Коментарі

    Календар

    Серпень 2022
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031  



    По вірі вашій і буде вам.

    (Ісус із Назарета)

     

                                                                 Віра віре волі.

                                                                                                (Орії, рук. Войнича)

    Дослідження в супраментальній психології, в якій науковий аналіз ведеться за антропологічною межею, на тонкому плані у непроявленім, вперто засвідчують, людина являє собою більш величніше явище аніж те, як вона уявляється сьогодні. Всі  спроби збудувати суспільство варте справжньої людини розбивається саме  через недослідженість її самої у існуючім науковім підході. Спробуємо розібратися в цьому питанні.       Справді, що мав на увазі Рамзай у даоській традиції коли стверджував:” Ти не цей, ти той. Людина ще до народження має своє справжнє обличчя, справжня людина не має титулу“. Тобто, не обрана професія у соціумі формує справжню людину, а та її сутність, що панує на внутрішнім плані. Коли це так, то стає зрозумілою мета поставлена у свій час нашою великою письменницею Лесею Українкою у людському житті, де потрібно:”Собі дорівнятись“, – засвідчила вона. Що це за “обличчя до народження до якого потрібно рівнятись?”, – виникає питання.

    Як засвідчує світова езотерична культура, людина має свій тонко енергетичний план у вигляді енергокомплексу у непроявленому, слабко – матеріальному плані. Цей енергокомплекс пов’язує її з світовою Цілісністю, пануючою на тому ж непроявленому плані. Цей її тонкоєнергетичний рівень є головним витоком її життєспроможності у зовнішньому. Головне життєзабезпечення людини, як живої істоти, походить саме від нього. Тобто, на тонкому плані людина являє собою явище світового, причинного порядку, пов’язаного з світовим причинним світом Цілісності пануючій у непроявленім. Але щоб подібне мало своє місце вона повинна мати там свою ідентифікацію, як особи світового порядку. Ця ідентифікація і існує у її непорушнім, тонкоенергетичнім образі, що проходить крізь всі реінкарнаційні цикли людського існування на Землі. Тепер стає зрозумілою  та людська справжність, що виникає коли “природне і людське поєднуються у одне” , як за давнім філософом Китаю Джуан Дзи. Коли це так, то справжня мета людського існування може бути нами з тобою, шановний читачу, більш висвітленою. Як вона може бути досягнутою?

    Через вірування пануючі на зовнішньому, проявленому рівні  подібне реалізувати не можливо, бо всі ті зовнішні уявлення постійно випадають з світового порядку разом з тим образом через ілюзорність сприйняття світу пануючі тут.  На допомогу нам можуть прийти  суфії з їх життям у істинній традиції. Що то за істинна традиція, може виникнути питання у пересічного читача?

    Вона стоїть за відомим виразом видатного вченого нашого часу Гейзенберга:” Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявленьТепер стає більш зрозумілим заклик великого адепта світу Ісуса із Назарета:”Пізнай те, що перед обличчям твоїм і сховане відкриється тобі“. Як, за рахунок чого, – виникає питання?

    І тут нам в допомогу стають орійські гностики з манускрипту Войнича:Мета людського життя бере вісті божиє, за якими живе у світі“, – стверджують вони. Як, у який спосіб це відбувається? – запитаємо ми у них.

    Совість душі людської святе несе. Людину веде по вірі воля. По волі ж мета людського життя свята, свято було на волі де голі літа нині ж, – отримаємо відповідь.

    “Виходить так, що стан “волі на волі” у пробудженім духовнім баченні або ж кінестетичнім світосприйнятті дозволяє вирішити цю проблему сьогодні”, – можемо почути зауваження нашого езотерично освіченого читача.

    Подібне входження у супраментальній психології має відповідні щаблі входження у стан “я у світі, а світ в мені“, як за старим характерницьким правилом. Той шлях у дослідженнях супраментальної психології на сьогодні виглядає так:

    – Пробудження духовного, кінестетичного чуття – бачення на внутрішньому, ментальному плані.

    – Усвідомлення вістей Неба у образному баченні.

    – Входження у простір причинної правди життя.

    – Вірні рішення та кроки в житті.

    – Життя у слідуванні причинній правді світу, праведність.

    – Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість людини знання.

    – Стан людської справжності та цілісності в Єдиному.

    Як на диво, про те саме говорить книга таємних знань конфуціанців, вже відома нашому читачу з пройдешніх досліджень . Те ж саме сходження знаходимо у орійських гностиків в манускрипті Войнича, що вже раніш нами тако ж досліджувалось.

    “І все ж таки означене входження є каменем спотикання для багатьох езотеричних вчень сьогодні”, – скаже нам знаючий читач. Дійсно, як те входження здійснити?,- виникає питання. Необхідну підказку знаходимо в слов’янській традиції земель Середнього Подніпров’я записаної у Велесовій книзі:” Славимо богів наших, щоб постати з ними в єдиній правді. Від того маємо справжню віру, яка не потребує пожертви “.

    Виходить у слов’янській традиції розвиненого духовного бачення, коли довкілля трималося на відповіднім чутті – баченні не просять, а славлять, вже розуміючи суть справ в світовій Цілісності і знаючи місце людині в ній. Майже те саме знаходимо в Нагорній проповіді Ісуса із Назарета:”Шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам, запитуйте і дано вам буде, віра ж без справ мертва .

    Але перед тим необхідно постати у відповідній причинній правді життя, застережемо ми. Існуюче образно – понятійне мислення у своїй проекції на внутрішнє несе ту саму ілюзію, що і назовні. Справжнє бачення починається з прямого кінестетичного контакту ментального плану людини з образними, аналоговими сигналами, “вістями божими“, що йдуть з причинного поля світової єдності. (Тільки Єдине має зміст, як за Миколою Кузанським.) Звичайне мислення тут відіграє другорядну роль і прислуговує засобом об’єктивізації вже побаченого і зрозумілого. В основі цього стоїть повне припинення внутрішнього діалогу існуюче у образно – понятійнім мисленні між образною пам’яттю та тими образами, які несе зовнішнє світосприйняття. Мозок тут мовчить, через що отримує змогу регістрації сигналів, які йдуть з причинного поля світової Цілісності.

    Саме від того слов’яни і мали ту правду і ту силу у прямому злитті з континуальною енергією Цілісності, якої так не вистачає сьогодні, зауважимо ми. Всі проблеми сьогодення стають вчорашнім днем у тій людській славі, що постає від цього.

    Сьогодні означене входження відбувається у зупинці самого світу зовнішнього уявлення у намірі другої, зміненої уваги генерованого на внутрішнім, ментальнім плані. Те справжнє обличчя світу, що в цей час відкривається,  не є великою новиною для сучасного людства, завдячуючи працям імпресіоністів. Саме вони і змальовували той чаруючий світ волі, що відкривається там, за ілюзорним світом звуженого людського світосприйняття. У нас таким художником був  Григорій Синиця. Йдеться про систему нового мислення поставлену ним, де колір виступає як образ, як глибинне явище оточуючого світу.

    “Але поставлена мета веде за собою нову змістовність у людське життя”, – скаже нам допитливий читач. Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст, – знаходимо у Ісуса із Назарета його сакральне визначення з цього приводу. Тим поверненням до світу людської душі рясніє вся давня історія людства, вона є головною таємницею давніх мегалітичних споруд та священних міст. Таких, наприклад, як Мачу Пікчу, місто споруджене інками у передгір’ї  Анд.

    Змістовність життя, що з цього витікає наповнює людське життя тим духовним змістом про який говорть Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовні турботи, духовний зміст”.

    Повернення тих духовних турбот формує образ справжньої людини, як “сина божого“, вірування в якого спасє людство, – за відомим свідченням Сина Людського, якому сьогодні вклоняється весь християнський світ.

    Сила та наснага, що з тієї мети виходить сьогодні народжує нову людину, яка нівелює всі негаразди сьогодення. І кому, як не сучасному слов’янству  брати в руки та здіймати ту давню звитягу, що була притаманною їх пращурам. Адже ранні гностичні вчення їх цілком перегукуються з тим віровченням, яке приніс у свій час Ісус із Назарета. Що сьогодні ставить людину на гідне місце у ієрархії світу. Єднаючись у Одне з цілісним світом переможемо.

    Щасти Вам.



    Синопсис  оріських гностиків доби Київської Руси відомий як рукопис Войнича достеменно засвідчує існування  великого прориву у опануванні людиною позаантропного буття у орійській культурі, що існувала на терені земель Середнього Подніпров’я у часи раннього Середньовіччя, що і засвідчує сам рукопис оріїв .

    Концептуальні положення у становленні культури внутрішнього, супраментального плану, які ми тут знаходимо, переконливо доводять, життя людське не було таким безпросвітним у плані духовного життя, яке є сьогодні.  Світова езотерична наука знає сім ступеней сходження людини до вищих станів свідомості які  сьогодні існують і  у християнській та східній традиціях.

    У характерницькій культурі України теж маємо сім сходинок становлення людського духу, які мають відповідну послідовність у досягненні стану Світ в мені а я у світі “. Ось ці сходинки:

     Поклик, Пізнання, Відання, Входження, Майстерність, Становлення та Цілісність.

    В рукописі Войнича на сторінці 68 – й (перша діаграма сонця та місяця)  знаходимо те саме становлення у зростанні духовного світу людини, коли за свідченням четвертого даоського патріарха  Світле дзеркало  не потребує підставки:

    1. Вість по віку ж.

    2. Голе пощо ж бає.

    3. Вість божая веде.

    4. Ви то бере божиє.

     5. Ви то бере божиє буле ж.

    6. Вище голе боре.

    7. Вищу голу віру берете.

    Виникає питання – навіщо?    Певно щоб стати на стежинку тієї правди життя, яка розлита в довкіллі, бо тільки тоді все виходить, все відбувається у людському житті. Коли це стає можливим? Коли життя у вірі стає способом життя, говорить характерницька наука. Тобто відбувається входження в істину, яка за висловом Григорія Сковороди і робить людину вільною. Що це дає?

    Континуальну силу системного перетворення, в якій людина стає майстром та творцем своєї власної долі зливаючись з цілісним аспектом світу. З приводу чого на відомій картині козака Мамая і існує запис:” Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має “. Звичайне мислення тут, занурюючись на рівень супраментального, божого плану в людині, стає миследією.

    Виникає закономірне питання – чому все це не отримало широкого втілення і ми маємо на сьогодні в житті лише юдоль скорботи та печалі,  як за Святим письмом?

    Щоб отримати відповідь на це сакраментальне питання потрібно повернутись до тих семи сходинок у зростанні та становленні людського духу.  Чому їх сім?

    Становлення тонкого плану Всесвіту, як засвідчує езотерична наука, має сім головних енергетичних горизонтів до початку  світу матеріального або ж корпускулярного. Тобто,  непроявлений ноуменальний рівень утримує в собі сім головних резонуючих вібрацій  опанування яких і призводить до людського злиття на тонкому рівні  з цілісним світом пануючим тут. Але для цього в самій людині повинні існувати ці самі означені горизонти, існувати як здатність до набуття відповідні психофізичних настроїв резонуючих з відповідним енергетичним горизонтом світу. Розвиток  людини у свідомому опануванні довколишнього простору  на початок Середньовіччя міг сягнути  лише шостого рівня. Необхідний сьомий вимушено добирався за рахунок проміжних засобів входження за звичай в контакті  з різними польовими формами життя, духами та стихіями  існуючими на тонкому плані. Звідси бурхливий розвиток всіляких  релігійних культів, поклоніння божествам та всілякі жертвоприношення.  Людина в цей час, сама не бажаючи цього, отримувала господаря над своїм життям, що ставав проміжною ланкою між світовою Цілісністю та людським життям у ній. Для формування сьомого рівня потрібен був розвиток інтелектуальної сфери з її високим рівнем інтегрованого мислення. Саме в цей час тонкі мислеформи образно – понятійного  мислення починають дорівнювати тонким вібраціям сьомого, божого рівня Всесвіту резонуючи з ними.

    Можливо зауважити, що орійська культура у свій час таки сягнула сьомого рівня судячи з рукопису оріїв. Так воно і було, самі унікальні умови інської зони кристалічного щита Середнього Подніпровя спонукали до цього. Саме з цього приводу у Велесовій книзі знаходимо запис:”Маємо справжню віру, тож не потребуємо ніякої пожертви“.

    Але це був лише виняток, вся остання маса населення цього досягти не могла. До того ж виникли протиріччя між справді високими досягненнями в усвідомлені позаантропного світу і низьким рівнем засобів його виразу та пояснення, що вочевидь проглядає у тому ж рукописі Войнича. Тому мабуть і була започаткована техногенна ера цивілізаційного розвитку, яка дійшла свого кінця у 20 – му столітті.

    Духовний розвиток було затримано, бо вів він до створення штучних світів позаантропного буття. Ці світи не торкалися  цілісного світу і тому не несли у собі необхідної потуги всієї континуальної енергії  Всесвіту, що надавало людині необхідної волі в його межах, як творця свого власного життя. Саме через це природний розвиток людини в межах  Цілісності був не повним і вона не виходила на те місце в світовій ієрархії,  яке мала б опанувати, як за первинним задумом.

    Але в технократичне суспільство, полишене духовного вектора розвитку, прийшла біда, наперед вийшов людський егоцентризм який винищив провидців та святих, які були зв’язковою ланкою з цілісним світом і несли його  корегуючий вплив у людському житті. Жорстокість та цинізм, які вийшли від цього примусили здригнутись навіть холодне серце нових  властителів світу. Тому були написані правила праведного життя, що отримали свою канонічну форму в тім же Святім письмі та записаних Ведах. З’явилися  канонізовані святі,   життя яких бралося за взірець,  як перш за все страдницький шлях  упокореного раба божого, що тільки за межею життя потрапляв до канізованого раю і таке  інше. Але ще святий Петро зауважив у свій час з цього приводу:”дух животворить, буква ж вбиває.

    Орійська культура  з її правдою в середині була винищена, натомість прийшла хозарська договірна  правда, яка регламентувала людське життя в межах соціуму на зовнішньому плані. Людина була відділена від своєї цілісної природи, про що свідчить та сама славнозвісна печера Платона, переймаючись у своєму житті вже  чисто зовнішнім, ілюзорним світом. Так склався той стан справ, який маємо сьогодні. Звідси ведуть своє походження всі світові війни, що здригнули планету у продовж часу людського забуття свого справжнього призначення у цьому світі. Чому?

    Боротьба людини за свій духовний розвиток у ціліснім світі була замінена  боротьбою за краще місце під сонцем у існуючім соціумі.  Що породило ті небачені зразки цинізму та жорстокості  у людському світі, які маємо сьогодні. Цей стан справ і констатував Антуан де Сент Екзюпері  у своєму відомому заклику:” Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

    Тож у супраментальній психології маємо необхідне пояснення тих бурхливих протистоянь релігійних вірувань, які прагли опанування світом, маючи на меті цілісну його впорядкованість , але за своїм власним обмеженим усвідомленням. Ця мета була недосяжною, знаємо тепер чому. Але все це не виправдовує те винищення духовних культур, що впродовж техногенної ери котилося планетою. Важелі керування людським світом потрібно брати у свої власні руки у  ціліснім світі миру та божої любові до ближнього, такий висновок виходить сам собою. Нічого іншого не має, не існує. А віра, віра повинна бути одна де людина насамперед віре у саму себе -“у вірі вірува”, як за заповітом оріїв, ведичне православ’я яких стає провідною релігією єднання людини і цілісного світу сьогодні.



    Кожна людина ( у своїй справжності)

    народжується у цей світ  Буддою,

    Заратустою, Ісусом Христом.

                                      (Микола Тесла)

    Науковий підхід, що став можливим у супраментальній психології шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, впевнено доводить – світ людський може отримати свою повноту шляхом поєднання світу зовнішнього та світу внутрішнього. За ствердженням давнього філософа Китаю Джуан Дзи саме так на світ і з’являється справжня цілісна людина. І саме цій особі давній світ надавав найбільшого вшанування. Подібну оцінку цьому людському стану дає і наш великий філософ Григорій Сковорода: “Спавжня людина і Бог є одне” , засвідчив, він маючи на увазі ту силу її гармонійного впливу на довкілля, що дорівнювася божому промислу. Саме таку силу, як за давніми писаннями, на його думку мав Ісус із Назарета, якого він вважав “справжньою людиною воплоті“.

    На що Сковорода спирався проголошуючи те сакральне, що було притаманним Сину Людському? Через ту глибину його віровчення, що лежить у його глибинному розумінні  світу. “Камінь, який відкинули будівники, як непригодний для будівництва, є головним, краєугольним каменем, – стверджує Ісус.

    Коли це стає реалією? Певно тоді коли людина відволікається від зовнішнього і звертає увагу на природу внутрішнього, де будь що, неважливе для зовнішнього, має свою природну силу та значення. Як людина отримує те проникнення на внутрішній план яким починає опікуватись у своєму житті?

    Я єсть альфа і омега, – говорить Ісус. Де подібне поєднання зовнішнього у одне може відбутися, виникає питання? Подібне  інтегральне злиття у одне ціле можливе тільки у одному випадку, коли людина занурюється у світ причинної правди на внутрішньому плані життя вже відволікаючись від зовнішнього. Де те  стає можливим у посталій людській справжності та цілісності.

    Задля чого потрібне подібне злиття у житті?  Маємо на те відповідь великого Галилеянина: “Не може син людський нічого робити від себе, коли не бачить, що Отець робить тей син так само робить.

    Чому саме так потрібно робити, запитаємо ми у нього?  Виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним“, – знаходимо відповідь. Те саме відбувається і в Цілісності, коли дії людини не відповідають її причинній правді.

    Яку силу отримує подібна особа у тій причинній правді життя в яку занурюється, запитаємо у нього? “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститься вона переміститься, – відповідає він. Яка головна умова у досягненні того стану? Вона полягає у відстороненості від світу зовнішнього через змирення, покаяння та прощення від тих залежностей набутих у тому безсвідомому стані, що оповиває людину  назовні.

    “Перемогти світ означає у свідомити його”, – засвідчує він. “Найперше в житті шукайте Царство Божої праведності, а все інше додастся” – говорить він. “Коли ви пізнаєте себе, тоді ви будете пізнані і дізнаєтесь, що ви діти Отця живого. Коли ж ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“, – чуємо від нього насамкінець.

    Яку умову життя назовні несе з собою той стан, спитаємо ми у нього? Будьте Перехожими, – отримаємо від нього потрібну відповідь. В якому випадку це стає можливим? Коли ви не памятатиме свого родства та імені свого, тоді це відбудеться говорить він. Тобто отримаєте своє справжнє обличча до народження, як за суфіями. Саме в такому випадку Я єсть, я відбувся“, – засвідчує він. Що це надає простій людині, запитаємо ми у нього?

    Віруючий у сина божого матиме життя вічне. Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе – світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас, – говорить він у Євангеліє від Фоми.

    Що ж тоді стоїть за тим пророкованим другим пришествієм Хреста, якого очікує весь світ? – можемо почути зауваження нашого допитливого читача. Дійсно, коли все сказано ним, що ще потрібно? Що насправді стоїть за тим другим пришествієм?

    А народження справжньої людини і стоїть, до висоти якої людство таки доросло, відповімо ми йому. Для цього всі міфотворення неусвідомленого у зовнішньому повинні відійти у небуття. На їх місці повинна постати правда істина та життя у істинній традиції, як за суфійським та орійським спадком.

    Щоб здійснити цей крок потрібен Вісник, скаже нам знаючий читач, бо зовсім це не проста справа у світі Божому. Та Вість була, відповімо ми йому. Саме з неї  почався період бардовських пісень, що утримував в собі колективний розум усвідомленого життя, який йшов від серця.  Цей рух шестидесятників привів до періоду бурхливого розвитку екстрасенсорики, своєрідного надсприйняття в токих планах оточуючого світу. З якого і почалося поновлення духовного зору. Саме того чуття – бачення з  якого і поставало  знання сущого, що було притаманним  давньому світу. Згадаймо Джуну Давіташвілі, Ігнатенка, Попову, Кандибу та Алана Чумака. Вони і надали того імпульсу, який призвів до великого пробудження людської самосвідомості заглибленої в тонкий світ причинної правди світу.

    Це людське пробудження, в купі з досягнутим рівнем абстрагованого мислення, дозволило науці зайти за антропологічну межу і піддати     науковому аналізу те, що від віку було галуззю домислів та міфології, як в науці так і в філософії.

    Так постало знання, яке дозволило зрозуміти ту велику спадщину, яку залишив після себе великий адепт світу Ісус із Галілеї. Вона виявилась пов’язаною з світовою езотеричною наукою від гімалайських махатм та індійських сікхів до суфіїв і від суфіїв до орійської спадщини нашої землі. Яка була витоком того ж енеолітичного Трипілля, що запліднило у свій час майже всю західну цивілізацію.

    Вона ж дозволяє зняти протирічча у працях Аристотеля та Платона. Які на плані Цілісності, у головному питанні філософії про існування субєкта реальності, тобто світу проявленої матерії, зовсім не мали місця. Оскільки з’ясовувались у одній площині зовнішніх уявлень, тоді як належали до різних обріїв світу, до його проявленого і непроявленого плану. З яких останній  є основою виникнення того, що існує на плані зовнішнього. Платонівські Ейдосові сфери, як резонуючі форми – образи цілісного світу насправді і є тими “вічними формами – ідеями” для зовнішнього плану, тільки належать вони тонкому, непроявленому плану. Вони ж, на плані Цілісності, є тими самими енергетичними горизонтами, на сьогодні суперструнами, що продукують резонуючі образи у формуванні  того проявленого світу, що існує назовні. Головний камінь спотикання сучасної філософії та природознавства, що тягнетьтся з тих пір отримує своє вирішення у рознесенні цих двох світів Аристотеля та Платона, як проявленої і непроявленої сторони одного і того ж світу.

    Все це і формує образ справжньої людини, у поєднанні двох натур, натури зовнішньої і натури внутрішньої, як за Григорієм Сковородою та віровченням Ісуса із Назарета. Тільки у такому випадку може існувати сповідана ним  праведність, а разом з нею і “царство боже у слідуванні причинній, законодавчій правді цілісного світу.  Без якої все, що здійснюється назовні не має сенсу через свій короткий вік. Чому? Мабуть тому, що виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів, як за свідоцтвом Сина Людського.

    Щасти Вам.



     Вість боре, буде божиє.

                                                                           ( орії, рук. Войнича)

    Езотерична культура, як наука про приховане, потаємне  утримує в собі природознавчий підхід, що ґрунтується на чуттєвому, кінестетичному сприйнятті світу. Цей контакт з непроявленим, що є аналогом старого духовного бачення, здійснюється на рівні тонкого плану як оточуючого світу так і тонкої організації людини на рівні її енергокомплексу. Подібне спілкування носить невербальний характер і здійснюється на рівні інтуїтивно образного сприйняття – бачення за антропологічною межею.

    Цілісність світу, існуюча на плані непроявленого у динаміці свого розвитку забезпечує не тільки саме існування живого, а і програмує його розвиток у своєму причинно організованому просторі. Генеруючи своєрідні аналогові сигнали – образи шляху його розвитку у часі та просторі. Так забезпечується як сама цілісність світу на рівні його тонких взаємодій, так і живої матерії, що залишається у причинній організації, світу маючи від того зв’язок з його континуальною енергією. Для сучасної людини подібний зв’язок здійснюється з включенням так званої третьої сигнальної системи, яка є аналогом згадуваного вище духовного бачення.

    Сама світова Цілісність від початку свого становлення, як просторово – часового континууму, має три свої проявлені складові. Перша з яких, як за слов’янським віруванням, являє собою темну ніч Нави з якої народжується та походить все. Вона стає тим праматеріальнім рівнем з якої постає світова Права. Права ж, згідно тим же віруванням, народжує Яву – світ проявлених матеріальних форм, причиною існування яких є організований порядок, який несе з собою і являє собою Права або ж , як на сьогодні, Цілісність. Яка і є тим Єдиним, що тільки і має зміст з позиції спостерігача виділеного на зовнішньому плані, як за Миколою Кузанським.

    Саме людське сприйняття та усвідомлення оточуючого світу від того вище згаданого має три опорні горизонти – горизонт усвідомлення життя як такого, горизонт образного бачення та горизонт генерації наміру усвідомленої дії. Головним у спорідненій діяльності людини з цілісним планом є горизонт образного бачення або план “вістей божих”, з якого постає знання сущого. Тим горизонтом образного бачення є світова Права або ж  Цілісність, як про це було згадано вище.

    Який шлях лежить до входження у той світ Єдиного Одного?

    Це питання сьогодні на зовнішнім, проявленім плані людської свідомості, з втратою духовного чуття – бачення, не має свого вирішення. У посталому стані  сліпої віри людини у той організований порядок те стає можливим через звернення – прохання до того Єдиного. Але і тут без чуття молитва Небом не сприймається, як за свідченням Гете. Для того потрібен особливий настрій віруючої людини. Вершиною того настрою, як відомо, є монастирський постриг. Де людина взагалі відходить від світського життя і перестає бути соціальною одиницею.

    Світло на те, що в цей час відбувається, проливає свідчення Ісуса із Назарета:“По вірі вашій і буде вам. Сам стан віри у щось або в когось у цьому вислові має і інше тлумачення, яке знаходимо  у оріїв у їх манускрипті відомому як рукопис Войнича:”У віру вірува. Віра віре волі. Воля на волі, а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста ваша совість божа“. Що за цим всім стоїть?

    У дотику до цілісного аспекту світу на волі, за межею антропологічного бар’єра, людська віра стає способом самого життя, життя у знанні причинної правди світу. “Одвічно  Руси мають ту віру і гримлять нею по світу“, – знаходимо в тому ж рукописі оріїв, що дійшов до наших часів. Занурення на рівень Прави, або ж Цілісності несе з собою пізнання причинної правди світу у самім її витоку. У такій постанові своєї справжності людина починає володіти силою тих переходів, що забезпечують саме життя живого на рівні самої Цілісності. Результатом тих аналогових образів, що продукуються у Праві, стає усвідомлений рух  на проявленому плані світу. Так діє в житті справжня цілісна людина, як за оріями. Чому?

    ”  Божая вість по голу (за антропологічною межею) совість буде. Віра божия совіти божиє совісті каже. Свята віра одне бере голе. Суть на волі пане гола ж, святі голі ж”, – знаходимо в тому ж рукописі.

    Тоді що ж являє собою людське вірування, виникає питання? Людська віра, коли людина знає і усвідомлює образні наміри Неба на споріднену дію, відрізняються від сліпої віри, де людина не знає, не усвідомлює очікуваного. Першим є життям у вірі, друге ж є життям з вірою. Активне життя у творчому підході реалізується у першому випадку. Яка різниця між ними? “Згідного життя веде, не згідного тягне”, – тобто веде у сліпій вірі через ту саму “муку божу“, що панує у неусвідомленім житті, як за свідченням Сенеки.

    Але різниця полягає не тільки в цьому. Свідомість людська на шляху повернення її душі додому зростає у першому випадку. У другому все стоїть на місці. У першому випадку людина живе, у другому існує. Саме з цієї причини орії у своєму рукописі запитують прибічників сліпої віри:”Се ви навіщо ж жиєте, у вас що немає душі?”. Розвитком якої вони мали б перейматися у своєму житті.

    Миролюбов, зробивши перший переклад Велесової книги, чітко розділяє ведизм раннього язичества, коли людина знала і бачила, від пізнього язичества, коли людство на Русі ту здатність втратило. Займаючись вже сліпим ідолопоклонством антропоморфній формі. Тоді як від початку в ті постаті входили на внутрішнім плані, маючи від того силу творення шляху свого життя. “Творящу силу се узріли у собі“, – за Велесовою книгою.

    “Що тут говорити, людська віра, коли людина знає і бачить, відрізняється від віри запиту чі прохання тим, що вона сама стає активним учасником свого запиту до вищих сил. Вона веде своє життя, бо має споріднення з божим супраментальнім планом і може мислити та діяти з ним воєдино” – можемо почути зауваження нашого езотерично освіченого читача. З чим не можливо не погодитись.

    “Це легше сказати аніж зробити”, – можемо почути зауваження іншого нашого читача. У віру вірува, – це перш за все віра в самого себе, відповімо ми йому. Рецепт того входження, як за оріями відомий:”Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі “. Подібна зупинена увага до зовнішнього і відчиняє двері у той стан волі, де стає можливою реалізація людини як цілісної, вільної особи.

    Щасти Вам.



    Що таке справжня людина? Проведене наукове дослідження за антропологічною межею у супраментальній психології впевнено доводить, саме наше існування, як живої істоти забезпечується енергетичними, пульсаційними переходами в межах енергетичних горизонтів цілісного світу. Взаємопов’язаність якого у одне ціле в динаміці розвитку, зумовлює існування причинного порядку подій у його організованому  просторі.   Тобто, він несе  у собі свою впорядкованість, яка стає скеровуючою правдою життя для того живого, що існує в межах його цілісного континууму. Все живе може слідувати тому причинному порядку, як це і робить весь тваринний та рослинний світи, а може покладатися на свій розсуд, як це відбувається з людиною, коли вона керується у своєму житті тим розсудом, що виникає у аналізі життя з суто зовнішніх міркувань.

    Весь тваринний та рослинний світи у своєму слідуванні впорядкованості світу, як одного цілого, від того мають його енергетичну підтримку через резонуючу поведінкову форму співіснування з ним. Людина ж, маючи ту впорядкованість лише на внутрішнім плані і не маючи її назовні, тієї енергії та сили у своєму житті полишена. Чому?

    Її світ  розподілений на два світи. Один зовнішній, існуючий як я мале, а другий внутрішній існуючий як Я велике. Такий розподіл виник у техногенну еру розвитку, коли вся увага людини була зосереджена на зовнішньому плані своєї життєдіяльності.  Справжня ж людина, на думку давнього філософа Китаю Джуан Дзи, виникає у поєднанні цих двох планів у одне ціле. У Григорія Сковороди це поєднання двох натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої.

    Перехід на інтуїтивно – образне мислення прибирає цей розподіл, але потребує переходу усвідомлення на внутрішній план, де необхідний контакт з причинним полем світової цілісності і здійснюється. Контакт з причинним світом пануючим на непроявленому плані дозволяє людині володіти трьома звершеннями, що неприступні їй на зовнішньому плані.

    Перше таке звершення, це оволодіння причинним порядком речей у довкіллі, яке віддавна зветься знанням сущого. Мудрість та передбачення у житті виникають саме від цього.

    Друге звершення, це життя в тій істині буття, яка панує в світі, що надає причетності до континуальної сили впорядкування самого свого життя. Здоров’я та довголіття постають саме з цього мистецтва його ведення. Коли правда світу стає сповіданою правдою в людському житті до якої вона адаптується.

    Третє звершення, це осягнення стану справжньої, цілісної людини та вихід до справжнього світу у обхід його суто ілюзорного сприйняття пануючого сьогодні.

    З цього і починається нове життя у світі де повернення в природу, як за проголошеним сьогодні онтологічним статусом, відкриває незнану його просторову площину. Наведення гармонії у зовнішньому стає головним мистецтвом ведення життя  такої людини.

    Від цих звершень культурне життя, з суто соціальної ролі у формуванні громадянського суспільства, стає засобом життя.

    Людина тут нарешті виходить з під  залежності від владних структур у “рабстві божім”, до становлення своєї самості, як перш за все світової сутності. В цей час кінь, образно кажучи, стає по переду воза, а не так, як це існує сьогодні. Коли людина прислуговує державі, а не навпаки держава служить людині, як це мало було б бути.

    Згадку про такий устрій, як “царство небесне” на землі, можливо знайти у будь якому давньому філософському трактаті. Тільки його становлення вбачалось лише у зовнішньому впорядкуванні держави. Тоді як у рабській залежності людини це було неможливою річчу. В цій залежності могла бути тільки боротьба за  свободу, але ніколи не могло бути “волі на волі”, за межею антропного буття. Там де існує правда та сила самого людського життя. Чому?

    Бо сам соціум впорядковувався за іншим принципом. Тут завжди шукали правду ззовні, тоді як вона належала причинній пов’язаності світу на внутрішньому плані. Релігією такої людини стає релігія знання, що забезпечує їй необхідний зв’язок з небом Цілісності. У слов’ян Середнього Подніпров’я спадкоємним є орійське відичне правовір’я або ж православ’я. Це саме та релігія істинної традиції, яка лежить у основі будь якої релігійної конфесії сьогодні, як за переконанням суфіїв. Супраментальна психологія, що сьогодні цим питанням опікується у її науковім аналізі, є подовженням старого, ще волховського  світобачення слов’ян. Бо сам образ Дажбога, як показують дослідження,  і є  супраментальним планом  самої людини, що пов’язує її з світовою Цілісністю. Що то за закони, які повинні були б панувати в такому суспільстві?

    Закон всередині, яким інтуїтивно володіє кожна людина від народження у первинному тлумаченні віддавна зветься “Отчим законом”. Його вираз назовні стає можливим у просторі якоїсь посталої проблематики, яку він розбирає та знаходить їй місце в причинній взаємопов’язаності світу. Відсторонено його принципово неможливо викласти на якихось носіях, його можливо тільки розуміти у злитті з тим причинним світом, що панує у непроявленому.

    Але спроби такі в історії людства існують. В Індії це закони Ману, у теології це відповідні писані закони та настанови у вигляді Біблії, Корану, Тори, чи записів євангелістів покладених в те чі інше Євангеліє. Але вони принципово не можуть бути у повній мірі виписаними, так би мовити на всі випадки життя. Це стає можливим тільки через відповідне духовне становлення кожного індивіда, що  утворює той чи інший природний суспільний етнос. Але  перевести людину у стан її цілісності та справжності, без розвиненого абстрагованого мислення на рівні взаємодії з слабкою метрикою,  було все ж справою неможливою.

    Чому так? Бо сама людина є явищем соціальним і без поєднаної у одне культури живої етики соціуму  подібне життя ставало справою нездійсненою.  Людство не могло перейти до нового світосприйняття не ввівши  живу, причинну етику у своє повсякденне життя. Це стало можливим тільки у кінці 20 – го століття, коли абстрактне мислення постало з самого технічного розвитку. Математичний аналіз, мобільчаний зв’язок та інтернет остаточно перенесло людське усвідомлення  до віртуального простору, відокремивши його від проявленого, предметного світу назовні. Проблема постала тільки за відновленням образного бачення або ж усвідомленого знання на волі, за межею антропологічного бар’єра.

    Прямого ходу на той бік, з рівня образно – понятійного мислення не існує. Потрібне розвантаження мозку від  роботи по аналізу зовнішнього і переведення його діяльності до прямого, невербального сприйняття того що йде з волі. До сприйняття аналогових сигналів – образів з внутрішнього, причинного плану життя, яким володіє сьогодні кожна талановита людина. Подібне стало можливим через вимкнення так званого внутрішнього діалогу між багажем образної пам’яті та зовнішнім сприйняттям. Стан волі на волі, що постає за цим дійством, переводить людину у  зовсім інше світобачення. Сталість якого стає законом життя для людської спільноти.

    Збоку це схоже на пробудження від якогось сну розуму, що втратив свою головну спроможність знати стан речей у причинному полі життя, на рівні інтуїтивно – образного сприйняття. “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – таку формулу існування справжньої людської самосвідомості відкрив у свій час Спіноза Фаррух.

    Чому це так важливо? “Бо судно, капітан якого не знає своєї гавані, ніколи не має супутнього вітру”, – засвідчив у свій час Сенека. Знати той напрямок і мати супутній вітер вдачі у житті головне у культурі справжньої людини. Але не тільки. Поєднання з природою повертає у життя господаря, пана, що опікується тим природним загалом становлячись провідною силою в ньому. Щастя людського життя залежить саме від цього. “Я есмь, я відбувся”, – подібне становлення у своїй справжності головна перемога у людському житті.



         

    Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.

    (Соломон)

    Картезій – це ім’я Декарта і говорячи про Картезіанський принцип, яким керується сучасне природознавство, ми насправді маємо справу урізаним дуалізмом справжнього Декартового підходу до природи людського пізнання світу.

    Вся причина полягає в тому, що людина, усвідомлюючи те чі інше знання, сприймає та образно уявляє його розмірковуючи над ним. Сприйняття, або ж доторкове, кінестетичне усвідомлення у езотериці,  працює на внутрішнім плані людської особистості і стоїть на першому місті у її пізнанні світу. Міркування над усвідомленим та побаченим у тому дотику і є мисленням, що оформляє побачене вже у поняттях та образах. Так є, бо  поняття без чуття пусті, а чуття без понять сліпі“, – як за визначенням Імануїла Канта.

    Інтуїтивно – образне сприйняття на внутрішнім плані несе правду істинного або сущого, коли воно відокремлене від суто зовнішнього світосприйняття. Тобто, тут потрібен перехід спостерігача за антропологічну межу, що відбувається під час вимкнення так званого “внутрішнього діалогу“. Який розриває взаємозв’язок  суто зовнішнього світосприйняття  з образною пам’яттю, на чому і стоїть образно – понятійне мислення сьогодні.   Дотик до причинної правди цілісного світу на волі, що в означеному вище роз’єднанні відбувається і несе ту правду, те інтуїтивно – образне сприйняття в “істинній традиції“, як за суфіями. Тільки в такому випадку  людське Я “відчуває та образно уявляє” реально існуюче, як за Декартом. Що і є основою його дуалістичного підходу до процесу людського пізнання світу.

    У чисто зовнішньому підході в цьому питанні постійно виникала і виникає плутанина. Бо, по – перше, наперед постійно ставиться образно – понятійне уявлення, тоді як воно по своїй природі є другорядним. Тому у суто зовнішньому світосприйнятті образна інтуїція несе лжу, бо відображає фантазії тонального, зовнішнього плану людини. Саме з цього приводу і існує зауваження царя Соломона:”Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме”.

    Формулу внутрішнього, інтуїтивно – образного світосприйняття знаходимо у великого філософа Спінози Фаруха: “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати“, – визначив він сакральне у людськім пізнанні світу.  Від чого “метафізичне”, чуттєве  з  яким бореться офіційна наука, постає у самій основі людського пізнання світу але вже  за антропологічною межею .  Де образи з’являються  у спорідненій миследіяльності людини і самого цілісного світу, в якому вона стає присутньою.

    По – друге, образне уявлення назовні завжди апроксимувалося на весь процес пізнання, подовжуючись і на внутрішній план. Так процес пізнання отримує ту ілюзію, якою людство переймається сьогодні у існуючім природознавчім підході.  “Те, що ми спостерігаємо не є природою як такою, це природа в світлі наших уявлень”, – засвідчив видатний фізик нашого часу Гейзенберг з цього приводу.

    По – третє, сам світ у зовнішньому підході розглядається адекватним самому підходу, на сьогодні “об’єктивно матеріалістичному світогляді. Чим  обмежується пізнання другої, цілісної складової світу,  що якраз і пізнається у відповіднім чутті – баченні. Тому ця друга, непроявлена складова за традицією відносилась до Бога. Від чого причинна, суто матеріалістична  складова цілісного світу  залишалась незнаною областю. Так виникла “схована”, непроявлена матеріальна маса Всесвіту. Що і затримало розвиток природознавства, замкнутого у колі свого наївно – реалістичного підходу.

    З вище наведеного вислів Декарта:” Я мислю, а від того існую”  набуває більш глибинного значення присутності самої людини, її Я в ціліснім аспекті причинного світу. Бо існує і мислить вона саме від того і саме там.

    “А до чого тут  оголошена вище демократія? “, – запитає нас тут прискіпливий читач. А ось причому.

    Насправді демократія, від початкової змістовності цього слова, є правом правого.  А правда приступна людині тільки під час її присутності у причинному полі Цілісності, як стверджує вище світова езотерична наука. Тобто там, де дуалізм декартового пізнання світу якраз і реалізовується у єдиному усвідомленні сущого, що панує світом. Тому демократія проголошена сьогодні погано і спрацьовує, бо ми маємо справу лише з її наївною половиною, яка не робить головного – не вмикає на всю потугу дух людини, який ї є основою справжнього людського буття в світі. Потрібно чітко усвідомити – без правди в цьому світі справжньої людини не існує, не народжується. І всі гасла за її права та свободи залишаються пустим звуком, коли немає її самої, як духовної сутності світового рівня. Потрібен крок, крок вперед в усвідомленні себе і довколишнього світу. Тільки в опануванні своєї справжності та цілісності можливий прогрес у людському світі та його оновленім природознавстві. Виникає питання, як це відбувається в самому житті?

    Прямий, енергетичний  дотик пов’язує нас через план тонкого тіла з природними процесами пануючими в світовій цілісності на тонкому плані. Які стають “божими вістями” для нашого супраментального плану. Отриманий чутливий енергетичний імпульс, своєрідного образного аналогового сигналу, породжує  порух усвідомлення , що часто відбувається   разом із запаленням нового світового прядива на коконі каузального плану  нашого енергокомплексу. Тобто йде команда образного наміру з рівня самої Цілісності, яку все живе сприймає однаково і підкоряється йому. Тут  ми починаємо на рівні інтуїтивного усвідомлення знати природу процесу до якого торкаємося та його причину. “Вісті божі по голу сприймає коща“, – говорять з цього приводу орії в своєму рукописі, відомому як рукопис Войнича.

    Але не тільки, вона тут отримує можливість узгоджувати свої плани з тією живою етикою  динамічної Цілісності, що розкривається перед нею. Через це вона здійснює вчинки або вибудовує образи у своєму мистецтві,  які ведуть своє походження від резонуючих форм  самої Цілісності.

    З цього певно і бере свій початок людський талан до будь якої справи, скаже нам будь хто. Психофізичні настрої, оперті на внутрішнє налаштування енергокомплексу, стають головним інструментом опанування людиною свого життя у своїй опертості на знання сущого. Виходить так, що людська справжність потребує розвиненої культури внутрішнього світосприйняття, за яким стоїть духовне чуття – бачення, про яке весь час нам нагадують старі рукописи. Бо терези внутрішнього і зовнішнього у тому ж дуалістичному підході Декарта,  знаходять рівновагу тільки у такому випадку. І це і буде життям в істині  або у стані волі на волі, як стверджують  орії в тому ж  рукописі Войнича.

    Людина, що постала у своїй справжності у тому переході, сама ставала своєрідним порталом, тобто несла у собі той самий перехід – входження у світову справжність та цілісність. Дуже вдалу спробу такого образу несе у собі портрет Мони Лізи Леонардо да Вінчі. Образ жінки відкриває тут сховану природу справжнього буття, яке розкрив Леонардо на задньому плані свого полотна. Виходить, що проблема осягнення своєї справжності завжди була провідною в історії людства. Чому?

    Певно тому, що без правди життя людини не має, не існує в цьому світі. За для цього і існувала в Україні рахманська культура, як сполучення людини та того справжнього світу в якому вона існує як сутність світового рівня. Саме це і відрізняє українців від їх оточення. Це їх велике набуття і це їх хрест, який вони пронесли на протязі своєї зовсім нелегкої історії.

     

    Щасти Вам.



    Звідки береться національна самосвідомість? Вона з’являється через єдиний ментальний образ, що виникає підчас адаптації автохтонного населення до патерну умов ареалу свого проживання, – відповідає супраментальна психологія.  Цей, резонуючий з цілісним, причинним  світом образ, стає витоком, провідником “закону всередині” або ж “отчого закону“. Який є законом живої етики того причинно пов’язаного буття, що чиниться на внутрішньому, непроявленому  плані. І який стає тим природнім законом, за яким існує все живе у довкіллі. Чому  так є, виникає питання?

    По – перше, контакт з землею в умовах патерну дає ту опору, яка надає можливості відсіювати все напускне, зовнішнє у інтуїтивному каналі людської совісті. Який часто називають каналом серця, що якраз і пов’язаний з причинним полем самої світової Цілісності.

    По – друге, він стає питомим джерелом єдиного націоформуючого усвідомлення світу. Яке стає сталим егрегорним запровадженням для поєднаного у одне ціле автохтонного населення. Все це відбувається у єдиному, інтегрованому розумінні світу та його причинної правди, що постає в соціумі. Виникає той самий єдиний смак, єдине чуття істинного, як за пануючим у буддизмі уявленням.

    Культура у тому контакті з Цілісним Небом стає знаковою, резонуючою з цілісним світом і несе у собі силу пробудженого духу справжньої людини. “Виходить інтегрований розум Вернадського, націоналізм Донцова та інтегральна психологія Кена Уілбера мають таки своє місце у самій природі народження нації “, – зауважить тут наш вдумливий та поміркований читач. “Тільки реалізовується та інтегральна якість у одне запровадження, як виявляється, тільки на внутрішнім, інтровертнім плані людської особистості”, – завершить він.

    Не тільки вони, відповімо ми йому. Інтегральна поєднаність людського у одне цілісне сприйняття лежить у  сакральному вислові великого адепта світу Ісуса із Назарета. Підкреслюючи свою справжність у поєднанні з цілісним Небом, він у свій час засвідчив:”Я єсть альфа і омега“. Що може відбутися тільки у набутті нової якості, де зовнішнє поєднане у одне зникає утворюючи пустку. Про що він і сповіщає далі у записаному від нього апокріфі:”Коли у вас в середині з’явиться пустота, вона наповниться світлом“. Те світло і є світлом Цілісності, високого Неба якої торкається справжня людина.

    Так само, у інтегрованім поєднанні виникає єдиний план у житті соціуму. Через що і існувало в старі часи Народне Віче, яке здобувало ту правду у поєднанні думки багатьох, без чого успішне життя назовні не могло існувати. “Виходить Ноосфера Вернадського реалізується у житті у якісному перевтіленні зовнішнього на інтровертне внутрішнє. Де поєднання людського розуму у одне інтуїтивно сприйняте якраз і реалізовується”, – зауважить знову наш освічений читач.    Розвинена за часи козацтва характерницька культура сприймала  те трансцендентне, як своєрідну тінь  людського існування. Про неї згадує і Кен Уілбер у своїй інтегральній психології. Вона ж є Ноосферою в якій відбувається природне поєднання у Одне всього розумового зовнішнього за Вернадським. “Зміст людського існування слід шукати в тіні  людського життя”, – засвідчив у с вій час Соломон.

    В духовному існує один єдиний початок, що тільки і має зміст, це трансцендентність, зауважив у свій час Микола Кузанський. Ця трансцендентність і наповнює світову Цілісність означеною вище змістовністю. Про що говорять у своїх працях  ще  Платон та  Аристотель, якщо оглянути світову філософію від початку. Постати під неї у своєму житті – повернутись до того світу, який за звичай зветься божим, говорить сьогодні супраментальна психологія.

    Як бачимо, людська думка вже давно була готова до свого якісного стрибка у розумінні світу. Потрібно було тільки в людському світосприйнятті  відділити  зовнішній аспект від внутрішнього з їх різним  прочитанням оточуючого довкілля. І в якому лежала принципова природна неможливість прямого переходу від зовнішнього до внутрішнього, інтуїтивно сприйнятого. Тільки у вимиканні  зовнішнього, у переході за антропологічну межу, те стає можливим. Посвячення у дорослі в племінних культурах світу, що збереглися до сьогодні, прислуговує саме цій цілі – переходу за антропологічну межу до справжнього світу.

    Вимкнення так званого “внутрішнього діалогу“, як за вченим антропологом Карлосом Кастанедою, стало сьогодні тією провідною ланкою, яка допомогла це здійснити в купі з розвиненим у кінці 20 – го століття абстрагованим мисленням.

    Виходить, що як Вернадський з його ноосферним мисленням так і  Дмитро Донцов, з його інтегральним підходом у становленні національної самосвідомості, надзвичайно близько підійшли до самої визначальної природи людського буття. Вони сформулювали ту основу в якій людство стає єдиним та цілісним, прибираючи протиріччя у своєму житті.

    Чому саме вони це здійснили? Мабуть тому, що належали  до української нації, до нації інтровертів, від початку заглиблених у внутрішній, причинний план світу. Від цього національна ідея українців, як за Докією Гуменною та Олесем Бердником, дійсно стає новою, поєднуючою світ у Одне сходинкою у індоєвропейській культурі.

    Так, становлення  будь якої нації відбувається довкола одвічних націоформуючих істин, якими є честь, совість та порядність у прагненні життя у тій істині буття, що відкривається на непроявленому плані. Саме в цей час постає внутрішній  закон божої совісті, що лежить у основі формування громадянського суспільства на цій землі, в цьому соціумі. Саме так постає та ментальність, що є обличчям нації . З цього виростає впорядкована держава, яка є успішною у протистоянні тим викликам часу, що випадають на її долю. Адже існує вона в тій правді буття, що саме і панує в ціліснім світі. Великий перехід у нову якість буття стоїть за цим всім, – скаже нам хтось. З чим неможливо не погодитись.

    Щасти Вам.



    З висоти наукових досліджень ми нарешті, шановний читачу, можемо наблизитись до головного – наукового аналізу етичних норм поведінкової онтології  людини в соціумі. Давно відома річ, що лише в суспільстві відбувається становлення людини, як свідомої особистості. З іншого боку, як сутність світового плану у висновках Вернадського вона є представником ноуменального світу. У дотику до якого у всі часи поставала сила та лицарська звитяга, так званих Ахейських дружин у давній Греції. Де моральні етичні норми, як за Гераклітом, витікали з людської причетності до єдиного Всесвітнього розуму. Все індивідуальне, відірване від того загального, приречене, як на його думку, на загибель і розкладання.

    За філософією Геракліта соціально обумовлена  теологія, як наука поєднання людини з Єдиним,                     неминуче призводить до онтології, де належне з’ясовується за допомогою пізнання сущого. У подібному поєднанні соціального та природного, онтологічного, базальні комплекси соціально обумовлених етичних норм вироблених у житті, повинні перегукуватись з причинною природою того самого ноуменального світу, як за Вернадським.  Коли настає  необхідне поєднання?

    Мабуть тоді, коли за образним висловом старожителя із Закарпаття Андрія Ворона, людина у своєму усвідомленнях плину життя доходить “тихої води”. “Через поле смиренне дійдете тихої води”, – знаходимо його свідчення у книзі Дочинця “Многії літа – благії літа”. Цей стан у оріїв, означений у раніш дослідженому, як стан “волі на волі”, є буттям в істині того причинного світу, що панує у непроявленім. Тобто, тут маємо норму становлення людського усвідомлення світу, коли природна етика цілісного світу, Всесвітнього розуму за Гераклітом, зливається з етичними, соціально обумовленими нормами.

    Від цього свобода, як морально етична норма в межах соціуму стає волєю людини за антопологічною межею, у просторі часі світової Цілісності на ноуменальному рівні.  Де та “тиха вода” Андрія Ворона і присутня через відсутність тиску зовнішнього. В цей час совість, на плані духовного  становлення соціального індивида, стає каналом його зв’язку з внутрішнім, причиним полем тієї самої Цілісності. З рівня якої і приходять коригуючі людське життя вісті волі, що правлять світом, як за Фрідріхом Ніцше.

    Від того, така морально етична норма як честь, обумовлює ту внутрішню зібраність та настрій, що стає головною відстройкою людини що до згаданого  каналу вістей божих. Від чого Шопенгауер у свій час і знайшов необхідним зазначити:   ” Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь“.

    В цьому стані лицарська звитяга та гідність стають головними чинниками злиття глибинної онтології людини з соціально обумовленими нормами житя. А людяність та прихильність до ближнього – обумовлюють стан активного життя у соціумі, у  поєднанні його у одне ціле  на зовнішньому плані.

    І все це працює, коли існує чуття та відданість тій причинній правді сущого, що походить від Єдиного, як за свідоцтвом Миколи Кузанського. Від цього і постає  та норма життя у істинній традиції, за якою стоїть сила духу справжньої людини. “Володій духом і меч буде слідувати”, – провідний принцип   у лицарських та самурайськіх кланах, тут стає головним способом життя справжньої  людини. У Григорія Сковороди шлях істинної традиції це серединний шлях: “Взявши висоту (духу) – отримаєш середину”.

    Саме від цих, викладених вище морально – етичних норм лицарської звитяги давніх Ахейських дружин та нашої Запорізької Січі, яка є їх близьким аналогом і походять норми життя справжньої людини. Чому? Бо саме в цьому і полягає та жива етика, якій підкоряються та якій слідує сама довколишня природа, за визначенням Миколи  та Олени Реріх. Саме тому згадані вище людські чесноти не несуть у собі договірного характеру, як це здебільшого трапляється сьогодні. За ними стоїть повернення людини в природу, що вимагає її становлення у своїй цілісності та справжності.

    Без цього становлення згаданих вище етичних норм поведінкової рефлексії глибокої онтології, онтологічний статус  людини у наш час стає недосяжною метою. Знову ж таки чому? Бо морально – етична теологія неминуче призводить до глибинної онтології, де належне з’ясовується за допомогою прямого пізнання сущого за антропологічним бар’єром.

    Що там відкривається у першу чергу? Мораль як житейська мудрість існувала від давніх часів витоком її був Отчий закон, або ж загальний закон за Гераклітом. Переведення якого на план людського життя залежить від існуючого запиту тієї чи іншої верстви населення ( повне його викладення, як закону всередині є справою неможливою). Саме звідси виникає відомий Лицарський кодекс, який в Україні стає Рахманським кодексом, що охоплював всі сфери людського життя у істинній традиції відданості загальному: “На шляху серця не буває домагань, шлях серця це саме життя “. Ось ті загальні постулати, які  переважно утримує у собі Лицарський кодекс:

    1. Твій шлях лежить між Землею і Небом. (Серединний шлях, як за Сковородою).
    2. Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі (у кожного свій шлях під ногами).
    3. Три речі мають значущість: твоя земля, твій народ і твоє серце.
    4. На шляху серця не може бути домагань, шлях серця – це саме життя.
    5. Ніколи не вчи того, хто ще не готовий. Ніколи не будь таким, яким би тебе не поважали інші.
    6. Вмій робити те, для чого прийшов час і що лежить на твоєму шляху (відчувай розумом, думай відчуттями).
    7. Життя коротке, воно для головного. Не переймайся тим, що не лежить на твоєму шляху (навіть в межах одного подиху не має місця ілюзіям, а є тільки шлях).
    8. Порівнюй себе з вічним, люби все вічне, бо воно твоя межа і одвічна опора.
    9. Ніколи не звертайся з докором до вічності, слідуй тому знанню, яке б’ється у тобі разом з твоїм серцем.
    10. Допомагай встановлювати лад божий на землі. У цьому тобі допоможуть сила, мужність, щирість, порядність та доброзичливість, чесність та правдивість і віра в ту справу божу, яку ти переслідуєш у своєму житті.

    Рахманський кодекс, що витікає з вище приведенного може бути записаним так:

    1. Живи довколишнім світом, відчувай його, узгоджуй з ним свої дії, бо це твоя одвічна межа і опора. 
    2. Йди сповіданим шляхом, що веде до пізнання світу. Твоя справжність відкриє правду-істину, за якою стоїть сила твого духу.
    3. Пам’ятай, хто в честі, тому і честь у безмежжі світу, в якому ти живеш.
    4. Не осором честі свого роду. Шануй батька та матір, захищай землю та народ, до якого належиш.
    5. Пам’ятай про відичний спадок свого народу, вшановуй пращурів, зберігай та відновлюй джерела національної культури, борись за панування правди на землі.
    6. Допомагай бідним та знедоленим, будь невибагливим у побуті, прямуй до життєвих висот свого духу.
    7. Встановлюй лад та мир Божий на землі. У цьому тобі прислужать сила, мужність, щирість, порядність, чесність, правдивість і віра у справу Творця.
    8. Розбудовуй суспільство, де турбота про людину є головним чинником. Держава для людини, яка невпинно розвивається на шляху до високої культури та новітніх технологій світового прогресу.
    9. Не бійся смерті, за нею стоїть вічність. Прагни набути щонайбільшої висоти духу, щоб по закінченню земного життя Царство Боже відкрило тобі свої обійми.

    Таким чином, переведення спостерігача за антропологічну межу у науковій езотериці, дозволяє провести науковий аналіз морально етичних норм поведінкових рефлексій людини та визначити їх статус у становленні людської справжності. Що дозволяє зробити крок у еволюції людини та її суспільства у бік осягнення тієї справжньої природи життя, що панує у непроявленім.

    В Україні, у лицарській звитязі січовиків, де існувала честь велика, як за свідченням Яворівського і лежать ті засади новітнього відродження нації та державності, що очікуються. Де звичаєве для України становлення та розвиток людини у своїй справжності нарешті займе провідне місце у житті соціуму. Мабуть це і є та очікувана ідея розвитку та становлення країни у наш час, що лежить у нашій звичаєвій культурі від давніх часів.

    Щасти Вам.



    Перехід спостерігача  за межу антропологічного бар’єра – на волю, де у нестаціонарнім просторі – часі панує світова, причинно організована Цілісність, дозволяє кинути погляд на головну таємницю живого. Життєва сила якого черпається у мікроквантових стрибках, переходах поміж утворюючих Цілісність енергетичних горизонтах. Кожен з яких являє собою окремий світ, своєрідну сцену життя, утримуючий в собі свій ритм часу та зумовлюючи існування вибіркової, резонуючої з ним форми.

    Згадані переходи, надаючи енергію життя та  силу всьому живому, пов’язують його з причинним полем пануючим в Цілісності. Динамічний розвиток якої у просторі та часі формує сам причинний простір життя існуючого в ній. Слідування тій живій етиці організованого простору і утримує ту силу правди спорідненого життя, про яке у свій час  говорив наш великий філософ Григорій Сковорода.

    Згадані вище сили лежать у основі будь чого у людському житті. Шлях на волю, де вони панують пролягає крізь людське забуття, зумовлене світоглядною позицією пануючої в соціумі сьогодні. Яка є результатом нашого суто технічного розвитку протягом довгих століть, від чого погляд людини завмер у одній позиції, фіксуючій лише зовнішнє, проявлене, “матеріальне” у оточуючому її світі.

    Тут  неможливо говорити про об’єктивне, незалежне існування природи у довкіллі надане людині у її відчуттях, яке фіксується її ж ілюзорним сприйнятті світу. Бо то буде не самою природою, а її ілюзорним аналогом.  Ми багато чого можемо говорити про ландшафт існуючий за межами свого дому сидячи в ньому. Але вихід за межі житла одразу ж все розставляє по своїх місцях, роблячи наші старі  уявлення нічого не вартими ілюзіями. Не можна  говорити про існування об’єктивної реальності, яка принципово не може бути пізнаною з тієї  закритої від світу  позиції. А в такому звуженому світосприйнятті вона та позиція саме і фіксується, як єдино можлива. Це чистої води  міфологія, з якою, до речі, вперто боровся ранній матеріалізм з позиції свого непорушного світогляду. Не можна панове говорити про матеріальне, дійсно існуюче з того обмеженого світогляду, бо він фіксує лише зовнішнє проявлене, залишаючи значну частину світу у непроявленім. Тай сама людина в цей час полишається своєї справжності та цілісності, а від того свого майбутнього. Все, що несе у собі силу правди, ту енергію життя на якій збудовано світ є матеріальним, дійсно існуючим.          Але це розуміння приходить у зовсім іншім погляді на довколишнє.

    “Чим зумовлена в такому світі людська справжність та цілісність”, – можемо почути запитання зацікавленого читача.

    Існує петрогліф накреслений на камені мабуть ще за часів Шумеру. На ньому у вертикальній позиції розташовано сяюче коло за яким до низу розміщено гротескне зображення людського тіла, а нижче сама людина, що опікується здоров’ям стоячого на віддалі хворого. Ця триєдність на петрогліфі не що інше, як раннє зображення людської триєдності існуючої у християнстві, як Батько, Святий дух та Син. Середня фігура на малюнку являє собою ментальний план людини, який є посередником між супраментальним, божим планом – сяюче коло наверху і її фізичним тілом. Маючи дотик до світу Цілісності та її причинної правди, цей            ментальний дубль людини стає скеровуючим її життя планом на підсвідомому рівні. Поєднання з ним на волі, за антропологічною межею і зумовлює людську цілісність, а від того і її справжність. В цьому поєднанні у одне ціле і полягає людська відповідність тому первинному задуму, за яким вона і може існувати в ціліснім світі на волі.

    Означений ментальний план або ж гротескне тіло людини не має сталого образу, він змінюється в залежності від тієї задачі, яку вирішує в житті. Саме його образ, у здійснені відповідного наміру у причинному полі, несуть мальовані дошки, чі полотна у іконописі, або антропоморфні скульптури людської статури. Вони працюють, виконують свою роль посередника між людиною та її супраментальним планом, коли несуть у собі резонуючу з Цілим форму образу, побачену митцем у відстороненім погляді. Образу, що спрямований на виконання відповідної задачі і він приходить завжди з внутрішнього простору, як вість Неба, стверджував Ніцше.

    Впорядковуюча сила з якою працює ментальний план досить дивна, як на людський погляд. Здійснюючи переходи між енергетичними горизонтами Цілісності він, у пошуку сподіваного, змінює саму сцену життя. В якому все раптом, без видимих причин для стороннього спостерігача, починає змінюватись.  В цьому віддавна вбачалося божественне провидіння та божа всім керуюча сила Святого духу. Насправді ця дія оперта на супраментальний план самої людини, – сяюче коло зверху на шумерському петрогліфі. Який є представником тієї трансцендентності, що насправді наповнює світ Цілісності головною змістовністю життя. Саме звідси:” царство боже в середині вас” у Ісуса з Галілеї та відома суфійська концепція   Ібн Руша: ” Пізнай себе – пізнаєш свого бога“.

    Сама ж трансцендентність, як за свідоцтвом оріїв з Середнього Подніпров’я, принципово не може бути проявленою як на зовнішньому так і на внутрішньому плані нашого буття. Вона не має імені, від неї неможливо говорити, з нею можливо тільки жити, жити на волі у причинному полі  Цілісності. Вона є тим, що вносить у життя гармонію через духовну еволюцію людини.  Вона є тим Єдиним, про яке у свій час говорив Микола Кузанський у своєму відомому вислові:” Тільки Єдине має зміст”. “Прірва між трансцендентним та людським долається  у один спосіб – злиттям з ним”, – стверджував той, хто був кардиналом римо – католицької церкви і з філософії якого почалася ера Великого Відродження в Європі.

    “Виходить так, що ми весь час живемо у тій впорядковуючій силі і нічого у своєму житті про це не знаємо”, – можемо почути зауваження нашого вдумливого читача. Чому не знаємо, знаємо але у дуже незвичний манер. Намір цієї сили на впорядкування людського життя призводить за свідченням оріїв до нашого існування у “муці божій, бо “згідного життя веде, не згідного тягне“, – як стверджував Сенека.

    Наше існування повинно бути слідуванням тому впорядкуванню, яке несе в світ ця сила. Такий з приведеного вище слідує висновок. Бо тільки в такому випадку відбувається необхідне зростання людської  свідомості на шляху додому. “Тільки у поверненні людських душ додому, людське життя отримує свій зміст”, –  маємо свідчення від справжньої людини воплоті Ісуса із Назарета, як за Григорієм Сковородою. Що то за дім, чим він є говорити про це ще зарано. Але він є і шлях до нього пролягає тут на землі через зростання самосвідомості самої людини. “Своїм життям до себе дорівнятись“, – знаходимо у Лесі Українки необхідну що до того зростання формулу.

    Згадана вище вправність ментального дублю або ж Святого духу, як за християнським звичаєм, продукує силу, що допомагає людині вижити у стані коли вона сліпа та недолуга. Здійснює він це через ту ж зміну проекції самого життя. Бо саме такої корекції потребує людство полишене знання істинної традиції, як за суфіями. Бо у своїх упередженнях весь час потрапляє у глухий кут нівелюючий саму задачу життя. І тоді спалахують війни, які ті кути нищать.

    Але те саме здійснює, як було віддавна помічено, і головний бик череди, що веде своїх корів на випас. Вправність цієї тварини було відмічено, коли вона одним потужним наміром змінювала проекцію лугу на таку, де нічого поганого з його чередою відбутись не могло. Вся енеолітична культура Трипілля була присвячена цій його вправності, де бик став культовою твариною. І не тільки у слов’янському світі.

    Тут, шановний читачу і постає головна проблема сучасного релігійного та наукового підходу до задачі усвідомлення означених сил у людському житті. Вона пролягає поміж відстороненою вірою та прямим усвідомленням сил пануючих в нашому житті.  Саме за це борються орії у своєму відомому світовому загалу рукописі – манускрипті Войнича. Де вони, воюючи з відстороненою, сліпою вірою, докоряють своїм опонентам хозарам:”По горю веде ви бозію суть гойї бо злі. Поки совість вела, совість віри вість показувала, а у вас совість з вірою по віку бореться. Воля де божая ж? ”

    І далі:”Віта горе одну межу, одне не те небо лише. Свята віра одне бере – голе. У степу віра це суть гола”.

    В центрі справжньої людської віри стоїть знання, що приходить з непроявленого у образнім баченні через канал людської совісті. В такій вірі не існує посередника тут людина сама знає, тому її віра  є релігією знання – відання. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – знаходимо головний девіз цієї віри у Велесовій книзі.

    З огляду на вище приведене приходить на згадку наголос Емерсена :”Людина це Бог який валяє дурня “. Або у Аристотеля, коли у нього запитали, що таке Бог, він відповів:”Бог це думка в думці. Те саме у свій час засвідчив наш Григорій Сковорода:”Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині“. З чим неможливо не погодитись.

    Слідування онтологічному принципу повернення людини в природу  сьогодні, здатне, з огляду на вище приведене, відновити енергетичний потенціал згублений людством у еру технологічного розвитку.     Що постане міцним бар’єром проти  всіляких пандемій та скоригує саму людську долю, в якій нестане місця для тих нещасть, що присутні у людському житті сьогодні.

     

    Щасти Вам.



    Всі люди рівні перед небом, держава ж є результатом їх угоди.

    (Мо Дзі)

    Згідного життя веде,

    не згідного тягне.

    (Сенека)

    Що таке нація з точки зору супраментальної психології сьогодні? Населення відповідної території поєднане єдиним, усвідомленим способом проходження на внутрішній план причинного світу. Та своєю інтерпретацією закону життя в Цілісності у вигляді “Отчого закону” або ж закону всередині, як за Геродотом. Згадане проходження відбувається через єдиний для всіх вибірковий ментальний образ, що виникає під час адаптації до патерну умов ареалу проживання. Від того виникає своя знакова, резонуюча з Цілим культура.  Звичаї та звичаєвості, як покладені на життя практики обрядовості у проходженні до того поля істинного.  Своя орнаменталістика, мова, пісні та знакове мистецтво.  Все це покладається у відповідну адаптовану до патерну умов культуру. Чому?

    У дотику до живої етики  все стає егрегорною силою. Енергії якої стає достатньо щоб утримувати постійний контакт з причинною правдою оточуючого світу. Здоров’я, довголіття та щасливе буття залежали саме від цього. Тому і існує у будь якому автохтонному етносі сродня діяльність і є слідування причинній єдності світу. У такому вже причинному житті і народжується досвід істинної традиції, про яку говорять суфії. Жити на волі за межею ілюзорного світу, саме ця традиція, дякуючи невимірній глибині інської зони кристалічного щита України і лежить в основі націотворення титульного етносу Середнього Подніпров’я.

    Цікавий запис з цього  приводу знаходимо у науковій роботі Шатохіної Віри Олександрівни: ”Онтологічний статус ментальності передбачає, що в буденність втручається об’єктивний спостерігач здатний поставити себе в позицію феноменолога, здійснюючого операцію Єпохе ( возє’днання зовнішнього та внутрішнього світів ) в ідеальних світах змістовної наповненості “.

    Той же підхід прочитується і у Фрітьофа Капри: “Для врівноваження нашої людяності в повній мірі ми повинні знову надбати досвід своєї зв’язності  та єдності з тонкою павутиною життя. Це возєднання і є реалізацією онтологічного принципу єднання з природою. Є самою суттю духовної основи глибокої екології. “

    Творчий принцип Всесвіту це творення реальності на квантових рівнях тонкої павутини життя, саме це сьогодні повинна прийняти сучасна наука. Бо тільки так правда – істина входить у людське життя, яке від того отримує свою змістовність та наповненість. Бо світ збудовано на правді якою є сам.

    Порядність, честь і гідність стають пустим звуком коли не спираються на цілісне, причинне світосприйняття отримане у доторку до живої етики життя пануючого на непроявленому плані. Знову ж таки чому? “Ум ніколи не може бути великим через те, що те що є дійсно великим для нього невимірно, тому будь яка його діяльність несе у житті лише скорботу, – засвідчив у свій час Джуду Крішнамурті.

    Суфії вважають, що головною силою врівноваження формальних релігій був постійний досвід істинної традиції, викривленість якої і стали всі формалізовані релігії світу.

    Прірву між трансцендентним та людським можливо подолати єдиним способом – злиттям з Богом”, – стверджує Микола Кузанський.

    Яка відмінність між знанням та інформацією? Знання здіймає,  збагачує, наповнює силою. Інформація лише наповнює відстороненим, залишаючи рівень людської свідомості таким яким він є. Тому  є переконання, а є усвідомлення. Сила стоїть за усвідомленнями. Знати, усвідомлювати – означає існувати насправді в тому світі що є, що існує тут і зараз.

    У техногенну еру людина існує невідомо де, вона невідомо хто, існує невідомо для чого.

    Відсторонена міфологія пізніших часів, з яких вийшло сучасне природознавство, закрила доступ до причинної правди життя.

    Тому за буття в істині прийшлося боротися. Визначальною постаттю тут є великий адепт світу Ісус із Назарета з його життєвим кредо:” Я прийшов не порушити, а виконати закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина, відновити викривлений,  ущербний закон причинності, в законі смерті – Отчий Закон життя.

    Сьогодні розвинене абстрактне мислення відкриває ті можливості, яких давнє людство було полишено.

    Так прийшло розуміння, що прохід  до істинного лежить не в самій думці, не в обоготворенні, він лежить у її поруху,  у намірі до дії, яка співпадає  з живою, причинною етикою. Діючи у спорідненому намірі справжня людина у житті не залишає сліду.

    Тобто діє, змінюючи обставини шляхом зміни самої сцени подій, діє на квантових переходах на обріях у самій Цілісності.

    В такому знанні не має часу, а тому і історичного початку, воно завжди було поруч. Щоб цим володіти потрібно бути в самому житті.

    Загубивши материнську долю світ народжує поле засіяне бур’яном. Знання проростає, знищуючи бур’яни людського невігластва, – визначив у свій час Соломон.

    Що тоді царство боже на землі? Це соціум впорядкований за причинною правдою Єдиного. Закон соціуму рівних – допомагай іншим, допоможеш і собі. Справжніх людей може бути багато, але етика їх життя одна. В Цілісності не буває двох розумінь, воно одне на всіх, що і центрує людську спільноту у одне ціле. Але для цього потрібно стати нічим, щоб стати всім.

    Торкаючись неба сущого у знанні помилятися неможливо.

    Для цього потрібна воля на волі, бо знання приходить каналом людської совісті з непроявленого. Саме від цього постає головне надбання людства; честь, совість, порядність та людяність

    Шлях щасливої долі то поєднання зі своїм духовним початком. Закон соціуму рівних – допомагай іншим допоможеш і собі. Всі дії повинні бути узгодженими з причинним полем Цілісності, бо “виноград посаджений без Отця не дасть сподіваних плодів і буде викорчуваним”, – знаходимо пророче свідоцтво Ісуса у Євангелії від Фоми з цього приводу.

    Любов – поводир людського его, коли его зникає у вже поширеному світосприйнятті, зникає і любов, на її місце приходить знання у поєднанні з Єдиним.

    Щастя – уособлення себе у Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є ним на волі. Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності, – стверджував Соломон.

    Вхід та вихід в самій людині – звідси витікає цінність самого розквітлого життя.

    Світ змінний у переходах від одного свого рівня на інший, але на кожному своєму рівні він матеріальний і незалежний від людського усвідомлення його.

    Саме життя у справжності і є вірою. Правда в житті виникає у дотику до істинного. “В справжнього Бога не вірять з ним живуть.  Не може бути природи без Бога і Бога без природи. Бог є причиною природи, – стверджував Сенека.

    Бог є істина, він є природа в природі, живе в живому, людина в людині, – вторить йому Григорій Сковорода.

    Гармонія Всесвіту у совісті людської душі. Де є совість там є розуміння істинного і там є воля і сила людського духу.

    Мета людського життя полягає в досягненні мудрості”, – стверджував Сенека.

    Хрест України то є її духовний хрест, осягнення вічного тут значно випереджало розвиток сусідів та і всього світу в цілому. Людина знання, що поставала тут не могла прийняти будь яку тиранію державних структур пануючих у ті часи. Її внутрішня релігія однакова для всього людства, не зважаючи на расові, релігійні чі національні розбіжності. На Русі вона звалася Орійським Відичним Правовір’ям або ж Православ’ям. Славили Цілісність, як Праву, що веде, налагоджуючи людське життя. Особливо проявляючись на рахманські свята, у дні весняного та зимового протистояння.

    “ Але для цього потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – визначив Олесь Бердник.

    Щоб дійти цього стану потрібно своїм життям собі дорівнятись”, – довершила це питання у свій час Леся Українка.

    “Існує тільки одне питання, як це реально може бути запроваджено у житті ? ”, – можемо почути запитання нашого вченого читача. Відповіді на це питання будемо шукати в самій українській культурі.

    Мистецтво життя та довголіття від Андрія Ворона.

    Спадкоємне мистецтво життя слов’ян-русів має своє відображення у дослідженні, викладеному в книзі Мирослава Дочинця “Многії літа. Благії літа”. Де він пише про досвід життя у довголітті Андрія Ворона – мешканця одного з сіл під Мукачевим.

    Головним у сакральному мистецтві Андрія Ворона, який прожив на білому світі сто чотири роки, є чекання, або очікування. Воно стає головним, коли світ являє собою причинно врівноважене цілісне Одне, і людині залишається тільки вірно слідувати тому узгодженому Цілому. Можливості, які лежать в ньому, розкриваються в свій час у відповідному місці, і саме їх очікує людина, яка не хоче ламати встановлений причинний хід подій в тому світі в якому живе. “Пам’ятайте, – сповідує  дід Ворон, – світ впорядкований раз і назавжди розумним і милосердним Творцем, тому життя кожного в ньому має свій сенс і свою мету”.

    Постає питання: Очікування чого є ключем взаємодії людини і Цілого?

    По-перше, подібний настрій стає можливим тільки у стані пробудженої свідомості. В цьому стані потрібно жити, щоб не пропустити ту мить, коли прийде очікуване. І то вже ваше рішення, як на нього реагувати, приймати чи ні. Але знати про нього ви повинні, бо без цього втрачається зв’язок з тим узгодженим цілим, яке являє собою довколишнє.

    Дуже тісно таке “очікування” Андрія Ворона пов’язане з недіянням, яке проголошується адептами Сходу мало не головним принципом праведного життя. Насправді недіяння є дією в другій увазі за допомогою наміру, як свого часу це  ввів Карлос Кастанеда. А для цього, як відомо, потрібне повне відсторонення від зовнішнього. І це теж є в дідовому рецепті: “Навчися і вмій чекати. І тоді переможеш усе. Навіть якщо нічого вже не чекаєш доброго, все одно – чекай. І коли нічого вже не можеш робити, а чекай. Чекай до прощального подиху”.

    У цій пораді діда Ворона проглядає мало не головна умова життя людини у її взаємодії з Цілісністю – зберегти енергію життя через відсторонення, не розпорошити її на дурниці упередженого життя і вчасно вступити в дію, коли очікуване постане перед очима. Так званий сталкінг, яким на сьогодні переймається сучасний езотеричний світ, починається саме з цієї його головної умови. В позиції пробудженого усвідомлення, в промені долі – чекання, так це можна сформулювати сьогодні. Але чекання має бути активним: “Ходи, розпитуй, бесідуй з людьми і прийде до тебе розрада, означиться рішення”, – радить дідо.

    Другою сакральною умовою довголіття діда Андрія є відповідний настрій єднання людини і того світу Божого, в якому вона живе. Через це єднання приходить спокій сили і сила спокою, яка мусить вести людину в житті. “Через поле смиренне прийдете до тихої води”, – заповідав Андрій Ворон.

    Задля цього “будьте щирими, чистими душею і серцем, щоб правда Божа завжди потрапляла до вас”, – радив він.

    “Скрізь, де б ви не були, будьте, як удома, єднайтеся зі світом, як удома, – наставляв дід Андрій. – Радійте дню, що приходить, і живіть у ньому, бо варте тільки те, що він зараз вам несе”.

    Не я живу, а мною живе природа”, – стверджував своє сакральне великий письменник сучасності Василь Стус.

    Каяття, прощення та смирення відкривають шлях людини на Небо, заповідав Ісус із Галілеї – той, хто своїм прикладом вказав шлях людини до стану усвідомлення іншого обрію світу. “Царство Боже всередині вас”, – наголошував він. Цілий світ вклоняється йому саме за це, а не за зрощені на його імені канонічні вимоги Візантійської церкви, як засіб суто соціального поневолення людини.

    Щоб молода енергія струменіла в жилах, звертайся до своєї молодості, до тих часів, коли єднанню з природою не заважало обтяження прожитих літ”, – радить Андрій Ворон.

    Гризота відпустить вас і прийде бажане оновлення, якщо людина повсякчас утримує в душі тепло дитинства. Як відомо, всяка психологічна залежність найлегше знімається саме так. Кожна хвороба – то завжди відсотків на шістдесят самонавіювання. Коли на душу давить камінь, з будь-якої хвороби швидко не вийти. Кожен вправний цілитель знає: зняти ту залежність – означає пробудити силу зцілення в самій людині, бо насправді людина сама зцілює себе, а завдання всякого цілителя – створити відповідні для цього умови.

    А ще дідо каже, що в тому настрої треба просто жити, весь час усміхаючись світу очима дитини. Тоди навчишся володіти своїм ритмом – чергуванням сили і спокою, і буде тобі так само, як рибі у воді, як птиці в небі. І все задумане здійсниться, а життя буде легким, бо ти все зможеш побачити й відчути, бо ніщо в самому тобі не буде заважати.

    Описаний в “Рукописі Войнича” шлях оріїв, що проходить через рівновагу – як міру по волі і по вірі, проявляється в тому, що сповідує Андрій Ворон. Це дозволяє зробити важливі висновки.

    Шукаючи в цьому напрямку гідного способу життя, слов’яни-руси Середнього Подніпров’я входили в істинне і формували культуру, яка на багато літ випереджала те, що на цей час існувало в світі. Мистецтво спорідненого життя, яке описує Андрій Ворон, дивовижно перегукується з тим знанням Сущого, яке знаходимо в давньому рукописі оріїв. Їхнє знання не зникло, воно досі є провідним мистецтвом життя на землі, яку ми називаємо Україною.

    Людина може і повинна на схилі літ усвідомлювати все те, про що говорить Андрій Ворон, бо воно, очевидно, складає надбання, з яким людина постає перед очима Творця, примножуючи мудрість світу. “Многії літа – благії літа”, – стверджує і Мирослав Дочинець – автор, що розгледів, дослідив знання старожила і доніс до нас у своїй книжці той безцінний досвід спорідненого життя справжньої, цілісної людини.

    Людство пробуджується після свого тисячолітнього забуття і йде до правди-істини, яка панує у світі. Бо то є закон, що виходить із Цілісності, повсякчасно відроджуючи людське сумління. Якщо відкинути будь-які навіювання ззовні, кожна людина насправді знає той закон, як Отчий закон всередині. Відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще Геродотом.

     

    Щасти Вам.



    « Older Entries Newer Entries »