Сторінка Василя Чумаченка

Від’єднання культури будь якого народу від природних джерел призводить до виникнення загальної атрибутивної культури, від чого зникає її дієвість та адекватність подіям, що вирують в довкіллі. В суспільстві починають панувати ідеї суто соціального договору, метою якого стає лише економічний розвиток суспільства у його вже цілком споживчій орієнтації. Тут людина стає лише елементом виробництва, становлячись фаховим спеціалістом в тій чи іншій його сфері.

         В цій безпросвітній ситуації, де сама людина забута і лише реалізується гасло людина для суспільства, а не суспільство для людини, існує одна закономірність, що не одразу впадає в око. Успішними у досягненні високого економічного рівня є ті держави, які є національно орієнтованими. Поглянувши на Європу, так би мовити з висоти пташиного польоту, ми там побачимо держави, що мають неабиякий успіх у досягнутім рівні життя завдяки національній згуртованості та орієнованості головної частини населення на розбудову національної культури та держави. Що за цим стоїть? Розвинена національна культура стає тут збалансованим запобіжником буржуазного способу виробництва з його цілком егоцентричним способом ведення справ. Саме тому тут не має напів Франції, напів Англії чи напів Німеччини, а є Франція, Англія та Німеччина як суто цілісні національні утворення. Провідним у житті цих країн є духовний розвиток та становлення людини. Бо звідки тоді взятися сумлінному робітнику, патріотично налаштованому населенню, яке у розбудові своєї держави, образно кажучи, здатне не жаліти живота свого?

         Саме це проходить сьогодні повз увагу керманичів сучасного державотворення в Україні. Чому? Бо в нашій непростій історії загубився слід становлення культури справжньої людини, яка саме і стоїть на витоку нашого великого культурного спадку починаючи мабуть ще з часів Трипілля – Кукутені. Від чого національна культура значною мірою втратила свою життєдайність. Чому?

Не останню роль тут зіграла зовнішня орієнтація нашого продознавства з його відірваним від об’єкту дослідження відстороненим образно – понятійним мисленням. Ця біда прийшла, коли людина у боротьбі за виживання в голову свого становлення в світі поклала лише економічні чинники. Подібний однобокий розвиток веде сьогодні до Апокаліпсису в чому можемо переконатись лише поглянувши на ті безкінцеві негаразди, що маємо у своєму житті та житті своїх дітей.

         Ми по великому рахунку не знаємо мету того великого дійства, що зветься життям, в якому беремо безпосередню участь. Обрії внутрішньої культури духу, де та відповідь присутня закриті для нас. В цій безвиході стає надзвичайно актуальним голос нашої великої письменниці Докії Гуменної, що лунає в її книзі “Минуле пливе в прийдешнє”:

“Тепер, коли нечиста сила взялася викорінювати наші звичаї, переробляти весь лад життя, ламати психіку, створювати штучні ерзац – обряди, винищувати національну неповторність, тепер знання минулого – жива, цілюща вода. Тепер особливо актуально знати – і то зазирнути якнайглибше, скільки вдасця“. Що мала тут на увазі Докія Гуменна?

Зовнішній розвиток у природознавстві потрапивши у системну кризу добіг свого кінця у 20 – му столітті. Техногенний розвиток, втопивши в крові у безкінцевих війнах великі духовні надбання давніх культур людства, зробив одну корисну справу, він відтворив високу стелю евристичного мислення, яка сьогодні може стати тим мостом, що дозволить пірнути назад в безмежжя позаантропного буття. Осягнення супраментального плану пануючого тут стало можливим завдяки відточеному мисленню, коли мислеобрази генеровані людиною, вже сягнули рівня резонуючого з енергетичними рівнями світової цілісності існуючими на непроявленім плані.

         Можемо почути зауваження, що оріська культура доби Київської Руси, судячи з записів, які знаходимо у рукописі Войнича, таки сягала того супраментального рівня. Дійсно так, це стало можливим завдяки безмежній глибині проникнення людини у позаанропне буття в інській зоні кристаличного щита Середнього Подніпров’я, якої більше немає ніде в світі. Завдяки чому населення цих територій історично випереджало розвиток своїх сусідів у досягнутім рівні свого усвідомлення справжнього світу та законів його розбудови на внутрішньому плані. Але це був лише виняток, все інше населення того не мало. Окрім того, недостатній рівень образно – понятійного мислення, як це ми бачимо з рукопису оріїв, поряд з великим усвідомленням причинної правди світу та його розбудови на внутрішнім плані, завадило широкого розвою цього знання в ті часи. Тому запроваджена ера техногенного розвитку була необхідна.

         Але це не виправдовує того, що у її часи ніким неконтрольованим людським егоцентризмом, разом з орійською культурою були винищені пророки та святі люди, які несли необхідні відстройки істинного стану речей пануючих в світі у людське суспільство. Спасаючи його у такий спосіб від жаху цінізму та жорстокості до ближнього свого та оточуючого природного довкілля.

         Звідси і бере походження та головна задача, що сьогодні стоїть перед українським суспільством. Її у свій час також склала Докія Гуменна у своїй книзі “Благослови Мати”:

“Мені хотілося би думати, щотеперішня місія України, як центру осі сучасного світового вузла, знайти сінтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей”.

Шлях вирішення посталої задачі вказав у свій час Олесь Бердник у своїй “Альтернативній еволюції” :” Традиції древніх народів одностайно відзначають пантеїстичний світогляд пралюдей. Наші предки сприймали Природу як щось нероздільне з собою, своїми почуттями, думками, діями, прагненнями. Не було, і не могло бути відчуждення зовнішнього від внутрішнього: все було єдиним в єдиному потоці буття”.

         Виходить так, що нічого, зовсім нічого не можливо зробити українцям у налагодженні свого життя, не здіймаючи, не вирішуючи проблему всієї світової культури, яка веде до формування нової сходинки індоєвропейської цівілізації, вже за межею лише зовнішнього сприйняття світу. Подібне завдання, але у технічному розвитку суспільства в пізнанні законів пануючих у зовнішньому, постала у свій час і перед іудеями. І вони з цією задачею блискуче впорались, згадаймо Ісаака Ньютона, Пуанкаре, Макса Планка, Больцмана, Енштейна, Парацельса – людини, що заклала основи сучасної медицини і багато, багато інших. Хоча всіх пророків та провидців цього народу у свій час було так само безжально винищено. Тепер, суто зовнішній розвиток має змінитися на внутрішній, концептуально інший і кому його здійснювати як не нащадкам найбільших досягнень у цій сфері, якими були судячи з витоків оріїські гностики Середнього Подніпров’я.

Орієнтацію слов’ян на внутрішнє світосприйняття засвідчує давній перепис, відомий в світі як Велесова книга, де знаходимо знаменний з цього приводу вислів: ” Мусимо знати і відати обаполи тирла … щоб з богами постати у єдиній правді“.

А ще маємо відомий вислів нашого великого філософа Григорія Сковороди:“Проявлене ніщо, не проявлене є (головна) річ “. Що і лежить від початку у глибині української культури з її одвічним пошуком правли – істини, носієм якої і був Григорій Сковорода.

Що може надати людству розвиток культури внутрішнього, супраментального плану?

Становлення та розвиток людського талану у будь якій сфері життя від науки та мистецтва до економіки та політики, через високий рівень інтегрованості людини в цілісний аспект світу.

Законодавчий аспект якого несе у світ божу правду – не існує в світі не обраного народу, як і не обраної людини, все приходить звідти і повертається туди. Тому потрібно відповідати. Те, що ми живемо у божому світі, можливо переконатись лише кинувши погляд за вікно, гармонія, що там існує від чогось походить, хтось є її носієм. Орії називали цей план Великим Сустом божим, що веде та впорядковує людське життя. Сьогодні ми говоримо за світову цілісність узгоджену та впорядковану за Єдиним Одним.

         І в се ж, з чого потрібно починати впорядковувати наше життя? – можемо почути питання. Відповідь очевидна, зі здійняття рівня внутрішньої культури, щоб не займатись у житті пустопорожніми справами. Відійти, наприклад, від усвідомлень на державницько – побутовому рівні на державницько – світовий, що і надасть необхідного рівня та напрямку розвитку.

         Як торкнутися джерела того невимовного, що є справжньою сутністю будь кого? Усвідомлення те приходить, коли людина відволікається від повсякденного клопоту у зовнішнім. Воно приходить як одне єдине рішення серед багатьох посталих у житті, в ту мить і з’являється під ногами шлях, якому потрібно слідувати. Все станеться, все відбудеться коли він є. Людина самодостатня на цьому шляху. Всі найзаповітніші мрії здійсняться, бо за ту справу візьметься великий майстер, що існує в будь кому на супраментальнім рівні. З того постане справжня культура та ідеологія на якій сформується нація, що дасть потужний поштовх до відродження держави, якої давно чекається у світі.

Щасти Вам.

В. Чумаченко.