Все своє ношу з собою.
(Ціцерон)
Що мав на увазі Шілер коли стверджував:”Ми не вправі жити коли втрачена честь“? Честь стоїть поруч з таким поняттям як совість, яке стало зовсім мало вживаним та і мало зрозумілим поняттям у “Залізний вік”. В чому тут причина, що стоїть за цим всім, одразу ж виникає питання? А стоїть питання простої норми життя в його забезпеченні, яке з втратою головних орієнтирів людськості, у суто технічний вік, перейшло до накопичення багатства, що стало мало не головною ланкою в виживанні людини. Хто винен виникає питання? Стара, чисто декларована система цінностей, сьогодні впала не витримавши вимог часу, а нова не народилася, бо природне чуття істинного стану речей в світі було втрачено. Наперед вийшла наука з її суто зовнішнім спрямуванням, яка про це нічого не могла сказати, будучи, як за Миколою Кузанським, “вченим незнанням“.
Від того в людському світі існує два наукових підходи, це природний, езотеричний, внутрішній, якому наліковується мало не сорок тисяч років від першого петрогліфа накресленого на стіні печери і другий суто технічний, орієнтований на зовнішнє. Якому наліковується десь чотири тисячі років від створення Антикитерського механізму та Вавилонської башти. Перший підхід знав і бачив, тільки не міг це своє знання пояснити, звідси безліч божеств та ритуалів, які через свою описову міфологію його і поховали. Другий, дякуючи розвиненому образно – понятійному мисленню, вже міг пояснити те образне бачення, але вже не знав і не бачив, бо природне чуття бачення першопричини було технічним прогресом винищено.
Цей розрив природного, онтологічного, схованого та зовнішнього, проявленого, речовинного в людському світогляді чудово висвітив Імануїл Кант в своєму філософському розсуді:”Поняття без чуття порожні, а чуття без понять сліпі“, – засвідчив він у свій час. Шлях до подолання цієї перешкоди у осягненні людської самодостатності, накреслив у свій час великий філософ Китаю Джуан Дзи: “Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня, цілісна людина”, – засвідчив він. Про дві людські натури, натуру зовнішню та натуру внутрішню говорить у своїх роздумах і наш Григорій Сковорода. Те, що з’являється у цьому поєднанні висвітлює внутрішню природу людини, яка на думку Сковороди у своїх діях та впливу на подійне поле у зовнішньому може дорівнювати сили наміру Бога. Розуміння якого в еру технічного віку стало надприродним. Тоді як ще великий суфій Сходу Ібн Руш вивів те природне, що стоїться за цим поняттям:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога“. Зауважив він про супраментальний план людини пов’язаний з тим Єдиним, що тільки і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Виникає питання, що пов’язує людину з її супраментальним планом?
Та той же вище згаданий канал совісті, що за Ніцше несе вісті божі, які здатні керувати світом. Чим тоді є честь, запитає тут вдумливий читач? Мабуть це настрій людини, коли до неї доходять ті вісті божі, стан її відстройки що до внутрішнього, коли зовнішній клопіт не поглинає її внутрішню світоглядну установку. “Хто в честі тому і честь“, – говорить стара лицарська настанова з цього приводу. Тому “закон, що живе в нас, називається совістю“, – стверджував Імануіл Кант.
Подібна пов’язаність зі світом Цілісності, пануючій у непроявленім, робить людське суспільство одним цілим. Чому? Мабуть тому, що:” честь для всіх одна“, – помітив та визначив у свій час Ліберій. В тій честі, у контрольованому намірі що до свого буття, людина має значно більший енергетичний потенціал і може самостійно опікуватись в ньому своїм здоров’ям та довголіттям. А від того мати свою щасливу долю, Яку від початку має по народженню. Саме в такому випадку і працює правило підмічене у свій час Сковородою:”Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритись долі”. На зовнішньому плані воно не працює, через відсутність стану волі, через що причинне поле правди світу стає людині неприступним.
Тоді виникає одне питання, як ту честь та совість повернути людству вже у пост технічну еру? “Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, – допомагає нам в цьому орійський спадок . Тобто, головна увага повинна бути переведена на внутрішній план, який стає ведучим в людському житті. Чому? Бо з “таємних кордонів тчуться килими людської долі“, – говорить нам Олена Реріх.
Що то за таємний кордон? – знову ж таки виникає питання.
“Зміст людського існування слід шукати в тіні людського життя”, – запевняв Соломон. Тобто, за антропологічною межею, на волі, де панує нестаціонарний простір час, в якому існує і пізнається суще. Шлях туди веде через зупинений діалог у образно – понятійнім мисленні, що панує сьогодні у нашому науковому підході, стверджує супраментальна психологія. Та тінь опановується у просторі образної пам’яті, в тіні ментального плану, – говорить сьогодні наука. Ця тінь, це простір давньої слов’янської Нави, з якої народжується та походить все в довкіллі. Опанувавши тінь, людина починає знати і тим знанням керуватися у своїм житті.
Що то за знання, може виникнути питання? Це стан яким апріорі володіє кожна розумна людина, де її розум володіє потенцією до вирішення будь якого питання. Але на внутрішньому плані її розум обіймає ще й супраментальний, впорядковуючій світ план. Від чого він отримує ще й свою дієву, світоутворюючу ознаку у своїх намірах. У тому спорідненому намірі людина і може утримувати своє життя, сівши на переднє місце у возку своєї долі.
Хтось скаже це стан інтроверта, на який віддавна оперта давня культура населення земель Середнього Подніпров’я. Через те знання слов’яни віддавна і славили тут своїх богів, щоб постати з ними у єдиній правді. Саме з цього приводу Ісус із Назарета у свій час і затвердив своє сакральне:”Пізнайте істину і вона зробить вас вільними. Віра ж без справ мертва”. Вільними від чого?
Та від клопоту постійної боротьби за своє життя та правду в ньому. Птах, що навчився літати, зовсім не думає про це, він літає не задумуючись, втім, як і кожна тварина що живе на цьому світі. Мабуть тому, що живуть у причинній етиці, належать їй, від чого зовсім не хибують у своєму житті.
Щасти Вам.