Архів грудня, 2018
Як засвідчує науковий аналіз досліджень проведених у переміщенні споглядача за межу антропологічного бар’єра або за межу славнозвісної “Платонівської печери”, тонкоенергетична природа людини на внутрішнім плані дотична до причинної, законодавчої основи зовнішнього світу. Саме це лежить у основі так званого інтуїтивного знання – бачення або ж духовного погляду, який є провідним, судячи з витоків, у езотеричній культурі будь якого етносу. Саме тут, як виявилось, відбувається корекція Кантівського апріорного мислення природним чинником і з’являється нова, передбачена ним наука.
Дотик до цілісної основи світу породжує відповідну етику життя, що походить від “закону всередині”, як за Геродотом, або ж як закону “божої совісті” існуючій у дотику до “голого” плану світу, як за оріями. Подібне інтуїтивне мислення було загадкою для природознавства, бо походило нізвідкіля і невідомо хто був його носієм. Дослідження феномену людської справжності, звичаєво притаманній українській національній культурі, у психометричнім дослідженні в просторі образної пам’яті, дозволило виділити план ментального дубля, як головного носія інтуїтивно – образного усвідомлення людини.
Як виявилося, людина має декілька планів свого проявленого стану у відповідності до тонких планів світу існуючих у будь якому ареалі її існування. Ментальний дубль, або ж ментальний план є зв’язковим між цілісним аспектом світу і фізичною площиною існування людини. Представником світової цілісності в людині є її супраментальний план, який поєднує людську особистість у одне ціле і є носієм тієї самої “божої совісті” або природної етики в людині. Адже несе у собі причинну правду динаміки життя самої поєднаної у одне світової цілісності. В езотеричній культурі ця тріада, або ж людська трисутність представлена у трипільськім розписі та шумерськім наскальнім малюнку. У християнстві це відповідно Свята Трійця: батько, син та святий дух, що уособлюють собою людську повноту та цілісність на тонкому, непроявленому плані.
Головна роль супраментального плану полягає у прокладання людського шляху життя у площинах енергетичних горизонтів цілісності. Тобто, він дозволяє людині генерувати ту саму системно перетворюючу, відому з давніх часів “Могу” силу, яка забезпечує своєрідний квантовий, фазовий перехід поміж просторово – часових обріїв цілісного світу. Саме завдячуючи їй людина здатна змінювати сцену свого життя, обираючи найбільш безпечні шляхи в ньому. ( Культ золотого бика у трипільців та бика тура у слов’ян в подальшому з’явився саме через здатність цієї тварини до зміни сцени життя в довкіллі) Сам людський організм являє собою одне ціле у системах внутрішніх органів, здійснюючи відповідні переходи у добових циклах життєзабезпечення, саме завдячуючи цій силі.
Перехід до означеного внутрішнього простору, де панує причинна етика життя та її усвідомлення у слов’янських народів відбувався через знак Хорса, що являв собою зламаний хрест, зламаний зовнішній світопорядок, який у такий спосіб відкривав свою внутрішню просторову мірність та глибину в зовнішньому. Саме тут замовкає діалог людини з самою собою і вона, минаючи ілюзорне сприйняття, потрапляє в істинне буття, де отримує “волю на волі”, як за оріями.
“Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”, – стверджували вслід за Ісусом із Галілеї наш Григорій Сковорода та протоієрей Олександр Мень. Саме потяг до цієї волі та пошуку в ній істинного буття і лежить у основі української культури, вишиванки святкового одягу яких і по сьогодні несуть в собі той зламаний світопорядок – ромб, що є аналогом знака Хорса та сходів Велеса. Мета цього дійства – утримувати людину у просторі істинного через резонуючий з ним орнамент святкового одягу та й через весь уклад життя на зовні у підкоренні тому вічному плину буття. Мабуть тому, у так званих арамейських записах з Близького сходу, існує сакральний для українців запис оріїв:” Хорс має радість буття, а ви горе”.
Розкриття простору справжнього відбувається також поміж двох врівноважуючих одне одного сил таких як чоловіча сила янь та жіноча інь. Саме таке значення народження нового життя у розкритті істини цілісного світу поміж цих сил несе у собі знак тризубу, що є гербом нашої країни. В цьому він перегукується зі Сваргою, що є теж знаком другого, Горнього неба за віруванням народу Тібету, бо народжується у протидії тих самих сил інь та янь.
Так само християнський хрест веде своє походження від рівнобічного орійського хреста, який в свою чергу походить від трипільського чотирикутного знака з прогнутими до середини сторонами. Все це є збиранням, зведенням сторін зовнішнього плану до центру, у врівноваженні яких натомість розкривається світло другого, Горнього Неба, як за езотеричною традицією Тибету. У нас це так звані рахманські свята, що відбуваються у дні весняного та зимового сонцестоянь, коли гармонізуюче світло Другого Неба проливається на землю.
В супраментальній психології, яка опікується внутрішнім планом і веде своє походження з нього, включення у потік вічності буття відбувається у проходженні так званих трьох воріт. Це ворота мороку чі пітьми, ворота карми та залежностей від неї, та ворота волі або ж істинного буття. Проходження цими воротами може відбуватися, наприклад, на лавці у парковій алеї. Де у мовчазному сидінні людина проходить перші ворота, ігноруючи зовнішній клопіт, як витівки зовнішнього, тонального, як за Карлосом Кастанедою плану, що опікується людським життям назовні. Другі ворота це наші невдачі та прикрі помилки на шляху життя. Саме про них нагадує нам тональ, коли перші ворота пройдені. Ігноруючи і цей його виверт людина підходить до останніх, третіх воріт, воріт своєї волі від зовнішнього. Цей простір відкривається коли зусилля тоналю у контролі людської свідомості вичерпуються і він відкриває доступ до нагвального, цілісного плану буття. Тут людина у просторі своєї образної пам’яті потрапляє в ту саму паркову алею, де торкаючись справжнього плину буття навчається ним керуватися у своєму житті через пізнання його причинної правди або ж сущого, як за оріями. Детермінова залежність подій, або ж причинна правда розкриваються тут у нестаціонарнім просторі – часі. Будь яку подію тут можливо проглянути наперед або зазирнути назад і пізнати від чого все це пішло. Знання причини та слідства і відпускає людину на волю з її невизначеного стану. Таким чином, через ворота пітьми та наших кармічних залежностей пролягає шлях на волю. Про яку у своєму Синопсисі, відомому як рукопис Войнича, орії згадують так: “Воля на волі, в ви що ж? Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе, що є у світі і пита нас”. Тобто, плани світу тут стають планами самої людини.
Дещо подібне відбувається у індуській Ваджраямі у третьому повороті колеса Дхарми. Де співіснування ваджри в людському тілі є реальним поєднанням абсолютного (нірвани) і відносного (сансари). Як відомо з Ваджраями вийшов Ламаїзм, де людське тіло ставиться у центр релігійних практик тантризму. У поєднанні чоловічого та жіночого початку тут легко вгадується той самий прохід між янь та інь до істинного буття на внутрішньому, ментальному плані, що є сакральною змістовністю малого герба нашої країни тризубу, як це зазначалося вище. Про те саме говорив у свій час великий філософ Китаю Чжуан Цзи стверджуючи, що коли природне та людське не перемагають одне одного, на світ з’являється справжня людина, що постає у дотику до справжнього світу. Становлення людської справжності і є, як відомо, головним у звичаєвій культурній спадщині України.
До чого веде науковий аналіз означених вище досліджень?
Якщо у світовій езотеричній культурі відкинути надмірну міфологізованість згаданих практик, то тут проглядає справжність та повнота людського життя, яка до цієї пори була заблокована існуючою світоглядною позицією у її орієнтації на зовнішній, проявлений аспект світу. Замкнений на самому собі людський розум не в силах подолати тут проблему боротьби добра та зла. “Бути чі не бути – ось в чому питання”, – говорить Гамлет у відомому творі Гете, формулюючи ту невизначеність, яка є у звуженім світосприйнятті людини сьогодні. “Хто не знає в яку гавань плисти, той ніколи не має супутнього вітру”, – визначив цю головну біду у свій час Сенека.
Виникає питання, у який спосіб ця невизначеність долається людиною у супраментальній психології? Людський розум, торкаючись причинної взаємопов’язаності світу на тонкому плані, починає слідувати тому, що приходить з неї. Стає провідником того закону,тієї етики життя, яка панує в світовій цілісності. Логіка тут вмикається коли виникає потреба якихось пояснень того, що вже приходить, що стає вже зрозумілим. Як тут знову не згадати великого філософа Спінозу Фаруха, який маючи на увазі вище зазначене у свій час сформулював сакральне у людському житті:”Щоб я знав, що я знаю, я повинен від початку знати”, засвідчив він.
Що дає подібне знання? Вирій проблем у зовнішньому вирішується у одному розумінні – баченні, яке саме і лежить у людській долі. Людина тут стає на свій шлях сходження до вищих станів свідомості. Пітьма невирішених питань тут відступає, вже маючи одне рішення, одне запровадження і воно приходить до людини як “вість божа”, стверджують орії.
Як людина може діяти в такому передбачуваному світі? Її творчість полягає в тих самих переходах між енергетичними обріями цілісного світу, які вона може здійснювати у дотику до нього за допомогою свого образного наміру. Це буде та сама споріднена праця, або ж миследіяльність у другій увазі, про яку у своїх творах згадує Григорій Сковорода.
“Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має”, – такий запис можемо знайти на одній з картин козака Мамая, що уособлює собою характерницьку культуру в Україні. Таке життя для сучасної людини невідоме, вона на сьогодні просить у Бога те, що від початку має, як свою долю. “Хочете мати щастя у житті, спробуйте довіритись долі”, – відкрив у свій час головну формулу людського життя наш Григорій Сковорода. На цій стезі:”Тяжке не потрібне, потрібне не тяжке”, – визначив він головне у життєдіяльності людини на розкритому, вже тепер, просторі її духу. До подібного призвичаїтись людині, етика життя якої сформульована на зовнішньому плані, зовсім не легко. “Людина це бог, який валяє дурня”, – саме з цього приводу визначив Емерсон. Що ще він тут мав на увазі?
Людина у доторку до цілісного, причинного плану буття володіє згадуваною вище системо перетворюючою силою, через яку, змінюючи саму сцену життя, отримує можливість впливу на той чи інший варіант запровадження своєї долі. Тобто може сісти на переднє місце у візку свого життя. Углядівши це Григорій Сковорода і висловив своє сакральне:”Справжня людина і бог є одне”. “Нужда закон змінює”, – з цього ж приводу стверджував головне у життєдіяльності людини знання кошовий отаман Сірко.
Корекція етноментальних чинників, як бачимо, відбувається у поширенім світосприйнятті, де злітає намул тисячоліть і де людина нарешті постає за своїм первинним задумом, як сутність світового рівня. Ми сьогодні говоримо, все здійснюється по волі божій.
Але Бог належить непроявленому, трансцендентному. Прояв його волі це те, що розуміє людина торкаючись цілісного аспекту світа. Що головне витікає з вище зазначеного?
Сучасна людина живе у просторі де інтенсивна діяльність змінюється екстенсивною, розбудовуючою діяльністю назовні. В цьому колі вона і обертається все своє життя зовсім не помічаючи вічності буття, що точиться в природі довкола неї. Вона покинула цей природний горизонт, де сама існує як світова сутність, так само занурена у вічне як і все природне довкілля.
Тож сучасна наука розіпнута між двома точками зору на оточуюче нас довкілля. Це точка зору Геракліта – все тече все змінюється і точкою зору Парменіда – у світі все є стабільним і незмінним. Наукова езотерика сьогодні говорить, що протиріччя між цими двома точками зору не існує, бо торкаються вони різних аспектів світу. Одного тонко енергетичного, мінливого, з його нестаціонарним простором часом слабкої метрики і другого – грубо матеріального, де великі маси матерії роблять простір та час однорідним та ізотропним.
Повернення у свою справжність зовсім не простий процес після багатьох століть забуття, але він можливий. В першу чергу через ту інтелектуальну базу абстрагованого мислення, яка сьогодні дозволяє відсторонитись від зовнішнього і пройти на внутрішній план у обхід тієї міфологізованості, яка поставала на заваді цьому у залізний вік. Життя у розкритому просторі Етер і забезпечує це. Саме тут відкриваються шляхи, які ведуть людину у житті убезпечуючи її від прикрих помилок у ньому. Щасливе буття лежить саме в цьому. Чому шляхи життя стають безпечними? Зникає хаотичне нагромадження проблем, що виникає у звуженім сприйнятті світу назовні. Для нас це незвично. Але озирнувшись довкола ми починаємо розуміти, що все в ньому живе в гармонії. Воно підкорено в ній одному запровадженню, одній думці. Саме в цьому полягає головний доказ існування Бога на думку Імануїла Канта. В чому людина починає просто жити.
Як це практично здійснюється? Досліджено, що будь яка мандрівка на природу, в якій людина зосереджує свою увагу на резонуючих з цілісністю природних формах, таких як незвичний вигін стовбура дерева, або форма каменю з якимось чудернацьким образом, або просто природний візерунок на мармуровій плиті чі листі дерева де вбачається незвичне, повертає її на цей горизонт. Все це через деякий час здатне перевести її у потік вічного плину буття у контакті з світовою цілісністю, де вона через природні резонуючі образи отримує енергетичний підйом та відпочинок, відходячи від інтенсивних витрат енергії у зовнішньому.
Подібне повернення часто вносить корекцію у її взаємостосунки з зовнішнім, де вона знаходить вирішення своїх нагальних проблем. Через згадані резонуючі природні форми вона отримує стан тут і зараз, існуючи в цю виділену мить буття, а не у своєму простягнутім у безкінцевість повсякденному клопоті назовні. Бар’єр ілюзії падає і вона пізнає справжній світ. Цікаво, як про цей стан говорить езотерична спадщина Сходу. Спочатку був ліс, були гори та озеро стверджує вона. Потім все це зникло, пропало і через деякий час знову з’явився ліс, гори та озеро, але у своїй новій неперевершеній красі та свіжості сприйняття, запевняє даоська мудрість.
Давні слов’яни пішли у цьому питанні далі. Вони знайшли, що антропоморфна зміна образу самого людського тіла на внутрішнім плані, веде до опанування нею відповідними силами у непроявленім. “Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – так лунає головне кредо землероба русича зі сторінок Велесової книги. Від цього і виникли антропоморфні образи Велеса, Перуна, Мокоші, Дани та багатьох інших форм спілкування людини з позаантропнім світом, з метою впливу на причинну правду за для впорядкування свого життя назовні. Те саме антропоморфне мистецтво знаходимо на острові Пасхи у вигляді розсипаних по острову скульптур Моаві. Цей ідол у профіль нагадує розмитий хвилями океану скелястий берег. Входження в нього, як в ключовий образ на ментальному рівні, веде до ментальної мандрівки світом. Саме через Моаві островітяни долали полон моря, знаючи, що лежить за його далекою межею. Вони знали, який шлях веде до найближчої землі і долали ту відстань. Свідченням цього є місцеве письмо Ронго Ронго відоме на островах Полінезії.
Допитливий читач тут може запитати:” А що ж далі, куди веде шлях людського життя у тому просторі Етер?”
“Лише у поверненні душ додому людське життя отримує свій зміст”, – знаходимо свідчення того, хто у своєму житті досяг найвищого. Хто своїм воскресінням вказав шлях подальшого людського життя в іншому вимірі буття, у просторі Горнього світу. Такий перехід, в якому людина отримувала своє друге втілення у стародавньому світі був відомим. Саме він є головною таємницею давнього міста інків Мачу Пікчу де знаходимо троє воріт, три портали, що ведуть у нікуди. Саме за третіми, закритими ззовні дверима починався світ дому людської душі, де вона отримує свій найбільший розвій. Знали про цей перехід і трипільці. Свідченням цього є та велика зачудованість та здивування Горнім світом, які несуть у собі антропоморфні фігурки у ритуальному розписі, знайдені на їх городищах. Велика таємниця людського буття стоїть за цим всім.
Сьогодні йде протиборство інської зони України з янською зоною Росії. В природі ж янь ніколи не переборює інь, а існує з ним у рівновазі, породжуючи новий цикл життя, нове його запровадження. Саме за це говорить давній символ Русі тризуб. Сьогодні політикам потрібно дуже добре над цим подумати. І як можливо розбудувати суспільство справедливості невідомо для кого?
“Не усі ви є”, – говорять орії зі сторінок свого рукопису. Тобто, спочатку потрібно усвідомити ким є і що є у цьому світі сама людина, а вже потім розбудовувати відповідне суспільство, не раніше. Потенціал її справжності потрібно розкривати і це є зворотній шлях від Апокаліпсису.
Щасти Вам.
Існує лише одна проблема –
Одна єдина в світі –
Повернути людям духовний зміст,
Духовні турботи…
А. Де Сент – Екзюпері.
Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її саму та відповідно її світоглядну позицію. Сама дієва культура, що надає ту можливість, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленням тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї столітньої історії у адаптації до патерн умов ареалу проживання. Сам патерн будь якої території є тонкоенергетичним горизонтом світової цілісності з яким людина може взаємодіяти, як про це буде з’ясовано далі, через систему вироблених ключових образів, артефактів, що лежать у основі такої культури. Бо все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх. Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки у вигляді “закону всередині”, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в енергетичних горизонтах цілісного узгодженого у Одне світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?
Щоб мати шлях під ногами, який через узгоджений розвиток людини з довколишнім світом гарантує щасливе майбутнє, у відповідності з судженою їй долею та тією метою, яку вона отримує по своєму народженні.
Більш детально це можливо пояснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який морський вітрильник, то його навігація на морі чудово може продемонструвати те, що відбувається з людиною у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу життєву ціль у реалізації означеної вище мети. Саме кермо має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою моря і надають тієї можливості у відповіднім спрямуванні судна. Сам штурвал, на судні людської долі, має повертати сутність людська, яка обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його течій та своє розуміння світу внутрішнього покладеним на мету переслідувану у зовнішньому .
Виходить щоб успішно керувати подібним судном в морі треба мати принаймні дві умови; перша виходять з усвідомлення світу зовнішнього і друга виходить зі знання – відання світу підводного, непроявленого. В випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій на поверхні, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою неочікувану правду.
Саме цю правду давні слов’яни і називали знанням сущого, яке може надати сили, наснаги та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати шлях життя несвідомої людини. Саме тому у житті потрібно: “відати і знати обаполи тирла“, – згідно старому запису у Велесовій книзі. Спіноза Фарух взагалі стверджував, що означене знання – відання є умовою затвердження людини як розумної істоти. Саме це слідує з його знаменного вислову: “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “. Григорій Сковорода з цього ж приводу висловися кардинально: “явлене ніщо, непроявлене ж є річ “.
Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від цього. Веде людину на шляху життя нужда, яка за образним висловом кошового отамана Сірка може закон змінювати. “Нужда закон змінює“, – стверджував він. Тобто, у зростанні свого світоусвідомлення людина отримує можливість обирати варіанти втілення своєї долі у межах енергетичних горизонтів цілісності. Через що може вести своє життя сівши на переднє місце візка своєї долі, як за характерницьким заповітом. А починається все це з відповідної ментальної налаштованості до патерну умов, де той ключовий психофізичний настрій дотику до цілого, як ментальний образ і отримується.
Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому. Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні. Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише соціально орієнтованої людини культурна спадщина якої обмежена загальною, суто атрибутивною культурою.
Схована природа людської сутності вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної поєднаності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили, через панування договірної соціальної правди в житті та культу сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди.
Своїм життям
до себе дорівнятись.
(Леся Українка)
Пройшло зовсім небагато часу, шановний читачу, з нашої останньої подорожі у світ величного степу нашої землі, як знову потрібно збиратися в путь. На цей раз шлях нашої подорожі проляже зовсім в незвіданному, в тому, що було закрито самим часом і від чого залишилися лише неясні спогади та наша звичаєвість пошуку своєї справжності у цьому світі. Від неї віє давньою обрядовістю та втаємниченим змістом людського буття простягнутим у вічність.
Розкриваючи його змістовність мабуть потрібно зупинитись на двох положеннях тієї давньої науки, що при цьому буде відкриватися. Сучасне природознавство, полишене погляду за антропологічну межу у непроявлене, формує своє закодавче поле у точному та вивіреному фомулюванні теорій та гіпотез опертими на експериментальне дослідження. Іншого шляху у вивченні природного довкілля тут не існує.
Перехід же спостерігача за антропологічну межу, робить його самого учасником того процесу, що досліджується. Це знімає означену напругу у пошуках, коли дослідник до кінця не знає що з того вийде. Коли ж сам спостерігач занурюється у сам процес, способів об’єктивізації відкритого стає безліч. Формулювання тут може мати вільну форму і це не буде впливати на результат, який тут досягається та об’єктивізується у інший спосіб. Об’єктивність тут полягає у прямій присутності спостерігача у самому процесі, що може його контролювати з середини, передбачаючи його хід та очікуваний результат. Якщо сучасне природознавство шукає і знаходить в результаті те, що часто шукає напомацки у темряві, то новий підхід дозволяє бачити і реалізовувати вже побачене, усвідомлюючи передбачений результат. Як взагалі це може бути, виникає питання?
Ми існуємо у взаємопов’язаному, цілісному світі в якому у непроявленому вигляді існує потенція до проявлення будь чого, коли воно узгоджене з його причинною правдою, як одного цілого. Так зазначає світова езотерична наука. Науковець коли входить, торкається цього, працює в полі зазначеного цілого. Це і знімає напругу невизначеності у дослідженнях та відкриває широкий простір у самому розвою способів та методів нової посталої за цим науки. Широке поле якої ти, шановний читачу, знайдеш у нижче приведеному.
Друге зауваження полягає в тому, що сам спостерігач для цього повинен мати точну, вивірену психофізичну відстройку, через яку він і отримує відкрите вікно у позаантопне буття, так само, як і контур будь якого радіоприймача, настройка якого несе включення в частоту відповідної станцї. І все це може відбутися тільки у розкритті тих природних спроможностей справжньої людини, які існують у будь кому. Результатом стане те, що у свій час довів Рудольф Штейнер:
“Відання, робляче непроявлене, сховане явним, здатно переборювати всяку безнадійність, всяку життєву непевність, всякий відчай, все те, що послаблює життя людини і робить її нездатною до відповідного служіння у світотворенні. Воно посилює життя бо дає людині силу не тільки видимого, але тако ж невидимого світу, діянням якого є світ видимий.“
Виникає одразу ж таки питання, що за цим всим стоїть, чому сьогодні все це являє для нас проблему? З вислову Рудольфа Штейнера слідує, що людство має два горизонти запровадження своєї культури, як засобу свого виживання. Це зовнішня культура, яку відносять до римського цівілізаційного запровадження і внутрішня культура, яку сьогодні ще називають кельтською та відповідно кельтським, цівілізаційним напрямком розвитку.
Становлення економічних чинників, як головних у сучасному суспільстві, призвело до суто зовнішньої орієнтації у пізнанні того світу в якому змушена була виживати людина. Тому у великому протистоянні двох культур перемогла римська культура, внутрішня ж кельтська пішла в забуття. Від цього з’явилася біда. Людина почала створювати свій уявний світ, бачити своє уявне благо супроти того, що насправді існувало в довкіллі. Штучна, договірна правда у суспільстві була перенесена і на картину світу в цілому. Всі війни та протистояння були пов’язаними з тими новітними ідеями нової світобудови, які кожен уявляв та бачив на свій лад. Але все це не могло мати позитивного відгуку з боку світової цілісності її природної етики, бо випадало з тієї причинної правди за якою все існувало в ній. Саме полишеність енергії та підтримки з боку цілісного світу призвело до штучних, іллюзорних справ, якими стало перейматися людство, як цілком справедливо зауважив у свій час Ганеман.
Але головним в людині все ж є її дух та пов’язана з ним духовна сила, яка є головним чинником на шляху її життя. Тому занедбана культура внутрішнього світу призводить до поступової деградації людини та її світу. Поступове сповзання до Апокаліпсису у накопиченні відомих проблем з виживанням людськості, повернуло погляд до внутрішнього світу, до відродження орійської або ж кельтської культури. Наслідком такого розвороту якраз і став висновок у дослідженні проведеним Рудольфом Штейнером.
Тому езотерична культура, як наука про потаємне, сховане отримує сьогодні все більшого розвитку. Як виявилось, саме вона розкриває та досліджує ті чинники, що є головними, ведучими у самому людському житті, утримує в собі головні резерви людства у його подальшій еволюції.
Руїна в Україні якраз і почалася з відсіченням світу людини від джерел внутрішньої культури, коли етноментальні чинники стали міфологізованими суто зовнішнім світосприйняттям. Етнічна культура від цього втратила свою гнучкість та силу тієї правди життя на якій стояла. З часом старі правила вже не працювали, а створити інші у відповідності до нового дня вже було нікому. Від цього слідує висновок, що до становлення нації та держави в Україні. Вирішити накопичені проблеми становлення як людини так і держави стає можливим тільки з поверненням до цілісної поєднаності людини з тією природною етикою життя в якій існує все живе в довкіллі. Саме тоді і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці“. Чому?
Мабуть тому, що добігла кінця виділена природознавча позиція у зовнішньому, коли ми не знаємо самого об’єкта, самої людини для якої вибудовуємо світле майбутнє. “Не усі ви є“, – стверджують орії з цього приводу у своєму рукописі відомому як рукопис Войнича. Становлення людської самосвідомості не швидкий процес. Мабуть тому, що відбувається це у самому житті шлях якого пролягає по людській долі. Полегшити цю задачу може відродження культури людської справжності звичаєво притаманній населенню земель Середнього Подніпров’я. З того розмаїття кожен повинен знайти свій щлях, своє уподобання та усвідомлення. Тому у запропонованому тобі читанні, шановний читачу, до вирішення цієї проблеми здійснено якмога більше підходів щоб скоротити той час, коли таки настає те велике входження в цілісне Одне в якому насправді пролягає шлях людського життя.
«Існує одна проблема, одна єдина
в світі — повернути людству
духовний зміст, духовні турботи».
(Антуан де Сент Екзюпері)
Актуальність піднятої теми полягає в тому, що вона лежить в руслі онтологічного напрямку сталого розвитку проголошеного асамлеєю ООН. Січове право демонструє внутрішню модель легімітізації правового порядку на зовнішньому плані та його реальності в правовому житті. В рамках вчення Вернадського про ноосферу, де легимітізація правових відносин відбувається з урахуванням цілісної системної організації світового загалу на ноуменальнім рівні, тобто згадуваної вище світової цілісності. В цьому в решті решт і полягає комунікативна спроможність соціального права.
За переконанням сучасних розробників права Нерсесяна, Тишкова та Ковлера, право і форма його прояву є ніщо, коли вони відчужені від людини і не враховують її інтереси та потреби як вільної особистості. За рішенням ООН головне сьогодні побачити, запримітити та зрозуміти кожну людину, відкрити її талант, дарування, професійні якості і спрямувати їх на здійснення позитивно творчої діяльності в інтересах як самої особистості, так і суспільства в цілому.
Вище згадана проблема антропологізації права особливо актуальна у зв’язку з руїною соціалістичної, тоталітарно-бюрократичної системи відчуженості людини від природної етики в постсоціалістичних країнах. Тільки цінносно орієнтовані і усвідомлені людьми право та правовий закон можуть бути справедливими і тільки вони здатні затверджувати права та свободи громадян, здатні примирити нас як з суспільством так із самим собою.
За висновком комісії ООН право на свободу та рівні можливості для всіх, людський розвиток розглядається як головна мета і критерій суспільного прогресу, а не засіб для лише економічного зростання. Довголіття, здоров’я, доступ до знань і гідний рівень життя, є розвитком людського потенціалу через свободу і можливості у відроджуваній духовній сфері, є збалансованим у часі онтологічним розвитком людства в цілому. Сенс життя – у наростанні його повноти, яке не обмежує повноту життя інших людей, що йде через здійснення еволюції самої людської особистості, записано в рішеннях генеральної асамблеї ООН.
В. Байда