Сторінка Василя Чумаченка

Почати тут можливо з вислову Пітака з Метілени, великого грецького філософа, який на запитання, що краще всього для людини у її житті відповів:”добре робити те, що робиш “. В раніших дослідженнях ми з тобою, шановний читачу, дійшли думки, що добре робити свою справу може тільки людина, яка має талан до неї. В цей час вона робить свою справу споріднено з цілісним планом, де черпає своє натхнення. Вона в цей час бачить відповідний образ, що походить з відповідного горизонту цілісності, а тому споріднюючись з ним, розчиняється у тім непроявленім, ціліснім аспекті світу. Щастя буття людини  лежить саме в цьому, дійшли ми такого висновку.

Яким шляхом людина йде до цього, виникає питання? Вона ж в своєму житті не тільки працює, а робить в ньому багато іншого, скаже нам будь хто. Родина, дім,  кохання, обов’язки перед країною, наприклад, війна, це також входить до того життя. Але якщо і тут переслідувати щасливе майбуття, то все це веде у кінцевому результаті до тієї ж спорідненості, скаже нам езотерично освідчений читач. Дійсно, талан потрібно мати у всьому, для цього потрібно мати розвинену внутрішню культуру, головним в якій є духовне бачення, або інтроспективне сприйняття світу на тонкому, ментальному плані, підтримаємо ми його. Виникає питання чим є життя сьогодні з точки зору супраментальної психології і які шляхи лежать у ній для його відтворення?

Воно сьогодні переповнене безліччю питань виконання яких простягнуто у безнадійну безкінцевість. Питання добра і зла, війни та миру, мети людського життя та місця самої людини в ньому. Все це майже вічним тягарем лежить на людській душі і породжується одним єдиним не вирішуваним питанням, яке у своїй безуспішній боротьбі шукає відповіді кожна людина в світі. Це питання змістовності самого буття його правди та причетності людини до нього. А ще над цим висне зневіра, що коли небуть це питання буде вирішеним. Саме звідси постають всі людські гріхопадіння породжені тим відчаєм. В супраментальній психології  відповідь на це питання напрочуд коротка, в житті людині потрібно бути, ставши його головним дієвим елементом. Тобто,  бар’єр ілюзії, що відділяє людину від дійсного стану речей в світі повинен бути подоланим.

Для цього потрібен вихід за межу антропологічного бар’єра, скаже нам еотерично освічений науковець, потрібен вихід за межу  славнозвісної платонівської печери констатує він. Цей вихід потребує зміни світоглядної позиції, говорить супраментальна психологія, в старому підході проходу не існує. Зміна позиції спостерігача у природознавстві починається з включення так званої третьої сигнальної системи, яка є ментальним чуттям – баченням на внутрішньому плані, говорить проведене дослідження. Саме тут існує причинна, законодавча база того, що вирує на зовні. Саме у дотику до неї починає працювати пряме невербальне сприйняття світу, у якому образно – понятійне мислення відіграє суто допоміжну роль.

Виникає знову ж таки питання, що таке той внутрішній план? Він знайомий нам, як простір нашої образної пам’яті, де ми бачимо картини пройдешнього свого життя. Бачимо прямим способом у невербальнім сприйнятті прилучаючи до цього свій внутрішній, ментальний план. Саме він стає робочим модельним простором у супраментальній психології, коли людина починає діяти в ньому застосовуючи задля цього свою ментальну проекцію. Наприклад, ви можете обійти довкола старого млина, що зберігся у вашій пам’яті. В цей час ви відмітите одну дивину, ваша свідомість почне вільно переміщуватись між вами та вашим образом, що буде гуляти довкола того млина. Ви зможете ввійти в нього і відчути запахи старої деревини млина та пахощі полинної трави під полуденним сонцем, що росте довкола нього. Ця можливість виникає через існування третьої позиції, яка дозволяє все це здійснити. З книг Перепиліцина вона відома як Гід, план енергокомплексу, що керує ним. Шри Ауробіндо Гош говорить про нього, як про супраментальний план, що поєднує людину з світом цілісності.

Що дає тут  невербалізований, чуттєвий, ментальний дотик? Він дозволяє у дотику до цілісного плану знати, передбачувати події на зовнішньому плані, результатом чого життя людини стає слідуванням живій етиці життя в будь чому, в будь якій діяльності назовні. Ви можете, наприклад, ввести у той модельний простір картину реального життя з свого оточення, так би мовити “згадати” його у ньому. Внаслідок отримаєте дивну якість, ви зможете проглядати його пройдешнє і заглядати у його майбутнє, просто зміщуючи у тій уявній картині час.  Виходить буття людини може бути здійнятим на зовсім інший рівень, в якому вона володітиме причинною правдою в подійних планах ареалу свого життя. Що є головним в цьому новому, набутому рівні життя?

Згадана вище спорідненість з цілісним світом надає стану волі, в якій вже тепер і проходить людське буття. Ця воля дозволяє в межах цілісності, яка від початку є рідною домівкою для людини, йти шляхом своєї судженої долі, в якій остаточно постає її справжність та зникає головне питання, яке тяжіє над нею на зовнішнім плані.

Що для цього потрібно зробити сьогодні, виникає питання? Все полягає у розкритті внутрішнього плану, доступ до якого відкриває чуття – бачення ментального тіла у відстороненості від суто зовнішнього сприйняття. Для цього, за рецептом оріїв, потрібно помалу свою власну мету носити, мати міру по волі і по вірі. Тобто, відійти від зовнішнього, як головного чинника у прийнятті рішень, зробивши його другорядним аспектом свого життя. Що можливо тільки у переході до нової віри, до життя у істині свого справжнього буття. Від чого світ людини змінюється від ілюзорного до справжнього, в якому тільки і може постати її велич як сутності світового рівня.

Що це, зовсім новий спосіб життя? – може запитати тут допитливий читач. Судячи з витоків давньої філософії, це скоріше давно забутий спосіб людського існування, закріпити якого у свій час не вдалося через низький рівень абстрагованого мислення пануючого в ті часи. Через що сила цілісності не могла у повній мірі проявитися у людському  житті. Саме за для цього і потрібна була ера суто техногенного розвитку, яка і дала ту необхідну висоту евристичної стелі абстрагованого мислення. Коли людська миследіяльність стала дорівнювати тонким аспектам непроявленого.

Ви згадали про віру, – тягне руку допитливий читач, – чим вона є на внутрішньому плані?

Пусковим гачком будь якої нашої діяльності є віра, що це може бути здійснено. Навіть коли ми рухаємось, розмовляємо, для цього потрібна віра в те, що ми це можемо. На внутрішньому плані вона приходить від невербалізованого сигналу, – це здійснити можливо, бо образ запланованої дії зливається з тим, що існує на ціліснім плані. Запланована подія сприймається після цього, як команда самого світу, його нового  напрямку розвитку. Цю команду, як сигнал і сприймає супраментальний план керуючий всім цим процесом. У оріїв, судячи з їх рукопису, це “вісті божі“, які йдуть з внутрішнього плану людини “по голому“, тобто на ментальнім плану де тільки і існує “голе око руса“. Тому і говорять орії “у віру вірува“, бо “око голе суть несе божу“. Тобто, тут ми маємо справу з внутрішньою вірою, яка є дієвим аспектом нашого життя на внутрішньому плані. Вона дозволяє зняти зайві міфологізовані нашарування у релігій зовнішнього плану, відкриваючи шляхи для справжнього духовного зростання, яке тими домислами на сьогодні заблоковано.Така віра несе у собі акт безсторонності, а тому заглибленості у непроявлений аспект світу де і починається людська діяльність у так званій другій увазі за допомогою  образного наміру. На що спрямована така діяльність? В першу черг на зрощення нового життя, яким опікується тепер вже справжня, цілісна людина становлячись його оберігом. Коригується ця діяльність світовою цілісністю, невід’ємною часткою якої стає сама людина. Новий спосіб взаємодії з довколишнім світом на рівні супраменталу полягає саме в цьому.

Виникає питання, в чому суть орійської культури згаданої вище? Це культура переважно внутрішнього світосприйняття, на відміну від тієї, що панує сьогодні у глобалістичних тенденціях світу. Народилася вона в хліборобській  культурі головне гасло якої однакове будь де:” відати і знати обаполи тирла.. щоб з богами жити в єдиній правді“, тобто знати причинну правду світу. Що вкрай важливо не тільки для землеробства, а для звичайного людського життя, в якому через це з’являється сенс самого буття. Пошук цієї правди є спадкоємним для української культури,  на відміну від свого близького сусідства, де її давно полишили шукати. Конфлікт між зовнішнім та внутрішнім є суттю того протистояння ідеологій,  яке панує у слов’янському світі сьогодні. Будь яка атрибутивна, технічна нація відтворює своє іллюзорне майбутнє і слідує за ним у своєму житті. Природне, що несприймає все це, оголошується ворожою силою, яку потрібно долати. Саме звідси бере свій початок будь який людський фашизм, що постає у протистоянні божій, цілісній правді світу.