Сторінка Василя Чумаченка

А що ж там за межею антропологічного буття? — задасть нам своє запитання допитливий читач.

Про цей світ як горний світ багато сказано в Тибетських переказах та записах. За тими переказами сама Шамбала, омріяна країна людської волі та щастя, знаходиться там, на тому плані. Але все це пояснення до головного питання про функцію горнього світу у нашому житті з собою не несе.

Спробуємо розібратися з тим місцем, яке займає Горній світ у житті живого за тою давньою культурною спадщиною, що прийшла від наших пращурів. Ми на сьогодні багато чого знаємо про генетику та генну інженерію. Щоб її механізм, схований у генному коді спрацьовував, він десь повинен розгорнутися. Наприклад ви берете зерно і щоб воно проросло кладете його у грунт, де одразу ж вмикається механізм його зростання і із зерна виростає відповідна рослина. Де те поле, що є тим ґрунтом для генетичного матеріалу, де він починає проростати, розкриваючи свою сховану природу?

Тобто повинен існувати живлячий, енергетичний план, де все це повинно відбуватись. Ми також сьогодні говоримо про внутрішній план людини і його провідний вплив на саме наше життя. Яке існує поле живлення для нього? Що є базовим рівнем його життєспроможності?

Придивившись уважніше до самого функціювання живого, не можна не помітити енергетичний горизонт прихований за його пульсаційним рухом, образи якого, виникаючи наперед так би мовити «з невідкіля», підтримують його енергетичну життєспроможність у означеному пульсаційному русі. Звідки у цей час черпається та енергія, яку ми називаємо енергією життя? Що наповнює меридіани та канали нашого тіла при цьому, звідкіля береться та енергія? Чим вона є насправді? Хто формує кінець-кінцем намір та образ живого, втілюючи його у життя?

Звернемось до наших пращурів, які жили, як засвідчують існуючі артефакти, у більш поширеному світосприйнятті. Що засвідчують вони з цього приводу? Трипільці знали про існування означеного вище плану і виділяли його у дуже цікавий спосіб.

Чотири сторони проявленого світу схід-захід, північ- південь вони зводили у одну точку, знімаючи у такий спосіб завісу зовнішнього. Прислуговувало їм у цьому ритуальне дійство довкола чотирикутної фігури, сторони якої вони зображували прогнутими до свого центру. У такому ритуальному дійстві у центрі чотирикутника виникало яскраво біле світло. Від впливу зовнішнього, проявленого світу цей чотирикутник захищений колами захисту ритого або мальованого орнаменту, що являють собою відомі стихії вогню, вітру, води та землі. Все, що потім зберігалося у посудині з таким ритуально включеним орнаментом, мало потужну силу життя. А від того і захист від будь-якого стороннього впливу з боку зовнішнього багато- планового світу. Самі трипільці проходили до цього світу через дуже вузький, стиснутий прохід, як засвідчує їх ритуальна орнаменталістика, отримуючи при цьому потужну енергетичну підтримку у функціюванні систем внутрішніх органів тіла (те саме вушко голки, згадуване великим адептом світу Ісусом з Галілеї). У козаків-характерників цьому прислуговувало наскрізне дупло старого дуба, через яке вони проводили енергетичний образ свого тіла. Від цієї практики значно пізніше виникло вірування, що будь який камінь з наскрізним отвором приносить у житті щастя, так само як і падаюча з неба зоря, що у своїм падінні розкриває на мить план горнього світу. Тому будь-яке бажання потрапляє в цю мить на матрицю цього сповіданого плану людського життя.

Енергія горнього світу струменить у меридіанах та каналах нашого фізичного тіла. Вона є потужною системою другого тонкого, підтримуючого наше життя плану. Ця система має багатопланову структуру, тому вмикається поступово, саме це проглядає у розкритті так званих божих зерен Рода у волхвівських, а потім вже у характерницьких практиках.

У християнстві подібне сходження відоме як сходи Іакова, яких, як відомо, нараховується рівно сім. Згадувана культура становлення духу людини стоїть саме за цим розкриттям схованих природних її можливостей. Від цього термін людського життя за рахунок перемикання на нові енергетичні обрії у тому сходженні може бути значно подовженим до тієї миті, коли вона вже отримує можливість самостійного переходу до плану горнього світу, як це не один раз демонстрували святі люди. Тобто здійснюється вихід на новий рівень буття, що відповідає повному розкриттю природних можливостей справжньої людини, як за божим задумом.

Сьогодні на перешкоді цьому стоїть прийнята наукова парадигма та релігійний канон, що затверджують звужене світосприйняття раба божого. Саме відвернутість людини від знання сущого призвела до написання тих настанов-записів, з яких пізніше було утворене Святе письмо. І тих настанов у Біблії десь близько десяти тисяч. Тобто відхід від знання у сліпій вірі призвів до падіння моралі та посталої мороки з вихованням людських чеснот, що і засвідчує святе письмо самим своїм існуванням. Допомогло це покращити життя чи ні знаємо самі. Всі ці настанови, як сьогодні стає зрозумілим, може замінити один єдиний дотик до правди сущого. Бо потрібне знання істинного приходить через закон, що виникає в середині.

Чому сьогодні все так?

Через штучно зведену перепону у розвитку світової культури землероба-орача, який, володіючи законом в середині, дуже погано ставав під ярмо суспільно орієнтованих систем від рабовласницького строю у давні часи до імперського вже у наші. Цей тиск на людину, завдяки розвитку високих технологій, на сьогодні значно зменшено. Виробництво стає все менш залежним від втручання людини і вона, нарешті, може виділити час і сили на розвиток своєї сутності, відкривши сакральну сторону свого життя, що веде на зовсім інший план буття, повертаючи їй її справжність.

Трипільці вважали цей план тим обрієм, звідки своє походження веде саме земне життя. Саме з нього приходили їх пращури, коли була потрібна допомога та розрада і саме туди, за їх переконанням, людина повинна відходити у кінці життя, отримавши відповідне зростання свого духу. Тому культура становлення духовного плану і стояла у них на першому місці. Більше того, вони вважали це головною, божою метою, як про це засвідчує вже орійська спадщина.

Якщо у згаданому вище трипільському чотирикутнику прогнуті його сторони довести до центру, то отримаємо відомий орійський хрест, в центрі якого і розкривається світ їх головного, старого бога Ора. На сьогодні це горній світ Єдиного Духу, або ж світової цілісності. Зробивши розгортку будь-якої піраміди у погляді з гори, у фронтальній проекції, теж отримуємо той самий орійський хрест. Тут перед нами розкривається головна сакральна таємниця пірамід — вони є шляхом на гору, у горній світ пращурів, місцем де закінчується Земля і починається Небо для будь-якої присутньої в ній людини.

Таємницю розкриття горнього світу утримує і знак Інь-Янь, який теж знаходимо на трипільському посуді. Саме взаємодія двох протилежно спрямованих вихорів і утворює «тріщину» у зовнішньому світі, через яку світло вищого світу проливається на землю. Щоб зробити цей знак дієвим, виконували парний малюнок Інь-Янь, з якого виходила чотири- стороння сварга, що і була для них знаком горнього світу, або світу Прави. Втіленням такої чотиристоронньої сварги є так звана «бінокулярна» посудина, за допомогою якої у спеціальному режимі її запуску отримували необхідну енергію, відповідно розкриваючи план горнього світу у чотирьох взаємопротилежних потоках.

Таку саму таємницю вочевидь утримують так звані священні дерева волхвів, стовбур яких в своєму устремленні до неба утворював вилку. Тут теж два протилежно спрямованих вихори у поперечному розрізі двох стовбурів утворюють той самий знак Інь-Янь, розкриваючи поміж собою прохід до енергій горнього світу. Звідси і бере своє походження великий цілительський ефект цих дерев для людини. В Україні кажуть, що на гілках таких дерев вночі гойдаються деви та русалки.

Дуже поетично шлях до Горнього світу записаний у тибетській Книзі Золотих Правил:

«Запитуй про сокровенну суть у Єдиного, про кінцеву таємницю, яка зберігається для тебе на протязі віків. Шукай шляхи. Але будь чистим серцем, перед тим як вирушиш у мандри. Раніш чим зробиш перший крок, навчись відрізняти істинне від неістинного, перехідне від перебуваючого. І намагайся більш за все відділяти знання ума від мудрості душі, Вчення Ока від Вчення Серця».

Навіщо? Щоб увійти у світло і не бути засліпленим ним.

Щасти Вам.

Творящую силу се узріли у собі.

                                                                           (Велесова книга)

Язичництво термінологічно має значення народної релігії або ж, як на сьогодні, адаптивної, природної  магії людини визначеної  в ареалі проживання. В Україні язичництво було засобом адаптації землеробської культури до природних умов ведення сільськогосподарських робіт на землі у відповідних природних умовах. Тобто, утримувало у собі дієве джерело успішного практичного життя на зовнішньому плані. Головним кредом такої  адаптованої культури стало твердження, яке знаходимо у давньому переписі історії русів Середнього Подніпров’я  Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами жити в єдиній правді “.

Тут одразу ж виникає безліч запитань.  По – перше, що таке “відати і знати” ? Ми сьогодні пізнаємо світ через  свої переконання у сучаснім природознавстві опертім на експеримент. В цьому експериментальнім досвіді існує одна недоречність,  яку у свій час виголосив Макс Планк:”Ми дивимось на будь який експеримент очима існуючої у цей час природознавчої картини світу і нічого іншого ми там побачити не взмозі “. Тобто, маємо відповідне обмеження і не можемо складати  своє судження про процеси та явища, що лежать на сьогодні за межею існуючої природознавчої картини світу. Для цього потрібно зміщувати позицію споглядача за межу нашого антропного буття маючи більш поширене світосприйняття.

По – друге, відання у Велесовій книзі вочевидь виходить від усвідомлення першоджерела подій де знання приходить на рівні ментального, інтуїтивного усвідомлення причинної правди розлитої в світі. Цю сакральну сторону людського світосприйняття  сформулював у свій час Спіноза Фаррух наголосивши:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”. Виходить пряме, невербалізоване сприйняття або ж усвідомлення на ментальнім рівні насправді лежить у основі будь якого нашого знання. Інакше ми просто не могли б про щось зв’язко  говорити. Наполягає на цьому і Велесова книга, бо “відати і знати” тут потрібно “обаполи тирла“, тобто за межею суто людського способу життя.

Викликає тут запитання і проголошене “життя з богами в єдиній правді“.  Що то за “єдина правда” ? Звідки їй взятися у тому відносному її розумінні, яке сьогодні панує в науці? Коли ми озирнемось довкола то побачимо довколишній світ реалізований у чомусь одному і воно незмінне у часі констатуємо ми. Папуга та півень мають свій вибірковий вигляд і  цей вигляд є незмінним. Тобто, ці птахи залишаються тими самими і сьогодні і завтра, час не впливає на них. Вони являють собою реалізоване одне яке насправді існує, коли би воно було змінним, або не дай бог спиралося на якусь відносність, то ми не мали би ні папуги ні того півня, бо взагалі перед нашими очима нічого б не було, як і нас самих. Виходить, що у природі таки панує одна правда, про яку наші пращури говорять у своїх рукописах  як про правду – істину. “Світ збудований на правді якою є сам, у правди один шлях, у неправди їх багато“, – стверджується в характерницькій культурі України.

Тоді істинне це те в чому людина насправді живе, а до відносного відходить те, що вона описує довкола себе. Виходить,  коли в істині живуть, то все знають про неї, коли ж не живуть, то нічого про неї не знають, бо приходить те знання з прямого, невербального рівня сприйняття світу на інтуїтивнім рівні.

На сьогодні ми знаємо, що людину від світу істини відділяє антропологічний бар’єр зумовлений вадами нашого фізичного тіла, яке на сьогодні утримує жорстку відстройку що до зовнішнього світу. Згадаймо пресловуту Платонівську печеру. Наші пращури долали ту межу антропоморфно змінюючи саму свою статуру. Так виникли образи Велеса, Перуна, Мокоші, Світовида,Стрибога, Дани і багато інших. Входячи у ці образи на ментальному рівні, людина не тільки долала антропологічний бар’єр входячи у поширене сприйняття світу, вона отримувала ту чі іншу могу – силу у впорядкуванні позаантропного буття. Ця системно впорядковуюча сила була дивною, бо не залежала від людських зусиль назовні, вона викликалася і бездоганно точно діяла змінюючи все в довкіллі за простим наміром – бажанням, коли сама людина була занурена у позаантропне буття. Зрозуміти механізм дії такої сили в ті часи було справою неможливою, тому і виникли боги та всілякі божества. Про які давня японська мудрість говорить:”Була б віра, боги знайдуться”.

Духовне бачення або ж кінестетичне сприйняття на ментальнім рівні було обов’язковим у керуванні цими силами. Тож коли воно зникло, було втрачено і те відання та знання на яке спиралася культура давніх слов’ян, що славили Праву – світ де жила правда – істина. З цього приводу існує цікаве зауваження з боку оріїв у рукописі Войнича що до пізнього язичництво:”Святі не булі, поновили по (переказаній, рукописній) віді, в тому бо зло“.

Тож пізнє язичество вже просило у богів, що постали за тими антропоморфними образами. Принесло це щастя та достаток у наш дім знаємо сьогодні самі. Людина сама володар свого життя та щасливого майбуття, бо її доля це те, що прописано їй він самого народження і перекласти це на чиїсь плечі є справою неможливою.

Чим насправді було раннє язичництво на Русі? Як показує дослідження у супраментальній психології  це було ведичне правовір’я або ж православ’я і торкалося воно внутрішньої сторони людського життя зануреного в цілісний світ невимовного, на сьогодні непроявленого. Про ту непроявленість можливо суперечити, адже це прояв суто зовнішньої позиції споглядача який, образно кажучи, за деревами не бачить лісу.

Судячи з Євангелія від Фоми раннє християнство, що прийшло на заміну пізнього язичества, носило той самий пізнавальний, гностичний характер що і раннє язичництво, тільки акцент тут був покладений на осягнення людиною своєї справжності та цілісності як боголюдини. Про що наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час виголосив те сакральне, яке стоїть за людською справжністю:”Справжня людина і бог є одне “, затвердив він.

Що філософ тут мав тут на увазі? Він говорить  про ту саму системно перетворюючу, божу  силу якою може володіти людина і якою вона володіла у ранній природній релігії. Саме це і ставило її поруч з богами, як за Велесовою книгою.  Що таке врешті решт боголюдина?

Це та людина панування якої нарешті настає, коли розкриваються підвалини  внутрішньої культури і людина стає вільною від своїх упереджень, реалізовуючи себе у повноті своєї внутрішньої природи.” Не усі ви є“, – зауважують з цього приводу орії, говорячи про те зло, яке змушена переживати людина у своїм житті через свою упередженість щодо  подій які вирують у довкіллі. Ключі від того лежать на внутрішнім, супраментальнім плані говорить Сковорода:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, робить він свій висновок разом з великими адептами та філософами світу.

Чому сьогодні про це потрібно говорити?  Справжня вихована людина виростає тільки в національній культурі і більше ніде, говорить давня мудрість. Мабуть тому, що справжня людина може виховуватись тільки у доторку до справжнього. Тому національній культурі України потрібно повертати дієвість, яка залежить від джерел існуючих на внутрішньому плані у невимовнім. На сьогодні вони закриті релігійним догматизмом, хоча ще сам фундатор християнської церкви Петро стверджував:”Дух животворить – буква ж вбиває“.

У дотику до причинної правди живого світу дуальний світ суто технічних націй, у одвічній боротьбі  між добром та злом обертається на триєдність, що насправді панує світом. Цією третьою точкою стає мудрість та знання сущого, яке постає у доторку людини до світу невимовного.

Надзвичайна дієвість та сучасність національних культур мають слідувати від розуміння Бога як скеровуючої  світової Цілісності (той самий Суст Великий божий як за оріями) та релігії, як зв’язку з внутрішнім, причинним світом. Нової, заглибленої у світ істини культури та нового природознавства, де пресловутий картезіанський принцип буде зрештою заміщений орійським ведичним підходом, вочевидь єдиним для всього світового загалу.

Щасти Вам.