Сторінка Василя Чумаченка

Те, що ми спостерігаємо не є

природою як такою, це

природа в світлі наших уявлень.

                                   (Гейзенберг)

Радість буття рветься у отчий дім, – засвідчив у свій час Фрідріх Ніцше. Чому так ним зауважено? Два витоки стоять за цим свідченням великого філософа.  Це отчий дім, що розкриває свої обійми у живій етиці життя, яка назовні відома як Отчий закон. “Отчий закон, це закон буття в істині“, – за висловом Ісуса із Назарета. Тому мабуть і така згадка про отчий дім у Ніцше. Другим витоком царства божого на землі є радість буття, що починається з повноти цілісного світосприйняття у людині, яка починає жити за тим Отчим законом. Згадуваний Отчий закон принципово неможливо якось виписати, бо завжди то буде лише слабка його копія. Він пізнається у мовчанні, бо то є безмовне знання, що розкривається  у присутності самосвідомості людини у просторі світової Цілісності. Тут стає слушним знаменне Сократове:” Я знаю, що нічого не знаю“, – і через те знаю, можливо було б доповнити його. Цей простір живий і життєдайний, все лихо людства лежить поза його межами. Побачивши його всередині людської сутності як існуючу потенцію, Ісус із Назарета і засвідчив своє сакральне:” Царство боже всередині вас.  Що існує на Небі повинно бути і на землі”.

Як увійти в те “царство боже” виникає питання ?

У стані суто зовнішнього усвідомлення світу ця справа неможлива говорить світова езотерична наука. То буде лише недосяжна ззовні мандрівка в країну Іксланд, про яку згадує Карлос Кастанеда у своїх книгах.

Цей світ розкривається з гірчичного зерна, говорить східна мудрість. Тобто, з того найменшого, що виділено існує на зовнішньому плані.

Простір, що в такий спосіб відкривається химерний та нетривкий, скаже нам будь який початківець у езотеричному знанні. Але саме він несе у собі причинну правду світу, скаже нам  той, хто пережив трансперсональні занурення по Грофу. Тому справа тут полягає у перенесенні людської самосвідомості у той внутрішній простір. Але не полишаючи зовнішнє, де проходить цикл самого життя, що відбувається у транс персональному переході.

Формулу опанування того стану знайшов давній китайський філософ Джуан Дзи. Цей перехід здійснюється з набуттям людиною своєї справжності та цілісності зауважив він. І це відбувається на його думку:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, а зливаються у одне“. А до того: “не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. Постає одне питання – як розв’язатися з зовнішнім світом, в який саме і  занурена наша самосвідомість?

Потрібно звільнитися за рахунок припинення існуючого діалогу між  зовнішнім сприйняття та образною пам’яттю  говорить світова езотерична наука. Тобто перейти від образно понятійного мислення до інтуїтивно – образного, де образи зовнішнього, за Ніцше, сполучаються з так званими “вістями неба“. В цей час і відбувається включення у потік буття де “царство небесне” – причинний світ живої етики, розкриває перед людиною свої обійми. Життя такої людини стає спорідненим з тим простором вселенського буття, що буяє на непроявленім, ціліснім плані. Саме тут спрацьовує формула відкрита Шопенгауером, що утримує цей зв’язок:”Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь”. Тобто, відомі назовні чесноти ведуть своє походження саме з внутрішнього, дотичного до цілісного аспекту життя плану. Саме вони є відстройками людини що до світу правди. Без неї справжньої людини немає, не існує в житті, за переконанням Сковороди та Шопенгауера. “Ми не вправі жити, коли загублена честь”, – за Шіллером. Бо саме: “хто в честі – тому і честь”, – говорить езотерична наука. І сила духу, доповнимо ми її сьогодні.

“Як здійснити той перехід, чі існує якийсь знак того великого входження?”, – можемо почути запит від нашої читацької аудиторії.

Існують давні знаки, що є символами того включення. У сарматів це тамга, що поєднує землю та небо у одне цілісне сприйняття, з  чого і виходила людська справжність та цілісність у культурі населення Середнього Подніпров’я. У монголів цей символ утримує верхню половину тамги, що відображає лише зовнішній бік людського буття. Звідси походить їх неугавна войовничість у пануванні на зовнішньому плані, відома в світі як панмонголізм.

Світ цілісного сприйняття так званого Горнього неба розкривається також орійським хрестом, де чотири сторони світу сходяться до центру, у врівноваженні яких вибухає біле, гармонізуюче  світло Цілісності, що стоїть за зовнішнім аспектом буття. Походження орійського хреста дуже давнє. Він вочевидь походить від трипільського чотирикутника з прогнутими до центру сторонами, який ставився в домівці на підвіконні з метою очищення та гармонізації людського житла.

“Всі знакові орнаменти та образи, що резонують з тим світом Цілісності, можуть розкривати той простір”, – зауважить нам езотерично освічений читач. Як осягнути знаковість того резонуючого образу виникає питання? “Через те образне бачення, яким володіє кожна талановита людина, бо її образне сприйняття якраз і походить з того внутрішнього плану”, – можемо почути від того ж читача.

“Тоді те бачення повинно стати нормою життя пересічної людини, бо те велике входження починається вочевидь від цього”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

Як, у який спосіб те може відбутись, знову ж таки виникає питання?

Потрібно взяти силу, увійти в силу, яку надає людська спорідненість з цілісним планом, говорять нам адепти  Сходу.

Тобто, сам людський образ повинен стати тим резонуючим образом. Цей стан від початку існує в людині у вигляді “образу до народження“, запевняють адепти даосизму. Будь яка людина у своїй глибині носить у собі “образ без титулу“. Тому насправді “ти не цей, ти той“, стверджують вони.

До розкриття цього образу в собі і існує шлях сходження до вищих станів свідомості. За Сковородою це серединний шлях, за суфіями це шлях істинної традиції. На ту ж висоту ведуть Велесові кола у слов’ян Середнього Подніпров’я та сходи Іакова у християнстві.

Як практично це відбувається у досягненні тієї духовної висоти? Досить докладно цей шлях поглядає у конфуціанців.

1. Отримана вість.
2. Ти входиш і виходиш, на краю світу твоя хижа.
3. Себе загнуздаєш, упокориш – світ правди відкриється.
4. Повернешся до коловрату неба, його правди.
5. Повернешся у незнане.
6. Вийдеш за межі особистого.
7. Твій шлях прийшов до кінця, ти повернувся, ти вдома.

Відречення та перехід у інші площини буття панує тут у конфуціанців. Чому так? Не було ніякої надії на те, що щось подібне може відбутись тут на землі. Дуже вже архаїчним виглядало східне суспільство тих часів, в якому процвітала жорстокість до самої людини.

На землях Середнього Подніпров’я все виглядало інакше, бо знанням тут володіло мало не все населення. Тому шлях сходження тут мав суто земний характер. І сьогодні мова йде про повернення існуючої тут в давні часи норми.  Ось що знаходимо у оріїв в рукописі Войнича:

1. Вість боре, віта голе ж.
2. Вість вкаже, вість гола Ока.
3. Вість божия веде.
4. Ви то бере божиє.
5. Вість гола боре голе.
6. Ви то на волі.
7. Вищу голу віру берете.

“Щоб подібне запровадити сьогодні потрібно мати якесь посилання сродне тим самим вістям неба”, – озветься тут знаючий читач. Ретроспективна психометрія доносить вислови царя Соломона, що торкаються піднятої теми:

– Ціль життя лежить в тіні людського існування.

– Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності.

– Зміст життя існує в самому житті. Там його і слід шукати.

– Дотримуючись закону не  порушуй саму цілісність світу в якому ти живеш.

– Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.

– Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею неба.

З означеного вище шлях сходження у супраментальній психології може виглядати так:

1.Пробудження духовного бачення на внутрішнім плані.

2. Усвідомлення вістей Неба у образнім баченні.
3. Входження у простір причинної правди життя
4. Вірні рішення та  кроки в житті.
5. Життя у слідуванні причинній правді світу.
6. Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість.
7. Набуття стану людської цілісності та справжності.

Від цього стають зрозумілими заповіти сходження у опануванні своєї справжності у орійському відичному спадку:

1. У житті необхідна воля, що усвідомлюється оріями як “воля на волі”.
2. Совість душі людської святе несе.
3. Вище каже вісті божії в людському житті.
4. Сприйняття кощі світу (людського духу) несе свято на волі.
5. Людину веде по вірі воля.
6. По волі межа людського життя свята.
7. Суть світу несе виток віри та правди світу, яка втіша у житті.
8. Вісті приходять з непроявленого, де голі літа нині ж.
9. Мета людського життя бере вісті божиє за якими живе у світі.
10. Людина, що постає, має волю у межі цілісного світу.

З приведеного приходить усвідомлення, що Син божий завжди ходив по цій землі і Він це сама людина у образі своєї справжності – така вість від початку панує в світовім досвіді істинної традиції. “Пізнай себе і пізнаєш свого бога“, – з глибини століть говорть нам великий суфій сходу Ібн Рушд. Звідси висновок – світ іллюзій потрібно покидати, бо там немає необхідного потенціалу щоб побороти ті негаразди, які накопичились у людства за еру так званого Залізного віку.

Щасти Вам.