Сторінка Василя Чумаченка

«Долмен» з бретонського перекладається, як «кам’яний стіл». Існують й інші назви цієї кам’яної споруди – хатки з невеликим округлим отвором на передній стінці, складеної з важких брил. Її призначення найбільш близько розкрили київські вчені Фурдуй та Швайдак, стверджуючи, що це потужний хвильовий випромінювач ,завдяки своєму розташуванню на місцях розламу земної кори та спорудженню з масивних кам’яних плит, що мають включення гірського кварцу. Але не тільки пьєзоелектричний ефект несуть у собі ці споруди, лікувальні властивості яких відомі з давніх часів. Абхази ці кам,яні хатки ще називають – псаун, що має значення -будинок душі. Ця версія підкріплюється знайденими долменами, у яких на задній стінці вирізьблені хвилясті лінії, що віддалено нагадують контур людського тіла -птаха. Як показало попереднє дослідження ,існуючі долмени  можна розділити на два типи. Це споруди з малим, у сорок сантиметрів отвором, і долмени з порівняно великим арочним або щілястим входом. Саме в них людина могла зайти і сісти обличчам до того хвилястого малюнку на задній стіні. Далі потужне поле кам’яного резонатора разом із розфіксованим сприйняттям зовнішнього у спогляданні того малюнку, робили дивну справу. Задня стінка долмену зникала і перед людиною розкривався новий простір, простір ще однієї проєкції земного ландшафту. Дивний спокій та потужність поля, що розгорталося в самій людині в цей час, несли в собі радість осягнутої волі на волі.

Що це за простір, що він несе у собі? Відповіді на це питання ми можемо отримати, коли поміркуємо над однією дуже простою річчу. Наш світ виділено існує через наше чисто зовнішнє його сприйняття відповідними органами. Коли ж ми переходимо на тонкоенергетичне, кінестетичне сприйняття світу, то починаємо бачити трохи інший світ, який, як на диво, цілком збігається з тим, що з’являється у долмені. Козаки – характерники називали його “старою землею”. Такий простір повинен існувати, виходячи з  простого міркування. Якщо ми бачимо, спостерігаємо зовнішнє, існуюче поза межами нашого уявлення і існуюче незалежно від нього, то завдяки чому воно існує саме і має однин і той же вигляд на протягом великого відрізку часу? Електрон залишається електроном, а протон – протоном, як і усе інше, присутнє у довкіллі. Таке може дозволити лише гармонійно поєднана, узгоджена цілісність, об’єднана одним причинно – наслідковим механізмом у одне, що стоїть за цим. Тільки у такому випадку буде існувати одна правда і один механізм її здійснення в еволюції того цілого протягом великих відрізків часу. Давні слов’яни виділяли цей зріз Всесвіту, називаючи його світовою Правою. Яка ,за оріями, існує по голому, тобто являє собою тонкоєнергетичний аспект світу, який є своєрідною законодавчою базою для феноменального, проявленого світу.

Виникає питання,- яке функціональне призначення може мати цей простір світу для самої людини?

Щоб визначити це, звернемось до нашої образної пам’яті. Тут ми теж можемо бачити відповідні події та місця, де доводилось бувати, якщо не будемо напружувати зовнішнэ сприйняття. Можемо також згадати свою домівку і все те кухонне причандалля, що забезпечує нам відповідний домашній комфорт. Як на диво, в тій образній пам’яті ми можемо ті ложки та виделки вишикувати в будь-якій послідовності, або перемістити будь-які меблі у своїй кімнаті. Що цікаво,-все те буде рухатись за командою самого вашого наміру у так званій другій увазі, як за Карлосом Кастанедою. Ви ж за для цього не будете прикладати  ніяких зусиль. Більше того, якщо ви зупините свою увагу на горщику з рослиною, що засинає на зиму, і почнете зміщувати час, рухаючись до весни, то побачите, що та рослинка починає у вашому образному баченні проростати. Цей модельний простір вашого бачення не має часових та просторових меж,- констатуєте ви.

Ще більше диво чекатиме на вас, коли з багатьох варіантів вам потрібно буде вибирати якийсь один вірний, що часто трапляється у житті. Наприклад перед вами будуть розкладені папірці, на одному з яких стоятиме відповідна позначка, перегорнута однак нею до поверхні столу, де всі ті папірці розкладено. Ніяке зовнішнє спостереження вам нічого не дасть, як би ви не роздумували, перебираючи відповідні варіанти. Треба вгадувати,- вирішите ви і, поклавшись на вдачу, перевернете якийсь один папірець. В більшості випадків у такий спосіб ніякої позначки на зворотній стороні папірця ви не побачите. Коли ж ви уявите все те у своєму новому баченні, то той папірець ви визначите одразу ж, навіть не задумуючись над цим. Ви його просто побачите і миттево знайдете єдино вірне рішення. Що вам допоможе в цьому? Ви просто будете про те знати, знати через особливий зв’язок із тим столом та розкладеними на ньому папірцями. Знатимете, який із тих папірців має позначку, бо він буде іншим. Матиме, якщо хочете, іншу вагу у вашій уяві і ця його вага буде виділена самим простором.

Виходить долмени, розкиваючи потугу простору узгодженого цілого, надавали можливості отримання точного вибору в житті. Підкреслимо,точного вибору, узгодженого з світовим подійним полем. Саме через це орії ще називали таку людську вправність знанням сущого. Образна пам’ять у такий спосіб отримувала фоновий простір звірення своїх вірних та доцільних рішень. Тепер ми починаємо розуміти, що означає ініціація справжнього світобачення ,і до якого розкриття духу вона веде. Та темнота, що огортає нас у невимовному, зовсім не безголоса і нею вочевидь широко користувалися у пройдешні віки, вибудовуючи задля цього відповідні підсилювачі. У долменах приходила дорослість людини  у сприйнятті нею справжнього світу, і підлітки тут вочевидь проходили свою ініціацію, яка надавала можливості виносити вірне судження про будь-яку подію, або життєву сітуацію. Вони знайомились тут із справжнім життям, в якому отримували знання, а від того майстерність його ведення. Сьогодні ми пробуємо осягнути істинне шляхом накопичення знань, розвиваючи природно-наукову базу свого мислення. Але такий багаж накопиченого знання практично нічого не може нам надати у реальному житті, де кожну мить мусимо знати відповідь на ті проблеми, які ставить перед нами само життя. Наша дорослість примусова затримана пануючою ідеологією,- констатуємо ми, бо ніщо інше вочевидь не стоїть між людиною та справжнім у світі. Робота з пісилювачами людської енергії – дольменами -це яскраво ілюструє.

Майже та сама таємниця криється у Стоунхенджі, мегалітичній споруді на солсберійській рівнині у Англії. Мегаліти Стоунхенджа мають антропоморфну форму людського тулуба. Коли зупинити увагу на такому їх образі тривалий час, то на місці мегаліта з’являється прохід. В тому проході ви побачите той самий робочий простір нашого підсвідомого, що і у долмені, який насправді веде та коригує наше життя, поза межею нашої уваги. Ось чому наша упередженість несе в собі те, що ми називаємо гріхом. Заплутуючись у ньому, ми виводимо своє життя з русла істинного, впускаючи у нього пустопорожній вітер. “Це ви нащо ж живете”, – саме з цього приводу запитують нас пращури з манускрипту Войнича.

В. Чумаченко

Сьогодні знову відкрита культура оріїв з манускрипту Войнича, спонукає до відтворення тієї громадянської позиції, яка завжди була притаманна українському суспільству, зануреному у світ цілісності. Хартія Олеся Бердника і те, що в ній приведено, не з’явилися невідомо звідки, це є глибинною традицією народу, цілком приналежного до тієї світової правди, за якою існує все суще на землі. Щоб переконатися в цьому, достатньо на відповідній сторінці відкрити «Кобзар» нашого поета – пророка Тараса Шевченка. І знайти ось такі рядки:

Не хрестись, і не молись нікому в світі!

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить!

Не одурить Бог, карать і милувать не буде;

Ми не раби його – ми люде!

Не хрестись і не молись нікому в світі, – ця пряма орійська традиція покладена в їх визначальному вислові: Памятай Одну волю і святу совість по віки ж. Суст (цілісність) один наказ – суть нам каже, бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить, – мова йде про візантійсько – хозарське перекручення поняття віри. “Віра по вірі, а ви що ж? Віра віре волі. Тіло ви маєте, але ще маєте і голе Око”, – читаємо у оріїв. Вторить їм тут і Шевченко, стверджуючи існування більш глибинної істини в світі ,яку може сприймати  людина. Його ставлення до стану справ у суспільстві, орієнтованому на хозарську, чисто договірну, надуману правду, надкритичне:”Раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі”.

Не одурить Бог, карать і милувать не буде – цілком надуманою річчю є,- говорить Шевченко, -оте христоматійне – карати та милувати за хозарсько – візантійським кананом; життя є більшим і ширшим за будь-який канон сліпої віри. “Око боже (хозарське) одне – мала віра, а віра Суста божого (цілісного світу) велика ж”, – стверджують орії з цього приводу. Чому все так? “Волю кощу (вільну душу) всі бо маєте, кощі є ви усі. Ора се ратне діло, ще не рай -борись. Сущі ори ще ви є”, – говорять орії до нас з стародавніх арамейських записів у мові русів. Тобто, за оріями, існує вимога самого Бога до людського духовного розвитку, до розкриття своєї сакральної природи. З чого цілком природно слідує подальше Тарасове.

Ми не раби його – ми люде, – головна сакральна фраза у Шевченка, яка відмітає рабство боже на землі, яке і уярмило людину. Ми діти божі і ми дорівнюємо Йому, бо так само ведемо разом із ним прядиво життя. Ми його руки, ми його очі, ми є Він у прояві на плані сущого,- ось про що говорить Тарас. Пречудово це перегукується з оріями: “Його вухом ще то є усі, совість божая одна пуста ж, ви там носе де божіє блюде. Ори ми ще є і одні у полі, ще ви є сущі Ори.  Були ви великі, лунали, бо ще сяючими ви є. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси (ори) мають ту віру і гримлять нею по світу”.

Тепер стає зрозумілою тверда стійкість русів з Нижнього Подніпров’я, що протягом століть не сприймали ніяких прийнятих з чисто іллюзорних уявлень новітніх ідей. Їм завжди, через їх орійське православ’я, була доступна та ідея, що розлита за задумом божим у світі. І напрочуд зрозумілим тепер стає оте знаменне Тарасове:”Караюсь, мучусь – але не каюсь”.

Громадянська позиція українства стає нарешті науково дослідженою, а не тільки проголошеною.

Це дослідження пов’язує у одне ціле культуру сьогодення з орійськими та трипільськими часами нашої історії. З цього нарешті з’являється зрощений фундамент нового суспільства та нового становлення нації на духовній культурі, притаманній самій природі справжньої, цілісної людини.

В. Чумаченко