Сторінка Василя Чумаченка

«Долмен» з бретонського перекладається, як «кам’яний стіл». Існують й інші назви цієї кам’яної споруди – хатки з невеликим округлим отвором на передній стінці, складеної з важких брил. Її призначення найбільш близько розкрили київські вчені Фурдуй та Швайдак, стверджуючи, що це потужний хвильовий випромінювач ,завдяки своєму розташуванню на місцях розламу земної кори та спорудженню з масивних кам’яних плит, що мають включення гірського кварцу. Але не тільки пьєзоелектричний ефект несуть у собі ці споруди, лікувальні властивості яких відомі з давніх часів. Абхази ці кам,яні хатки ще називають – псаун, що має значення -будинок душі. Ця версія підкріплюється знайденими долменами, у яких на задній стінці вирізьблені хвилясті лінії, що віддалено нагадують контур людського тіла -птаха. Як показало попереднє дослідження ,існуючі долмени  можна розділити на два типи. Це споруди з малим, у сорок сантиметрів отвором, і долмени з порівняно великим арочним або щілястим входом. Саме в них людина могла зайти і сісти обличчам до того хвилястого малюнку на задній стіні. Далі потужне поле кам’яного резонатора разом із розфіксованим сприйняттям зовнішнього у спогляданні того малюнку, робили дивну справу. Задня стінка долмену зникала і перед людиною розкривався новий простір, простір ще однієї проєкції земного ландшафту. Дивний спокій та потужність поля, що розгорталося в самій людині в цей час, несли в собі радість осягнутої волі на волі.

Що це за простір, що він несе у собі? Відповіді на це питання ми можемо отримати, коли поміркуємо над однією дуже простою річчу. Наш світ виділено існує через наше чисто зовнішнє його сприйняття відповідними органами. Коли ж ми переходимо на тонкоенергетичне, кінестетичне сприйняття світу, то починаємо бачити трохи інший світ, який, як на диво, цілком збігається з тим, що з’являється у долмені. Козаки – характерники називали його “старою землею”. Такий простір повинен існувати, виходячи з  простого міркування. Якщо ми бачимо, спостерігаємо зовнішнє, існуюче поза межами нашого уявлення і існуюче незалежно від нього, то завдяки чому воно існує саме і має однин і той же вигляд на протягом великого відрізку часу? Електрон залишається електроном, а протон – протоном, як і усе інше, присутнє у довкіллі. Таке може дозволити лише гармонійно поєднана, узгоджена цілісність, об’єднана одним причинно – наслідковим механізмом у одне, що стоїть за цим. Тільки у такому випадку буде існувати одна правда і один механізм її здійснення в еволюції того цілого протягом великих відрізків часу. Давні слов’яни виділяли цей зріз Всесвіту, називаючи його світовою Правою. Яка ,за оріями, існує по голому, тобто являє собою тонкоєнергетичний аспект світу, який є своєрідною законодавчою базою для феноменального, проявленого світу.

Виникає питання,- яке функціональне призначення може мати цей простір світу для самої людини?

Щоб визначити це, звернемось до нашої образної пам’яті. Тут ми теж можемо бачити відповідні події та місця, де доводилось бувати, якщо не будемо напружувати зовнішнэ сприйняття. Можемо також згадати свою домівку і все те кухонне причандалля, що забезпечує нам відповідний домашній комфорт. Як на диво, в тій образній пам’яті ми можемо ті ложки та виделки вишикувати в будь-якій послідовності, або перемістити будь-які меблі у своїй кімнаті. Що цікаво,-все те буде рухатись за командою самого вашого наміру у так званій другій увазі, як за Карлосом Кастанедою. Ви ж за для цього не будете прикладати  ніяких зусиль. Більше того, якщо ви зупините свою увагу на горщику з рослиною, що засинає на зиму, і почнете зміщувати час, рухаючись до весни, то побачите, що та рослинка починає у вашому образному баченні проростати. Цей модельний простір вашого бачення не має часових та просторових меж,- констатуєте ви.

Ще більше диво чекатиме на вас, коли з багатьох варіантів вам потрібно буде вибирати якийсь один вірний, що часто трапляється у житті. Наприклад перед вами будуть розкладені папірці, на одному з яких стоятиме відповідна позначка, перегорнута однак нею до поверхні столу, де всі ті папірці розкладено. Ніяке зовнішнє спостереження вам нічого не дасть, як би ви не роздумували, перебираючи відповідні варіанти. Треба вгадувати,- вирішите ви і, поклавшись на вдачу, перевернете якийсь один папірець. В більшості випадків у такий спосіб ніякої позначки на зворотній стороні папірця ви не побачите. Коли ж ви уявите все те у своєму новому баченні, то той папірець ви визначите одразу ж, навіть не задумуючись над цим. Ви його просто побачите і миттево знайдете єдино вірне рішення. Що вам допоможе в цьому? Ви просто будете про те знати, знати через особливий зв’язок із тим столом та розкладеними на ньому папірцями. Знатимете, який із тих папірців має позначку, бо він буде іншим. Матиме, якщо хочете, іншу вагу у вашій уяві і ця його вага буде виділена самим простором.

Виходить долмени, розкиваючи потугу простору узгодженого цілого, надавали можливості отримання точного вибору в житті. Підкреслимо,точного вибору, узгодженого з світовим подійним полем. Саме через це орії ще називали таку людську вправність знанням сущого. Образна пам’ять у такий спосіб отримувала фоновий простір звірення своїх вірних та доцільних рішень. Тепер ми починаємо розуміти, що означає ініціація справжнього світобачення ,і до якого розкриття духу вона веде. Та темнота, що огортає нас у невимовному, зовсім не безголоса і нею вочевидь широко користувалися у пройдешні віки, вибудовуючи задля цього відповідні підсилювачі. У долменах приходила дорослість людини  у сприйнятті нею справжнього світу, і підлітки тут вочевидь проходили свою ініціацію, яка надавала можливості виносити вірне судження про будь-яку подію, або життєву сітуацію. Вони знайомились тут із справжнім життям, в якому отримували знання, а від того майстерність його ведення. Сьогодні ми пробуємо осягнути істинне шляхом накопичення знань, розвиваючи природно-наукову базу свого мислення. Але такий багаж накопиченого знання практично нічого не може нам надати у реальному житті, де кожну мить мусимо знати відповідь на ті проблеми, які ставить перед нами само життя. Наша дорослість примусова затримана пануючою ідеологією,- констатуємо ми, бо ніщо інше вочевидь не стоїть між людиною та справжнім у світі. Робота з пісилювачами людської енергії – дольменами -це яскраво ілюструє.

Майже та сама таємниця криється у Стоунхенджі, мегалітичній споруді на солсберійській рівнині у Англії. Мегаліти Стоунхенджа мають антропоморфну форму людського тулуба. Коли зупинити увагу на такому їх образі тривалий час, то на місці мегаліта з’являється прохід. В тому проході ви побачите той самий робочий простір нашого підсвідомого, що і у долмені, який насправді веде та коригує наше життя, поза межею нашої уваги. Ось чому наша упередженість несе в собі те, що ми називаємо гріхом. Заплутуючись у ньому, ми виводимо своє життя з русла істинного, впускаючи у нього пустопорожній вітер. “Це ви нащо ж живете”, – саме з цього приводу запитують нас пращури з манускрипту Войнича.

В. Чумаченко

Сьогодні знову відкрита культура оріїв з манускрипту Войнича, спонукає до відтворення тієї громадянської позиції, яка завжди була притаманна українському суспільству, зануреному у світ цілісності. Хартія Олеся Бердника і те, що в ній приведено, не з’явилися невідомо звідки, це є глибинною традицією народу, цілком приналежного до тієї світової правди, за якою існує все суще на землі. Щоб переконатися в цьому, достатньо на відповідній сторінці відкрити «Кобзар» нашого поета – пророка Тараса Шевченка. І знайти ось такі рядки:

Не хрестись, і не молись нікому в світі!

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить!

Не одурить Бог, карать і милувать не буде;

Ми не раби його – ми люде!

Не хрестись і не молись нікому в світі, – ця пряма орійська традиція покладена в їх визначальному вислові: Памятай Одну волю і святу совість по віки ж. Суст (цілісність) один наказ – суть нам каже, бо рабами знемож, коли волю Ора забували ж.

Збрешуть люде, і візантійський Саваоф одурить, – мова йде про візантійсько – хозарське перекручення поняття віри. “Віра по вірі, а ви що ж? Віра віре волі. Тіло ви маєте, але ще маєте і голе Око”, – читаємо у оріїв. Вторить їм тут і Шевченко, стверджуючи існування більш глибинної істини в світі ,яку може сприймати  людина. Його ставлення до стану справ у суспільстві, орієнтованому на хозарську, чисто договірну, надуману правду, надкритичне:”Раби, невільники недужі! Заснули, мов свиня в калюжі, в святій неволі”.

Не одурить Бог, карать і милувать не буде – цілком надуманою річчю є,- говорить Шевченко, -оте христоматійне – карати та милувати за хозарсько – візантійським кананом; життя є більшим і ширшим за будь-який канон сліпої віри. “Око боже (хозарське) одне – мала віра, а віра Суста божого (цілісного світу) велика ж”, – стверджують орії з цього приводу. Чому все так? “Волю кощу (вільну душу) всі бо маєте, кощі є ви усі. Ора се ратне діло, ще не рай -борись. Сущі ори ще ви є”, – говорять орії до нас з стародавніх арамейських записів у мові русів. Тобто, за оріями, існує вимога самого Бога до людського духовного розвитку, до розкриття своєї сакральної природи. З чого цілком природно слідує подальше Тарасове.

Ми не раби його – ми люде, – головна сакральна фраза у Шевченка, яка відмітає рабство боже на землі, яке і уярмило людину. Ми діти божі і ми дорівнюємо Йому, бо так само ведемо разом із ним прядиво життя. Ми його руки, ми його очі, ми є Він у прояві на плані сущого,- ось про що говорить Тарас. Пречудово це перегукується з оріями: “Його вухом ще то є усі, совість божая одна пуста ж, ви там носе де божіє блюде. Ори ми ще є і одні у полі, ще ви є сущі Ори.  Були ви великі, лунали, бо ще сяючими ви є. Но і має та віра славу. Велика є се віра. Споконвічно руси (ори) мають ту віру і гримлять нею по світу”.

Тепер стає зрозумілою тверда стійкість русів з Нижнього Подніпров’я, що протягом століть не сприймали ніяких прийнятих з чисто іллюзорних уявлень новітніх ідей. Їм завжди, через їх орійське православ’я, була доступна та ідея, що розлита за задумом божим у світі. І напрочуд зрозумілим тепер стає оте знаменне Тарасове:”Караюсь, мучусь – але не каюсь”.

Громадянська позиція українства стає нарешті науково дослідженою, а не тільки проголошеною.

Це дослідження пов’язує у одне ціле культуру сьогодення з орійськими та трипільськими часами нашої історії. З цього нарешті з’являється зрощений фундамент нового суспільства та нового становлення нації на духовній культурі, притаманній самій природі справжньої, цілісної людини.

В. Чумаченко

Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі. (бій на світлому полі є згадкою про Армагедон, битву між силами світла і пітьми поширеному на сході усвідомленню ходи світової історії. В той же самий час це пророцтво зовсім іншого способу людського життя, життя на світлому полі істини за оріями)

Віковічний герць між поневолювачами та дітьми волі.

(маємо згадати тут головний заклик оріїв: “Памятай одну волю та святу совість по віки ж“. І далі: “Справжня віра віре волі, коли ж в степу віра по вірі помера – одна віра ж пуста, не те носе, що ма на волі і пита нас”. Звідси і бере свій початок згадане вище поневолення через звужене світосприйняття.)

Термінологія – бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти – лише затуманює смисл поєдинку.

Все просто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів. (Інтуітивне усвідомлення сфальшованої віри та науки, що прислуговують договірній соціальній правді утримуючій людину у духовнім рабстві. “Де одна віра – там знедоля, пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая“, – за оріями.)

Косметика паразитів калейдоскопічно вишукана, бо вони зацікавлені (життєво зацікавлені!) в тому, щоб їх вважали органічним, невід’ємним атрибутом буття. Жерці, керівники, учені, вожді, воєводи, соціологи, апологети різних філософій, – всюди ворушаться щупальця світового змія визиску. (Суспільство, де на перший план поставлено   споживчий інтерес приречено на загибель, бо ще ніхто в світі не зміг задовольнити прірви людського визиску. Бо: “мета не віра в вас жиє“, за оріями)

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти. Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим – відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем.

(Геніальне прозріння витоку, що йде через правічний національний корінь. Стежинка ця дійсно нечувана в сучасному світі, бо виводить в перше за багато тисячоліть людської історії культуру духу в людському соціумі наперед, формуючи зовсім нову світоглядну позицію, а разом із нею нову людину та державу.)

Нам щоразу підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про свою сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича. ( це забуття про свою сутність знаходить своє ствердження у оріів: “Вольву кощі (силу духу) усі бо ма, але і кощі усі бо є. Коща ( душа у вас утримує) ви мога (могуть бога) Ора“)

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому. (духовне дерево, або становлення культури духу постає через адаптацію до патерн умов ареалу проживання, звідки беруть своє походження ключові, вибіркові (унікальні) артефактні форми національної культури дотичні до цілісного плану світу. “Ори ви усі є любі“, – у оріїв)

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали. (хозарсько – візантійська інформаційна атака на слов’янську могуть через перекручене, змодифіковане для цієї цілі християнство за рукописом оріїв, вада сучасного природно наукового підходу в якому загубилася сама людина та еволюція її духовної складової)

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки – нас зробили холопами Рюриковичів. (згадка про громадський, вічевий устрій державотворення на Русі. Коли істинне знають всі, (мають той самий закон в середині за Геродотом), тоді самодержавець непотрібен, достатньо простого віче яке має все те вирішувати.)

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, – нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії. (захисники волі як шляху до правди істини, що повинна панувати в світі бо без неї немає справжньої людини в ньому. За оріями: “Суст один наказ – суть нам каже, суд один на волі“)

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це – закон всього сущого! (пробудження це відновлення роботи тонкоенергетичної системи тіла, через яку починає працювати природній інтуітивний розум людини у дотику до цілісного плану. Знання сущого у оріїв походить саме від нього. Ритуалізоване звичаєве право як відгомін орійської “віри по вірі” утримує сьогодні  те інтуітивне увсідомлення істинного)

Ми маємо віднайти в нашій історії, — ба, навіть космоісторії! – власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей. ( Усвідомлення існування власного глибинного ядра це велике прозріння того джерела культурної спадщини, що походить, як це стає відомим сьогодні, від оріїв.  Сутністю якого, як символу світової цілісності, виступає Праматір світу у Трипільській культурі та Суст великий божий у оріїв.  )

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця. (як переймачі давньої орійської спадщини з якої вочевидь веде свій початок світова індоєвропейська культура. “Світ збудований на правді якою є сам“, – у характерництві)

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму. (У дотику до істинного пробуджується канал божої совісті. За оріями: “Совість ма і совість боре“, яка якраз і відповідає за тотожність шляху обраного тим чи іншим народом шляху розвитку самого світу як одного великого цілого. Від того і відбувається регенерація як людини так і нації через підключення до енергетики правди світової цілісності)

Ми згадали. Ми промовили назву свого ядра. Тепер черга за тим, щоб збагнути основне: як відтворити Січ, козацький статус, значення Хортиці.

Ми не хуторяни, не ретрогради. Йдеться не про музейні архаїчні речі. На теперішньому витку буття мовиться про піднесення згаданих понять на новий, космоісторичний рівень. Ми говоримо про Січ духовну, яка кличе віковічних козаків розуму й серця до Небесної Хортиці, вимагає створення Духовної Республіки або Горньої Республіки, яку чверть тисячоліття тому омріював геніальний син України Григорій Савович Сковорода. (духовна Хортиця – цілісне Небо у оріїв до якого потрапляє тільки духовно розвинена людина. Духовна республіка – державний устрій в якому розвиток людини поставлено на перше місце і де держава існує для людини, а не навпаки як це відбувається сьогодні. Багато провідних країн світу це вже зрозуміли вкладаючи великі кошти в розвиток науки, високі технології в якій неможливі без відповідного вложення коштів у розвиток духовного плану людини.)

Спробуємо ввести ці начебто абстрактні речі в реалії ураганного, катастрофічного сьогодення.

1

Ми оглушені гуркотом Космічної Ери. Як це було в прадавніх казках, на перехресті космоісторії височіє камінь, на якому заклично палахкотять слова: “іди ліворуч”, “прагни праворуч”, “поспішай прямо”. Кожен напрямок вишукано оздоблений обіцянками, приманками, за які треба платити. В більшості випадків плата одна й та ж сама – національне зречення. Чому така запопадливість? Хто зацікавлений у формуванні людини без кореня? (людина без кореня це за оріями відірвана від правди Неба людина, що живе в світі вже за соціальною, договірною хозарською правдою. Саме через це всі її інтуітивні пориви до створення справедливого суспільства та панування правди божої на землі  обертаються на свою протилежність. Згадаймо фашиські та комуністині ідеї, що через суцільну міфологізацію своїх доктрин так і залишилися на рівні людського его. Можливо багато разів гукати та закликати, але треба знати, який із них є єдино вірним через свою причетність до великого цілого)

Впродовж тисячоліть всілякі сили тягнуть людину до “універсалізму”, до космополітичних поєднань в денаціоналізовану спільноту. Які ж аргументи наводяться для такої “необхідності”? Які то сили?

Передусім – імперії. З ними все ясно. Всяка наднаціональна структура, що паразитує на багатстві поневолених народів, намагається якнайшвидше ліквідувати оригінальність націй та племен, щоб вибити з свідомостей експлуатованих істот ідею своєї унікальності, неповторності. Націю, позбавлену творчої потенції, асимілювати легше. Так було завжди. Так є тепер…

Старанно прагнуть денаціоналізувати людей також різні культи. Вони закликають до аморфної “духовної” спільноти, апелюючи до слів Учителя Нового Завіту: “Нема ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна, – всі діти Божі”. Цю прекрасну заповідь інтерпретують, як імператив “злиття”, ліквідації національних відмінностей. Таким чином, оригінальна творчість національного генія стає інструментом для возвеличення трансцендентних абстракцій, а точніше – теократичних кланів чи каст. Насправді ж Учитель закликав до об’єднання різних народів та племен в нерушиму Божу Сім’ю. (Ісус говорив про вихід людини на цілісний рівень світу де тільки і стає можливим  єднання людства в істині, там дійсно немає ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна. Той вихід завжди йде через розвинену в духовнім плані індівідуальність. Винищуючи культуру духу, дійти до того стану у голобалістичних тенденціях дійсно неможливо)

Філософи та теоретики всіх віків – прислужники економічних чи духовних імперій – створили безліч теорій та доктрин, в яких намагаються ствердити ідею тимчасовості націй та їхню негативну роль у справі всеоб’єднання людства. Вважається, що національні відмінності, амбіції та прагнення створюють нездоланні мури поміж різними народами, і лише нівеляція, усунення цих відмінностей дозволить сформувати загальнолюдську сім’ю.

Запитаємо самі себе: що таке нація? Що вона дає людині?

Найвища ідея всіх філософій та світоглядів – свобода духу (який від того має можливість творити своє життя у дотику до невимовного. Колективна відстройка у дотику до невимовного дає націю однаково мислячих індивідуальностей. Щоб те зберігалося, повинна існувати відповідна культура духу, яка відкриває шлях зростання кожній індивідуальності. “Памяташ одну волю і святу совість повікиж“, – у оріїв).

Але як саме дух проявляється на Землі?

Через слово, думку, почуття. (інтуітивно – образне сприйняття світу у оріїв через вість, що йде “по голому” з плану цілісності.)

Слово, думку, почуття, – тобто, душу людини, – формує нація, народ. Вони дарують людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості. (вихід на рівень цілісності або світу Горнього йде через ментальну налаштованість образу, що виникає під час адаптації до патерн умов ареалу проживання. Тому ментальність, що притаманна будь якому етносу, формує народ та націю обличчам якої стає кожен індивид. “Віра бажає повіри і святу нині віру повіє Русу“, – за оріями)

Абстрактна людина – абсурд. Кожна мисляча істота розкривається, самореалізується на космоісторичному Древі пошуку, досягнення, боротьби, самоствердження, любові, братерства. Це Древо – Людство. Кожен народ, нація – одна з віток глобального Древа. (поєднує все це інтуітивно – образне сприйняття світу як одного цілого, завдяки йому і формується єдине дерево)

Отже, людина – листок на національній вітці, як народ – гілка на вселюдському древі, як людство – унікальна парость в космічному Саду Життя. (іншими словами все належить цілісності, все походить із неї. Ви живете в світі де “божиє блюде“, – у оріїв)

Далі, шановний читачу ти вже і сам знайдеш відповідні паралелі, бо вони очевидні що до давнього витоку нашої культури від орійського джерела та прозріння цього факту Олесем Бердником.

Неможливо перескочити ці градації буття. Марно ставати просто “громадянином Всесвіту”, ігноруючи культурні, мовні, традиційні, духовні особливості того чи іншого конкретного народу, як не може листок існувати самодостатньо, поза тим чи іншим деревом. Позанаціональна людина – фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу.

Що може створити “космополіт”? Якою мовою? Для кого? Де його мати? Де його мета? Де сім’я? Що він понесе у Космос, навіть оволодівши супермогутніми технологіями? Всеїдність? “Плюралістичну” гнучкість, здатність пристосовуватися до будь-яких метаморфоз та змін?

Такого хамелеона не прийме жодна планета, жодна сфера буттєвості, бо Брати з далеких світів чекають не нівельованих виродків, не асимільованих біороботів, а унікальних творчих духів, які навіть в умовах тяжкого земного світу зберегли індивідуальне обличчя і неповторну райдугу рідного Слова-Логоса. (справді, поєднати можливо тільки індивідуальності, те, що розмито, або не відбулося поєднати не можливо)

Деякі соціологи, теоретики декларують любов до людства взагалі.

Це – ошуканство й брехня.

Якщо ти не зумів полюбити рідну матір, рідний народ, як же ти зможеш любити “все людство”? Щоб квітував Сад Людства, треба уважно, старанно, любовно плекати кожне древо-націю зокрема.

Отож знову й знову підкреслимо, що нація – є Матір душі, психіки, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту вірності, певності, індивідуальності, мужності, творчості, послідовності, розпізнання, духовності, краси, любові. Нація – прообраз Вселенської Сім’ї. Нація – відображення Матері Божої на Землі. (на сьогодні ми кажемо – відзеркалення цілісносного світу на землі)

2

Наводиться аргумент про антагонізм націй, про вічну війну між ними. А далі стверджується теза, що ліквідація, або — “культурніше” – “злиття” націй прискорить об’єднання людей в спільну сім’ю. Ігнорується те, що антагонізм завжди виявляється, породжується не духом націй, а тими чи іншими групами, кланами, мафіями, імперіалістичними центрами, котрі паразитують на творчій силі народів, спрямовуючи ту потугу на антинаціональні справи. Потрібна повна правда при розгляді національної проблеми. Але перед тим слід запитати: хто має право розглядати й вирішувати цю проблему?

Безумовно, лише Сини Нації. (тобто індивіди заглиблені в  формуючу її цілісну основу через “віру пр вірі“ у оріїв)

Долю Матері мають вирішувати лише її Діти, а не чужі люди. Тому будь-яке кучеряве теоретизування довкола проблем нації, мови, національних традицій, культури неприпустиме. Лише самі генетичні глибини того чи іншого дерева можуть знати й вирішувати, коли, де й як вирощувати той чи інший листочок, ту чи іншу квітку, якого забарвлення, якого запаху.

Ясна річ, ми не утопісти і розуміємо, що вільному вирішенню навіть оголених проблем ставлять перепони конкретні історичні нагромадження у вигляді імперських реліктів: структур, забобонів, міфологем, звичаїв, стереотипів, соціальної інерції, економічних передумов або й просто – елементарного паразитування в різних сферах буття. Рвати ці зв’язки одразу – болісно, небезпечно, а інколи навіть недоцільно або негуманно.

Необхідно знайти шлях до самовизначення націй, народів та племен понад нерозв’язними вузлами актуальних протиріч. Більше того, треба, щоб знайдене рішення було прийняте для кожного народу, а, тим більше, для такого народу, ім’ям якого спекулюють, формуючи теологічну, імперіалістичну чи соціальну темницю або доктрину. (сходження на щабель поєднання зі світовою цілісністю, пізнання справжнього світу як такого у обхід іллюзорного його сприйняття. Ініціація посвячення у дорослі у племінних культурах світу виконує майже ту саму функцію пробудження від сну в іллюзії)

Така ідея народилася і сформувалася. Мова йде, як ми про це згадали на початку, про започаткування в надрах народів Землі Духовних Республік. Тепер пропонується розглянути й ствердити пропозицію про народження на космоісторичному полі Української Духовної Республіки, або Духовної, Святої України. ( людина позбавлена дотику істинного і корекції з його боку в житті починає жити міфом, як відголосом тих живих істин, що панують у світі. Міф же, як відомо не можна класти у розбудову чогось конкретного, життєво важливого, бо він не несе в собі відгуку з плану істинного. Про це переконливо засвідчують міфологеми фашизму та комунізму, що принесли безліч нещасть людству. Розвиток та становлення культури духу відновлює той звязок  з Небом цілісності перш за все за рахунок поширеного сприйняття світу про яке невтомно повторюють орії у своєму рукописі: “воля на волі а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста совість ваша божа“).

Конкретизуємо цю ідею.

3

Уважний і чесний аналіз історичного минулого Планети, а також сучасної світової ситуації, показує, що практично всі державні й правлячі структури – банкрути. Ніхто не продемонстрував світові створення неантагоністичного об’єднання людей чи народів, котре б мало стратегічні перспективи еволюційного поступу в прийдешньому. Завжди і всюди – в минулому й тепер – ми бачимо невпинні війни, повстання, перевороти, жахливі порушення прав людини чи народу, катування, репресії, шибениці, гільйотини, розстріли, духовні приниження, експлуатації, обмани.

Безумовно, в історії та епосі багатьох країн можна знайти світлі сторінки, людяних лідерів, гуманні декларації. Проте найпрекрасніші ідеї, втілюючись у старих, порочних вмістилищах, спотворюються і перетворюються у власну протилежність.

Сучасний стан – дитя минулого. Згадаймо історію світу.

Всі ці походи, гекатомби жертв, амбіції диктаторів, кровопускання, велеречивість і пиха жерців та завойовників, піраміди трупів, знищення бібліотек та храмів, носіїв знання та пророків! Всі ці гордовиті монархи, диктатори, творці убогих доктрин, політичні брехуни й ошуканці, релігійні містифікатори, всі ці Люциферові діти, що стверджують свої лукаві задуми на психоенергетиці народів! Що ми можемо синтезувати з купи історичного сміття тепер, на порозі Космічної Ери? Божевільне політичне марення, або псевдорелігійна лихоманка повинні бути подолані, бо інакше всі наші “будівництва”, “перебудови”, “прогреси” та “еволюції” чи “спасіння” – виявляться міражем і самомістифікацією.

Ми потрапили в полон чорно-білого видіння світу: теізм – атеїзм, матеріалізм – ідеалізм, Бог – Сатана, правда – брехня. Всі ці фікції закрили від нас Єдність Світу.

Буття – райдуга. В райдузі взагалі нема чорно-білого. І чорне і біле – повстання супроти райдуги: чорне – поглинання кольорів, біле – відкидання, заперечення. Ми – раби низки філософських та інших стереотипів.

Треба стрибком вискочити із спектаклю віків. Прорватися до власної суті, полоненої прагматизмом історичного балагану. Чи можуть політекономічні структури держав очолити такий стрибок?

Це – виключено. Програма самозбереження структури заважає навіть найпрогресивнішим лідерам держав, які хочуть використати бюрократичний апарат для самотрансформації держави. Тиранія державної машини нездоланна, доки вона панує над культурою і духовністю. Адже саме духовність є тим зерном, що має зростити древо Зоряного Братерства Народів, при якому всі насильницькі, бюрократичні структури примусу та поневолення розтануть у тумані минулих темних віків. Тому держави є природними ворогами всіх еволюційних перетворень, вони всіляко будуть заважати творчим силам народів (своїх і чужих) розкритися в повну силу.

Епоха духовності вимагає переходу від державницького насилля, сваволі до самоврядування, до створення національних громад, до об’єднання їх у Всепланетну Громаду Народів. (звичаєвий, вічевий устрій у козацтві)

Такий шлях пролягає через формування Духовних Республік. (аналогом вочевидь є вічевий устрій ранніх міст – держав на Русі, що став можливим через закон в середині, який  панував у кожнім, хто мав непорушний звязок зі світовою цілісністю (тим самим єдиним древом життя, або праматір’ю світу). Без повернення до того звязку та закону в середині, яким, за висловом Геродота володіли наші пращури, годі говорити про будь який духовний розвиток, бо він стає вже тією самою відірваною від життя міфологізованою духовністю).

4

Що основне в цій ідеї?

Визначення примату, першості у динаміці народного, а відтак – загальнолюдського життя. Ми певні того, що назріває загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки – на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, мрійники, духовні подвижники, футурологи, казкарі, пісенники, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму. ( такий висновок слідує і за оріями, але треба прибрати існуючу міфологізацію на цих рівнях через повернення до знання сущого. Перед тим як діяти,треба знати, знати на рівні чуття художника, мислителя, як про це цілком справедливо говориться у хартії )

Історичний досвід підтвердив, що панування групи над цілим – катастрофічне в будь-якому вияві: церква, партія, наукова еліта, мистецька асоціація, політична банда, підпільна мафія – всі неминуче зазнають краху, якщо ігнорують волю Цілості. (тут будь який коментар стає недоречним, саме це і здіймає хартію Олеся Бердника на висоту орійського спадку)

Сподівання на геніальні директиви, осяяння, з’їзди, перевороти, доктрини, катехізиси – марні! Доречне лише розкріпачення всіх душ, всіх індивідуальностей, всіх племен, народів, всіх прагнень і волінь. Таке кредо зоряного ступеня еволюції. Стереотипи історичного балагану потерпіли фіаско. Тепер слово за ентузіастами.

Відтак, Космічна Епоха вимагає не лише техногенного виходу в безмірність, не лише інформаційної революції, а – насамперед – безстрашних кроків у таємничі світи внутрішніх Космосів (на чому і стояла культура оріїв).

Чи можуть бути офіційні органи та організації гарантами такої перебудови в сфері духовності й культури?

Марна річ!

Вони лише інструменти для виконання наказів “згори”. Скажуть – розвивати культуру! Будуть! Але як? Ми вже давно бачимо результати такого “розвитку”, хапаючись за голову. Скажуть – нищити! Спопелять дощенту, ще ретельніше, аніж це звеліли ті, котрі наказали.

Тому гарантом має стати безсмертне серце Нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому в ентузіастах духовного ступеня національного життя. Духовна Січ, Духовна Республіка має стати реальністю.

5

Двадцятий вік розвінчує всі міфи. Міфи науки, міфи соціології, міфи релігії, міфи мистецтва, міфи окультних доктрин. (головний міф відносності пізнання у пошуках істинного навязаного хозарською ідеологією)

Наука стала прислужницею диктатур та бюрократій. Вона створила потвору атомно-інформаційно-космічного техногену, бездушного монстра, який вже готується пожерти власних творців та благодійників – мислячих істот. (говориться про картезіанський принцип покладений у основу парадигми сучасного природознавства, головні кредо якого: жити, щоб жити і знати, щоб просто знати, що консервуює свідомість пересічної людини, рівень якої оголошується вже самодостатнім).

Соціологія ошукала, обдурила народи ідеями земного раю. Жодна обіцянка не виконана: політичними катаклізмами користуються лише лідери тих чи інших держав або партій, проте й вони рано чи пізно зазнають нищівної катастрофи, спостерігаючи марність і злиденність всіх кабінетних доктрин, ворожих життєвій динаміці.

Мистецтво стало камуфляжем соціальних виразок або цинічним копирсанням у смороді тих виразок. (культура духу була замінена  духовністю, розбудованою вже на міфологемах старих знань)

Релігія лише декларувала грядуще оновлення Буття, проте віддала його на поталу міфічним силам потойбічності, ігноруючи могутню творчу потенцію народів у реальному житті. (релігія на своєму початку виникла як канал звязку людини з Небом цілісності)

Банкрутує людство у всіх своїх задумах – гордовитих і далекосяжних. Куди йти? Задля чого? Ніхто не вірить у ідеали політичних лідерів чи релігійних жерців – усе перетворилося в барвисте лахміття планетарної гри.

Життя повертає нас до первинних чуттів, нерушимих і ясних вартостей. І найзначніша поміж ними – Нація, Народ. Дивовижна творча суть людських громад, котра виникла, народилася у безмежжі віків, подарувала своїм дітям чудоподібне Слово, пісню, думку, казку, мислення, естафету єдності, вірності, мужності, творчості. ( говориться про первинне інтуітивно образне сприйняття притаманне світогляду людини зануреної на рівень первинних природних архетипів)

Хто ж ти, Український Брате?

Древня земля від Карпат до Кавказу?

Але ж земля виникає й зникає, тоне в океані і встає з морських глибин. Хіба захочеш ти мурувати Храм Нації-Матері на хисткому ґрунті планетарних континентів?

Хто ж ти? Священний Славута-Дніпро? Легендарний Дунай? Замріяний Псло або Дон?

Але ж води дніпровські, дністровські, дунайські та потоки інших численних рік несуть свої хвилі у море, в океани Землі, стають хмарами, дощами, травами, підземними озерами, солоною кров’ю білих, чорних, жовтих, червоних людей і тварин, білими хуртовинами над Європою, Америкою чи Антарктикою.

Хто ж ти? Задумливі Карпати, вікові ліси, неозорі степи, лелеки, що повертаються з чужинецького вирію?

Але ж прекрасні гори є і в інших краях, і ліси гімалайські, сибірські або канадські не гірші від наших, і лелеки такі ж самісінькі в Словаччині чи Хорватії, в Румунії або Польщі.

Ти, Український Брате, невмирущий дух правічних волхвів, войовників, сіячів і мандрівників, матерів і хліборобів, кобзарів і характерників, шукачів небувалого і козаків – лицарів Запорізької Січі, вірних дівчат, котрі не діждалися своїх коханих з кривавих походів.

Ти – це дух казки, що несе в глибинних символах великий смисл Буття. Ти – це пісня народу, весела й сумна, зажурлива й буряна, громова й нечутна. Ти – це любов і обурення повстанця, волелюбність і творчість ремісника, пісенника, будівника, поета, митця, садівника, мрійника, сіяча. Ти – це вічне прагнення до всеохоплення Сущого, до Преображення життя по закону краси й любові. (краса і любов як наслідок вірних та неупереджених кроків у житті, за цим дійсно стоїть закон, орії називали його законом Неба).

Ось чому ворожі сили всіх віків жадали одняти від тебе саме творчу суть національного духу, обмежити твій вияв лише зовнішніми лаштунками дії – землею, кордонами, урядами, політичними структурами, – тобто смертними, плинними, випадковими історичними формами. Якби ти назавжди прийняв ці – лише ці, безумовно, потрібні – ознаки національного життя, то прирік би себе на деградацію і смерть творчого духу.

Але час настав! Ти пробудився. Пора збагнути необхідність створення письменами власного життя Книги Буття Святої, Духовної України, легендарної Духовної Республіки, стратегічний шлях якої пролягає у безмежжя думки, слова, творення і дії.

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки, щоб уявити масштаби і стратегію найактуальнішого планетарного дійства. ( до того самого всепланетного поєднання через відродження культури духу в свій час закликали Бердяєв, сімя  Реріхів, Блаватська, Шрі Ауробіндо, майже всі Гімалайські подвижники та адепти сходу).

Цією Хартією ми воліємо закласти підвалини, основи для Буття Святої, Духовної України, для пошуку вільних, небувалих ще форм творчого вияву, в яких міг би втілитися полум’яний Дух Еволюції.

Людина – зерно Єдиного Буття з невимірною потенцією творчого саморозкриття.

Основне – загримів Дзвін Пробудження.

1974-1989

Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її та її світоглядну позицію. Сама справжня культура, що надає те середовище, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленнямна тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї століттньої історії адаптації до патерн умов ареалу апрпоживання. Сам патерн будь якої території є відображенням на тонкоенергетичнім плані світової цілісності, сформованої з ключових енергетичних горизонтів. З якими людина взаємодіє через систему вироблених ключових образів формуючих саму культуру. Все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх.Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в гармонійній єдності світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?

Щоб мати шлях під ногами який через гармонійний розвиток людини і світу гарантує щасливе майбутнє, у повнім  узгодженні з судженою їй долею. Більш практично це можливо пяснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який давній вітрильник то його навігація чудово може продемонструвати те, що відбувається з людинию у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу ціль. Саме кермо, має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою цілісного моря спрямовують судно. Сам штурвал, на судні людської долі, повертає розум людини, який обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його води та своє розуміння світу зовнішнього. Кожен скаже, щоб успішно керувати судном в морі треба мати принаймі два усвідомлення, що виходять з бачення – знання світу зовнішнього та такого ж знання світу підводного, непроявленого. В  випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій над поверхнею, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою правду. Саме цю правду довні словяни і називали знанням сущого, яке може надати сили та наснаги у житті та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати долю несвідомої людини. Ще Григорій Сковорода якось зауважив з цього приводу: “явлене ніщо, неявлене це все “. Цієї ж проблеми, але вже в сукупності цілісного світоуявлення людини торкається і Сенека: “Той, хто незнає до якого берега плисти, той ніколи не має супутного вітру“.

Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від них.

Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому.

Сьогодні більшовики, що в свій час отримали владу в Росії в наслідок жовтневого перевороту, визнають, що не треба було чіпати церкву, бо бездуховність стала тим, що пізніше знищило всі їх прагнення у розбудові справедливого суспільства в їх країні, через дуже низький рівень свідомості його членів. Але релігія від давніх часів то є лише засіб утримання одержаної вірної орієнтації людини у світі через культові звичаєвості, що утримують ті самі артефактні відстройки. Тож первинні відстройки вона не вмикає, а лише підтримує їх, бо насправді всім цим завідує артефактна культура ареалу проживання, у широкому вжитку відома як національна культура.  Саме національну культуру більшовики і звели до рівня люмпен пролетарського усвідомлення. Тому вони створювали суспільство справедливості для людини вкравши при цьому у неї її душу, її становлення та розвиток у світі. Саме через це не допомогли навіть форсовані плани виконання п’ятирічок у три,чи чотири роки, Радянський Союз було приречено.

Насправді суспільство справедливості було поруч них, варто було лише прискіпливіше розглянути питання національної культури, яка саме зараз і спрацьовує у майже моноетнічнім Китаї. На жаль це питання не могло бути піднятим у імперськім суспільстві багато національної Росії. Тут завжди боялися розпаду імперії, плутаючи його з розпадом держави, яка могла до речі успішно існувати і на європейських принципах.  Останні реформи Столипіна засвідчували це.

Так, повсякденна праця робітника слугувала дотиком людині до невимовного, але нікому було ту правду, що отримувалася сприймати, оскільки головний механізм її усвідомлення тут було виключено пануючою суспільною ідеологією в основі якої від давніх часів було рабство. В Росії це була спотворена рабством ідеологія артільних збирачів, в яких закони співіснування артілі протистояли законам за якими стояли природні сили. Тому, до речі, боротьба з ними і є головним гаслом пролетаріату, до них же відносили і національно свідоме, включене у природне середовище людство.       На сьогодні неозброєним оком видно, що більшовицька практика опори на люмпен пролетаріат до сьогодні панує в Росії. Її наслідок відомий – відсутність належного рівня свідомості та справжньої культури, що панує тут вже у вигляді Жириновських. Це та сама біда, що розвалила так званий Радянський Союз, який до речі саме через це не став насправді а ні Союзом, а ні Країною Рад. Ця вивіска є спадщиною від старих часів, які йдуть від князя Потьомкіна та його зусиль у розбудові країни. Саме його бутафорні, так звані”потьомкінські села”, які були тільки декорацією справжніх сел, в його демонстрації досягнутого добробуту перед Катериною другою, і лягли у основу ідеології та політики Росії пізніших часів. Згадаймо авіаційно промисловий комплекс, що до знедавна зводився на Волзі. Тут те ж розтринькали за декілька років майже три мільярди доларів державного кошту. З цього становища вийшли накрутивши в степу круглих отворів та встановивши в них бетонних стовпчиків. Огородивши у такий спосіб добрячі шмати степу колючим дротом, завезли найрізноманітнішу техніку з сусідніх військових частин, яку і показували комісії з Москви. Коли вона поїхала, огледівши здаля ті великі купи техніки, вона була роздана знову військовим частинам, а куди ділись кошти питань вже ніхто не задавав. А що було робити, коли ніщо інше не виходило?

Вельми дивно і дуже сумно, адже саме територія Росії, як ніяка інша багата на національні культури, згадаймо тільки Алтай з його Біловоддям.

Наближення людства до розкриття таємниць людини вражає тією силою яку має справжня людина насправді. Однобоке захоплення цією силою в Німеччині породило філософію Ніцше, з якої вийшов кінець кінцем фашизм. Чому?

Не було контакту людини з світовою цілісністю, не було чуття істинного, що зветься культурою духу, а був сфальшований лозунг сильної людини, яка знову ж таки боролася з силами природи. Напівпродукт в справі виховання справжньої за своєю природою людини тут неможливий. Суспільство стане суспільством справедливості тільки тоді, коли змінить свій орієнтир на відтворення всіляких благ для застиглої в своїй немочі людини на її духовне зростання. Бо дуже дивно мабуть все це виглядає для стороннього спостерігача; людина, що утримує в собі невимірну могуть, жебракує на смітниках світу, шукаючи там собі нужденну поживу. Від чого це пішло?

Від дуже вдалої інформаційної атаки на культуру оріїв, саме ту, що по сьогодні лежить в основі індоєвропейської культури, як засвідчують архівні записи рукопису Войнича. На ту атаку орії не могли відповісти тим же, бо це суперечило б свободі волі людини. Це як демократія сьогодні у нас в Україні, де горе ліберальні демократи  вкотре наступили на одні і ті ж самі граблі, почавши гратися в демократію з силами, які зовсім до неї не належали. Результат відомий, розкол країни на дві частини, це саме мале, що з цього може вийти.

Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні.  Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише “соціально свідомої” людини. Схована природа людини вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним, насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної цілісності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили через панування договірної соціальної правди в житті та культу хозарського сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди, як про це засвідчує рукопис Войнича.

Тому те, до чого сьогодні веде езотерична наука, то і є завтрашній день людства. Адже саме через неї ми маємо напрямок вектору наших зусиль по розбудові того майбутнього вже сьогодні. Тому спрямування розвитку, постанова справді існуючих питань в людському житті, надання відповідей на вічні питання, що блокують подальший розвиток, ось задача яку сьогодні може вирішувати езотерика. До тих вічних питань відноситься питання; що таке істина, що таке знання сущого, якої волі насправді недостає людині, які задачі вона вирішує своїм народженням, що являє собою світ за межами звуженого його усвідомлення. Що в решті решт вона сама являє собою.

Саме ці питання розкриває рукопис Войнича як рівень цивілізаційних усвідомлень оріїв. Він відкриває правду про слов’ян – русів, яка по можній кості б’є, тобто унеможливлює рабське, підлегле існування людини в світі.

Саме ці істини виборюють на сьогодні українці, як нащадки тих оріїв – русів     в своєму жорсткому протистоянні інтегративним процесам глобалізації де зникає людська індивідуальність, а від того закривається і шлях до пізнання істинного. Тому що сама людина і є тим інструментальним засобом пізнання істинного, якого сьогодні так шукають.

Доступ до істинного, який дозволив раннім русам сформувати основні засади індоєвропейської культури, на сьогодні можливо відкрити знову, ураїнська езотерична культура спираючись на орійську спадщину сьогодні виросла до цього. Знання сущого, що стоїть за цим, дозволить перегорнути нову сторінку у розвитку людства та вивести його з тієї культурологічної, політичної та ідеологічної кризи в яку її завела хазарська ідеологія звуженого світосприйняття та відстороненого опису світу у природознавстві. Суспільство справедливості може таки існувати, коли людство візьме за головну ідею свого становлення та розвитку те, що розлито в довкіллі по правді божій, як , в свій час, це вже робили орії.

З повагою В. Чумаченко.

Не я живу – а мною живе природа.

Василь Стус.

Проведені раніше дослідження дозволяють дещо незвично подивитися на стару культуру русів, яка ще й зараз панує на теренах України. В основі давніх рахманських традицій – поєднання людини й природного довкілля, що формують культуру, в центрі якої знаходиться сама людина як головний засіб пізнання оточуючого світу.

Щоб кінестетичне, інтроспективне сприйняття мало місце в житті людини, повинен бути відповідно налаштований її головний психофізичний настрій щодо сприйняття цілісного тонкоєнергетичного рівня світу. В результаті, культура природно сформованого етносу бере на себе функцію налаштування такого «настрою». Бо цілком зрозуміло, що не соціальні умови існування формують культурні надбання справжньої людини, а Правда Неба, як стверджують творці давньоукраїнської традиції рахманів – орії з Нижнього Подніпров’я. Центральне місце такої культури займають ритуальні практики або звичаєвості, що несуть у собі ключові вибіркові образи, дотичні до цілісного природного оточення. Ця «дотичність» пробуджує в людині знання, яке орії називали знанням Сущого. Воно несло в собі силу континууму світового цілого (світової єдності), що виникала в людині шляхом споріднення дійства та спонукала до прийняття єдино вірних рішень і вчинків. Це і є модель справжнього, праведного, безгріховного життя. Сучасні релігійні культи запозичили її в оріїв та скоригували на свій лад.

Така правда слов’ян-русів, як про це пише давньоукраїнський рукопис доби оріїв, сприяє становленню справжньої людини, яка стає гармонійною часткою Всесвіту. Її (справжню людину) породжує Цілісність – світова Гармонія. Таємниця виникнення живого у Всесвіті полягає у досягненні гармонії у середині себе за умови живого, дієвого розуму в самому центрі її динамічної структури. У сучасному урбанізованому суспільстві, що керується договірною (бусурманською, за Нострадамусом) «правдою», спрямованою лише на здобуття певного рівня життя соціально орієнтованої людини, культура справжньої людини носить асоціальний характер. І це тому, що вона виводить людину на інший обрій буття, в якому соціальні закони стають лише допоміжним засобом її існування на фізичному плані проявленого. Таким чином, сучасна культура, спрямовуючи людську свідомість лише на один (матеріальний) зріз буття, унеможливлює розвій її справжньої природи і зростання її духовного плану зводить лише до збільшення евристичного рівня інтелектуальності. Як наслідок, отримуємо не могутнього правильно сформованого дуба, а високе дерево на тонкому тендітному стовбурі, яке не може витримати навантаження реального життя. Звідси походять усі викривлення нашого сучасного суспільства, що закрило, відгородило себе від корегуючої дії з боку Всесвіту або Правди-Сили цілісного Неба.

Українці, за давньою слов’янською традицією, шукаючи у світі Правди, свою культуру орієнтують на осягнення законів Цілісності. Отже, не сприймають хибних сучасних ідей розвитку, бо мають знання про ідею єдину, ту, що розлита в довкіллі ще за часів Творення. Можливо, тому і потерпають від несвідомих, войовничих сусідів, в діях та рішеннях яких через відсутність відповідного поєднання з Цілим констатують повну відсутність розуміння того, що точиться в довкіллі (не вбачають «ні гори, ні низу»).

Через старання тих, хто насправді пішов проти Бога, щоб мати одноосібну владу над людьми і зайняти Його місце, знання Цілісності сьогодні стало невідомим. Звідси походження таких негативних для розвитку людства форм правління як самодержавство, начебто освячене самим «Небом» (але насправді небом тим, що внизу, тобто пеклом), а сам самодержець виступає його помазаником. Щоб приховати цю брехню, між людиною та Небом поставили посередника – Око боже, з яким спілкуватися міг тільки сам помазаник та релігійні діячі, що обслуговували його владу. Такою склалася світоглядна позиція, за якою людство живе майже третє тисячоліття поспіль від часу занепаду культури оріїв. Сьогодні вже зрозуміло, що рівень розвитку технологій не несе в собі спасіння. Людину неможливо врятувати від самої себе. Уся її тонка структура Душі належить Цілісності й живе за її законами, тоді як проблеми розуму, у звуженому сприйнятті, мають тенденцію до протиріч і протиборства.

Старе православ’я стояло на Правді Цілісного Неба, яка осягалася на шляху особистого життя кожною людиною. На цій правді формувався і соціум, в центрі якого поставало духовне зростання, глибше осягнення законів цілісного світу людиною. Цьому якраз і навчав син Марії, названий свого часу Ісусом Христом. Треба сказати, що євангелісти не до кінця його зрозуміли, бо їхня праведність  виростала на основі наслідування договірної правди і вже не мала каналу зв’язку з Цілісністю, не могла чути її голосу.

Ознаки культури цілісного світосприйняття знаходимо на теренах України. Сучасна світова криза в природознавстві ставить на технологічних змаганнях зі світом великий хрест. Каменем спотикання тут виступає сама людина, лінійне мислення якої вже не може охопити ті об’єми інформації, що продукуються наукою. Таким чином, на перший план виходить поширене, об’ємно-образне сприйняття світу, що притаманне інтроспективному баченню, яке було основою культури давніх оріїв. У зв’язку з цим стає зрозумілою мета світового Духу на теренах України. Ця земля була, є (і має бути) центром світової осі відродження культури справжньої людини, – саме в цьому її призначення. Тому ідеєю України нині є не протистояння у збереженні знання цілісного світу, а доведення до світового загалу основ старого, нескоригованого православ’я, за яким стоїть вихід людства на зовсім інший обрій буття. Для слов’янського світу це означає відродження їхньої світової Слави, тієї, що дозволяє спрямовувати світовий порядок у необхідний для людини напрям і давати їй незнану досі могуть. Кожен, хто вважає себе слов’янином, повинен знайти тут, на українській землі, підтримку та допомогу на шляху осягнення культури своїх пращурів. Будь-яке оновлення є запорукою нового успішного зростання там, де головним є культура духу людини, споріднена з Цілісністю.

Українська езотерична школа.

( НТКС)