Сторінка Василя Чумаченка

Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

 

Триває бій на світовому полі. (бій на світлому полі є згадкою про Армагедон, битву між силами світла і пітьми поширеному на сході усвідомленню ходи світової історії. В той же самий час це пророцтво зовсім іншого способу людського життя, життя на світлому полі істини за оріями)

Віковічний герць між поневолювачами та дітьми волі.

(маємо згадати тут головний заклик оріїв: “Памятай одну волю та святу совість по віки ж“. І далі: “Справжня віра віре волі, коли ж в степу віра по вірі помера – одна віра ж пуста, не те носе, що ма на волі і пита нас”. Звідси і бере свій початок згадане вище поневолення через звужене світосприйняття.)

Термінологія – бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти – лише затуманює смисл поєдинку.

Все просто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів. (Інтуітивне усвідомлення сфальшованої віри та науки, що прислуговують договірній соціальній правді утримуючій людину у духовнім рабстві. “Де одна віра – там знедоля, пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая“, – за оріями.)

Косметика паразитів калейдоскопічно вишукана, бо вони зацікавлені (життєво зацікавлені!) в тому, щоб їх вважали органічним, невід’ємним атрибутом буття. Жерці, керівники, учені, вожді, воєводи, соціологи, апологети різних філософій, – всюди ворушаться щупальця світового змія визиску. (Суспільство, де на перший план поставлено   споживчий інтерес приречено на загибель, бо ще ніхто в світі не зміг задовольнити прірви людського визиску. Бо: “мета не віра в вас жиє“, за оріями)

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти. Ступаючи нині на цю нову, небувалу стежину, слід пильно придивитися довкола, щоб не тягти у прийдешність прадавніх паразитів, що присмоктуються звідусіль. А разом з тим – відтворити тотожність, єдність з правічним національним коренем.

(Геніальне прозріння витоку, що йде через правічний національний корінь. Стежинка ця дійсно нечувана в сучасному світі, бо виводить в перше за багато тисячоліть людської історії культуру духу в людському соціумі наперед, формуючи зовсім нову світоглядну позицію, а разом із нею нову людину та державу.)

Нам щоразу підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про свою сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича. ( це забуття про свою сутність знаходить своє ствердження у оріів: “Вольву кощі (силу духу) усі бо ма, але і кощі усі бо є. Коща ( душа у вас утримує) ви мога (могуть бога) Ора“)

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому. (духовне дерево, або становлення культури духу постає через адаптацію до патерн умов ареалу проживання, звідки беруть своє походження ключові, вибіркові (унікальні) артефактні форми національної культури дотичні до цілісного плану світу. “Ори ви усі є любі“, – у оріїв)

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали. (хозарсько – візантійська інформаційна атака на слов’янську могуть через перекручене, змодифіковане для цієї цілі християнство за рукописом оріїв, вада сучасного природно наукового підходу в якому загубилася сама людина та еволюція її духовної складової)

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки – нас зробили холопами Рюриковичів. (згадка про громадський, вічевий устрій державотворення на Русі. Коли істинне знають всі, (мають той самий закон в середині за Геродотом), тоді самодержавець непотрібен, достатньо простого віче яке має все те вирішувати.)

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, – нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії. (захисники волі як шляху до правди істини, що повинна панувати в світі бо без неї немає справжньої людини в ньому. За оріями: “Суст один наказ – суть нам каже, суд один на волі“)

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це – закон всього сущого! (пробудження це відновлення роботи тонкоенергетичної системи тіла, через яку починає працювати природній інтуітивний розум людини у дотику до цілісного плану. Знання сущого у оріїв походить саме від нього. Ритуалізоване звичаєве право як відгомін орійської “віри по вірі” утримує сьогодні  те інтуітивне увсідомлення істинного)

Ми маємо віднайти в нашій історії, — ба, навіть космоісторії! – власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей. ( Усвідомлення існування власного глибинного ядра це велике прозріння того джерела культурної спадщини, що походить, як це стає відомим сьогодні, від оріїв.  Сутністю якого, як символу світової цілісності, виступає Праматір світу у Трипільській культурі та Суст великий божий у оріїв.  )

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця. (як переймачі давньої орійської спадщини з якої вочевидь веде свій початок світова індоєвропейська культура. “Світ збудований на правді якою є сам“, – у характерництві)

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму. (У дотику до істинного пробуджується канал божої совісті. За оріями: “Совість ма і совість боре“, яка якраз і відповідає за тотожність шляху обраного тим чи іншим народом шляху розвитку самого світу як одного великого цілого. Від того і відбувається регенерація як людини так і нації через підключення до енергетики правди світової цілісності)

Ми згадали. Ми промовили назву свого ядра. Тепер черга за тим, щоб збагнути основне: як відтворити Січ, козацький статус, значення Хортиці.

Ми не хуторяни, не ретрогради. Йдеться не про музейні архаїчні речі. На теперішньому витку буття мовиться про піднесення згаданих понять на новий, космоісторичний рівень. Ми говоримо про Січ духовну, яка кличе віковічних козаків розуму й серця до Небесної Хортиці, вимагає створення Духовної Республіки або Горньої Республіки, яку чверть тисячоліття тому омріював геніальний син України Григорій Савович Сковорода. (духовна Хортиця – цілісне Небо у оріїв до якого потрапляє тільки духовно розвинена людина. Духовна республіка – державний устрій в якому розвиток людини поставлено на перше місце і де держава існує для людини, а не навпаки як це відбувається сьогодні. Багато провідних країн світу це вже зрозуміли вкладаючи великі кошти в розвиток науки, високі технології в якій неможливі без відповідного вложення коштів у розвиток духовного плану людини.)

Спробуємо ввести ці начебто абстрактні речі в реалії ураганного, катастрофічного сьогодення.

1

Ми оглушені гуркотом Космічної Ери. Як це було в прадавніх казках, на перехресті космоісторії височіє камінь, на якому заклично палахкотять слова: “іди ліворуч”, “прагни праворуч”, “поспішай прямо”. Кожен напрямок вишукано оздоблений обіцянками, приманками, за які треба платити. В більшості випадків плата одна й та ж сама – національне зречення. Чому така запопадливість? Хто зацікавлений у формуванні людини без кореня? (людина без кореня це за оріями відірвана від правди Неба людина, що живе в світі вже за соціальною, договірною хозарською правдою. Саме через це всі її інтуітивні пориви до створення справедливого суспільства та панування правди божої на землі  обертаються на свою протилежність. Згадаймо фашиські та комуністині ідеї, що через суцільну міфологізацію своїх доктрин так і залишилися на рівні людського его. Можливо багато разів гукати та закликати, але треба знати, який із них є єдино вірним через свою причетність до великого цілого)

Впродовж тисячоліть всілякі сили тягнуть людину до “універсалізму”, до космополітичних поєднань в денаціоналізовану спільноту. Які ж аргументи наводяться для такої “необхідності”? Які то сили?

Передусім – імперії. З ними все ясно. Всяка наднаціональна структура, що паразитує на багатстві поневолених народів, намагається якнайшвидше ліквідувати оригінальність націй та племен, щоб вибити з свідомостей експлуатованих істот ідею своєї унікальності, неповторності. Націю, позбавлену творчої потенції, асимілювати легше. Так було завжди. Так є тепер…

Старанно прагнуть денаціоналізувати людей також різні культи. Вони закликають до аморфної “духовної” спільноти, апелюючи до слів Учителя Нового Завіту: “Нема ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна, – всі діти Божі”. Цю прекрасну заповідь інтерпретують, як імператив “злиття”, ліквідації національних відмінностей. Таким чином, оригінальна творчість національного генія стає інструментом для возвеличення трансцендентних абстракцій, а точніше – теократичних кланів чи каст. Насправді ж Учитель закликав до об’єднання різних народів та племен в нерушиму Божу Сім’ю. (Ісус говорив про вихід людини на цілісний рівень світу де тільки і стає можливим  єднання людства в істині, там дійсно немає ні варвара, ні скіфа, ні іудея, ні елліна. Той вихід завжди йде через розвинену в духовнім плані індівідуальність. Винищуючи культуру духу, дійти до того стану у голобалістичних тенденціях дійсно неможливо)

Філософи та теоретики всіх віків – прислужники економічних чи духовних імперій – створили безліч теорій та доктрин, в яких намагаються ствердити ідею тимчасовості націй та їхню негативну роль у справі всеоб’єднання людства. Вважається, що національні відмінності, амбіції та прагнення створюють нездоланні мури поміж різними народами, і лише нівеляція, усунення цих відмінностей дозволить сформувати загальнолюдську сім’ю.

Запитаємо самі себе: що таке нація? Що вона дає людині?

Найвища ідея всіх філософій та світоглядів – свобода духу (який від того має можливість творити своє життя у дотику до невимовного. Колективна відстройка у дотику до невимовного дає націю однаково мислячих індивідуальностей. Щоб те зберігалося, повинна існувати відповідна культура духу, яка відкриває шлях зростання кожній індивідуальності. “Памяташ одну волю і святу совість повікиж“, – у оріїв).

Але як саме дух проявляється на Землі?

Через слово, думку, почуття. (інтуітивно – образне сприйняття світу у оріїв через вість, що йде “по голому” з плану цілісності.)

Слово, думку, почуття, – тобто, душу людини, – формує нація, народ. Вони дарують людині мову, традицію, естафету історичних досягнень і місію спадкоємності творчості. (вихід на рівень цілісності або світу Горнього йде через ментальну налаштованість образу, що виникає під час адаптації до патерн умов ареалу проживання. Тому ментальність, що притаманна будь якому етносу, формує народ та націю обличчам якої стає кожен індивид. “Віра бажає повіри і святу нині віру повіє Русу“, – за оріями)

Абстрактна людина – абсурд. Кожна мисляча істота розкривається, самореалізується на космоісторичному Древі пошуку, досягнення, боротьби, самоствердження, любові, братерства. Це Древо – Людство. Кожен народ, нація – одна з віток глобального Древа. (поєднує все це інтуітивно – образне сприйняття світу як одного цілого, завдяки йому і формується єдине дерево)

Отже, людина – листок на національній вітці, як народ – гілка на вселюдському древі, як людство – унікальна парость в космічному Саду Життя. (іншими словами все належить цілісності, все походить із неї. Ви живете в світі де “божиє блюде“, – у оріїв)

Далі, шановний читачу ти вже і сам знайдеш відповідні паралелі, бо вони очевидні що до давнього витоку нашої культури від орійського джерела та прозріння цього факту Олесем Бердником.

Неможливо перескочити ці градації буття. Марно ставати просто “громадянином Всесвіту”, ігноруючи культурні, мовні, традиційні, духовні особливості того чи іншого конкретного народу, як не може листок існувати самодостатньо, поза тим чи іншим деревом. Позанаціональна людина – фікція, перекотиполе, потенційний зрадник, який не має творчої пуповини, а отже, готовий до паразитування в лоні будь-якого народу.

Що може створити “космополіт”? Якою мовою? Для кого? Де його мати? Де його мета? Де сім’я? Що він понесе у Космос, навіть оволодівши супермогутніми технологіями? Всеїдність? “Плюралістичну” гнучкість, здатність пристосовуватися до будь-яких метаморфоз та змін?

Такого хамелеона не прийме жодна планета, жодна сфера буттєвості, бо Брати з далеких світів чекають не нівельованих виродків, не асимільованих біороботів, а унікальних творчих духів, які навіть в умовах тяжкого земного світу зберегли індивідуальне обличчя і неповторну райдугу рідного Слова-Логоса. (справді, поєднати можливо тільки індивідуальності, те, що розмито, або не відбулося поєднати не можливо)

Деякі соціологи, теоретики декларують любов до людства взагалі.

Це – ошуканство й брехня.

Якщо ти не зумів полюбити рідну матір, рідний народ, як же ти зможеш любити “все людство”? Щоб квітував Сад Людства, треба уважно, старанно, любовно плекати кожне древо-націю зокрема.

Отож знову й знову підкреслимо, що нація – є Матір душі, психіки, мислення, смислу буття. Нація вимагає від особи іспиту вірності, певності, індивідуальності, мужності, творчості, послідовності, розпізнання, духовності, краси, любові. Нація – прообраз Вселенської Сім’ї. Нація – відображення Матері Божої на Землі. (на сьогодні ми кажемо – відзеркалення цілісносного світу на землі)

2

Наводиться аргумент про антагонізм націй, про вічну війну між ними. А далі стверджується теза, що ліквідація, або — “культурніше” – “злиття” націй прискорить об’єднання людей в спільну сім’ю. Ігнорується те, що антагонізм завжди виявляється, породжується не духом націй, а тими чи іншими групами, кланами, мафіями, імперіалістичними центрами, котрі паразитують на творчій силі народів, спрямовуючи ту потугу на антинаціональні справи. Потрібна повна правда при розгляді національної проблеми. Але перед тим слід запитати: хто має право розглядати й вирішувати цю проблему?

Безумовно, лише Сини Нації. (тобто індивіди заглиблені в  формуючу її цілісну основу через “віру пр вірі“ у оріїв)

Долю Матері мають вирішувати лише її Діти, а не чужі люди. Тому будь-яке кучеряве теоретизування довкола проблем нації, мови, національних традицій, культури неприпустиме. Лише самі генетичні глибини того чи іншого дерева можуть знати й вирішувати, коли, де й як вирощувати той чи інший листочок, ту чи іншу квітку, якого забарвлення, якого запаху.

Ясна річ, ми не утопісти і розуміємо, що вільному вирішенню навіть оголених проблем ставлять перепони конкретні історичні нагромадження у вигляді імперських реліктів: структур, забобонів, міфологем, звичаїв, стереотипів, соціальної інерції, економічних передумов або й просто – елементарного паразитування в різних сферах буття. Рвати ці зв’язки одразу – болісно, небезпечно, а інколи навіть недоцільно або негуманно.

Необхідно знайти шлях до самовизначення націй, народів та племен понад нерозв’язними вузлами актуальних протиріч. Більше того, треба, щоб знайдене рішення було прийняте для кожного народу, а, тим більше, для такого народу, ім’ям якого спекулюють, формуючи теологічну, імперіалістичну чи соціальну темницю або доктрину. (сходження на щабель поєднання зі світовою цілісністю, пізнання справжнього світу як такого у обхід іллюзорного його сприйняття. Ініціація посвячення у дорослі у племінних культурах світу виконує майже ту саму функцію пробудження від сну в іллюзії)

Така ідея народилася і сформувалася. Мова йде, як ми про це згадали на початку, про започаткування в надрах народів Землі Духовних Республік. Тепер пропонується розглянути й ствердити пропозицію про народження на космоісторичному полі Української Духовної Республіки, або Духовної, Святої України. ( людина позбавлена дотику істинного і корекції з його боку в житті починає жити міфом, як відголосом тих живих істин, що панують у світі. Міф же, як відомо не можна класти у розбудову чогось конкретного, життєво важливого, бо він не несе в собі відгуку з плану істинного. Про це переконливо засвідчують міфологеми фашизму та комунізму, що принесли безліч нещасть людству. Розвиток та становлення культури духу відновлює той звязок  з Небом цілісності перш за все за рахунок поширеного сприйняття світу про яке невтомно повторюють орії у своєму рукописі: “воля на волі а ви що ж? Пусто ви жиєте і пуста совість ваша божа“).

Конкретизуємо цю ідею.

3

Уважний і чесний аналіз історичного минулого Планети, а також сучасної світової ситуації, показує, що практично всі державні й правлячі структури – банкрути. Ніхто не продемонстрував світові створення неантагоністичного об’єднання людей чи народів, котре б мало стратегічні перспективи еволюційного поступу в прийдешньому. Завжди і всюди – в минулому й тепер – ми бачимо невпинні війни, повстання, перевороти, жахливі порушення прав людини чи народу, катування, репресії, шибениці, гільйотини, розстріли, духовні приниження, експлуатації, обмани.

Безумовно, в історії та епосі багатьох країн можна знайти світлі сторінки, людяних лідерів, гуманні декларації. Проте найпрекрасніші ідеї, втілюючись у старих, порочних вмістилищах, спотворюються і перетворюються у власну протилежність.

Сучасний стан – дитя минулого. Згадаймо історію світу.

Всі ці походи, гекатомби жертв, амбіції диктаторів, кровопускання, велеречивість і пиха жерців та завойовників, піраміди трупів, знищення бібліотек та храмів, носіїв знання та пророків! Всі ці гордовиті монархи, диктатори, творці убогих доктрин, політичні брехуни й ошуканці, релігійні містифікатори, всі ці Люциферові діти, що стверджують свої лукаві задуми на психоенергетиці народів! Що ми можемо синтезувати з купи історичного сміття тепер, на порозі Космічної Ери? Божевільне політичне марення, або псевдорелігійна лихоманка повинні бути подолані, бо інакше всі наші “будівництва”, “перебудови”, “прогреси” та “еволюції” чи “спасіння” – виявляться міражем і самомістифікацією.

Ми потрапили в полон чорно-білого видіння світу: теізм – атеїзм, матеріалізм – ідеалізм, Бог – Сатана, правда – брехня. Всі ці фікції закрили від нас Єдність Світу.

Буття – райдуга. В райдузі взагалі нема чорно-білого. І чорне і біле – повстання супроти райдуги: чорне – поглинання кольорів, біле – відкидання, заперечення. Ми – раби низки філософських та інших стереотипів.

Треба стрибком вискочити із спектаклю віків. Прорватися до власної суті, полоненої прагматизмом історичного балагану. Чи можуть політекономічні структури держав очолити такий стрибок?

Це – виключено. Програма самозбереження структури заважає навіть найпрогресивнішим лідерам держав, які хочуть використати бюрократичний апарат для самотрансформації держави. Тиранія державної машини нездоланна, доки вона панує над культурою і духовністю. Адже саме духовність є тим зерном, що має зростити древо Зоряного Братерства Народів, при якому всі насильницькі, бюрократичні структури примусу та поневолення розтануть у тумані минулих темних віків. Тому держави є природними ворогами всіх еволюційних перетворень, вони всіляко будуть заважати творчим силам народів (своїх і чужих) розкритися в повну силу.

Епоха духовності вимагає переходу від державницького насилля, сваволі до самоврядування, до створення національних громад, до об’єднання їх у Всепланетну Громаду Народів. (звичаєвий, вічевий устрій у козацтві)

Такий шлях пролягає через формування Духовних Республік. (аналогом вочевидь є вічевий устрій ранніх міст – держав на Русі, що став можливим через закон в середині, який  панував у кожнім, хто мав непорушний звязок зі світовою цілісністю (тим самим єдиним древом життя, або праматір’ю світу). Без повернення до того звязку та закону в середині, яким, за висловом Геродота володіли наші пращури, годі говорити про будь який духовний розвиток, бо він стає вже тією самою відірваною від життя міфологізованою духовністю).

4

Що основне в цій ідеї?

Визначення примату, першості у динаміці народного, а відтак – загальнолюдського життя. Ми певні того, що назріває загальносвітова інверсія лідерства: не економісти повинні керувати творцями духовних вартостей культури (а це ж головні скарби еволюційного духу народів!), а навпаки – на чолі національного життя повинні стати мислителі, учені, письменники, митці, філософи, педагоги, мрійники, духовні подвижники, футурологи, казкарі, пісенники, творці культури. Економічний бік життя має відступити на другий план, як фізіологія загальнопланетного організму. ( такий висновок слідує і за оріями, але треба прибрати існуючу міфологізацію на цих рівнях через повернення до знання сущого. Перед тим як діяти,треба знати, знати на рівні чуття художника, мислителя, як про це цілком справедливо говориться у хартії )

Історичний досвід підтвердив, що панування групи над цілим – катастрофічне в будь-якому вияві: церква, партія, наукова еліта, мистецька асоціація, політична банда, підпільна мафія – всі неминуче зазнають краху, якщо ігнорують волю Цілості. (тут будь який коментар стає недоречним, саме це і здіймає хартію Олеся Бердника на висоту орійського спадку)

Сподівання на геніальні директиви, осяяння, з’їзди, перевороти, доктрини, катехізиси – марні! Доречне лише розкріпачення всіх душ, всіх індивідуальностей, всіх племен, народів, всіх прагнень і волінь. Таке кредо зоряного ступеня еволюції. Стереотипи історичного балагану потерпіли фіаско. Тепер слово за ентузіастами.

Відтак, Космічна Епоха вимагає не лише техногенного виходу в безмірність, не лише інформаційної революції, а – насамперед – безстрашних кроків у таємничі світи внутрішніх Космосів (на чому і стояла культура оріїв).

Чи можуть бути офіційні органи та організації гарантами такої перебудови в сфері духовності й культури?

Марна річ!

Вони лише інструменти для виконання наказів “згори”. Скажуть – розвивати культуру! Будуть! Але як? Ми вже давно бачимо результати такого “розвитку”, хапаючись за голову. Скажуть – нищити! Спопелять дощенту, ще ретельніше, аніж це звеліли ті, котрі наказали.

Тому гарантом має стати безсмертне серце Нації, уособлене в минулому, сучасному, прийдешньому в ентузіастах духовного ступеня національного життя. Духовна Січ, Духовна Республіка має стати реальністю.

5

Двадцятий вік розвінчує всі міфи. Міфи науки, міфи соціології, міфи релігії, міфи мистецтва, міфи окультних доктрин. (головний міф відносності пізнання у пошуках істинного навязаного хозарською ідеологією)

Наука стала прислужницею диктатур та бюрократій. Вона створила потвору атомно-інформаційно-космічного техногену, бездушного монстра, який вже готується пожерти власних творців та благодійників – мислячих істот. (говориться про картезіанський принцип покладений у основу парадигми сучасного природознавства, головні кредо якого: жити, щоб жити і знати, щоб просто знати, що консервуює свідомість пересічної людини, рівень якої оголошується вже самодостатнім).

Соціологія ошукала, обдурила народи ідеями земного раю. Жодна обіцянка не виконана: політичними катаклізмами користуються лише лідери тих чи інших держав або партій, проте й вони рано чи пізно зазнають нищівної катастрофи, спостерігаючи марність і злиденність всіх кабінетних доктрин, ворожих життєвій динаміці.

Мистецтво стало камуфляжем соціальних виразок або цинічним копирсанням у смороді тих виразок. (культура духу була замінена  духовністю, розбудованою вже на міфологемах старих знань)

Релігія лише декларувала грядуще оновлення Буття, проте віддала його на поталу міфічним силам потойбічності, ігноруючи могутню творчу потенцію народів у реальному житті. (релігія на своєму початку виникла як канал звязку людини з Небом цілісності)

Банкрутує людство у всіх своїх задумах – гордовитих і далекосяжних. Куди йти? Задля чого? Ніхто не вірить у ідеали політичних лідерів чи релігійних жерців – усе перетворилося в барвисте лахміття планетарної гри.

Життя повертає нас до первинних чуттів, нерушимих і ясних вартостей. І найзначніша поміж ними – Нація, Народ. Дивовижна творча суть людських громад, котра виникла, народилася у безмежжі віків, подарувала своїм дітям чудоподібне Слово, пісню, думку, казку, мислення, естафету єдності, вірності, мужності, творчості. ( говориться про первинне інтуітивно образне сприйняття притаманне світогляду людини зануреної на рівень первинних природних архетипів)

Хто ж ти, Український Брате?

Древня земля від Карпат до Кавказу?

Але ж земля виникає й зникає, тоне в океані і встає з морських глибин. Хіба захочеш ти мурувати Храм Нації-Матері на хисткому ґрунті планетарних континентів?

Хто ж ти? Священний Славута-Дніпро? Легендарний Дунай? Замріяний Псло або Дон?

Але ж води дніпровські, дністровські, дунайські та потоки інших численних рік несуть свої хвилі у море, в океани Землі, стають хмарами, дощами, травами, підземними озерами, солоною кров’ю білих, чорних, жовтих, червоних людей і тварин, білими хуртовинами над Європою, Америкою чи Антарктикою.

Хто ж ти? Задумливі Карпати, вікові ліси, неозорі степи, лелеки, що повертаються з чужинецького вирію?

Але ж прекрасні гори є і в інших краях, і ліси гімалайські, сибірські або канадські не гірші від наших, і лелеки такі ж самісінькі в Словаччині чи Хорватії, в Румунії або Польщі.

Ти, Український Брате, невмирущий дух правічних волхвів, войовників, сіячів і мандрівників, матерів і хліборобів, кобзарів і характерників, шукачів небувалого і козаків – лицарів Запорізької Січі, вірних дівчат, котрі не діждалися своїх коханих з кривавих походів.

Ти – це дух казки, що несе в глибинних символах великий смисл Буття. Ти – це пісня народу, весела й сумна, зажурлива й буряна, громова й нечутна. Ти – це любов і обурення повстанця, волелюбність і творчість ремісника, пісенника, будівника, поета, митця, садівника, мрійника, сіяча. Ти – це вічне прагнення до всеохоплення Сущого, до Преображення життя по закону краси й любові. (краса і любов як наслідок вірних та неупереджених кроків у житті, за цим дійсно стоїть закон, орії називали його законом Неба).

Ось чому ворожі сили всіх віків жадали одняти від тебе саме творчу суть національного духу, обмежити твій вияв лише зовнішніми лаштунками дії – землею, кордонами, урядами, політичними структурами, – тобто смертними, плинними, випадковими історичними формами. Якби ти назавжди прийняв ці – лише ці, безумовно, потрібні – ознаки національного життя, то прирік би себе на деградацію і смерть творчого духу.

Але час настав! Ти пробудився. Пора збагнути необхідність створення письменами власного життя Книги Буття Святої, Духовної України, легендарної Духовної Республіки, стратегічний шлях якої пролягає у безмежжя думки, слова, творення і дії.

Спробуємо навести кілька фрагментів грядущої Хартії Української Духовної Республіки, щоб уявити масштаби і стратегію найактуальнішого планетарного дійства. ( до того самого всепланетного поєднання через відродження культури духу в свій час закликали Бердяєв, сімя  Реріхів, Блаватська, Шрі Ауробіндо, майже всі Гімалайські подвижники та адепти сходу).

Цією Хартією ми воліємо закласти підвалини, основи для Буття Святої, Духовної України, для пошуку вільних, небувалих ще форм творчого вияву, в яких міг би втілитися полум’яний Дух Еволюції.

Людина – зерно Єдиного Буття з невимірною потенцією творчого саморозкриття.

Основне – загримів Дзвін Пробудження.

1974-1989