Сторінка Василя Чумаченка

Існує одна неузгодженість, яка виникає, коли людина здійснює перехід від життя зануреного у зовнішнє до пробудженого стану у поширеному світосприйнятті на внутрішньому плані. В цей час здійснюється перехід від образно – понятійної системної взаємодії з довкіллям, яке проходить на зовнішньому плані, до системої взаємодії з природним цілим, але вже на рівні його прямого кінестетичного, чуттєвого усвідомлення на ментальному рівні. Проблема тут виникає через те, що отримавши новий статус у своєму пробудженому самоусвідомленні, людина продовжує жити за старими своїми налаштуваннями щодо оточуючого світу продовжуючи вести з ним діалог на рівні образно – понятійного мислення. Тобто не покидає своєї позиції упередженості щодо подій зовнішнього життя, не здійснюючи свого входження в світ тонких взаємодій. Через що відійшовши від одного берега не попадає на інший. Тут і починаються відомі проблеми зі здоров’ям, які у багатьох випадках мають сумний результат. Що може бути застереження проти цього?

Відповідь ззовні проста і широко відома — жити у пробудженому стані свідомості, тобто все виконувати у своєму житті у стані самоконтроля у доторку до живого світу цілісності. Цей самоконтроль має свою сховану сакральну змістовність, що лежить за встановленим пробудженим станом. В чому тут полягає головна проблема?

Необхідне пояснення можливо отримати у такий спосіб. Коли ви йдете кудись, то зазвичай за цим стоїть та ціль, яку ви переслідуєте і вона з’явилася через ваше рішення вчинити цю подорож. Така дія за вашим рішенням є звичайною справою, яку ми здійснюємо у своєму житті десятки разів , але все не так просто коли це торкається непроявленого. Річ у тому, що тут ваше рішення як подія запроваджується в життя образним наміром. За тим наміром стоїть образ дії, що приходить на ментальному плані у вигляді бачення відповідної спорідненої з цілим дії. Цей образ, що приходить через чуття – бачення, стає генератором вашої дії назовні бо утримує силу цілісності, з якою ваш вчинок стає у такий спосіб узгодженим та спорідненим. Тобто діяти стає можливим у силі образного наміру, яку породило ваше рішення здійснити ту чи іншу дію. І за цим ще стоїть час відтворення такої спорідненої дії, коли не все задумане та усвідомлене може бути негайно виконаним.

Спробуємо розібратися з цією хронологією подій, що диктує нам невимовне. По – перше, що тут є ментальним образом, який приходить у пробудженому стані? У такому нашому спорідненому діянні з’являється третя сторона — сам простір узгодженої з цілим дії, який починає диктувати нам терміни того походу, часто змінюючи і саму ціль та час його здійснення. В цьому образному просторі ми стаємо присутніми і є часткою нього. Тобто живемо у образі своєї “віри по вірі”, бо “мета всякої віри в вірі ж”, як запевняють орії. З цього, врешті-решт, виникає рух сили, де сила йде від спорідненості образу запланованої події з великим цілим пануючим у непроявленому. Що і є врешті решт нашим життям в вірі, де контроль подій стає головним чинником нашого існування.

Виходить, щоб жити весь час у тій силі, потрібно бути у стані контрольованого наміру входження через своє чуття – бачення дотичне до цілого. Саме тоді кожна дія чи вчинок стають спорідненою дією, де континуальна енергія, що приходить до людини робить все те світовою подією. Тобто такою, що стає часткою подій які відбуваються в світовій цілісності. Хтось скаже, що все це і є те велике слідуванняу житті, яке проголошується за головну умову безгріховного життя, або життя в істині великими адептами світу.

Виходить, що головна умова у адептів Сходу постати в світі у пробудженому стані, є тим базовим настроєм, що убезпечує від тих негараздів, які чекають людину у поширеному світоспринятті вже на порозі її дому. Чому?

Бо старе базове включення на рівні неусвідомленого вимикається, і разом з ним вимикається та універсальна сила, що веде сліпу людину у житті, бо тепер у все те повинна здійснювати вона сама. В цей час і стає необхідним самоконтроль своєї заглибленості в саму матерію подійного поля, що надає силу протидіяти тим загрозам, які несе у собі життя на зовнішньому плані. Дуже схоже на те, як вже дорослий птах вилітає зі свого гнізда. У новому стані своєї свободи він починає сам опікуватись своїм життям, самостійно спрямовуючи та здійснюючи свій політ. Для цього йому потрібна воля і прямий контакт з повітрям, тобто з цілісністю, як щодо людини у її пробудженому стані.

У практичному житті означене вище призводить до стану, в якому людина не робить будь-яку свою роботу, а відтворює її. І все те йде як ведення у спорідненому стані. Ось у чому полягає відмінність між пробудженим усвідомленням і неусвідомленим станом. У останьому випадку витрачається своя власна сила, у іншому ж вона приходить ззовні. Так само як і у птаха в польоті з’являється підйомна сила від його вірної взаємодії з повітрям. З огляду на вище приведене у даосів і існує один незвичний вираз:”Будь мертвим(відстороненим від зовнішнього), абсолютно мертвим і роби, що хочеш, все буде вірно “.

Тобто людина, причетна до цілісного аспекту життя на своєму внутрішньому плані по великому рахунку, не думає та розмірковує над своїми вчинками та кроками в житті, вона живе в вірі, яка стає головним сенсом її буття.“Маємо справжню віру, тому не потребуємо ніякої пожертви, наші боги ж суть образи”, – проголошується у Велесовій книзі вище згадане. Тому що одночастно йде корекція прийнятих рішень та життєвого шляху, очищення його від енергетичного бруду старих уявлень та переконань з боку цілісного плану. І будь яке стороннє посередництво тут стає непотрібним.«Що тут говорити, Єдиний Світовий Дух наводить лад у людському житті, коли існує постійний контакт із ним»,— чуємо зауваження нашого релігійного читача.

З цього природу існує достатньо втаємничений вираз Ісуса із Назарету: «Не думайте, що я прийшов порушити закон чи пророків: не порушити я прийшов, але виконати.» Закон, про який говорить тут Ісус із Назарета, має на сьогодні два своїх прочитання. В суспільстві, що сьогодні живе за договірною правдою, тим законом є влада, оперта на головний закон держави — конституцію. В ній зафіксовано все те краще, чого досягла думка у організації людського суспільства на протязі своєї історії. Від того в конституції відзеркалено досвід життя багатьох поколінь. Цей закон суспільного життя весь час намагаються переписувати та доповнювати, щоб попасти в ногу з тим днем, що надходить, через ту нетривку договірну правду, на якій та конституція ґрунтується.

Другий погляд на закон, вочевидь згаданий самим Ісусом, спирається на відомий вислів Геродота, який він проголосив надаючи вже не раз згадувану нами характеристику населенню Середнього Подніпров’я: «Цей народ не має під собою закону, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині». Цей, відмічений Гераклітом закон всередині виникає в людині через її адаптацію до патерну умов ареалу проживання. Тобто завдяки пристосуванню до тонкої павутини життя за Фритьофом Капрою, західним дослідником у фізиці живого.

З чого виникає цей закон? Вочевидь, від контакту з причинною правдою світу, існуючою в одному детерміново пов’язаному узгодженому цілому, що являє собою світ на тонкому плані. Для людини це, якщо хочете, своєрідна «маршрутна карта» пануюча на підсвідомому рівні згідно інтерактивної психології. За якою йде, як показали дослідження, сезонні міграції великих зграй тварин та птахів. У випадку людини все це йде через інтуїтивно образне сприйняття, або «совість божу та вісті божі», як за оріями. З чого і походить знання– бачення та відповідне усвідомлення, що стає законом життя. Знову ж таки з якої причини?

Слідування у житті за тими можливостями, що відкриваються в цілому надають сили та звитяги у подоланні тих труднощів, що трапляються у поворотах людської долі. Саме через це сакральна змістовність закону Геродота полягає в тому, що він стає ведучим принципом у тому згадуваному слідуванні, якому повинно підкорятися людське життя у пробудженому стані свідомості. Дуже красномовно про це говорять орії у своєму синопсисі часів Київської Русі: «Могу не ту ви тепер маш. Ви зажиє по меті ж божій, бо ори ви то, пові по вісті нове тіше, віта ви міру де віра божая.»

Тепер ми розуміємо, який закон прийшов виконати Ісус із Галілеї, за його відомим висловом. Цей закон цілком виходить із сакрального і має пряме відношення до орійського ведичного православ’я, яке є славленням тієї самої цілісності світу. Хто б що про це не говорив сьогодні. Знання, як відомо, бере свій початок з одного джерела, ім’я якого цілісна Права за слов’янським ведизмом або ж Суст Великий божий, як за оріями.

З цього і витікає той базовий принцип, якого повинна дотримуватися занурена у потаємне людина, здійснюючи тим самим нове системне включення у своєму духовному зростанні. Цей принцип у езотеричній науці і полягає у вимозі утримувати свою свідоміть у пробудженому стані. За оріями він є чуттям міри, коли людина починає «помалу свою власну мету носити», вже усвідомлюючи орійську «міру по волі і по вірі», яка поза межею зовнішнього розкриває обшир того, що донедавна вважалося лише мовчазною пітьмою.

Лише спесивість людська з

самоусвідомленням сміливим себе

вважає замість частки – цілим.

(Гете, Фауст)

Синопсис оріських гностиків доби Київської Руси відомий як рукопис Войнича достеменно засвідчує існування великого прориву у опануванні людиною позаантропного буття у давній орійській культурі, що існувала на терені земель Середнього Подніпров’я у часи раннього Середньовіччя, що і засвідчує сам рукопис оріїв . Концептуальні положення у становленні культури внутрішнього, супраментального плану, які ми тут знаходимо, переконливо доводять, життя людське у ті часи не було таким безпросвітним у плані духовного життя, яке є сьогодні.

         Світова езотерична наука знає сім щабелів сходження людини до вищих станів свідомості, які сьогодні існують і у християнській та східній традиціях. У характерницькій культурі України теж маємо сім сходинок становлення людського духу, які мають відповідну послідовність у досягненні стану “Світ в мені а я у світі “. Ось ці сходинки:

Поклик, Пізнання, Відання, Входження, Майстерність, Становлення та Цілісність.

         В рукописі Войнича на сторінці 68 – й (перша діаграма сонця та місяця) знаходимо те саме становлення у зростанні духовного світу людини, коли за свідченням четвертого даоського патріарха “Світле дзеркало вже не потребує підставки“:

1. Вість по віку ж. 2. Голе пощо ж бає. 3. Вість божая веде. 4. Ви то бере божиє. 5. Ви то бере божиє буле ж. 6. Вище голе боре. 7. Вищу голу віру берете.

         Виникає питання – навіщо?      Певно щоб стати на стежинку тієї правди життя, яка розлита в довкіллі, бо тільки тоді все виходить, все отримується у людському житті. Коли це стає можливим? Коли життя і віра стають одним, говорить характерницька наука. Тобто відбувається входження в істину, яка за висловом Григорія Сковороди і робить людину вільною. Що це дає?

         Континуальну силу системного перетворення, коли людина стає майстром та творцем своєї власної долі зливаючись з цілісним аспектом світу. З приводу чого на відомій картині козака Мамая і існує запис, що вже приводився раніш:” Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має “. Звичайне мислення тут стає миследією занурене на рівень супраментального, божого плану.

         Виникає закономірне питання – чому все це не отримало широкого втілення і ми маємо на сьогодні в житті лише юдоль скорботи та печалі як за Святим письмом?

Щоб отримати відповідь на це сакраментальне питання потрібно повернутись до тих семи сходинок у зростанні та становленні людського духу. Чому їх сім?

         Становлення тонкого плану Всесвіту, як засвідчує езотерична наука, має сім головних енергетичних горизонтів до початку вже світу матеріального або ж корпускулярного. Тобто, непроявлений ноуменальний рівень утримує в собі сім головних резонуючих вібрацій опанування яких і призводить до людського злиття на тонкому рівні з цілісним світом пануючим тут. Але для цього в самій людині повинні існувати ці самі означені горизонти, існувати як здатність до набуття відповідні психофізичних настроїв резонуючих з відповідним енергетичним горизонтом світу на непроявленому його рівні. Розвиток людини у свідомому опануванні довколишнього простору на початок Середньовіччя міг сягнути лише шостого рівня. Необхідний сьомий вимушено добирався за рахунок проміжних засобів входження за звичай в контакті з різними польовими формами життя, духами та стихіями існуючими на тонкому плані. Звідси бурхливий розвиток всіляких релігійних культів, поклоніння божествам та всілякі жертвоприношення та ідолопоклонство. Людина в цей час, сама не бажаючи цього, отримувала господаря над своїм життям, що ставав проміжною ланкою між світовою цілісністю та людським життям у ній. Для формування сьомого рівня потрібен був розвиток інтелектуальної сфери з її високим рівнем інтегрованого мислення. Саме в цей час тонкі мислеформи образно – понятійного мислення починають дорівнювати тонким вібраціям сьомого, цілісного рівня Всесвіту резонуючи з ним. За рахунок чого і відбувається повне злиття входження тепер вже цілісної людини і світу

         Можливо зауважити, що орійська культура у свій час таки сягала сьомого рівня судячи з рукопису оріїв. Десь так воно і було, самі унікальні умови інської зони кристалічного щита Середнього Подніпров’я спонукали до цього. Саме з цього приводу у Велесовій книзі знаходимо необхідне підтвердження:”Маємо справжню віру, тож не потребуємо ніякої пожертви“. Тобто, будь яка антропоморфна пластика як і орнаментальний розпис розглядалися як інструментарій набуття людської справжності у поширенім сприйнятті світу. Психофізичні настрої, які набувалтся в цей час, були відстройками самого супраментального плану людини, тож пожертву приносити насправді було нікому.

         Але це був лише виняток, вся остання маса населення цього досягти не могла. До того ж виникли протиріччя між справді високими досягненнями в усвідомлені позаантропного світу і низьким рівнем образно – понятійних засобів його виразу та пояснення, що вочевидь проглядає у тім же рукописі Войнича. Тому мабуть і була започаткована техногенна ера цивілізаційного розвитку, яка дійшла свого кінця у 21 – му столітті.

         Духовне становлення було затримано, бо вело воно до створення штучних світів позаантропного буття та переходу в них після закінчення земного циклу життя якоїсь обмеженої маси віруючих. Ці світи не торкалися цілісного світу і тому не несли у собі необхідної потуги всієї континуальної енергії Всесвіту, що надавало людині необхідної волі в його межах, як творця свого власного життя. Саме через це природний розвиток людини в межах всієї цілісності був не повним і вона не виходила на те місце в світовій ієрархії, яке мала б опанувати від первинного задуму як сутності світового рівня.

         Але у суспільство, полишене духовного вектора розвитку, прийшла біда, наперед вийшов людський егоцентризм, який винищив провидців та святих, які були зв’язковою ланкою з цілісним світом і несли його корегуючий вплив у людському житті. Жорстокість та цинізм, що вийшли від цього примусили здригнутись навіть холодне серце нових властителів світу. Тому були написані правила праведного життя, що отримали свою канонічну форму в тім же Святім письмі та записаних Відах. З’явилися канонізовані святі   життя яких бралося за взірець, як перш за все страдницького шляху упокореного раба божого, що тільки за межею життя потрапляв до канізованого раю і таке інше. Але ще святий Петро зауважив у свій час з цього приводу:”дух животворить, буква ж вбиває“. Що вказує на гностичний, пізнавальний характер раннього християнства цілком проявленим вже у Євангелії від Фоми.

         Орійська культура з її правдою в середині була винищена, натомість прийшла хозарська договірна правда, яка регламентувала людське життя в межах соціуму назовні. Людина була відділена від своєї цілісної природи, про що свідчить та сама славнозвісна печера Платона, переймаючись у своєму житті вже чисто зовнішнім, ілюзорним світом. Так склався той стан справ, який маємо сьогодні. Звідси ведуть своє походження всі світові війни, що здригнули планету у продовж часу людського забуття свого справжнього призначення у цьому світі. Чому?

         Боротьба людини за свій духовний розвиток у ціліснім світі була замінена боротьбою за краще місце під сонцем у існуючім соціумі. Поверхнева культура, полишена свого внутрішнього керманича, взяла владу у свої руки, що породило ті небачені зразки цинізму та жорстокості у людському світі які маємо по сьогодні. Цей стан справ і констатував Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

         Тож у супраментальній психології маємо необхідне пояснення тих бурхливих протистоянь релігійних вірувань які прагли опанування світом, маючи на меті цілісну його впорядкованість , але за своїм власним обмеженим усвідомленням. Ця мета була недосяжною, знаємо тепер чому. Але все це не виправдовує те винищення духовних культур, що впродовж техногенної ери котилося планетою. Відчужена воля підпорядкованості “божествам” різних релігійних культів, не маючих нічого спільного з цілісним світом здійснювала це. Люди були лише пішаками в цій неузгодженій борні поза природних сил. Важелі керування людським світом потрібно брати у свої власні руки у ціліснім світі миру та божої любові до ближнього, такий висновок виходить сам собою. Нічого іншого не має, не існує. А віра, віра повинна бути одна де людина насамперед віре у саму себе -“у вірі вірува, бо мета віри в вірі ж”, як за заповітом оріїв, ведичне православ’я яких стає провідною релігією єднання людства і цілісного світу сьогодні.

Від’єднання культури будь якого народу від природних джерел призводить до виникнення загальної атрибутивної культури, від чого зникає її дієвість та адекватність подіям, що вирують в довкіллі. В суспільстві починають панувати ідеї суто соціального договору, метою якого стає лише економічний розвиток суспільства у його вже цілком споживчій орієнтації. Тут людина стає лише елементом виробництва, становлячись фаховим спеціалістом в тій чи іншій його сфері.

         В цій безпросвітній ситуації, де сама людина забута і лише реалізується гасло людина для суспільства, а не суспільство для людини, існує одна закономірність, що не одразу впадає в око. Успішними у досягненні високого економічного рівня є ті держави, які є національно орієнтованими. Поглянувши на Європу, так би мовити з висоти пташиного польоту, ми там побачимо держави, що мають неабиякий успіх у досягнутім рівні життя завдяки національній згуртованості та орієнованості головної частини населення на розбудову національної культури та держави. Що за цим стоїть? Розвинена національна культура стає тут збалансованим запобіжником буржуазного способу виробництва з його цілком егоцентричним способом ведення справ. Саме тому тут не має напів Франції, напів Англії чи напів Німеччини, а є Франція, Англія та Німеччина як суто цілісні національні утворення. Провідним у житті цих країн є духовний розвиток та становлення людини. Бо звідки тоді взятися сумлінному робітнику, патріотично налаштованому населенню, яке у розбудові своєї держави, образно кажучи, здатне не жаліти живота свого?

         Саме це проходить сьогодні повз увагу керманичів сучасного державотворення в Україні. Чому? Бо в нашій непростій історії загубився слід становлення культури справжньої людини, яка саме і стоїть на витоку нашого великого культурного спадку починаючи мабуть ще з часів Трипілля – Кукутені. Від чого національна культура значною мірою втратила свою життєдайність. Чому?

Не останню роль тут зіграла зовнішня орієнтація нашого продознавства з його відірваним від об’єкту дослідження відстороненим образно – понятійним мисленням. Ця біда прийшла, коли людина у боротьбі за виживання в голову свого становлення в світі поклала лише економічні чинники. Подібний однобокий розвиток веде сьогодні до Апокаліпсису в чому можемо переконатись лише поглянувши на ті безкінцеві негаразди, що маємо у своєму житті та житті своїх дітей.

         Ми по великому рахунку не знаємо мету того великого дійства, що зветься життям, в якому беремо безпосередню участь. Обрії внутрішньої культури духу, де та відповідь присутня закриті для нас. В цій безвиході стає надзвичайно актуальним голос нашої великої письменниці Докії Гуменної, що лунає в її книзі “Минуле пливе в прийдешнє”:

“Тепер, коли нечиста сила взялася викорінювати наші звичаї, переробляти весь лад життя, ламати психіку, створювати штучні ерзац – обряди, винищувати національну неповторність, тепер знання минулого – жива, цілюща вода. Тепер особливо актуально знати – і то зазирнути якнайглибше, скільки вдасця“. Що мала тут на увазі Докія Гуменна?

Зовнішній розвиток у природознавстві потрапивши у системну кризу добіг свого кінця у 20 – му столітті. Техногенний розвиток, втопивши в крові у безкінцевих війнах великі духовні надбання давніх культур людства, зробив одну корисну справу, він відтворив високу стелю евристичного мислення, яка сьогодні може стати тим мостом, що дозволить пірнути назад в безмежжя позаантропного буття. Осягнення супраментального плану пануючого тут стало можливим завдяки відточеному мисленню, коли мислеобрази генеровані людиною, вже сягнули рівня резонуючого з енергетичними рівнями світової цілісності існуючими на непроявленім плані.

         Можемо почути зауваження, що оріська культура доби Київської Руси, судячи з записів, які знаходимо у рукописі Войнича, таки сягала того супраментального рівня. Дійсно так, це стало можливим завдяки безмежній глибині проникнення людини у позаанропне буття в інській зоні кристаличного щита Середнього Подніпров’я, якої більше немає ніде в світі. Завдяки чому населення цих територій історично випереджало розвиток своїх сусідів у досягнутім рівні свого усвідомлення справжнього світу та законів його розбудови на внутрішньому плані. Але це був лише виняток, все інше населення того не мало. Окрім того, недостатній рівень образно – понятійного мислення, як це ми бачимо з рукопису оріїв, поряд з великим усвідомленням причинної правди світу та його розбудови на внутрішнім плані, завадило широкого розвою цього знання в ті часи. Тому запроваджена ера техногенного розвитку була необхідна.

         Але це не виправдовує того, що у її часи ніким неконтрольованим людським егоцентризмом, разом з орійською культурою були винищені пророки та святі люди, які несли необхідні відстройки істинного стану речей пануючих в світі у людське суспільство. Спасаючи його у такий спосіб від жаху цінізму та жорстокості до ближнього свого та оточуючого природного довкілля.

         Звідси і бере походження та головна задача, що сьогодні стоїть перед українським суспільством. Її у свій час також склала Докія Гуменна у своїй книзі “Благослови Мати”:

“Мені хотілося би думати, щотеперішня місія України, як центру осі сучасного світового вузла, знайти сінтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей”.

Шлях вирішення посталої задачі вказав у свій час Олесь Бердник у своїй “Альтернативній еволюції” :” Традиції древніх народів одностайно відзначають пантеїстичний світогляд пралюдей. Наші предки сприймали Природу як щось нероздільне з собою, своїми почуттями, думками, діями, прагненнями. Не було, і не могло бути відчуждення зовнішнього від внутрішнього: все було єдиним в єдиному потоці буття”.

         Виходить так, що нічого, зовсім нічого не можливо зробити українцям у налагодженні свого життя, не здіймаючи, не вирішуючи проблему всієї світової культури, яка веде до формування нової сходинки індоєвропейської цівілізації, вже за межею лише зовнішнього сприйняття світу. Подібне завдання, але у технічному розвитку суспільства в пізнанні законів пануючих у зовнішньому, постала у свій час і перед іудеями. І вони з цією задачею блискуче впорались, згадаймо Ісаака Ньютона, Пуанкаре, Макса Планка, Больцмана, Енштейна, Парацельса – людини, що заклала основи сучасної медицини і багато, багато інших. Хоча всіх пророків та провидців цього народу у свій час було так само безжально винищено. Тепер, суто зовнішній розвиток має змінитися на внутрішній, концептуально інший і кому його здійснювати як не нащадкам найбільших досягнень у цій сфері, якими були судячи з витоків оріїські гностики Середнього Подніпров’я.

Орієнтацію слов’ян на внутрішнє світосприйняття засвідчує давній перепис, відомий в світі як Велесова книга, де знаходимо знаменний з цього приводу вислів: ” Мусимо знати і відати обаполи тирла … щоб з богами постати у єдиній правді“.

А ще маємо відомий вислів нашого великого філософа Григорія Сковороди:“Проявлене ніщо, не проявлене є (головна) річ “. Що і лежить від початку у глибині української культури з її одвічним пошуком правли – істини, носієм якої і був Григорій Сковорода.

Що може надати людству розвиток культури внутрішнього, супраментального плану?

Становлення та розвиток людського талану у будь якій сфері життя від науки та мистецтва до економіки та політики, через високий рівень інтегрованості людини в цілісний аспект світу.

Законодавчий аспект якого несе у світ божу правду – не існує в світі не обраного народу, як і не обраної людини, все приходить звідти і повертається туди. Тому потрібно відповідати. Те, що ми живемо у божому світі, можливо переконатись лише кинувши погляд за вікно, гармонія, що там існує від чогось походить, хтось є її носієм. Орії називали цей план Великим Сустом божим, що веде та впорядковує людське життя. Сьогодні ми говоримо за світову цілісність узгоджену та впорядковану за Єдиним Одним.

         І в се ж, з чого потрібно починати впорядковувати наше життя? – можемо почути питання. Відповідь очевидна, зі здійняття рівня внутрішньої культури, щоб не займатись у житті пустопорожніми справами. Відійти, наприклад, від усвідомлень на державницько – побутовому рівні на державницько – світовий, що і надасть необхідного рівня та напрямку розвитку.

         Як торкнутися джерела того невимовного, що є справжньою сутністю будь кого? Усвідомлення те приходить, коли людина відволікається від повсякденного клопоту у зовнішнім. Воно приходить як одне єдине рішення серед багатьох посталих у житті, в ту мить і з’являється під ногами шлях, якому потрібно слідувати. Все станеться, все відбудеться коли він є. Людина самодостатня на цьому шляху. Всі найзаповітніші мрії здійсняться, бо за ту справу візьметься великий майстер, що існує в будь кому на супраментальнім рівні. З того постане справжня культура та ідеологія на якій сформується нація, що дасть потужний поштовх до відродження держави, якої давно чекається у світі.

Щасти Вам.

В. Чумаченко.

Супраментальна психологія є психологією якою переймається справжня, поєднана з цілісним світом людина. В Україні ця наука відома як характерницька наука, що встановлює взаємовідносини людини з світом позаантропного буття. Перехід за межу якого тут відбувався шляхом зміни психофізичного настрою на ментальнім рівні через набуття особливої знакової ментальності характерницького образу. Який ставав резонансно чутливою ланкою щодо живого, цілісного плану пануючому у непроявленім. Саме для цього у давні часи відтворювалися відповідні антропоморфні та зооморфні форми. Мета була одна, вийти за межу застиглості людської форми орієнтованої на суто зовнішнє сприйняття світу через її відповідну настройку на ментальному рівні. Напряму, через зовнішнє світосприйняття, як показали дослідження того проходу не існує.

Зазвичай первинна форма ментального образу набувалася у довготривалому контакті з ареалом місця проживання. Саме тут виникав той первинний образ ментального налаштування людини до патерну умов ареалу проживання, від якого виникав, за висловом Геродота, “закон всередині”. Тобто налаштовувалося пряме невербальне сприйняття подієвого поля життя за межею антропного буття в якому, за висловом Олени Реріх, “ у таємних кордонах тчуться килими людської долі”. Усвідомлення того закону за межею антропного буття і лежить у центрі характерницької науки та супраментальної психології. Виникає питання, що для усвідомлення того закону потрібно?

         Людина, як стає зрозумілим, може у своєму житті орієнтуватися на зовнішнє сприйняття, звідки постають її уявлення та переконання у вірності та доцільності тих чи інших кроків у житті. Ці переконання, що базуються на відстороненім уявленні, як показує практика життя, не довготривалі і змінюються з накопиченням досвіду життя. На результати свого практичного життя людство сьогодні дивиться очима існуючої природознавчої картини світу, народженої у суто зовнішнім сприйнятті дійсності і нічого більше там, як запевняв Макс Планк, побачити не взмозі. Зовсім інакше пізнання світу відбувається у внутрішнім світосприйнятті на ментальнім рівні. Тут виникають первинні усвідомлення через чуттєве сприйняття світу, про які Спіноза Фаррух у свій час склав свою знаменну формулу людського способу пізнання світу:”щоб я знав, що я знаю – я від початку повинен знати “. Тобто, людина повинна вже знати та уявляти те, що постає перед її очима у образному полі бачення на проявленому плані. Тільки тоді виникає сама можливість знання, яке підкріплене невербальним, інтуїтивним сприйняттм на ментальному рівні. Це і є первинним усвідомленням законів сталого розвитку світової цілісності пануючої у позаантропному бутті.

         Чим подібне усвідомлення відрізняється від уявлення? Тут виникає питання самої людської віри. Уявне переконання це позиція віри людини як лише суспільної одиниці, коли вона є часткою колективного безсвідомого. Основою якого є колективний досвід практичного життя соціума відірваного у техногенний вік від своєї початкової природи. Усвідомлення ж лежить глибше, у прямому невербальному сприйнятті законів світової цілісності на ментальному рівні де та початкова природа стає визначальним елементом самої етики життя.

         У першому випадку причетність до колективного безсвідомого організованого у одне існуючим природознавством, породжує переконання які є відстороненими ідеями, що до справді існуючого світу. Звідки життя і стає “юдоллю скорботи та печалі”, як за Святим письмом. Бо людина не знає, не усвідомлює тих течій світового розподілу подій, які вирують під його поверхнею. Не знає, не усвідомлює сущого говорять з цього приводу орії.

         У другому випадку людина стає причетною до світового розподілу і живе за його законами. Праведне життя в істині починається саме тут, бо стає можливим слідування сущому, тобто причинній правді того детермінізму, що організує світ у одне ціле. Тут людина починає жити в вірі, якою стає саме її життя в істині. Про дотик до сущого орії у своєму Синопсисі доби Київської Руси говорять наступне:” Мета віри в вірі ж, сама ж віра існує по вірі, від чого Око вістей божих існує в голім Оці орія”. Що і несе правду істинного на ментальнім, позаантропнім рівні світосприйняття, доповнимо ми їх.

         Виходить так, що пошук людиною самої себе лежить у переході від зовнішнього світосприйняття на внутрішній план. З чого і починається перший крок до людської справжності у супраментальній психології. У культурі внутрішнього світосприйняття людина діє за допомогою наміру у другій увазі, як за Карлосом Кастанедою. Вона стає тут ще й майстром психофізичного перевтілення своєї ментальної форми, від чого проникаючи на внутрішні енергетичні обрії світу може досліджувати його з іншої, винесеної за межу антропного буття позиції. Саме тут вона починає опановувати мистецтво миследії, тим самим наміром у другій увазі, але вже в межах тонких планів цілісності. Переходи між енергетичними горизонтами світу, як одного цілого, що в цей час відбуваються, породжують системо перетворюючу силу до дії якої стає причетною сама людина. Ця сила, що змінює саму сцену подій, цілком може іллюструватися фазовими переходами існуючими в фізиці якісних перевтілень будь якої речовини відомими сьогодні.

         У характерництві, яскравим представником яких є козак Мамай, дія цієї сили вже на супраментальному рівні записана у словах народного повір’я закарбованого на полях його мальованих образів: ”сидить козак в кобзу грає, що задума все те має“. Мистецтво ведення життя у супраментальній психології починається саме з цього. Воно, як на диво, проглядає у енеолітичній культурі трипільців і є головною провідною ідеєю у пануючім тут культі золотого бика. Природне вміння змінювати та налагоджувати подійне поле життя шляхом переведення його на інший обрій в цілісності, було помічено як визначальна вдача бика, який веде череду у луг на випас. Він своїм наміром убезпечував місце випасу переводячи його у той горизонт, де всілякі негаразди не мали місця. Саме це мистецтво вибору шляху життя у багатомірності простору цілісності, яке вони побачили в тваринному світі і було покладено трипільцями у їх орнаментальний живопис та пластику. Де фіксувались саме ті команди образного наміру на супраментальнім плані, які несли з собою щасливе майбуття у обраному у такий спосіб життєвому горизонті. Доріжки ритого та мальованого орнаменту тут є нічим іншим як структурними горизонтами тієї самої   цілісності – світової Прави, про яку згадується у Велесовій книзі.

         Означене вище мистецтво розкривало природні можливості справжньої людини у тому варіативному просторі де вона діяла шляхом зміни самого подієвого поля життя. Зрозуміло, що шлях життя в цей час ставав шляхом воїна духу. Тому козацтво в Україні і звалося лицарями Великого Лугу і носили ознаку того лицарства кошаку, чуба чи оселедця виголеного на голові. Який є провідною ознакою для всього світового лицарства по сьогодні. Честь, совість, душевна щирість та її прозорість були головним настроєм, що поєднував їх з цілісним аспектом світу. Тому і кажуть, що в Україні козацькому роду нема переводу, бо то і є шлях набуття людської справжності, що є звичаєвим налаштування людської спільноти на цій землі. Сама цілісність, до якої людина ставала причетною, доводила її до своєї справжності та відповідності цілі свого буття у цьому світі. І це був головний щабель у становленні духовної культури у старі часи.

Таким чином, саме життя стає у супраментальній психології чи характерництві тим шляхом самовдосконалення, який є провідною лінією життя у всіх езотеричних течіях та вченнях як сучасних так і давніх часів. Життя у людській спільноті весь час призводило таких людей до місіонерської діяльності в основі якої лежало виведення колективного безсвідомого на рівень взаємодії з цілісним аспектом світу. Де пряме усвідомлення ставало на заміну існуючим ідеям і де людина ставала провідником справжнього в цьому світі. Жива етика життя, що виходила з цього, формувала людську спільноту вже як цивілізацію причетну до справжнього світу, де щасливе майбуття гарантувалося самою ієрархією світу.