Архів травня, 2021
У правди один шлях у
неправди їх багато.
( з невимовного)
Що таке містицизм сьогодні, на що він спирається, від чого походить? Людина володіє дивовижною властивістю сприймати факти життя у повному їх об’ємі, як образне прояснення, що надходить однієї миті з її внутрішнього плану. І це відомо будь якій творчій, талановитій людині. Подібне знання інтуїтивно – образне і приходить як чуття – бачення у тому внутрішньому, ментальному просторі, говорить езотерична наука. Спроба все те повторити у якомусь вербалізованому, образно – понятійному підході і призводить до вище згадуваного міфологізованого містицизму. Чому?
Мабуть тому, що згадане знання через пояснення вже у відсторонених образах та поняттях, пробують відтворити у логістичних конструкціях назовні. Але подібний підхід не несе у собі включення у причинне поле істинного, а тому не має сили у своєму запровадженні. І тому працює тільки з неживою природою у стаціонарнім просторі часі. Тобто, може забезпечити тільки суто технологічний бік нашого існування. Через що, з якої причини?
На рівні внутрішнього інтуїтивно образного сприйняття не існує звичної логічної послідовності його отримання, яке панує назовні. Просто одного разу це приходить, як вість з нівідкіля. І ця образна, резонуюча з Цілим вість, несе у собі силу запровадження того усвідомленого у життя, в його первинній правді. “Тут потрібна не відсторонена ілюзорна миследіяльність, що панує ззовні, а скоріше сродна миследіяльність, злита з простором цілісного плану“, – скаже нам езотерично освічений читач.
Неможливість пов’язати ті сповіщення з тією логікою, що панує у повсякденному житті, призводить до двох результатів. Виникає релігійне вірування у потойбічну силу, яка може проявитися тільки у відповіднім зверненні проханні до вищих сил. Інакше, як не пробують, в житті все те не спрацьовує. Так виникає будь яка релігія, що панує сьогодні. Вершиною тут постає свідчення від Ісуса з Назарета:”Просіть і дано вам буде“.
“Але будь яке молитовне прохання без чуття Небом не сприймається“, – засвідчив у свій час Гете. Щоб те чуття було, необхідно бути на волі, де існує чуттєвий контакт з непроявленим, говорить світова езотерична наука. На той час, коли Ісус повернувся зі своїх довгих мандрів по Тібету, духовне знання – бачення зникло. Було винищено, або підмінене новими володарями та пророками світу. І вже нікому було прохати того сподіваного у прямих звертаннях до Неба. Тому це не спрацювало. Від того Сина Божого – справжню, цілісну людину було нізведено до стану “раба божого“.
Другий напрямок теж цілком містичний, бо пробує відтворити пантеон тих вищих сил, які стоять за тими “божими вістями“. І тут в хід йде все, що може людина собі уявити назовні. Паралельно йде обожнення тієї уяви, яка звісно протистоїть уявленню іншого угруповання. Що призводило до протистояння різних псевдо езотеричних течій пануюче і сьогодні. Виникає велика кількість міфологізованих образів проявлення тих “вищих сил“. А коли все те не спрацювало у практиці життя, через ілюзорність образного уявлення, звернулися до потойбіччя, до світу польових сутностей та відповідних духів, які стали оберігати та захищати. “Була б віра боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість. Таємні містерії Єгипту були саме такого походження. Від цього була одна користь:”Ум визрівав в пересудах про вампірів“, – за образним висловом Володимира Висоцького.
Але людина тут виходила за межу свого світу (межу свого супраменталу), від чого розвиток її самої, як сутності світового рівня, було зупинено. І все це через не вирішення питання того невербалізованого знання, яке здатна сприймати людина у просторі свого образного бачення на внутрішнім плані.
Полегшити вирішення цього питання може просте споглядання за довкіллям. Довкола нас панують живі природні системи, які утворив невідомо хто і які живуть невідомо за яким планом. Більше того, ми маємо у своєму довкіллі колективні системи, життя яких ніхто не скеровує. Але вони існують продукуючи відповідне самозабезпечення, реагуючи водночас на зміни, що йдуть у зовнішньому. За рахунок чого і виживають, часто передбачаючи ті зміни, що надходять. Мова тут може йти наприклад про бджолині та мурашникові сім’ї. Звідки вони знають, як і коли потрібно все те робити? Згадка про генетичний досвід вироблений протягом століть тут не спрацьовує, бо ці системи реагують на ті умови, які існують сьогодні тут і зараз.
Потрібно визнати, що у світі, у непроявленому на тонкому плані, існують своєрідні аналогові сигнали живої етики Цілого, які є матрицями поведінкової рефлексії всього живого назовні. Саме вони несуть у собі попереднє запровадження того, що повинно проявитися на зовнішньому плані з часом . І саме на нього реагують птахи та звірі, коли йде біда, ще не проявлена на зовнішньому плані. Тікають з судна, що має загинути в морі щури, спасаються звірі та птахи перед великими цунамі на морі. Звідки вони про те знають, виникає питання?
Від цього слідує, що існує інша картина світу, яка є законодавчою, причинною для зовнішнього плану. І виникає вона в організованім у Одне ціліснім світі існуючим на тонкому плані. Розуміння її через відповідне бачення на ментальнім рівні, дозволяє володіти передбаченням у житті. З якого і постає те справжнє життя або життя у істинній традиції, як за суфіями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – саме з цього приводу говорить наш видатний філософ Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета.
Вільними від чого? Від обмеженого світоусвідомлення, яке панує сьогодні у людському соціумі, що живе у “муці божій“, як за оріями. Мова тут йде про третю сигнальну систему, яку людство втратило у своїх суто технологічних змаганнях. В її основі якраз і лежить означене вище чуття – бачення образних картин тих аналогових систем причинного поля Цілісності, що панують в світі на непроявленім його плані. Чому так, виникає питання?
Справа в тому, що життя у Всесвіті стає більш складною річчу, коли він являє узгоджене у одне Ціле на тонкому плані, що має свій динамічний розвиток у часі та просторі. Кожної миті він повинен відповідати своїй цілісності разом з народженими у ньому системами. Тоді сама світова цілісність Всесвіту попередньо продукує у дінамиці свого розвитку згадані вище об’ємні, аналогові образи – сигнали у вигляді сцен та картин життя на тонкому плані, як кроки свого подальшого розвитку. Живе здатне все те сприймати, як команду наміру у відповідних мислеобразах. Врешті решт, це ї є те Єдине, яке одне має зміст, як за Миколою Кузанським. А для цього в цьому світі потрібно бути, як за старим характерницьким заповітом.
Відсторонена логіко – концептуальна діяльність інтелекту сьогодні віддалена від природної сили поєднаного з Цілим мислеобразу. Тому головна умова існування живого, що існує у переходах між горизонтами цілісного світу і черпає від того свою силу, йому не приступна. “Суха теорія мій друже, а дерево життя вічно зеленіє“, – зауважив у свій час Гете саме з цього приводу.
Людина в контакті з тим Єдиним може творче підходити до свого життя, обираючи в ньому інші існуючі варіанти його запровадження. Від чого різко зростає ценз людського виживання, як і в природних колективних системах існуючих в довкіллі. Тут метафізичні усвідомлення стають тим самим “містичним богослов’ям“, що стоїть за тим знанням, як за Миколою Кузанським. Або, як на сьогодні, науковою Есперологією, що опікується фізикою слабкої метрики на непроявленому плані.
Але для цього потрібно перемістити наукового споглядача за межу антропологічного бар’єра, щоб уникнути чергового наведеного міфу в науці відсторонених знань. Всі існуючі ідеї розвитку пануючі на плані зовнішнього сприйняття мають те саме походження. Тобто, наукового незнання, що панує сьогодні у нашім природознавстві. В якому означеної вище проблеми взагалі не існує.
Тому без ввімкнення третьої сигнальної системи та переходу за антропологічну межу науці тут не обійтись. Це саме та нова наука про яку говорив багато хто від Імануїла Канта до Шопенгауера, від Григорія Сковороди до Вернадського. Зовсім інше розуміння висловів Аристотеля та Платона постає в цьому світлі.
У Аристотеля матерія є щось проявлене дякуючи формі. Тобто того самого резонуючого образу (об’ємного,матричного сигналу) що стоїть за актом творення у зовнішньому. Цілісність же є відповідною формою буття в тих резонуючих формах – образах, або ейдесових сферах, як за Платоном. Енергетичні горизонти Цілісності у есперології та недавно виникла теорія суперструн в науці є їх недалекими аналогами.
У Платона, як представника піфагорійської школи, що відстоювала присутність у житті Єдиного організуючого порядку, ми знаходимо: «Як постукавши, ми чекаємо, донесеться звук цілої чи надтріснутої посудини, так і цілісність плинучого мимо нас буття зумовлюється вислуховуванням та баченням його сущого».
Дуже знайоме, чи не так?
«Потрібно бути винятково обдарованим, щоб зрозуміти, що існує якийсь рід будь-якої речі і суще само по собі… Ідеї перебувають у природі так би мовити у вигляді зразків, ( образах аналогових сигналів) інші речі подібні їм і являють суть їх подоби»,— зауважує Платон. І далі: «Ідеї — це щось, по-перше вічне…а по-друге завжди у самому собі одноманітне. Кожна із ідей існує, (як Ейдесова форма). Речі ж отримують свої імена в силу причетності до них».
Все точно так як і є сьогодні у Есперології та Супраментальній психології, де матричний , аналоговий сигнал походить з причинно пов’язанного поля Цілісності. Все це, врешті решт, і проявляється у тому образному баченні, яким володіє кожна талановита людина.
“І все ж питання залишається, чим життя людини, що вийшла на волю, відрізняється від життя пересічної людини? “, – можемо почути запитання від нашого вченого читача.
Чим сьогодні обмежена в слухі та зорі людина у своїх сутинкових уявленнях про довколишнє, відрізняється від людини, що може все те спостерігати та бачити без перешкод? Тим і відрізняються ці два підходи до продознавчої картини світу. З Платонівської печери можливо вийти, вже не спостерігаючи життя у вигляді тіней на її стіні. Але єдність чуття та бачення починається з внутрішнього плану, за антропологічною межею, а не ззовні – говорить сьогодні супраментальна психологія. Тому вихід тут йде через бачення та чуття на ментальному плані.
Що це несе з собою? Радість буття в якому людина перестає бути покинутою в цьому світі на призволяще. Вона тут стає справжньою, як за первинним задумом. Це наближає її до Єдиного, з яким вона знаходить порозуміння. Від чого життя її теж стає справжнім, без сорому за нього, як за Шопенгауером.
Щасти Вам.
Шлях істинної традиції можливо розкрити у вислові царя Соломона:” Ціль життя лежить в тіні людського існування“. Що мав тут на увазі царь Соломон говорячи про тінь людського існування ? У світовій езотеричній науці тінь є світом внутрішнього, непроявленого плану людського буття, де за образним висловом Олени Реріх:” З таємних кордонів тчуться килими людської долі”. Якщо ми згадаємо, що будь який килим несе у собі взаємопов’язаний у одне візерунок, то стане зрозумілим і той великий майстер, що його утворює. Тобто це є внутрішній, взаємопов’язаний у гармонійне Одне світ де панує його причинна правда. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – запевняли характерники Запорізької Січі з цього приводу. “Тільки Єдине має зміст“, – за Миколою Кузанським, кардиналом римо – католицької церкви.
Від цього стає зрозумілим чому ціль людського буття лежить саме в ціліснім непроявленім. Бо без правди його сущого, що весь час проявляється назовні, саме людське життя втрачає свою змістовність, як подія світового, вселенського порядку. Бо тут сама людська доля отримує свій сповіданий шлях, а від того і своє щасливе укладення в цьому взаємопов’язаному у велике Одне світі.
Раніш нами було з’ясовано, що причинний світ цілісності несе у собі те первинне запровадження, що лежить у основі тих подій, що розгортаються назовні. Саме з цього приводу знати суще було головною умовою успішного проходження життєвим шляхом у наших пращурів оріїв, судячи з їх давнього манускрипту, відомому в світі як рукопис Войнича.
Щоб знати суще, тобто причинну взаємопов’язаність подій, в цьому світі потрібно бути, говорить давня, характерницька традиція. Бути, входячи у сам причинний характер подій на внутрішньому плані тут і зараз, де простір та час мають нестаціонарний характер, а тому мають узгодження у одне велике ціле, не маючи перепони у вигляді швидкості передачі сигналу. Яка тут може бути як завгодно великою так і як завгодно малою.
Від чого присутність у цьому нестаціонарному просторі – часі розкриває перед людиною пройдешнє, з чого постала подія, майбутнє, до чого все ведеться, від чого і постає усвідомлення та запровадження наступного кроку у житті.
“Дуже мало така людина давала хиби у житті“, – скаже нам тут будь який читач, усвідомивши вище згадане. Саме тому у хліборобській культурі України і панувало те правило життя у істинній традиції:”Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – читаємо у Велесовій книзі головне кредо шляху людського життя тут, на цій землі. “Без розвиненого духовного погляду це є справою неможливою”, – запевнить нас тут знаючий читач.
Виходить таки правий був Соломон, коли стверджував, що зміст людського життя лежить в тіні людського існування. Це його твердження лежить у основі світової езотеричної культури сьогодення. “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божа“, – знаходимо вже не раз згадуваний вислів у рукописі Войнича з цього ж таки приводу.
“Як конкретно все це запроваджувалося в життя у нас в Україні”, – можемо почути запит наших молодших читачів.
Існувало правило споглядання так званих малих подій, що проходили перед очима, по характеру та успіху їх проходження судилося і про характер великих подій, які очікувалися у житті.
Щоб все те бачити потрібна відсторонена позиція у житті, скаже нам знаючий читач. Ця відсторонена позиція, як загальне правило також проглядає у манускрипті оріїв:” Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, -засвідчують вони межу того відсторонення.
Врешті решт, все закінчувалося заглибленням у свою ментальну глибину пануючу на тонкому плані людського енергокомплексу. Щоб це здійснити і опанувати цей простір, пізнього вечора дивилися у очі свого віддзеркалення у лісовому озері. Входячи у простір свого внутрішнього ментального плану та отримуючи свій ментальний, дотичний до цілісного плану образ. Саме в цьому просторі у у поєднанні з цілим і приходили ті образи подій, які Ніцше називав вістями Неба, що керують світом. Тут, вочевидь, людина торкалася супраментального, божого, як за Шрі Ауробіндо плану. Від цього в наших пращурів життя ставало веденим тим божим планом і мало від того силу світової Цілісності у їх життєвих запровадженнях. Правда живої етики життя в нашій культурі поставала саме з цього. З цього врешті решт і виходило так зване духовне бачення, за яким давалась оцінка будь якій події чи людині. Тут і поставала та правда – істина або знання сущого, яким керувалися у житті.
В набутому образі ментального плану бралися за будь яку роботу, яка сама ставала засобом активізації системної ці, другої сигнальної системи виділеної на тонкому плані людського енергокомплексу. У такому стані трудоголіка приходило друге дихання, що дозволяло бороти будь яку хворобу та протистояти будь яким труднощам та негараздам у житті. З цього врешті решт поставала потужна, цілеспрямована людина, що ніколи не займалася пустопорожньою справою та марнотратством у своєму житті. Подальше опанування системними переходами в межах цілісного плану дозволяло входити у відповідну силу і творити своє власне життя, вже сівши на переднє місце у візку своєї долі. Саме тут за іншим висловом Соломона:” Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”.
Постає питання, чим подібна людина відрізняється від пересічної людини сьогодення?
“Питання тут стоїть ще більш кардинальне, хто з цих людей насправді живе?” – відгукнеться читач зі східної традиції.
Справді, чим є наше життя сьогодні? Ми живемо виконуючи обов’язки перед своєю родиною, відіграємо якусь суспільну роль, для чого опановуємо відповідну професію. Ми виживаємо в цьому світі маючи надію на щасливе майбуття. У своєму природознавстві, ми спираємося на науку, що вийшла з наших спостережень за світом зовнішнім, де ми відкрили відповідні закони. Опанування якими призвело до технічного прогресу та відповідного забезпечення життя.
Але чі стало воно від цього щасливим? Лихо, як стояло за нашим порогом так і залишилось стояти. Приходить на думку, що ми чогось не знаємо, не усвідомлюємо в цьому світі.
Наша наука ґрунтується на вченім незнанні, запевняв Микола Кузанський, філософія якого у свій час надала поштовх ері Великого відродження в Європі, маючи на увазі незнання причинного характеру подій самого життя як такого.
Звідси виникла парадигма наукового підходу сформульована у свій час Декартом, що поєднувала світ зовнішній зі світом непроявленим, внутрішнім. Її урізаний, у суто зовнішньому світогляді варіант, відомий на сьогодні як Картезіанський принцип, що узаконив вчене незнання сучасної науки. Все це вкупі з технічним прогресом зробило свою справу, людина остаточно втратила свій внутрішній орієнтир. Своє друге око, як за Імануілом Кантом, а разом з ним і свою сповідану, щасливу долю на цім світі.
Сьогодні проголошений онтологічний принцип повернення у природу дає надію, що заклик Антуан де Сент Екзюпері буде сучасним суспільством почуто. Як відомо, він ще у пройдешньому столітті розкрив ту нагайну проблему людства у своєму заклику реквіємі:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.
Повною відсутністю духовного змісту життя сучасна людина і відрізняється від тієї істинної традиції, що панувала в давні часи. Щастя людське походить від повноти світосприйняття та своєї причетності до Вселенського буття. Коли між людиною та цілісним світом вже ніхто не стоїть, ні релігійний туман суто зовнішнього впорядкування, ні ідеї нового будівництва в світі де все і так панує в правді за волею божою. Ту волю потрібно знати та усвідомлювати, щоб щасливо жити на цім світі. Наші пращури те відали і знали тому повернення до правди Неба потрібно здійснювати саме нам, як за закликом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної, що вже не раз нами з тобою, шановний читачу, згадувався :
” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти “.
Щасти Вам.
Тра
4
Те, що ми спостерігаємо не є
природою як такою, це
природа в світлі наших уявлень.
(Гейзенберг)
Радість буття рветься у отчий дім, – засвідчив у свій час Фрідріх Ніцше. Чому так ним зауважено? Два витоки стоять за цим свідченням великого філософа. Це отчий дім, що розкриває свої обійми у живій етиці життя, яка назовні відома як Отчий закон. “Отчий закон, це закон буття в істині“, – за висловом Ісуса із Назарета. Тому мабуть і така згадка про отчий дім у Ніцше. Другим витоком царства божого на землі є радість буття, що починається з повноти цілісного світосприйняття у людині, яка починає жити за тим Отчим законом. Згадуваний Отчий закон принципово неможливо якось виписати, бо завжди то буде лише слабка його копія. Він пізнається у мовчанні, бо то є безмовне знання, що розкривається у присутності самосвідомості людини у просторі світової Цілісності. Тут стає слушним знаменне Сократове:” Я знаю, що нічого не знаю“, – і через те знаю, можливо було б доповнити його. Цей простір живий і життєдайний, все лихо людства лежить поза його межами. Побачивши його всередині людської сутності як існуючу потенцію, Ісус із Назарета і засвідчив своє сакральне:” Царство боже всередині вас. Що існує на Небі повинно бути і на землі”.
Як увійти в те “царство боже” виникає питання ?
У стані суто зовнішнього усвідомлення світу ця справа неможлива говорить світова езотерична наука. То буде лише недосяжна ззовні мандрівка в країну Іксланд, про яку згадує Карлос Кастанеда у своїх книгах.
Цей світ розкривається з гірчичного зерна, говорить східна мудрість. Тобто, з того найменшого, що виділено існує на зовнішньому плані.
Простір, що в такий спосіб відкривається химерний та нетривкий, скаже нам будь який початківець у езотеричному знанні. Але саме він несе у собі причинну правду світу, скаже нам той, хто пережив трансперсональні занурення по Грофу. Тому справа тут полягає у перенесенні людської самосвідомості у той внутрішній простір. Але не полишаючи зовнішнє, де проходить цикл самого життя, що відбувається у транс персональному переході.
Формулу опанування того стану знайшов давній китайський філософ Джуан Дзи. Цей перехід здійснюється з набуттям людиною своєї справжності та цілісності зауважив він. І це відбувається на його думку:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, а зливаються у одне“. А до того: “не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. Постає одне питання – як розв’язатися з зовнішнім світом, в який саме і занурена наша самосвідомість?
Потрібно звільнитися за рахунок припинення існуючого діалогу між зовнішнім сприйняття та образною пам’яттю говорить світова езотерична наука. Тобто перейти від образно понятійного мислення до інтуїтивно – образного, де образи зовнішнього, за Ніцше, сполучаються з так званими “вістями неба“. В цей час і відбувається включення у потік буття де “царство небесне” – причинний світ живої етики, розкриває перед людиною свої обійми. Життя такої людини стає спорідненим з тим простором вселенського буття, що буяє на непроявленім, ціліснім плані. Саме тут спрацьовує формула відкрита Шопенгауером, що утримує цей зв’язок:”Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь”. Тобто, відомі назовні чесноти ведуть своє походження саме з внутрішнього, дотичного до цілісного аспекту життя плану. Саме вони є відстройками людини що до світу правди. Без неї справжньої людини немає, не існує в житті, за переконанням Сковороди та Шопенгауера. “Ми не вправі жити, коли загублена честь”, – за Шіллером. Бо саме: “хто в честі – тому і честь”, – говорить езотерична наука. І сила духу, доповнимо ми її сьогодні.
“Як здійснити той перехід, чі існує якийсь знак того великого входження?”, – можемо почути запит від нашої читацької аудиторії.
Існують давні знаки, що є символами того включення. У сарматів це тамга, що поєднує землю та небо у одне цілісне сприйняття, з чого і виходила людська справжність та цілісність у культурі населення Середнього Подніпров’я. У монголів цей символ утримує верхню половину тамги, що відображає лише зовнішній бік людського буття. Звідси походить їх неугавна войовничість у пануванні на зовнішньому плані, відома в світі як панмонголізм.
Світ цілісного сприйняття так званого Горнього неба розкривається також орійським хрестом, де чотири сторони світу сходяться до центру, у врівноваженні яких вибухає біле, гармонізуюче світло Цілісності, що стоїть за зовнішнім аспектом буття. Походження орійського хреста дуже давнє. Він вочевидь походить від трипільського чотирикутника з прогнутими до центру сторонами, який ставився в домівці на підвіконні з метою очищення та гармонізації людського житла.
“Всі знакові орнаменти та образи, що резонують з тим світом Цілісності, можуть розкривати той простір”, – зауважить нам езотерично освічений читач. Як осягнути знаковість того резонуючого образу виникає питання? “Через те образне бачення, яким володіє кожна талановита людина, бо її образне сприйняття якраз і походить з того внутрішнього плану”, – можемо почути від того ж читача.
“Тоді те бачення повинно стати нормою життя пересічної людини, бо те велике входження починається вочевидь від цього”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.
Як, у який спосіб те може відбутись, знову ж таки виникає питання?
Потрібно взяти силу, увійти в силу, яку надає людська спорідненість з цілісним планом, говорять нам адепти Сходу.
Тобто, сам людський образ повинен стати тим резонуючим образом. Цей стан від початку існує в людині у вигляді “образу до народження“, запевняють адепти даосизму. Будь яка людина у своїй глибині носить у собі “образ без титулу“. Тому насправді “ти не цей, ти той“, стверджують вони.
До розкриття цього образу в собі і існує шлях сходження до вищих станів свідомості. За Сковородою це серединний шлях, за суфіями це шлях істинної традиції. На ту ж висоту ведуть Велесові кола у слов’ян Середнього Подніпров’я та сходи Іакова у християнстві.
Як практично це відбувається у досягненні тієї духовної висоти? Досить докладно цей шлях поглядає у конфуціанців.
- Отримана вість.
- Ти входиш і виходиш, на краю світу твоя хижа.
- Себе загнуздаєш, упокориш – світ правди відкриється.
- Повернешся до коловрату неба, його правди.
- Повернешся у незнане.
- Вийдеш за межі особистого.
- Твій шлях прийшов до кінця, ти повернувся, ти вдома.
Відречення та перехід у інші площини буття панує тут у конфуціанців. Чому так? Не було ніякої надії на те, що щось подібне може відбутись тут на землі. Дуже вже архаїчним виглядало східне суспільство тих часів, в якому процвітала жорстокість до самої людини.
На землях Середнього Подніпров’я все виглядало інакше, бо знанням тут володіло мало не все населення. Тому шлях сходження тут мав суто земний характер. І сьогодні мова йде про повернення існуючої тут в давні часи норми. Ось що знаходимо у оріїв в рукописі Войнича:
- Вість боре, віта голе ж.
- Вість вкаже, вість гола Ока.
- Вість божия веде.
- Ви то бере божиє.
- Вість гола боре голе.
- Ви то на волі.
- Вищу голу віру берете.
“Щоб подібне запровадити сьогодні потрібно мати якесь посилання сродне тим самим вістям неба”, – озветься тут знаючий читач. Ретроспективна психометрія доносить вислови царя Соломона, що торкаються піднятої теми:
– Ціль життя лежить в тіні людського існування.
– Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності.
– Зміст життя існує в самому житті. Там його і слід шукати.
– Дотримуючись закону не порушуй саму цілісність світу в якому ти живеш.
– Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.
– Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею неба.
З означеного вище шлях сходження у супраментальній психології може виглядати так:
1.Пробудження духовного бачення на внутрішнім плані.
- Усвідомлення вістей Неба у образнім баченні.
- Входження у простір причинної правди життя
- Вірні рішення та кроки в житті.
- Життя у слідуванні причинній правді світу.
- Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість.
- Набуття стану людської цілісності та справжності.
Від цього стають зрозумілими заповіти сходження у опануванні своєї справжності у орійському відичному спадку:
- У житті необхідна воля, що усвідомлюється оріями як “воля на волі”.
- Совість душі людської святе несе.
- Вище каже вісті божії в людському житті.
- Сприйняття кощі світу (людського духу) несе свято на волі.
- Людину веде по вірі воля.
- По волі межа людського життя свята.
- Суть світу несе виток віри та правди світу, яка втіша у житті.
- Вісті приходять з непроявленого, де голі літа нині ж.
- Мета людського життя бере вісті божиє за якими живе у світі.
- Людина, що постає, має волю у межі цілісного світу.
З приведеного приходить усвідомлення, що Син божий завжди ходив по цій землі і Він це сама людина у образі своєї справжності – така вість від початку панує в світовім досвіді істинної традиції. “Пізнай себе і пізнаєш свого бога“, – з глибини століть говорть нам великий суфій сходу Ібн Рушд. Звідси висновок – світ іллюзій потрібно покидати, бо там немає необхідного потенціалу щоб побороти ті негаразди, які накопичились у людства за еру так званого Залізного віку.
Щасти Вам.