Сторінка Василя Чумаченка

Перехід спостерігача  за межу антропологічного бар’єра – на волю, де у нестаціонарнім просторі – часі панує світова, причинно організована Цілісність, дозволяє кинути погляд на головну таємницю живого. Життєва сила якого черпається у мікроквантових стрибках, переходах поміж утворюючих Цілісність енергетичних горизонтах. Кожен з яких являє собою окремий світ, своєрідну сцену життя, утримуючий в собі свій ритм часу та зумовлюючи існування вибіркової, резонуючої з ним форми.

Згадані переходи, надаючи енергію життя та  силу всьому живому, пов’язують його з причинним полем пануючим в Цілісності. Динамічний розвиток якої у просторі та часі формує сам причинний простір життя існуючого в ній. Слідування тій живій етиці організованого простору і утримує ту силу правди спорідненого життя, про яке у свій час  говорив наш великий філософ Григорій Сковорода.

Згадані вище сили лежать у основі будь чого у людському житті. Шлях на волю, де вони панують пролягає крізь людське забуття, зумовлене світоглядною позицією пануючої в соціумі сьогодні. Яка є результатом нашого суто технічного розвитку протягом довгих століть, від чого погляд людини завмер у одній позиції, фіксуючій лише зовнішнє, проявлене, “матеріальне” у оточуючому її світі.

Тут  неможливо говорити про об’єктивне, незалежне існування природи у довкіллі надане людині у її відчуттях, яке фіксується її ж ілюзорним сприйнятті світу. Бо то буде не самою природою, а її ілюзорним аналогом.  Ми багато чого можемо говорити про ландшафт існуючий за межами свого дому сидячи в ньому. Але вихід за межі житла одразу ж все розставляє по своїх місцях, роблячи наші старі  уявлення нічого не вартими ілюзіями. Не можна  говорити про існування об’єктивної реальності, яка принципово не може бути пізнаною з тієї  закритої від світу  позиції. А в такому звуженому світосприйнятті вона та позиція саме і фіксується, як єдино можлива. Це чистої води  міфологія, з якою, до речі, вперто боровся ранній матеріалізм з позиції свого непорушного світогляду. Не можна панове говорити про матеріальне, дійсно існуюче з того обмеженого світогляду, бо він фіксує лише зовнішнє проявлене, залишаючи значну частину світу у непроявленім. Тай сама людина в цей час полишається своєї справжності та цілісності, а від того свого майбутнього. Все, що несе у собі силу правди, ту енергію життя на якій збудовано світ є матеріальним, дійсно існуючим.          Але це розуміння приходить у зовсім іншім погляді на довколишнє.

“Чим зумовлена в такому світі людська справжність та цілісність”, – можемо почути запитання зацікавленого читача.

Існує петрогліф накреслений на камені мабуть ще за часів Шумеру. На ньому у вертикальній позиції розташовано сяюче коло за яким до низу розміщено гротескне зображення людського тіла, а нижче сама людина, що опікується здоров’ям стоячого на віддалі хворого. Ця триєдність на петрогліфі не що інше, як раннє зображення людської триєдності існуючої у християнстві, як Батько, Святий дух та Син. Середня фігура на малюнку являє собою ментальний план людини, який є посередником між супраментальним, божим планом – сяюче коло наверху і її фізичним тілом. Маючи дотик до світу Цілісності та її причинної правди, цей            ментальний дубль людини стає скеровуючим її життя планом на підсвідомому рівні. Поєднання з ним на волі, за антропологічною межею і зумовлює людську цілісність, а від того і її справжність. В цьому поєднанні у одне ціле і полягає людська відповідність тому первинному задуму, за яким вона і може існувати в ціліснім світі на волі.

Означений ментальний план або ж гротескне тіло людини не має сталого образу, він змінюється в залежності від тієї задачі, яку вирішує в житті. Саме його образ, у здійснені відповідного наміру у причинному полі, несуть мальовані дошки, чі полотна у іконописі, або антропоморфні скульптури людської статури. Вони працюють, виконують свою роль посередника між людиною та її супраментальним планом, коли несуть у собі резонуючу з Цілим форму образу, побачену митцем у відстороненім погляді. Образу, що спрямований на виконання відповідної задачі і він приходить завжди з внутрішнього простору, як вість Неба, стверджував Ніцше.

Впорядковуюча сила з якою працює ментальний план досить дивна, як на людський погляд. Здійснюючи переходи між енергетичними горизонтами Цілісності він, у пошуку сподіваного, змінює саму сцену життя. В якому все раптом, без видимих причин для стороннього спостерігача, починає змінюватись.  В цьому віддавна вбачалося божественне провидіння та божа всім керуюча сила Святого духу. Насправді ця дія оперта на супраментальний план самої людини, – сяюче коло зверху на шумерському петрогліфі. Який є представником тієї трансцендентності, що насправді наповнює світ Цілісності головною змістовністю життя. Саме звідси:” царство боже в середині вас” у Ісуса з Галілеї та відома суфійська концепція   Ібн Руша: ” Пізнай себе – пізнаєш свого бога“.

Сама ж трансцендентність, як за свідоцтвом оріїв з Середнього Подніпров’я, принципово не може бути проявленою як на зовнішньому так і на внутрішньому плані нашого буття. Вона не має імені, від неї неможливо говорити, з нею можливо тільки жити, жити на волі у причинному полі  Цілісності. Вона є тим, що вносить у життя гармонію через духовну еволюцію людини.  Вона є тим Єдиним, про яке у свій час говорив Микола Кузанський у своєму відомому вислові:” Тільки Єдине має зміст”. “Прірва між трансцендентним та людським долається  у один спосіб – злиттям з ним”, – стверджував той, хто був кардиналом римо – католицької церкви і з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

“Виходить так, що ми весь час живемо у тій впорядковуючій силі і нічого у своєму житті про це не знаємо”, – можемо почути зауваження нашого вдумливого читача. Чому не знаємо, знаємо але у дуже незвичний манер. Намір цієї сили на впорядкування людського життя призводить за свідченням оріїв до нашого існування у “муці божій“, бо “згідного життя веде, не згідного тягне“, – як стверджував Сенека.

Наше існування повинно бути слідуванням тому впорядкуванню, яке несе в світ ця сила. Такий з приведеного вище слідує висновок. Бо тільки в такому випадку відбувається необхідне зростання людської  свідомості на шляху додому. “Тільки у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст”, –  маємо свідчення від справжньої людини воплоті Ісуса із Назарета, як за Григорієм Сковородою. Що то за дім, чим він є говорити про це ще зарано. Але він є і шлях до нього пролягає тут на землі через зростання самосвідомості самої людини. “Своїм життям до себе дорівнятись“, – знаходимо у Лесі Українки необхідну що до того зростання формулу.

Згадана вище вправність ментального дублю або ж Святого духу, як за християнським звичаєм, продукує силу, що допомагає людині вижити у стані коли вона сліпа та недолуга. Здійснює він це через ту ж зміну проекції самого життя. Бо саме такої корекції потребує людство полишене знання істинної традиції, як за суфіями. Бо у своїх упередженнях весь час потрапляє у глухий кут нівелюючий саму задачу життя. І тоді спалахують війни, які ті кути нищать.

Але те саме здійснює, як було віддавна помічено, і головний бик череди, що веде своїх корів на випас. Вправність цієї тварини було відмічено, коли вона одним потужним наміром змінювала проекцію лугу на таку, де нічого поганого з його чередою відбутись не могло. Вся енеолітична культура Трипілля була присвячена цій його вправності, де бик став культовою твариною. І не тільки у слов’янському світі.

Тут, шановний читачу і постає головна проблема сучасного релігійного та наукового підходу до задачі усвідомлення означених сил у людському житті. Вона пролягає поміж відстороненою вірою та прямим усвідомленням сил пануючих в нашому житті.  Саме за це борються орії у своєму відомому світовому загалу рукописі – манускрипті Войнича. Де вони, воюючи з відстороненою, сліпою вірою, докоряють своїм опонентам хозарам:”По горю веде ви бозію суть гойї бо злі. Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться. Воля де божая ж? ”

І далі:”Віта горе одну межу, одне не те небо лише. Свята віра одне бере – голе. У степу віра це суть гола”.

В центрі справжньої людської віри стоїть знання, що приходить з непроявленого у образнім баченні через канал людської совісті. В такій вірі не існує посередника тут людина сама знає, тому її віра  є релігією знання – відання. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – знаходимо головний девіз цієї віри у Велесовій книзі.

З огляду на вище приведене приходить на згадку наголос Емерсена :”Людина це Бог який валяє дурня “. Або у Аристотеля, коли у нього запитали, що таке Бог, він відповів:”Бог це думка в думці“. Те саме у свій час засвідчив наш Григорій Сковорода:”Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“. З чим неможливо не погодитись.

Слідування онтологічному принципу повернення людини в природу  сьогодні, здатне, з огляду на вище приведене, відновити енергетичний потенціал згублений людством у еру технологічного розвитку.     Що постане міцним бар’єром проти  всіляких пандемій та скоригує саму людську долю, в якій нестане місця для тих нещасть, що присутні у людському житті сьогодні.

Щасти Вам.

Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.

(Мо Дзі)

Згідного життя веде,

не згідного тягне.

(Сенека)

Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура.  Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного.  Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво.  Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?

У дотику до живої етики  все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.

Цікавий запис з цього  приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.

Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності  та єдності з тонкою павутиною життя. Це воз’єднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “

Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.

Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому? “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу”, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.

Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу.

“Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.

Яка відмінність між знанням та інформацією? Знання здіймає,  збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому  є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз.

У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.

Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.

Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений,  ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя.”

Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.

Так прийшло розуміння, що прохід  до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху,  у намірі до дії, яка співпадає  з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.

Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.

В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.

“Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва”, – визначив у свій час Соломон.

Що тоді царство боже на землі? Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.

Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.

Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність

Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”, – знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.

Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності, – стверджував Соломон.

Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.

Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.

Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.  Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи”, – стверджував Сенека.

“Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині”, – вторить йому Григорій Сковорода.

Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.

“Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.

Хрест України то є її духовний хрест, осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи. Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.

“ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.

“Щоб дійти цього стану потрібно своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.

“Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.

Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.

Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.

Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе. “Пам’ятайте, – сповідує  дід Ворон, – світ впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”.

Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини і Цілого?

По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.

Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це  ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.

У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.

Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.

Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він.

“Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як удома, – наставляв дід Андрій. – Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.

“Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.

Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу. “Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.

“Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.

Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства. Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.

А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. Тоди навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати.

Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.

Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.

Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.

Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.

Щасти Вам.

Що знала, що усвідомлювала Докія Гуменна коли стверджувала: ” Місія України, як центру світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними  методами шукання нових ідей ”.

Чому в такому великому питанні Україна та українство поставлено у Докії Гуменної на першому місці?

Наукове дослідження у галузі супраментальної психології сьогодні говорить, що адаптація людини до патерну умов ареалу проживання породжує вибірковий, ключовий  образ, який стоїть в центрі культури автохтонного населення на ментальному рівні.  Давній, інський кристалічний щит України має невимірну глибину занурення у внутрішній план Землі. Саме звідси, стверджує Докія Гуменна, постає випереджальний розвиток людини в умовах земель Середнього Подніпров’я.  Тут, як показує дослідження,  раннє становлення культури внутрішнього ментального образу, від початку дозволяло опановувати ту причинну правду життя, за якою стояла сила та наснага справжньої, цілісної людини. Закон всередині, про який згадував Геродот у своїх мандрах Середнім Борисфеном, як закон живої етики, тут опановувався у першу чергу проти владного, самодержавного закону.

Саме від цього на цих землях  у свій час буяла Трипільська культура, коли нічого подібного в світі ще не існувало. Культура оріїв, яку ми знаходимо в Рукописі Войнича, що існувала в межах Середнього Подніпров’я у ранньому Середньовіччі, сягає і сьогодні найвищих досягнень в людській культурі. Саме вона запліднила у свій час давні культури людства такі як гетитську, етруську та мала визначальний вплив на культури Середнього Межиріччя та Єгипту.

Ознакою пізнішої сарматської культури, коли людство вже входило у суто господарські стосунки, був воїн підперезаний мечем Арея, що було ознакою поєднання в людині духу Землі та Неба. Тобто, сповідувалась та сама людська справжність та цілісність. Подвійний знак тамги у тому ж характерному поєднанні Землі та Неба, що був у всих сарматських племен єдиним мотивом, є цьому підтвердженням.

Ця ж розвинена внутрішня культура цілісної людини,  вже на Запорізькій Січі, дозволяла через ту спадкоємну налаштованість малою кількістю боронити свою землю від невгамовних зайд з азійських просторів.

Виходить, що Докія Гуменна мала таки рацію, коли стверджувала щодо місії  України, як центру світового вузла у становленні, а вірніше у відновленні істинної традиції людського існування у правді сповіданого життя вже у наші часи.

Що то за правда істинної традиції, пошук якої в житті є спадкоємним для українства?

Коли ми рухаємося та правда лежить у спорідненому русі нашого тіла та нашого наміру рухатись, діяти у виконанні якоїсь справи. Ця спорідненість виникає у світі нашого фізичного тіла, яке спираючись само на себе ту команду  і виконує. Все це стає можливим завдячуючи цілісності нашого тіла, як поєднаного у одне організму, через що команда  наміру має своє логічне подовження у вірному, спорідненому русі.

Так само правда нашого життя, у істинній традиції, як за суфіями, полягає у відповідності команд наших намірів світовій цілісності та єдності в якій проходить шлях нашого буття.

“Світ збудовано на правді якою є сам”, –  переконує нас характерницька наука з цього ж таки приводу. Тому за цією характерницькою правдою і стоїть сила цілісного світу, коли дія назовні співпадає з наміром нашого спорідненого дійства з Небом Цілісності. Суть праведного життя полягає саме в цьому.  Коли двоє у одному домі, дому ніщо не загрожує, – саме так потрібно трактувати відомий вислів великого Галілеянина, істинної людини воплоті, як за Сковородою. “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься” _ знаходимо у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Виходить, що ідентифікація українства полягає  в правді цілісного, спорідненого життя з довколишнім світом. І вона стає можливою коли людина відає та знає обаполи тирла, тобто виходить за межу свого лише антропологічного буття. Тому розвинена внутрішня культура  і є справжньою ідентифікацією людини в межах інського кристалічного щита України.

Ця правда по глибині свого усвідомлення дозволяла володіти духовним зором та знанням сущого, що розкривається під час переходу на внутрішній план на  рівні  ментального тіла. Це ментальне або ж гротескне тіло проглядає у будь яких антропоморфних образах людини чі іконографії.

“Як практично все це може реалізуватися в житті сьогодні? ”, – може виникнути питання у нашій вченій читацькій аудиторії.

Природне оточення, до повернення в яке сьогодні закликає онтологічний принцип, знаходиться у взаємодії зі світом на рівні його Цілісності. Через яку в ньому і панує єдина для всього світового загалу гармонія. Тут кожен новий день несе у собі настрій цілісного єднання рослинного та тваринного світів з тим гармонійним ключем. Цей настрій є визначальним і для людини. Вона може отримати його просто входячи в будь яку рослину, кущ чі дерево, як за традицією друїдів, з плану свого гротескного, ментального тіла  у стані  “волі на волі”.

В цьому спорідненому дійстві людина повертається у природу де отримує необхідну енергію  та вірне налаштування щодо характеру подій, які пануватимуть у цьому дні.  Адже довколишня природа несе у собі необхідний настрій  того дня, що приходить через свою поєднаність з причинним полем Цілого Одного. У такому єднанні з гармонійним ключем пануючим у довкіллі,  в якому людина нарешті виходить з під гніту свого  упередженого життя назовні, отримується людська життєва вдача та здоров’я.

Разом з енергетичною повнотою приходить розрада у тому проблемному полі, яким кожен будете перейматися в цьому дні. Це і є врешті решт рівень тієї “тихої води”, осягнувши стан якої, кожен отримує ведення та допомогу оточуючого світу, як за довгожителем із Закарпаття Андрієм Вороном.

Так людство, нарешті, стає дієвим господарем, як свого власного життя так і оточуючого довкілля. Магія такого цілісного життя веде насамперед до мудрості, в яку людство з необхідністю входить, здійнявши до відповідного рівня евристичну стелю свого інтуїтивно – образного усвідомлення світу.

Які  досягнення в українській культурі наближають нас до цього? Насамперед, це Тарас Шевченко зі своїм Кобзарем, записаним в традиції давніх кобзарських ще Вустинських книг. Подібне внутрішнє розкриття та дослідження повноти людського світу можемо знайти у творах українців Сковороди, Куліша, Бердяєва, Вернадського, Лесі Українки, Докії Гуменної та Олеся Бердника. Чому саме українці сягали означеної вище глибини справжньої людської природи?

Мабуть тому, що для них це було спадкоємним мистецтвом ведення життя на землі. “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”, – знаходимо провідчий запис з цього приводу у розшифрованих за абеткою українського письма “арамейських записах” з Близького Сходу.

Що сьогодні потрібно здійснити, щоб ту силу та наснагу мати у своєму житті? Потрібно зробити лише один крок від свого упередженого існування назовні, відступивши у внутрішній план свого буття, де панує людська справжність дотична до цілісного, причинного поля світу. Для цього потрібно вийти на волю та відродити духовний зір, що до подій у оточуючому полі життя.

Саме в цей час людина переходить від образно – понятійного  до інтуїтивно образного мислення. За Імануілом Кантом: “ поняття без чуття пусті, а відчуття без понять сліпі”. Але ще поняття поставлені у образному мисленні попереду ведуть до ілюзії, а чуття поставлене наперед роблять поняття резонуючими образами, які несуть з собою істину причинного поля людського буття, доповнимо ми його. Точно так, як за вже згадуваним виразом  Соломона: “ почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш  не одне і те саме“.

Щасти Вам.

Змістовність життя слід шукати у тіні самого життя.

                                     (Соломон)

(Настанови пробудженого життя

 в сучасному світі.)

Сьогодні вмотивованість  нашого життя залежить від того середовища в якому ми живемо і яким переймаємося. Наші рішення та кроки в ньому залежні від нашої обізнаності, нашого досвіду та від аналізу того, що коїться довкола. “А ще від порад та досвіду друзів з близького оточення”, – доповнить нас знаючий читач. Все це вкупі і складає згадану вище вмотивованість нашого життя.

На цьому фоні вислів Соломона лунає дещо дивним дисонансом. Дійсно, що можливо знайти у самому житті? Але коли ми усвідомимо, що наше життя зумовлене ще і самим нашим існуванням, як істоти цього світу, тоді вислів Соломона вже не буде таким відстороненим, як від початку здається.

Наша зовнішня вмотивованість може бути нічого не вартою, коли вона не узгоджена з планами  самого нашого  існування де теж існують плани та йдуть зміни. І ці зміни торкаються не тільки нашого здоров’я та довголіття. Причинне поле самого життя теж має свій задум, своє запровадження і тому потрібно  відповідати. Щоб не потрапити у життя за “мукою божою”, як за свідоцтвом оріїв з рукопису Войнича. “Або у кармічні залежності від своїх упередженостей у житті”, – доповнить нас адепт східного обряду.

Як це практично здійснити виникає питання? Потрібно знати суще і відповідати  йому у своєму житті, сповіщують орії з того ж рукопису. Це суще виступає у них як запрограмованість самого життя цілісним аспектом світу, що теж розвивається і має що до нього свої плани. Щоб узгодити з тими планами своє життя тому потрібно слідувати, – скаже нам езотерично освічений читач. Як те можливо здійснити, виникає питання?

Через включення так званої третьої сигнальної системи, говорить нам езотерична наука сьогодні. Що потребує виходу на волю, у нестаціонарний простір час де і панує згадана вище світова Цілісність. На цьому рівні людина має доторкове, кінестетичне сприйняття тих енергій, які все те несуть у собі.  Тому знати суще, це вміти входити в них, контролюючи у такий спосіб свої дії у житті з середини, у причинному полі цілісного світу.

Все це відбувається у нашому образному баченні, яке спонтанно виникає у людини в цей час, говорить нам кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський і зветься воно “містичним богослов’ям ”, як за його переконанням. Існуюче ж природознавство, на його думку, опікується від того “вченим незнанням”.

“Те саме несе у собі наша зовнішня вмотивованість своїм  життям”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

“Але знання того, що ви звете сущим повинно бути вплетене у килим нашого життя в якому існують наші плани”, – скаже нам вчений читач. Вирішити це питання можливо тільки у один спосіб, в це знання світу потрібно увійти, радять нам суфії. Означене входження потребує ведення самого життя в істинній традиції, стверджують   вони. “Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – проголосив головний девіз самурайського клану Синенорм.  “Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритися долі”, – таку формулу у свій час знайшов Григорій Сковорода.

Тобто потрібне  занурення в саме істинне. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”,- запевняв наш великий філософ вслід за великим адептом світу Ісусом з Галілеї. Подібне зміщення позиції  потребує переходу від образно – понятійного сприйняття світу до інтуїтивно – образного, яке саме і існує на “ волі ”, тобто за межею  антропологічного буття.

“ Як це практично може відбутися? ”, – запитає тут будь хто. “Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”, – стверджував  з цього приводу Соломон. Тому згадане входження означає єднання з тим Єдиним організуючим початком, що панує в світі. Бо “тільки Єдине має зміст”, – говорить нам Микола Кузанський. Прірву між  Єдиним і людським  можливо подолати у один спосіб – поєднатися з ним, засвідчив він. Подібне поєднання стає можливим, коли людина входить у саму тканину свого життя, у ті енергії які його породжують,  а не споглядаючи та аналізуючи те ззовні, говорить нам супраментальна психологія сьогодні.

“Щоб зробити сродню миследіяльність можливою, багато чого потрібно уяснити через її причетність до Єдиного”,- стверджував у свій час Платон. Тут людина розумна повинна перейти до людини  істини, від Gomo Sapiens  до Gomo Veritas , якщо користуватись загально прийнятими поняттями у цій сфері. Сьогодні цей перехід йде через вимкнення внутрішнього діалогу, що постійно йде між зовнішнім  сприйняттям та багажем накопиченого досвіду у образній пам’яті. Врешті це і є станом “волі на волі”, як за оріями. Де діє трансцендентна глибина вислову Сократа: “Я знаю, що я нічого не знаю”.

“Яке  значення має усвідомлення сущого у кінцевому результаті? ”, – запитає нас вдумливий та поміркований читач. Відповідь на це знаходимо у оріїв у їх рукописі:     

” Суще є, мету несе, по волі бає. Путі божиї  голі ж.  Свято ви зажиє на волі, Ока ви суть божая “.

В решті решт це і є те велике повернення додому про яке говорить  Ісус із Назарета у своїх сповідях:”Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом “, – зауважив  у свій час він.

Який з вище згаданого слідує висновок?

Все лихо людства буде подовжуватись доки жива етика цілісного світу буде залишатися незнаною країною в якій людина не живе, не існує.

Життя наповнюється справжнім змістом коли живеш у ньому тут і зараз у доторку до причинного плану світу. Змістом життя стає слідування тому образному баченню, що приходить. Сама людська миследіяльність стає тим образним баченням. В цьому і полягає проголошений сьогодні онтологічний принцип повернення людини у природу.

Науковий аналіз, знявши покрови містицизму та міфотворення  шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, сьогодні відкриває двері у світ людської справжності та того світла істинного, що чекає людину протягом довгих століть.

Щасти Вам.