Сторінка Василя Чумаченка

Не я живу – а мною живе природа.

Василь Стус.

Проведені раніше дослідження дозволяють дещо незвично подивитися на стару культуру русів, яка ще й зараз панує на теренах України. В основі давніх рахманських традицій – поєднання людини й природного довкілля, що формують культуру, в центрі якої знаходиться сама людина як головний засіб пізнання оточуючого світу.

Щоб кінестетичне, інтроспективне сприйняття мало місце в житті людини, повинен бути відповідно налаштований її головний психофізичний настрій щодо сприйняття цілісного тонкоєнергетичного рівня світу. В результаті, культура природно сформованого етносу бере на себе функцію налаштування такого «настрою». Бо цілком зрозуміло, що не соціальні умови існування формують культурні надбання справжньої людини, а Правда Неба, як стверджують творці давньоукраїнської традиції рахманів – орії з Нижнього Подніпров’я. Центральне місце такої культури займають ритуальні практики або звичаєвості, що несуть у собі ключові вибіркові образи, дотичні до цілісного природного оточення. Ця «дотичність» пробуджує в людині знання, яке орії називали знанням Сущого. Воно несло в собі силу континууму світового цілого (світової єдності), що виникала в людині шляхом споріднення дійства та спонукала до прийняття єдино вірних рішень і вчинків. Це і є модель справжнього, праведного, безгріховного життя. Сучасні релігійні культи запозичили її в оріїв та скоригували на свій лад.

Така правда слов’ян-русів, як про це пише давньоукраїнський рукопис доби оріїв, сприяє становленню справжньої людини, яка стає гармонійною часткою Всесвіту. Її (справжню людину) породжує Цілісність – світова Гармонія. Таємниця виникнення живого у Всесвіті полягає у досягненні гармонії у середині себе за умови живого, дієвого розуму в самому центрі її динамічної структури. У сучасному урбанізованому суспільстві, що керується договірною (бусурманською, за Нострадамусом) «правдою», спрямованою лише на здобуття певного рівня життя соціально орієнтованої людини, культура справжньої людини носить асоціальний характер. І це тому, що вона виводить людину на інший обрій буття, в якому соціальні закони стають лише допоміжним засобом її існування на фізичному плані проявленого. Таким чином, сучасна культура, спрямовуючи людську свідомість лише на один (матеріальний) зріз буття, унеможливлює розвій її справжньої природи і зростання її духовного плану зводить лише до збільшення евристичного рівня інтелектуальності. Як наслідок, отримуємо не могутнього правильно сформованого дуба, а високе дерево на тонкому тендітному стовбурі, яке не може витримати навантаження реального життя. Звідси походять усі викривлення нашого сучасного суспільства, що закрило, відгородило себе від корегуючої дії з боку Всесвіту або Правди-Сили цілісного Неба.

Українці, за давньою слов’янською традицією, шукаючи у світі Правди, свою культуру орієнтують на осягнення законів Цілісності. Отже, не сприймають хибних сучасних ідей розвитку, бо мають знання про ідею єдину, ту, що розлита в довкіллі ще за часів Творення. Можливо, тому і потерпають від несвідомих, войовничих сусідів, в діях та рішеннях яких через відсутність відповідного поєднання з Цілим констатують повну відсутність розуміння того, що точиться в довкіллі (не вбачають «ні гори, ні низу»).

Через старання тих, хто насправді пішов проти Бога, щоб мати одноосібну владу над людьми і зайняти Його місце, знання Цілісності сьогодні стало невідомим. Звідси походження таких негативних для розвитку людства форм правління як самодержавство, начебто освячене самим «Небом» (але насправді небом тим, що внизу, тобто пеклом), а сам самодержець виступає його помазаником. Щоб приховати цю брехню, між людиною та Небом поставили посередника – Око боже, з яким спілкуватися міг тільки сам помазаник та релігійні діячі, що обслуговували його владу. Такою склалася світоглядна позиція, за якою людство живе майже третє тисячоліття поспіль від часу занепаду культури оріїв. Сьогодні вже зрозуміло, що рівень розвитку технологій не несе в собі спасіння. Людину неможливо врятувати від самої себе. Уся її тонка структура Душі належить Цілісності й живе за її законами, тоді як проблеми розуму, у звуженому сприйнятті, мають тенденцію до протиріч і протиборства.

Старе православ’я стояло на Правді Цілісного Неба, яка осягалася на шляху особистого життя кожною людиною. На цій правді формувався і соціум, в центрі якого поставало духовне зростання, глибше осягнення законів цілісного світу людиною. Цьому якраз і навчав син Марії, названий свого часу Ісусом Христом. Треба сказати, що євангелісти не до кінця його зрозуміли, бо їхня праведність  виростала на основі наслідування договірної правди і вже не мала каналу зв’язку з Цілісністю, не могла чути її голосу.

Ознаки культури цілісного світосприйняття знаходимо на теренах України. Сучасна світова криза в природознавстві ставить на технологічних змаганнях зі світом великий хрест. Каменем спотикання тут виступає сама людина, лінійне мислення якої вже не може охопити ті об’єми інформації, що продукуються наукою. Таким чином, на перший план виходить поширене, об’ємно-образне сприйняття світу, що притаманне інтроспективному баченню, яке було основою культури давніх оріїв. У зв’язку з цим стає зрозумілою мета світового Духу на теренах України. Ця земля була, є (і має бути) центром світової осі відродження культури справжньої людини, – саме в цьому її призначення. Тому ідеєю України нині є не протистояння у збереженні знання цілісного світу, а доведення до світового загалу основ старого, нескоригованого православ’я, за яким стоїть вихід людства на зовсім інший обрій буття. Для слов’янського світу це означає відродження їхньої світової Слави, тієї, що дозволяє спрямовувати світовий порядок у необхідний для людини напрям і давати їй незнану досі могуть. Кожен, хто вважає себе слов’янином, повинен знайти тут, на українській землі, підтримку та допомогу на шляху осягнення культури своїх пращурів. Будь-яке оновлення є запорукою нового успішного зростання там, де головним є культура духу людини, споріднена з Цілісністю.

Українська езотерична школа.

( НТКС)