Сторінка Василя Чумаченка

Витоки національної ідеї з точки зору характерницького культурологічного підходу  можливо знайти у відомих віршованих рядках Чубинського, що на сьогодні стали гімном України. Про що там ведеться мова?

Є там такі рядки:”Душу й тіло ми положим за нашу свободу, пам‘ятаєм, що ми браття козацького роду”. Згадана свобода є невід’ємною вимогою існування того знання, тієї науки, яка звалася у всі часи в Україні лицарською, характерницькою культурою, – ” пам’ятаєм, що ми браття козацького роду“.

Сама характерницька культура та наука, розкриваючи світ справжньої людини, поєднують людську спільноту довкола однієї правди, що панує на плані цілісного світу. Через що знімають  всі неузгодженості, які панують у людському соціумі сьогодні. Людина тут стає дорослою, вже усвідомлюючи справжні світові реалії, які для всіх однакові. Тому і “зникнуть наші вороженьки як роса на сонці” не від молитов наших, а від наших споріднених дій на волі, у культурі де будь які людські протиріччя та протиборства зникають. Чому?

Бо всі ті протиріччя  є простою упередженістю, незрілістю людського розуму, замкненого на рівні зовнішнього, ілюзорного світосприйняття у техногенну еру. Тому звичаєвий в Україні рівень осягнення культури справжньої людини,  є головним чинником у вирішенні згаданих протиріч світу, стверджує своїми рядками Чубинський. Через що рівень розвою внутрішньої культури  на сьогодні може стати головною умовою зняття тих протиріч, які стоять перед суспільством.  Справді, куди, наприклад, зникають життєві проблематики п’ятого класу школи по досягненні учнями своєї зрілості у десятому? Вони нівелюються рівнем зростання самоусвідомлення в першу чергу.         Те саме відбудеться і в Україні, де пробуджена еволюція світосприйняття козацької науки  покаже той приклад. І вороженьки, як туман людського забуття своєї справжньої природи, розвіються, зникнуть під світлом ранку, як роса висихає на сонці. Саме це і є новітньою національною ідеєю України, що виводить людську спільноту на новий еволюційний рівень її життя, як за передбаченням  Докії Гуменної та нашого великого філософа Григорія  Сковороди.

Що він може собою являти? Поняття честі та совісті не є пустими поняттями для людини, як це відбувається сьогодні. Вони є нормою становлення людини в цьому світі, “бог живе у чистім серці“, стверджує давнє японське прислів’я. “Хто в честі, тому і честь”, – говорить лицарська наука, для якої, як відомо, три речі мають значущість:”Твоя земля, твій народ і твоє серце”.

Що заважає цій правді життя, без якої не існує справжньої людини постати у її житті?  Замуленість загальнокультурною атрибутивністю  джерел національних культур, поєднуючих людину з ареалом місця проживання, через що в неї з давніх часів  з’являвся закон всередині, згадуваний ще Геродотом щодо населення Середнього Подніпров’я.  Цей закон всередині і був зв’язковим каналом “божої совісті“, на правді якої і формувалися етнос та нація. Дієвість та сучасність людини у будь яких обставинах життя забезпечував саме він, відносячись до живої етики буття в ціліснім світі.

Відвернутість від джерел, через міфологізацію людського буття та пряму заборону “відати і знати обаполи тирла” , як за Велесовою книгою, у вже канонізованім уявленні про довколишнє, зробили свою чорну справу. Саме такі, вже суто “технічні”  нації стали боротися за своє краще місце під сонцем, яке насправді ніхто у них не забирав. Воно саме зникає разом з тією правдою життя, яку втрачає нація, що переймається суто споживчою стороною свого буття. Егоцентризму, що виростав на цьому грунті,  як відомо, ще ніхто в світі побороти та задовольнити  не зміг. Чому?

Бо там немає людини, а є лише суб’єкт виробничих відносин, якому годі будувати світле майбутнє, без набуття людської справжності його не існує. Не своя земля, не свій народ – головне джерело корупції. Людина, це насамперед дух, що торує у житті свій шлях додому, до тієї обителі з якої він прийшов. Пам’ятаємо Ісусове:”Лише у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст “, на цьому і стоїть  людська правда. У якої, як відомо, шлях один, у неправди ж їх багато.

Який концептуальний  висновок може слідувати з огляду на вище приведене?

Будь які моральні принципи формуються, беруть свій початок від рівня людського світоусвідомлення, яке змінюється у цивілізаційнім поступі суспільства. Настає час коли старі норми та правила перестають діяти. І тоді настає криза, яка достатньо легко долається, коли є дотик до внутрішніх джерел, які є витоком з плану світового загалу подій. Коли ж цього немає, будь яка національна культура, що формує ті моральні принципи і де джерела прямого світоусвідомлення замулені, втрачає свою дієвість. І на сцену життя виходить людське егоцентричне невігластво, де сама мета людського життя стає втраченою. Саме тоді і вибухають війни, де одне невігластво бореться з іншим. Людство виходить з цієї кризи народжуючи нові моральні принципи через ті нещастя таки торкаючись сповіданого.

Такий механізм працює у сьогодні у суспільстві суто зовнішньої орієнтації. Цього можливо уникнути повернувши національним культурам  природну дієвість, але потрібно розкривати культуру внутрішнього плану, де людина торкаючись цілісного аспекту світу починає перейматися справжніми проблемами свого життя.

Як  вже було згадано вище, мораль людини у розвиненій внутрішній культурі походить з джерела, що зветься у езотеричній науці “божою совістю“. Яка є інтуїтивним каналом спілкування людини на її духовнім рівні з тією живою, зануреною в причинну правду світу етикою життя, що походить з цілісного плану. У оріїв це план безсмертної  людської  кощі :”коща є і коща боре, поборе зло. Істинне, суще носе”, – знаходимо їх судження з цього приводу у переписнім Синопсисі часів розквіту орійської ведичної культури у нас на терені земель Середнього Подніпров’я.  Тож маємо надію, що це джерело буде  таки пробуджено.

Щасти Вам.

Бог живе у чистому серці.

                                                               (японське прислів’я)

Духовне бачення, що забезпечувало людині у її житті слідування планам світової Цілісності,  убезпечувало від прикрих помилок на шляху життя та надавало сили у подоланні негараздів на його теренах. Сила духу виникає там, як це широко відомо, де панує правда – істина, тобто існує дотик до цілісного аспекту світу.  І цієї сили, що приходила через сповідування правди у своєму житті, ставало достатнім щоб звичайне життя стало шляхом сходження до вищих станів свідомості.  Сходинок на цьому шляху, як відомо, рівно сім. Це чуття поклику по досягненні відповідної зрілості. Потім приходить поширене сприйняття світу, входження в знання та осягнення сущого. Наступним стає усвідомлення свого шляху, мудрість у доторку до причинної правди світу та розкриття своєї схованої природи, після якої приходить справжність та особиста цілісність.

        А як же сповідана людська доля, – запитає тут допитливий та знаючий читач, – вона що ж відміняється?

        Ось тут ми і підходимо, шановний читачу, до самого незвіданого, того, що не укладається у лінійну логіку нашого буття сьогодні. Один і той же шлях може мати різні якості в залежності якими просторами в Цілісності він пролягає. Це нам відомо з пройдешнього як правило “золотого бика“ трипільців, чого дотримується мало не увесь тваринний світ у своїх міграційних мандрах, обираючи найбільш безпечні шляхи у своїх переходах. Людина  на шляху свого життя може його творити, сідаючи на переднє місце візка своєї долі. Роблячи це у контакті з цілісністю світу, вона в цей час не відхиляється від своєї сповіданої долі, яка стає шляхом сходження до вищих станів свідомості через розкриття схованої природи самої людини. Шлях життя тут починає йти у саму глибину людської сутності, де вона, за образним висловом великого суфія Сходу Ібн Руша  знаходить свого бога, осягаючи свою цілісну природу.

        Ця схована, цілісна людська природа розкривається через іспити, які проходить людина в житті. Коли є відповідна сила ці іспити, які орії звали “божою мукою”,  долаються людиною разом із зростанням її світоусвідомлення, але коли тієї сили немає вони стають  злом, яке ламає її долю і все її життя стає пеклом неусвідомленого  буття. Тут і починає проглядати шлях до Апокаліпсису та всілякі “диявольські помисли” у обмеженій світоглядній позиції, яка на сьогодні переважно і панує.

        Розкриття або ж відновлення так званої третьої сигнальної системи світосприйняття знімає цю проблему, бо у її основі лежить невербалізоване, чуттєве сприйняття причинної правди світу на ментальнім,  інтуїтивнім рівні. А чуття, як це відомо, ніколи не обманюють, бо не несуть у собі відсторонених понять та компільованих усвідомлень. Ніяких посилень світоусвідомлення тут не передбачається, друга сила починає тут вести та спрямовувати людське життя, яке стає слідуванням причинній правді світу.

         Ось як це відбувається  у характерницькій науці, що на сьогодні зветься супраментальною психологією. Пропонується у своїй образній пам’яті згадати своє помешкання  де на кухні вчинити просте дійство – дістати та покласти на стіл якусь тарілку, кухоль,  ложку чі виделку. Досить легко це здійснюється на своїй кухні, де людина призвичаїлась  діяти так мало не щодня. Коли все запропоноване покладено у тому образному просторі кухні на стіл у спудея запитують:” Хто все це дійство здійснив?”. “Та сам я це і зробив“, – обов’язково по слідує  традиційна відповідь. Далі йде хвилина мовчання після якої слідує запитання:” Як це взагалі стало можливим?” Людина вперше познайомилась зі своєю ментальною проекцією, ментальним дублем, який за простим її наміром у зміненій, другій увазі  робив те, що ми робимо майже щодня у своєму житті.

        У цього дубля, який є вашою ментальною копією, є однак одна визначальна якість, він не має тих обмежень, які має наше фізичне тіло. Наприклад, коли хтось поставить перед ним дві чашки кави на тій же умоглядній кухні і запропонує дізнатися в яку покладено цукор то відповідь буде майже негайною. Ваш дубль володіє чуттєвим аспектом сприйняття світу зрозумієте ви. Коли на тій кухні мають прочинитися двері і хтось може ввійти до неї, ваш дубль це сповістить вам заздалегідь, коли ви не будете йому заважати і будете відсторонено спостерігати це дійство. Тут, у цьому просторі не існує обмежень у часі, з подивом констатуєте ви.  В своєму дослідженні ви відмітите одне важливе, ваша свідомість має здатність вільно переходити від світосприйняття ментального дубля до вашого фізичного тіла. Це стає можливим тільки у одному випадку, коли існує проміжна ланка, що все це забезпечує. Так ви відкриєте існування вашого супраментального плану, що невидимо буде присутнім у цих ваших експериментах.

        Тепер ви починаєте розуміти звідки до вас у житті  приходить інтуїтивний посил та знання наперед про те, що має здійснитися. Внутрішній світ людини має об’ємну мірність, він значно ширший та величніший від того в якому панує наше звичайне світоусвідомлення, констатуєте ви в кінці. І ще одне, що прийде до вас, ви зрозумієте, що таке воля на волі, про яку весь час говорять орії у своєму відомому рукописі.

        Ось так падає завіса та приходить знання у поширенім сприйнятті світу за ввімкненою третьою сигнальною системою. Далі слідує опанування тими можливостями, що лежать на супраментальнім рівні, які закінчуються усвідомленням шляху своєї долі та входження у своє цілісне, злите з оточуючим світом життя.

Щасти Вам.

А що ж там за межею антропологічного буття? — задасть нам своє запитання допитливий читач.

Про цей світ як горний світ багато сказано в Тибетських переказах та записах. За тими переказами сама Шамбала, омріяна країна людської волі та щастя, знаходиться там, на тому плані. Але все це пояснення до головного питання про функцію горнього світу у нашому житті з собою не несе.

Спробуємо розібратися з тим місцем, яке займає Горній світ у житті живого за тою давньою культурною спадщиною, що прийшла від наших пращурів. Ми на сьогодні багато чого знаємо про генетику та генну інженерію. Щоб її механізм, схований у генному коді спрацьовував, він десь повинен розгорнутися. Наприклад ви берете зерно і щоб воно проросло кладете його у грунт, де одразу ж вмикається механізм його зростання і із зерна виростає відповідна рослина. Де те поле, що є тим ґрунтом для генетичного матеріалу, де він починає проростати, розкриваючи свою сховану природу?

Тобто повинен існувати живлячий, енергетичний план, де все це повинно відбуватись. Ми також сьогодні говоримо про внутрішній план людини і його провідний вплив на саме наше життя. Яке існує поле живлення для нього? Що є базовим рівнем його життєспроможності?

Придивившись уважніше до самого функціювання живого, не можна не помітити енергетичний горизонт прихований за його пульсаційним рухом, образи якого, виникаючи наперед так би мовити «з невідкіля», підтримують його енергетичну життєспроможність у означеному пульсаційному русі. Звідки у цей час черпається та енергія, яку ми називаємо енергією життя? Що наповнює меридіани та канали нашого тіла при цьому, звідкіля береться та енергія? Чим вона є насправді? Хто формує кінець-кінцем намір та образ живого, втілюючи його у життя?

Звернемось до наших пращурів, які жили, як засвідчують існуючі артефакти, у більш поширеному світосприйнятті. Що засвідчують вони з цього приводу? Трипільці знали про існування означеного вище плану і виділяли його у дуже цікавий спосіб.

Чотири сторони проявленого світу схід-захід, північ- південь вони зводили у одну точку, знімаючи у такий спосіб завісу зовнішнього. Прислуговувало їм у цьому ритуальне дійство довкола чотирикутної фігури, сторони якої вони зображували прогнутими до свого центру. У такому ритуальному дійстві у центрі чотирикутника виникало яскраво біле світло. Від впливу зовнішнього, проявленого світу цей чотирикутник захищений колами захисту ритого або мальованого орнаменту, що являють собою відомі стихії вогню, вітру, води та землі. Все, що потім зберігалося у посудині з таким ритуально включеним орнаментом, мало потужну силу життя. А від того і захист від будь-якого стороннього впливу з боку зовнішнього багато- планового світу. Самі трипільці проходили до цього світу через дуже вузький, стиснутий прохід, як засвідчує їх ритуальна орнаменталістика, отримуючи при цьому потужну енергетичну підтримку у функціюванні систем внутрішніх органів тіла (те саме вушко голки, згадуване великим адептом світу Ісусом з Галілеї). У козаків-характерників цьому прислуговувало наскрізне дупло старого дуба, через яке вони проводили енергетичний образ свого тіла. Від цієї практики значно пізніше виникло вірування, що будь який камінь з наскрізним отвором приносить у житті щастя, так само як і падаюча з неба зоря, що у своїм падінні розкриває на мить план горнього світу. Тому будь-яке бажання потрапляє в цю мить на матрицю цього сповіданого плану людського життя.

Енергія горнього світу струменить у меридіанах та каналах нашого фізичного тіла. Вона є потужною системою другого тонкого, підтримуючого наше життя плану. Ця система має багатопланову структуру, тому вмикається поступово, саме це проглядає у розкритті так званих божих зерен Рода у волхвівських, а потім вже у характерницьких практиках.

У християнстві подібне сходження відоме як сходи Іакова, яких, як відомо, нараховується рівно сім. Згадувана культура становлення духу людини стоїть саме за цим розкриттям схованих природних її можливостей. Від цього термін людського життя за рахунок перемикання на нові енергетичні обрії у тому сходженні може бути значно подовженим до тієї миті, коли вона вже отримує можливість самостійного переходу до плану горнього світу, як це не один раз демонстрували святі люди. Тобто здійснюється вихід на новий рівень буття, що відповідає повному розкриттю природних можливостей справжньої людини, як за божим задумом.

Сьогодні на перешкоді цьому стоїть прийнята наукова парадигма та релігійний канон, що затверджують звужене світосприйняття раба божого. Саме відвернутість людини від знання сущого призвела до написання тих настанов-записів, з яких пізніше було утворене Святе письмо. І тих настанов у Біблії десь близько десяти тисяч. Тобто відхід від знання у сліпій вірі призвів до падіння моралі та посталої мороки з вихованням людських чеснот, що і засвідчує святе письмо самим своїм існуванням. Допомогло це покращити життя чи ні знаємо самі. Всі ці настанови, як сьогодні стає зрозумілим, може замінити один єдиний дотик до правди сущого. Бо потрібне знання істинного приходить через закон, що виникає в середині.

Чому сьогодні все так?

Через штучно зведену перепону у розвитку світової культури землероба-орача, який, володіючи законом в середині, дуже погано ставав під ярмо суспільно орієнтованих систем від рабовласницького строю у давні часи до імперського вже у наші. Цей тиск на людину, завдяки розвитку високих технологій, на сьогодні значно зменшено. Виробництво стає все менш залежним від втручання людини і вона, нарешті, може виділити час і сили на розвиток своєї сутності, відкривши сакральну сторону свого життя, що веде на зовсім інший план буття, повертаючи їй її справжність.

Трипільці вважали цей план тим обрієм, звідки своє походження веде саме земне життя. Саме з нього приходили їх пращури, коли була потрібна допомога та розрада і саме туди, за їх переконанням, людина повинна відходити у кінці життя, отримавши відповідне зростання свого духу. Тому культура становлення духовного плану і стояла у них на першому місці. Більше того, вони вважали це головною, божою метою, як про це засвідчує вже орійська спадщина.

Якщо у згаданому вище трипільському чотирикутнику прогнуті його сторони довести до центру, то отримаємо відомий орійський хрест, в центрі якого і розкривається світ їх головного, старого бога Ора. На сьогодні це горній світ Єдиного Духу, або ж світової цілісності. Зробивши розгортку будь-якої піраміди у погляді з гори, у фронтальній проекції, теж отримуємо той самий орійський хрест. Тут перед нами розкривається головна сакральна таємниця пірамід — вони є шляхом на гору, у горній світ пращурів, місцем де закінчується Земля і починається Небо для будь-якої присутньої в ній людини.

Таємницю розкриття горнього світу утримує і знак Інь-Янь, який теж знаходимо на трипільському посуді. Саме взаємодія двох протилежно спрямованих вихорів і утворює «тріщину» у зовнішньому світі, через яку світло вищого світу проливається на землю. Щоб зробити цей знак дієвим, виконували парний малюнок Інь-Янь, з якого виходила чотири- стороння сварга, що і була для них знаком горнього світу, або світу Прави. Втіленням такої чотиристоронньої сварги є так звана «бінокулярна» посудина, за допомогою якої у спеціальному режимі її запуску отримували необхідну енергію, відповідно розкриваючи план горнього світу у чотирьох взаємопротилежних потоках.

Таку саму таємницю вочевидь утримують так звані священні дерева волхвів, стовбур яких в своєму устремленні до неба утворював вилку. Тут теж два протилежно спрямованих вихори у поперечному розрізі двох стовбурів утворюють той самий знак Інь-Янь, розкриваючи поміж собою прохід до енергій горнього світу. Звідси і бере своє походження великий цілительський ефект цих дерев для людини. В Україні кажуть, що на гілках таких дерев вночі гойдаються деви та русалки.

Дуже поетично шлях до Горнього світу записаний у тибетській Книзі Золотих Правил:

«Запитуй про сокровенну суть у Єдиного, про кінцеву таємницю, яка зберігається для тебе на протязі віків. Шукай шляхи. Але будь чистим серцем, перед тим як вирушиш у мандри. Раніш чим зробиш перший крок, навчись відрізняти істинне від неістинного, перехідне від перебуваючого. І намагайся більш за все відділяти знання ума від мудрості душі, Вчення Ока від Вчення Серця».

Навіщо? Щоб увійти у світло і не бути засліпленим ним.

Щасти Вам.

Творящую силу се узріли у собі.

                                                                           (Велесова книга)

Язичництво термінологічно має значення народної релігії або ж, як на сьогодні, адаптивної, природної  магії людини визначеної  в ареалі проживання. В Україні язичництво було засобом адаптації землеробської культури до природних умов ведення сільськогосподарських робіт на землі у відповідних природних умовах. Тобто, утримувало у собі дієве джерело успішного практичного життя на зовнішньому плані. Головним кредом такої  адаптованої культури стало твердження, яке знаходимо у давньому переписі історії русів Середнього Подніпров’я  Велесовій книзі:”Мусимо відати і знати обаполи тирла, щоб з богами жити в єдиній правді “.

Тут одразу ж виникає безліч запитань.  По – перше, що таке “відати і знати” ? Ми сьогодні пізнаємо світ через  свої переконання у сучаснім природознавстві опертім на експеримент. В цьому експериментальнім досвіді існує одна недоречність,  яку у свій час виголосив Макс Планк:”Ми дивимось на будь який експеримент очима існуючої у цей час природознавчої картини світу і нічого іншого ми там побачити не взмозі “. Тобто, маємо відповідне обмеження і не можемо складати  своє судження про процеси та явища, що лежать на сьогодні за межею існуючої природознавчої картини світу. Для цього потрібно зміщувати позицію споглядача за межу нашого антропного буття маючи більш поширене світосприйняття.

По – друге, відання у Велесовій книзі вочевидь виходить від усвідомлення першоджерела подій де знання приходить на рівні ментального, інтуїтивного усвідомлення причинної правди розлитої в світі. Цю сакральну сторону людського світосприйняття  сформулював у свій час Спіноза Фаррух наголосивши:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”. Виходить пряме, невербалізоване сприйняття або ж усвідомлення на ментальнім рівні насправді лежить у основі будь якого нашого знання. Інакше ми просто не могли б про щось зв’язко  говорити. Наполягає на цьому і Велесова книга, бо “відати і знати” тут потрібно “обаполи тирла“, тобто за межею суто людського способу життя.

Викликає тут запитання і проголошене “життя з богами в єдиній правді“.  Що то за “єдина правда” ? Звідки їй взятися у тому відносному її розумінні, яке сьогодні панує в науці? Коли ми озирнемось довкола то побачимо довколишній світ реалізований у чомусь одному і воно незмінне у часі констатуємо ми. Папуга та півень мають свій вибірковий вигляд і  цей вигляд є незмінним. Тобто, ці птахи залишаються тими самими і сьогодні і завтра, час не впливає на них. Вони являють собою реалізоване одне яке насправді існує, коли би воно було змінним, або не дай бог спиралося на якусь відносність, то ми не мали би ні папуги ні того півня, бо взагалі перед нашими очима нічого б не було, як і нас самих. Виходить, що у природі таки панує одна правда, про яку наші пращури говорять у своїх рукописах  як про правду – істину. “Світ збудований на правді якою є сам, у правди один шлях, у неправди їх багато“, – стверджується в характерницькій культурі України.

Тоді істинне це те в чому людина насправді живе, а до відносного відходить те, що вона описує довкола себе. Виходить,  коли в істині живуть, то все знають про неї, коли ж не живуть, то нічого про неї не знають, бо приходить те знання з прямого, невербального рівня сприйняття світу на інтуїтивнім рівні.

На сьогодні ми знаємо, що людину від світу істини відділяє антропологічний бар’єр зумовлений вадами нашого фізичного тіла, яке на сьогодні утримує жорстку відстройку що до зовнішнього світу. Згадаймо пресловуту Платонівську печеру. Наші пращури долали ту межу антропоморфно змінюючи саму свою статуру. Так виникли образи Велеса, Перуна, Мокоші, Світовида,Стрибога, Дани і багато інших. Входячи у ці образи на ментальному рівні, людина не тільки долала антропологічний бар’єр входячи у поширене сприйняття світу, вона отримувала ту чі іншу могу – силу у впорядкуванні позаантропного буття. Ця системно впорядковуюча сила була дивною, бо не залежала від людських зусиль назовні, вона викликалася і бездоганно точно діяла змінюючи все в довкіллі за простим наміром – бажанням, коли сама людина була занурена у позаантропне буття. Зрозуміти механізм дії такої сили в ті часи було справою неможливою, тому і виникли боги та всілякі божества. Про які давня японська мудрість говорить:”Була б віра, боги знайдуться”.

Духовне бачення або ж кінестетичне сприйняття на ментальнім рівні було обов’язковим у керуванні цими силами. Тож коли воно зникло, було втрачено і те відання та знання на яке спиралася культура давніх слов’ян, що славили Праву – світ де жила правда – істина. З цього приводу існує цікаве зауваження з боку оріїв у рукописі Войнича що до пізнього язичництво:”Святі не булі, поновили по (переказаній, рукописній) віді, в тому бо зло“.

Тож пізнє язичество вже просило у богів, що постали за тими антропоморфними образами. Принесло це щастя та достаток у наш дім знаємо сьогодні самі. Людина сама володар свого життя та щасливого майбуття, бо її доля це те, що прописано їй він самого народження і перекласти це на чиїсь плечі є справою неможливою.

Чим насправді було раннє язичництво на Русі? Як показує дослідження у супраментальній психології  це було ведичне правовір’я або ж православ’я і торкалося воно внутрішньої сторони людського життя зануреного в цілісний світ невимовного, на сьогодні непроявленого. Про ту непроявленість можливо суперечити, адже це прояв суто зовнішньої позиції споглядача який, образно кажучи, за деревами не бачить лісу.

Судячи з Євангелія від Фоми раннє християнство, що прийшло на заміну пізнього язичества, носило той самий пізнавальний, гностичний характер що і раннє язичництво, тільки акцент тут був покладений на осягнення людиною своєї справжності та цілісності як боголюдини. Про що наш великий філософ Григорій Сковорода у свій час виголосив те сакральне, яке стоїть за людською справжністю:”Справжня людина і бог є одне “, затвердив він.

Що філософ тут мав тут на увазі? Він говорить  про ту саму системно перетворюючу, божу  силу якою може володіти людина і якою вона володіла у ранній природній релігії. Саме це і ставило її поруч з богами, як за Велесовою книгою.  Що таке врешті решт боголюдина?

Це та людина панування якої нарешті настає, коли розкриваються підвалини  внутрішньої культури і людина стає вільною від своїх упереджень, реалізовуючи себе у повноті своєї внутрішньої природи.” Не усі ви є“, – зауважують з цього приводу орії, говорячи про те зло, яке змушена переживати людина у своїм житті через свою упередженість щодо  подій які вирують у довкіллі. Ключі від того лежать на внутрішнім, супраментальнім плані говорить Сковорода:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, робить він свій висновок разом з великими адептами та філософами світу.

Чому сьогодні про це потрібно говорити?  Справжня вихована людина виростає тільки в національній культурі і більше ніде, говорить давня мудрість. Мабуть тому, що справжня людина може виховуватись тільки у доторку до справжнього. Тому національній культурі України потрібно повертати дієвість, яка залежить від джерел існуючих на внутрішньому плані у невимовнім. На сьогодні вони закриті релігійним догматизмом, хоча ще сам фундатор християнської церкви Петро стверджував:”Дух животворить – буква ж вбиває“.

У дотику до причинної правди живого світу дуальний світ суто технічних націй, у одвічній боротьбі  між добром та злом обертається на триєдність, що насправді панує світом. Цією третьою точкою стає мудрість та знання сущого, яке постає у доторку людини до світу невимовного.

Надзвичайна дієвість та сучасність національних культур мають слідувати від розуміння Бога як скеровуючої  світової Цілісності (той самий Суст Великий божий як за оріями) та релігії, як зв’язку з внутрішнім, причинним світом. Нової, заглибленої у світ істини культури та нового природознавства, де пресловутий картезіанський принцип буде зрештою заміщений орійським ведичним підходом, вочевидь єдиним для всього світового загалу.

Щасти Вам.