Не усі ви є. (рук. Войнича)
Творящую силу се узріли у собі. (Велесова книга)
Одразу ж виникає питання, що до того свідчення орійських гностиків з рукопису Войнича:”Не усі ви є”. Що мали на увазі автори цього найбільш втаємниченого рукопису середньовіччя, записаного мовою русів з Середнього Подніпров’я ?
Все полягає у досвіді так званої істинної традиції, проголошеної у свій час суфіями. Розібратися з означеною традицією може допомогти вислів царя Соломона:” Побачити те, що чуєш і почути те, що бачиш не одне і те ж“.
Як зрозуміти, про що тут говорить Соломон? Говорить він ось про що. Коли людина спочатку відчуває, а потім бачить, то у неї попереду постає чуттєвий досвід дотичний до тонкого, непроявленого, причинного світу на рівні природного інтуїтивно – образного чуття – бачення. Коли ж спочатку все починається з бачення, а вже потім йде відчуття, то це вже цілком зовнішнє сприйняття, яке не несе у собі причинної повязаності подій, що панує на плані світової Цілісності. Соломон тут говорить про існуючу кардинальну відмінність інтуїтивно – образного сприйняття від зовнішнього образно – понятійного.
Від першого і веде своє походження людська справжність та повнота, що постає з досвіду істинної традиції на внутрішнім плані, як за суфіями. Коли внутрішній, дотичний до цілісного одного план людської сутності поєднується з зовнішнім, залишаючись провідним способом людської діяльності назовні. Фундатор ранього, ще гностичного християнства Петро, саме з цього приводу у свій час зауважив:” Дух животворить буква ж вбиває“. Підпирає його в цьому і кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський, говорячи про існуючу науку, як про вчене незнання.
Що дає людині її справжність? Вона починає знати причинну правду, яку провідні адепти світу називають правдою – істиною. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними” , – засвідчив у свій час Ісус із Назарета. Про яку волю тут говорить Єгошуа Машіах?
Мова тут знову ж таки піде про волю справжньої людини полишеної причинного конфлікту зі світом цілісності, що існує в її упереджених діях назовні. Чому до цієї волі та правди завжди так прагнуло людство?
По – перше, через існуючу тут відповідь на гамлетівське питання – “бути чи не бути“, тій чи іншій події, тому чи іншому вчинку, на яке тут повсякчасно мається відповідь.
По – друге, через ту незвідану силу, носієм якої стає справжня людина, яку у всьому світі називають силою людського духу. Але у випадку дотичності людини до енергій цілісного світу, ця сила набуває сили системних перетворень назовні. І через це надає адепту влади як над собою так і над довколишніми подіями у своєму житті. “Себе опанувавши досягнеш висот“, – у Омара Хайяма.
Як це стає можливим, виникає питання? Через зміну самої причини існування та проходження тих подій, отримаємо відповідь від спостерігача переведеного за антропологічну межу. “Як це можливо впливати на саму причину подій?” – запитає нас вчений читач. Відповідь езотеричної науки дещо незвична. Все йде через зміну самої сцени життя, через вибір іншого утворюючого поле подій енергетичного горизонту, існуючого в світовій Цілісності. Що являє собою пакет узгоджених енергетичних горизонтів – світів на рівні слабкої метрики, які виникають у першу мить вибуху сингулярності, як за відомою моделлю Фрідмана.
Згадані енергетичні горизонти на сьогодні відомі у фізиці явищ як суперструни, що породжують у своїх флуктуаціях проявлену матерію у вигляді часток та атомів. Як узгоджуються ці світи – струни поміж собою?
Чому у довколишньому світі існує причинно – наслідковий зв’язок єднаючий Всесвіт у одне ціле?
Це стає можливим через нестаціонарність простору часу на рівні взаємодій слабкої метрики тих струн на непроявленому плані, відповість нам спостерігач. У відсутності впливу стаціонарно виділених мас матерії, доповнимо ми його. Що знімає проблему спостережного горизонту щодо швидкості передачі сигналу. Швидкість тут, через нестаціонарність простору – часу, може бути як завгодно великою так і як завгодно малою. Стаціонарний же простір – час з’являється потім, у накопиченні великих мас матерії. Що і робить його однорідним та ізотропним на проявленому плані.
Згадана вище системно – перетворююча сила виникає як псевдо сила на фазових переходах поміж енергетичних горизонтів, що являють собою своєрідні, породжуючі на зовнішньому плані сцени життя. Цією ж силою володіє будь який живий організм, енергія життя якого виникає в пульсаційних переходах поміж тих горизонтів на рівні слабкої метрики, – скаже нам наш спостерігач.
Цією силою володіє і людський організм, наприклад, у добовій зміні функціонального навантаження систем внутрішніх органів. Дію цих системно змінюючих сил і навчилися виводити назовні наші далекі пращури, через антропоморфно змінену пластику людського тіла. Так виникли скульптури Перуна, Велеса, Дани, Мокоші і багато інших, які дозволяли відати, знати та від цього успішно перед діяти в межах толоки людського життя назовні. Тобто, впорядковувати подійне поле життя ще до того, як воно розгорталося в межах свого зовнішнього запровадження. Від чого все це пішло, виникає питання?
Дію цієї сили помітили ще трипільці у діях головного бика череди, коли він вів своїх корів на випас до лугу. Простір цього лугу він і впорядковував своїм могутнім ревінням у відповіднім образнім намірі. Від того, як було побачено, він віднаходив той горизонт, в якому нічого лихого не могло відбутися з його чередою. Саме тому образ бика – тура і був взятий слов’янством у пізніші часи за головний тотем у налаштуванні свого поля життя назовні. Бог мудрості, знання та ремісництва Велес тому і був Білим туром – биком, що випасає свою череду на Чумацькому шляху зоряного неба.
Подібна сила, як вже характерницька сила наміру людського духу, була головним здобутком козацької слави та лицарської звитяги на Січі. Великим майстром зміни та вибору самої сцени ведення бою з ворогом був Іван Сірко, провідним гаслом якого було переконання:”Нужда закон змінює“. Подібне мистецтво проглядає і у тій позиції під одиноким дубом у козака Мамая, життєве кредо якого записане невідомим автором на одній із його картин:”Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“.
Те саме приступно і будь якій людині, що осягнула свою справжність в цьому світі. Дія у образнім баченні на ментальнім рівні дозволяє їй опановувати тією силою у так званій сродній миследіяльності. Саме нею володіють святі люди Індії Садху, суфійські дервіши та шамани Півночі. Цю ж силу, свідомо чи підсвідомо, використовують всі так звані “бабки” у нас на Україні, коли лікують дітей або роблять заговір від нещасть та хвороб. Головну суть подібної діяльності визначив у свій час Лао Цзи:”Кроки справжньої людини не залишають сліду на землі“.
Значущість стану людської справжності в житті наголосив у свій час Ісус із Назарета у записах Євангелія від Фоми:”Той, хто пізнав світ знайшовши своє справжнє, нерухоме тіло, хто пізнав себе – світ (назовні) не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас “.
Як тут не згадати нашого великого філософа Сковороду, що у свій час визначив:”Проявлене – ніщо, непроявлене ж є (головна) річ “. Тому мабуть у Євангелії від Дідима Фоми знаходимо ще такі пророчі рядки:”Коли ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“.
Що це за тіло людської справжності про яке згадує Ісус, як про тіло “мертвої “, нерухомої назовні людини? Це, вочевидь, людина без титулу, як за даоською та суфійською традиціями. Це людська сутність, що несе у собі обличчя до народження, як за Рамзаєм. Це є провідним образом людської справжності та цілісності, як за первинним задумом, який існує у будь кому, – затвердив у свій час Джуан Дзи.
“Чому про це необхідно говорити сьогодні?”, – запитає вдумливий та поміркований читач.
Тому, що тут, на внутрішнім плані, лежить необхідний потенціал людської особистості, який здатен побороти ті негаразди, що були накопичені людством за еру так званого “залізного віку”. У повній відстороненості від причинної правди світу.
Без набуття своєї справжності людству в умовах глобалістичного світу не вижити. І ніякий технічний прогрес не може цьому завадити, як показують події сьогодення. Науковий світогляд потрібно розвивати саме в цьому напрямку. Так постанемо і поборемо у тому первинному задумі, що стоїть за нашою справжністю. Світ не стоятиме без нас.
В. Чумаченко.