомплексу людини. Кожне таке ініційоване світове прядиво, відкриваючи новий простір можливостей та людського талану, здіймає рівень людського усвідомлення світу, яке веде до стану просвітлення та остаточного становлення в своїй справжності.

Гармонія світової цілісності, що відкривається на внутрішньому плані, засвідчує існування єдиного організовуючого початку, від якого бере свій витік жива етика, за якою існує світ цілісної людини. Світ позаантропного буття від того, являє собою живу, динамічну систему, що має корегуючий вплив на хід та динаміку життя на зовнішньому плані.

Саме тут приходить розуміння єдиного способу контакту людини з цілісністю та її континуальною енергією на ментальнім рівні, від якої і беруть свій початок всі релігійні конфесії світу, переслідуючи у своїх доктринах отримання людиною божої благодаті. Така внутрішня релігія, вочевидь є єдиною для всього світового загалу і має на терені земель Середнього Подніпров’я назву орійського ведичного правовір’я або ж православ’я. Мабуть тому, що віддавна світова цілісність тут мала назву Прави,  місця де існує причинна правда світу.

Світ людини у супраментальній психології є тією нормою життя за якою існує все живе у довкіллі. Ця норма стала недосяжною через звужене світосприйняття зовнішнього плану, на якому людина розглядалася, як тільки виробнича сила у суто споживно налаштованім суспільстві. Тому тут дійсно існує одна проблема,  яку у свій час сформулював Антуан де Сент Екзюпері:”Існує одна проблема, одна єдина в світі, – повернути людству духовний зміст, духовні турботи“, – наголосив він.

На самкінець можливо привести висловлювання того ж Канта, що до очікування такого подовження природознавства, як супраментальна психологія.

“Ми осягаємо (в практиці свого життя) неосяжне. Філософія є тільки ідея можливої науки, яка ніде не дана in concreto, але до якої ми пробуємо наблизитися різними шляхами. Це не метафізика, це зовсім нова і невідома до цих пір наука, а якраз критика розуму міркуючого апріорно“.

Саме у супраментальній психології існує необхідна корекція розуму міркуючого  апріорно, тобто розум тут вже пов’язується з тією реальністю, яка є законодавчою базою того предметного світу, над яким розмірковує образно – понятійне мислення.