Сторінка Василя Чумаченка

У книзі Дочинця “ Многіє літа благії літа” старожил Закарпаття Андрій Ворон радить скрізь, куди б не закинула людину доля “ бути як вдома”. Цей заклик старого дідо окреслює одну незвичну якість, що набувається людиною у характерницькій її постанові в житті.

Наприклад, коли перед людиною в житті постає якась нова проблема то вона в змозі вирішити її двома способами. Вчинити так, як ми в житті завжди і діємо, вирішуємо посталу проблему взявшись як слід за зовсім нову для нас справу. Довгого часу та значних витрат енергії потребує все те, знає кожен зі свого власного досвіду. Але ми так змушені діяти в своєму житті не усвідомлюючи іншого шляху.

У Григорія Сковороди знаходимо дивне правило, що стоїть у протиріччі з тими нашими зусиллями назовні. “Тяжке непотрібне, потрібне не тяжке”, – сформулював він головний характерницький, як тепер стає зрозумілим, принцип життя. Що за цим насправді стоїть? Нова перепона у житті того і виникла, що старому, налагодженому ходу подій прийшов кінець. І сама виникла проблема є сигналом того, що образно кажучи, все на старому шляху вже досягнуто і він сам відпрацьований повністю.  Тому настала пора переходу на новий обрій, у якому та нова постала проблема стане новим подовженням шляху життя. Маючи на увазі стрибок нового усвідомлення, за яким потрібно підходити до цієї нової справи, Сковорода і проголосив те, що отримало назву “бритви Сковороди”: “тяжке не потрібне, потрібне не тяжке “.  Тобто, головний ключ у вирішенні будь якої посталої проблеми лежить у стрибковому зростанні усвідомлення, якому стають приступними нові обрії буття. У зростанні духу перед людиною постає новий урок, який потребує нової площини свого втілення і в тій новій площині вона повинна  “бути як вдома”, так само коли потрапляє за порадою Андрія Ворона, у якесь інше місце. Тобто бути самою собою у новій сфері свого життя. Як це може бути, виникає питання?

Мова йде про внутрішнє психофізичне налаштування, яке, як зміна настрою приходить до людини, коли вона потрапляє у зовсім незнайомі їй обставини. Відсутність саме такого внутрішнього налаштування і призводить до труднощів у вирішенні посталої проблеми де стає необхідним новий підхід, нове запровадження.  Що насправді стоїть за тим зміненим настроєм, виникає питання, бо воно, як стає зрозумілим, стоїть в центрі означеного дійства?

Характерницькі настрої, як стає відомим з раніш дослідженого, це і є ті самі психофізичні налаштування,  які змінюються у житті з новим поворотом долі. В цьому, як виявилося, суть характерницької культури українства та постанови дорослої людини у житті. Як показало те ж дослідження,  змінені психофізичні настрої можуть набуватися двома шляхами. Коли парубок довгий час просто працює поряд з майстром. Він проходить тут своєрідне перевтілення, переймаючи той настрій, яким володіє майстер в своїй роботі. Від цього він сам стає майстром і те, що було тяжким та невизначеним у його навчанні, стає для нього з часом простою, звичайною справою.

Але є і інший шлях здобуття означеного настрою. Організм людини, утримуючий у собі різні системи органів, змушений поєднувати їх у одне ціле, наприклад у циклах життєзабезпечення на протязі доби. За для цього він, здійснюючи перехід від одної системи органів до іншої, одночасно переходить з одного простору (енергетичного горизонту)  свого налаштування до іншого. Тобто продукує ті самі змінені психофізичні налаштування про які говорилося вище. Ці переходи виходить  є природною, вбудованою якістю людського організму. Тож не диво, коли вони починають проявлятися і на зовні. Було помічено, коли людина довгий час змушена знаходитись перед невирішуваною проблемою, то через деякий час її мозок у пульсаційнім переході, у своєріднім квантовім стрибкі, розкриває новий простір де та проблема стає усвідомленою в від того простою у своєму вирішенні. На зовні це має вигляд раптового досягнення, яке часто не має жодних ознак свого виконання назовні. Релігійна людина буде тут говорити про божий промисел. Насправді тут вмикається системо перетворююча сила, яка те, що запрограмовано на внутрішнім плані життя втілює в реальність. Тобто, перед нами насправді відбувається очікувана дія у світі, що  живе за гармонійним ключем свого впорядкування, в якому передбачення є головною умовою його життя.  Звідси слідує суджений шлях та доля за якою людина повинна жити в цьому світі, в якому відбувається тільки те, що в ньому вже існує, як його внутрішня потенція. Варіантів виразу тієї потенції назовні безліч і в цьому полягає свобода вибору варіанту шляху свого життя людиною.

Виходить точно так, як відбувається поєднання людського організму у одне за рахунок квантових стрибків з одного горизонту цілісності на інший у циклі добового життєзабезпечення, коли по черзі активується і виходить наперед та чи інша система органів і через це весь організм стає адекватним плинучим зовнішнім умовам цілісного світу.

Саме цю свою природу, як внутрішню якість людського організму і використовує адепт, коли стикається з будь якою проблемою в житті. Він ставить її перед собою, як те, що неможливо вирішити і навіть не робить спроби шукати шляхи її вирішення. Але має надію  її вирішити, бо вперто утримує спогад про неї у своїм стійкім намірі. І тут відбувається те, що можливо було б назвати дивом. Розкривається новий простір в якому сама проблема вирішується у плині життя без видимих зусиль збоку адепта.

Пам’ятаю випадок зі свого власного життя, коли захоплюючись збиранням всілякого каміння, за яким приходилось мандрувати всілякими ущелинами та кар’єрами, привидівся різнокольоровий, напівпрозорий мінерал, якого в житті я до того ніколи не бачив. Шукати його було годі, бо не було навіть здогадки де його можливо було б знайти. Моє терпляче чекання було увінчане успіхом, коли він знайшовся просто обабіч дороги, яка вела до школи. Езотерично освічений читач буде тут говорити про правила сталкінгу, які слідують з цього. Але ми тут говоримо про те, що можливо було б назвати внутрішнім сталкінгом. Коли людина просто в перебігу свого життя має вдачу до зміни просторів у ньому через свій змінний психофізичний стан, який їх розкриває. Саме це, як показують дослідження, є в Україні звичаєвою чоловічою вдачею. Тут чоловік веде за собою свою сім’ю та зрештою і весь свій рід до якого належить, відтворюючи у такий спосіб шлях життя, взявши віжки візка долі у свої руки. Тобто чоловіча стать в Україні як раз і набувалася у своєріднім характерництві, тобто вмінні мати вдачу у будь чому. Вершиною такої набутої якості є рядок повір’я записаного на картині козака Мамая:“ сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має”. Виникає питання, як пробудити ту здатність в собі зробивши її нормою у своєму житті сьогодні?

За для цього варіативний простір внутрішніх налаштувань людини, що на сьогодні обіймає три позиції  повинен мати ще два обрії свого розкриття, які були втрачені у техногенних змаганнях так званого залізного віку.  Перші три позиції утримують у собі усвідомлення зовнішнього світу та пристосування до нього у полі образно – понятійного бачення. Третє являє собою пристосування до соціуму та соціальних умов життя. В основі цього лежать так звані базальні комплекси, своєрідне табу, отримані від реалій життя застороги. Звернення до внутрішнього простору на ментальнім рівні через простір образної пам’яті, дозволяє торкатися первинної причинної правди поєднаного у одне цілісного світу пануючого на непроявленім, тонкоенергетичнім плані. Звідси виникає так зване духовне бачення або ж знання сущого, тобто знання тієї самої причинної правди від детермінової пов’язаності світу у одне ціле. Подібне знання дозволяє людині усвідомлено стати на шлях своєї долі, тієї запрограмованості свого шляху життя, яку вона отримує від народження. А це найбільш сильна її позиція в житті від якої залежить її щасливе майбуття. Саме цього і не вистачає сьогодні людству, щоб таки звернути зі шляху який веде до Апокаліпсису.

В включення в цілісний аспект світу дозволяє оперувати енергією його енергетичних горизонтів внаслідок чого і з’являється можливість жити у багатомірному просторі обираючи у ньому той чи інший варіант втілення судженого шляху. Тобто, по волі виходити з тих скрут, що постають в житті від початку налаштованого на своє позитивне запровадження. Нічого, зовсім нічого не можливо вдіяти в цьому плані з того стану який панує сьогодні у звуженім світосприйнятті.

Без поширеного світосприйняття немає справжнього життя бо немає ще справжньої людини, адаптаційні системи якої не розгорнуті на усвідомленому рівні у відповідності до оточуючого цілісного світу.