У правди один шлях у
неправди їх багато.
( з невимовного)
Що таке містицизм сьогодні, на що він спирається, від чого походить? Людина володіє дивовижною властивістю сприймати факти життя у повному їх об’ємі, як образне прояснення, що надходить однієї миті з її внутрішнього плану. І це відомо будь якій творчій, талановитій людині. Подібне знання інтуїтивно – образне і приходить як чуття – бачення у тому внутрішньому, ментальному просторі, говорить езотерична наука. Спроба все те повторити у якомусь вербалізованому, образно – понятійному підході і призводить до вище згадуваного міфологізованого містицизму. Чому?
Мабуть тому, що згадане знання через пояснення вже у відсторонених образах та поняттях, пробують відтворити у логістичних конструкціях назовні. Але подібний підхід не несе у собі включення у причинне поле істинного, а тому не має сили у своєму запровадженні. І тому працює тільки з неживою природою у стаціонарнім просторі часі. Тобто, може забезпечити тільки суто технологічний бік нашого існування. Через що, з якої причини?
На рівні внутрішнього інтуїтивно образного сприйняття не існує звичної логічної послідовності його отримання, яке панує назовні. Просто одного разу це приходить, як вість з нівідкіля. І ця образна, резонуюча з Цілим вість, несе у собі силу запровадження того усвідомленого у життя, в його первинній правді. “Тут потрібна не відсторонена ілюзорна миследіяльність, що панує ззовні, а скоріше сродна миследіяльність, злита з простором цілісного плану“, – скаже нам езотерично освічений читач.
Неможливість пов’язати ті сповіщення з тією логікою, що панує у повсякденному житті, призводить до двох результатів. Виникає релігійне вірування у потойбічну силу, яка може проявитися тільки у відповіднім зверненні проханні до вищих сил. Інакше, як не пробують, в житті все те не спрацьовує. Так виникає будь яка релігія, що панує сьогодні. Вершиною тут постає свідчення від Ісуса з Назарета:”Просіть і дано вам буде“.
“Але будь яке молитовне прохання без чуття Небом не сприймається“, – засвідчив у свій час Гете. Щоб те чуття було, необхідно бути на волі, де існує чуттєвий контакт з непроявленим, говорить світова езотерична наука. На той час, коли Ісус повернувся зі своїх довгих мандрів по Тібету, духовне знання – бачення зникло. Було винищено, або підмінене новими володарями та пророками світу. І вже нікому було прохати того сподіваного у прямих звертаннях до Неба. Тому це не спрацювало. Від того Сина Божого – справжню, цілісну людину було нізведено до стану “раба божого“.
Другий напрямок теж цілком містичний, бо пробує відтворити пантеон тих вищих сил, які стоять за тими “божими вістями“. І тут в хід йде все, що може людина собі уявити назовні. Паралельно йде обожнення тієї уяви, яка звісно протистоїть уявленню іншого угруповання. Що призводило до протистояння різних псевдо езотеричних течій пануюче і сьогодні. Виникає велика кількість міфологізованих образів проявлення тих “вищих сил“. А коли все те не спрацювало у практиці життя, через ілюзорність образного уявлення, звернулися до потойбіччя, до світу польових сутностей та відповідних духів, які стали оберігати та захищати. “Була б віра боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість. Таємні містерії Єгипту були саме такого походження. Від цього була одна користь:”Ум визрівав в пересудах про вампірів“, – за образним висловом Володимира Висоцького.
Але людина тут виходила за межу свого світу (межу свого супраменталу), від чого розвиток її самої, як сутності світового рівня, було зупинено. І все це через не вирішення питання того невербалізованого знання, яке здатна сприймати людина у просторі свого образного бачення на внутрішнім плані.
Полегшити вирішення цього питання може просте споглядання за довкіллям. Довкола нас панують живі природні системи, які утворив невідомо хто і які живуть невідомо за яким планом. Більше того, ми маємо у своєму довкіллі колективні системи, життя яких ніхто не скеровує. Але вони існують продукуючи відповідне самозабезпечення, реагуючи водночас на зміни, що йдуть у зовнішньому. За рахунок чого і виживають, часто передбачаючи ті зміни, що надходять. Мова тут може йти наприклад про бджолині та мурашникові сім’ї. Звідки вони знають, як і коли потрібно все те робити? Згадка про генетичний досвід вироблений протягом століть тут не спрацьовує, бо ці системи реагують на ті умови, які існують сьогодні тут і зараз.
Потрібно визнати, що у світі, у непроявленому на тонкому плані, існують своєрідні аналогові сигнали живої етики Цілого, які є матрицями поведінкової рефлексії всього живого назовні. Саме вони несуть у собі попереднє запровадження того, що повинно проявитися на зовнішньому плані з часом . І саме на нього реагують птахи та звірі, коли йде біда, ще не проявлена на зовнішньому плані. Тікають з судна, що має загинути в морі щури, спасаються звірі та птахи перед великими цунамі на морі. Звідки вони про те знають, виникає питання?
Від цього слідує, що існує інша картина світу, яка є законодавчою, причинною для зовнішнього плану. І виникає вона в організованім у Одне ціліснім світі існуючим на тонкому плані. Розуміння її через відповідне бачення на ментальнім рівні, дозволяє володіти передбаченням у житті. З якого і постає те справжнє життя або життя у істинній традиції, як за суфіями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – саме з цього приводу говорить наш видатний філософ Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета.
Вільними від чого? Від обмеженого світоусвідомлення, яке панує сьогодні у людському соціумі, що живе у “муці божій“, як за оріями. Мова тут йде про третю сигнальну систему, яку людство втратило у своїх суто технологічних змаганнях. В її основі якраз і лежить означене вище чуття – бачення образних картин тих аналогових систем причинного поля Цілісності, що панують в світі на непроявленім його плані. Чому так, виникає питання?
Справа в тому, що життя у Всесвіті стає більш складною річчу, коли він являє узгоджене у одне Ціле на тонкому плані, що має свій динамічний розвиток у часі та просторі. Кожної миті він повинен відповідати своїй цілісності разом з народженими у ньому системами. Тоді сама світова цілісність Всесвіту попередньо продукує у дінамиці свого розвитку згадані вище об’ємні, аналогові образи – сигнали у вигляді сцен та картин життя на тонкому плані, як кроки свого подальшого розвитку. Живе здатне все те сприймати, як команду наміру у відповідних мислеобразах. Врешті решт, це ї є те Єдине, яке одне має зміст, як за Миколою Кузанським. А для цього в цьому світі потрібно бути, як за старим характерницьким заповітом.
Відсторонена логіко – концептуальна діяльність інтелекту сьогодні віддалена від природної сили поєднаного з Цілим мислеобразу. Тому головна умова існування живого, що існує у переходах між горизонтами цілісного світу і черпає від того свою силу, йому не приступна. “Суха теорія мій друже, а дерево життя вічно зеленіє“, – зауважив у свій час Гете саме з цього приводу.
Людина в контакті з тим Єдиним може творче підходити до свого життя, обираючи в ньому інші існуючі варіанти його запровадження. Від чого різко зростає ценз людського виживання, як і в природних колективних системах існуючих в довкіллі. Тут метафізичні усвідомлення стають тим самим “містичним богослов’ям“, що стоїть за тим знанням, як за Миколою Кузанським. Або, як на сьогодні, науковою Есперологією, що опікується фізикою слабкої метрики на непроявленому плані.
Але для цього потрібно перемістити наукового споглядача за межу антропологічного бар’єра, щоб уникнути чергового наведеного міфу в науці відсторонених знань. Всі існуючі ідеї розвитку пануючі на плані зовнішнього сприйняття мають те саме походження. Тобто, наукового незнання, що панує сьогодні у нашім природознавстві. В якому означеної вище проблеми взагалі не існує.
Тому без ввімкнення третьої сигнальної системи та переходу за антропологічну межу науці тут не обійтись. Це саме та нова наука про яку говорив багато хто від Імануїла Канта до Шопенгауера, від Григорія Сковороди до Вернадського. Зовсім інше розуміння висловів Аристотеля та Платона постає в цьому світлі.
У Аристотеля матерія є щось проявлене дякуючи формі. Тобто того самого резонуючого образу (об’ємного,матричного сигналу) що стоїть за актом творення у зовнішньому. Цілісність же є відповідною формою буття в тих резонуючих формах – образах, або ейдесових сферах, як за Платоном. Енергетичні горизонти Цілісності у есперології та недавно виникла теорія суперструн в науці є їх недалекими аналогами.
У Платона, як представника піфагорійської школи, що відстоювала присутність у житті Єдиного організуючого порядку, ми знаходимо: «Як постукавши, ми чекаємо, донесеться звук цілої чи надтріснутої посудини, так і цілісність плинучого мимо нас буття зумовлюється вислуховуванням та баченням його сущого».
Дуже знайоме, чи не так?
«Потрібно бути винятково обдарованим, щоб зрозуміти, що існує якийсь рід будь-якої речі і суще само по собі… Ідеї перебувають у природі так би мовити у вигляді зразків, ( образах аналогових сигналів) інші речі подібні їм і являють суть їх подоби»,— зауважує Платон. І далі: «Ідеї — це щось, по-перше вічне…а по-друге завжди у самому собі одноманітне. Кожна із ідей існує, (як Ейдесова форма). Речі ж отримують свої імена в силу причетності до них».
Все точно так як і є сьогодні у Есперології та Супраментальній психології, де матричний , аналоговий сигнал походить з причинно пов’язанного поля Цілісності. Все це, врешті решт, і проявляється у тому образному баченні, яким володіє кожна талановита людина.
“І все ж питання залишається, чим життя людини, що вийшла на волю, відрізняється від життя пересічної людини? “, – можемо почути запитання від нашого вченого читача.
Чим сьогодні обмежена в слухі та зорі людина у своїх сутинкових уявленнях про довколишнє, відрізняється від людини, що може все те спостерігати та бачити без перешкод? Тим і відрізняються ці два підходи до продознавчої картини світу. З Платонівської печери можливо вийти, вже не спостерігаючи життя у вигляді тіней на її стіні. Але єдність чуття та бачення починається з внутрішнього плану, за антропологічною межею, а не ззовні – говорить сьогодні супраментальна психологія. Тому вихід тут йде через бачення та чуття на ментальному плані.
Що це несе з собою? Радість буття в якому людина перестає бути покинутою в цьому світі на призволяще. Вона тут стає справжньою, як за первинним задумом. Це наближає її до Єдиного, з яким вона знаходить порозуміння. Від чого життя її теж стає справжнім, без сорому за нього, як за Шопенгауером.
Щасти Вам.