Сторінка Василя Чумаченка

Як відомо, справжню людину з дитини в житті можливо отримати тільки у відповіднім культурнім середовищі. Бо саме воно формує її та її світоглядну позицію. Сама справжня культура, що надає те середовище, формується у відповіднім ареалі життя і є втіленнямна тих загальних законів, що виробляються етносом на протязі своєї століттньої історії адаптації до патерн умов ареалу апрпоживання. Сам патерн будь якої території є відображенням на тонкоенергетичнім плані світової цілісності, сформованої з ключових енергетичних горизонтів. З якими людина взаємодіє через систему вироблених ключових образів формуючих саму культуру. Все тут, мова, пісні, одяг, ремісницькі вироби несуть у собі ту ознаку ментальної налаштованості, яку отримує тут кожен через відповідний психофізичний образ, що є одним для всіх.Тому земля ареалу генеруючи ті системні відстройки, відкриває доступ до того варіанту правди – істини, що панує тут в гармонійній єдності світу. Будь яка давня культура утримує в собі ті відстройки як систему артефактів які зберігаються та накопичуються кожною нацією, кожним етносом. Навіщо?

Щоб мати шлях під ногами який через гармонійний розвиток людини і світу гарантує щасливе майбутнє, у повнім  узгодженні з судженою їй долею. Більш практично це можливо пяснити у такий спосіб. Якщо розглянути будь який давній вітрильник то його навігація чудово може продемонструвати те, що відбувається з людинию у житті. Вітер долі наповнює вітрила судна, ця сила є носієм людської наснаги у житті, яка спрямовується за допомогою керма на ту чи іншу ціль. Саме кермо, має схованого, непроявленого підводного руля, повороти якого у взаємодії з водою цілісного моря спрямовують судно. Сам штурвал, на судні людської долі, повертає розум людини, який обирає той чи інший курс знаючи вади моря, його води та своє розуміння світу зовнішнього. Кожен скаже, щоб успішно керувати судном в морі треба мати принаймі два усвідомлення, що виходять з бачення – знання світу зовнішнього та такого ж знання світу підводного, непроявленого. В  випадку тільки зовнішнього бачення та розуміння ситуацій над поверхнею, плавання у бурхливих водах життя несе у собі загрозу, через незнання світу підводного який в купі з вітрами долі несе свою правду. Саме цю правду довні словяни і називали знанням сущого, яке може надати сили та наснаги у житті та щасливого майбуття, а може і знищити, зламати долю несвідомої людини. Ще Григорій Сковорода якось зауважив з цього приводу: “явлене ніщо, неявлене це все “. Цієї ж проблеми, але вже в сукупності цілісного світоуявлення людини торкається і Сенека: “Той, хто незнає до якого берега плисти, той ніколи не має супутного вітру“.

Шлях до подібних усвідомлень і отримує кожна дитина в незруйнованій культурі через систему родових спадкоємних настройок своїх близьких родичів. Це її головні відстройки щодо вірного інтуїтивного сприйняття дійсності, за якими вона починає вірно діяти в житті, через свою вірну постанову в ньому. Так звані базальні комплекси людини, що лежать в основі її поведінкової мотиваційної діяльності в житті, мають своє походження саме від них.

Ось чому європейські держави з великим вшануванням відносяться до своєї культурної спадщини. Якась кірха, якийсь пам’ятник про давню подію, якийсь замок чи фортеця, все тут намагаються зберігати в недоторканому , первинному вигляді. Усвідомлюємо тепер чому.

Сьогодні більшовики, що в свій час отримали владу в Росії в наслідок жовтневого перевороту, визнають, що не треба було чіпати церкву, бо бездуховність стала тим, що пізніше знищило всі їх прагнення у розбудові справедливого суспільства в їх країні, через дуже низький рівень свідомості його членів. Але релігія від давніх часів то є лише засіб утримання одержаної вірної орієнтації людини у світі через культові звичаєвості, що утримують ті самі артефактні відстройки. Тож первинні відстройки вона не вмикає, а лише підтримує їх, бо насправді всім цим завідує артефактна культура ареалу проживання, у широкому вжитку відома як національна культура.  Саме національну культуру більшовики і звели до рівня люмпен пролетарського усвідомлення. Тому вони створювали суспільство справедливості для людини вкравши при цьому у неї її душу, її становлення та розвиток у світі. Саме через це не допомогли навіть форсовані плани виконання п’ятирічок у три,чи чотири роки, Радянський Союз було приречено.

Насправді суспільство справедливості було поруч них, варто було лише прискіпливіше розглянути питання національної культури, яка саме зараз і спрацьовує у майже моноетнічнім Китаї. На жаль це питання не могло бути піднятим у імперськім суспільстві багато національної Росії. Тут завжди боялися розпаду імперії, плутаючи його з розпадом держави, яка могла до речі успішно існувати і на європейських принципах.  Останні реформи Столипіна засвідчували це.

Так, повсякденна праця робітника слугувала дотиком людині до невимовного, але нікому було ту правду, що отримувалася сприймати, оскільки головний механізм її усвідомлення тут було виключено пануючою суспільною ідеологією в основі якої від давніх часів було рабство. В Росії це була спотворена рабством ідеологія артільних збирачів, в яких закони співіснування артілі протистояли законам за якими стояли природні сили. Тому, до речі, боротьба з ними і є головним гаслом пролетаріату, до них же відносили і національно свідоме, включене у природне середовище людство.       На сьогодні неозброєним оком видно, що більшовицька практика опори на люмпен пролетаріат до сьогодні панує в Росії. Її наслідок відомий – відсутність належного рівня свідомості та справжньої культури, що панує тут вже у вигляді Жириновських. Це та сама біда, що розвалила так званий Радянський Союз, який до речі саме через це не став насправді а ні Союзом, а ні Країною Рад. Ця вивіска є спадщиною від старих часів, які йдуть від князя Потьомкіна та його зусиль у розбудові країни. Саме його бутафорні, так звані”потьомкінські села”, які були тільки декорацією справжніх сел, в його демонстрації досягнутого добробуту перед Катериною другою, і лягли у основу ідеології та політики Росії пізніших часів. Згадаймо авіаційно промисловий комплекс, що до знедавна зводився на Волзі. Тут те ж розтринькали за декілька років майже три мільярди доларів державного кошту. З цього становища вийшли накрутивши в степу круглих отворів та встановивши в них бетонних стовпчиків. Огородивши у такий спосіб добрячі шмати степу колючим дротом, завезли найрізноманітнішу техніку з сусідніх військових частин, яку і показували комісії з Москви. Коли вона поїхала, огледівши здаля ті великі купи техніки, вона була роздана знову військовим частинам, а куди ділись кошти питань вже ніхто не задавав. А що було робити, коли ніщо інше не виходило?

Вельми дивно і дуже сумно, адже саме територія Росії, як ніяка інша багата на національні культури, згадаймо тільки Алтай з його Біловоддям.

Наближення людства до розкриття таємниць людини вражає тією силою яку має справжня людина насправді. Однобоке захоплення цією силою в Німеччині породило філософію Ніцше, з якої вийшов кінець кінцем фашизм. Чому?

Не було контакту людини з світовою цілісністю, не було чуття істинного, що зветься культурою духу, а був сфальшований лозунг сильної людини, яка знову ж таки боролася з силами природи. Напівпродукт в справі виховання справжньої за своєю природою людини тут неможливий. Суспільство стане суспільством справедливості тільки тоді, коли змінить свій орієнтир на відтворення всіляких благ для застиглої в своїй немочі людини на її духовне зростання. Бо дуже дивно мабуть все це виглядає для стороннього спостерігача; людина, що утримує в собі невимірну могуть, жебракує на смітниках світу, шукаючи там собі нужденну поживу. Від чого це пішло?

Від дуже вдалої інформаційної атаки на культуру оріїв, саме ту, що по сьогодні лежить в основі індоєвропейської культури, як засвідчують архівні записи рукопису Войнича. На ту атаку орії не могли відповісти тим же, бо це суперечило б свободі волі людини. Це як демократія сьогодні у нас в Україні, де горе ліберальні демократи  вкотре наступили на одні і ті ж самі граблі, почавши гратися в демократію з силами, які зовсім до неї не належали. Результат відомий, розкол країни на дві частини, це саме мале, що з цього може вийти.

Кажуть, що коли проблема не вирішується на першому поверсі, то треба піднятися на другий, вищий поверх, де можливо вона знайде своє рішення. Саме не вирішення вічних проблем призводять до кризи в Україні.  Бо ці питання, одне з яких, що робити далі, якраз і виникають у обмеженім просторі лише “соціально свідомої” людини. Схована природа людини вивчається езотеричною наукою, яка сьогодні йде тяжким шляхом свого відродження. Вона від початку не є чимось містичним, потойбічним, насправді це те, чим справжня, вихована людина інтуїтивно користується і сьогодні. Вона так само бачить і знає, тільки десь глибоко на рівні своєї інтуїції. Тобто вона сама, її тіло ніколи по великому рахунку з гармонійної цілісності світу і не виходили. Людина не усвідомлює це лише на рівні свого образно понятійного мислення, бо її цьому ніхто не навчив. Її батьки, самі ту здібність давно втратили через панування договірної соціальної правди в житті та культу хозарського сліпого поклоніння в релігії. Але так було не завжди, як про це засвідчує рукопис Войнича.

Тому те, до чого сьогодні веде езотерична наука, то і є завтрашній день людства. Адже саме через неї ми маємо напрямок вектору наших зусиль по розбудові того майбутнього вже сьогодні. Тому спрямування розвитку, постанова справді існуючих питань в людському житті, надання відповідей на вічні питання, що блокують подальший розвиток, ось задача яку сьогодні може вирішувати езотерика. До тих вічних питань відноситься питання; що таке істина, що таке знання сущого, якої волі насправді недостає людині, які задачі вона вирішує своїм народженням, що являє собою світ за межами звуженого його усвідомлення. Що в решті решт вона сама являє собою.

Саме ці питання розкриває рукопис Войнича як рівень цивілізаційних усвідомлень оріїв. Він відкриває правду про слов’ян – русів, яка по можній кості б’є, тобто унеможливлює рабське, підлегле існування людини в світі.

Саме ці істини виборюють на сьогодні українці, як нащадки тих оріїв – русів     в своєму жорсткому протистоянні інтегративним процесам глобалізації де зникає людська індивідуальність, а від того закривається і шлях до пізнання істинного. Тому що сама людина і є тим інструментальним засобом пізнання істинного, якого сьогодні так шукають.

Доступ до істинного, який дозволив раннім русам сформувати основні засади індоєвропейської культури, на сьогодні можливо відкрити знову, ураїнська езотерична культура спираючись на орійську спадщину сьогодні виросла до цього. Знання сущого, що стоїть за цим, дозволить перегорнути нову сторінку у розвитку людства та вивести його з тієї культурологічної, політичної та ідеологічної кризи в яку її завела хазарська ідеологія звуженого світосприйняття та відстороненого опису світу у природознавстві. Суспільство справедливості може таки існувати, коли людство візьме за головну ідею свого становлення та розвитку те, що розлито в довкіллі по правді божій, як , в свій час, це вже робили орії.

З повагою В. Чумаченко.