Сторінка Василя Чумаченка

Життя щасливе коли воно
погоджено зі своєю
природою.

(Сенека)

Як відомо, чотири благородні істини буддизму проголошують вихід людини з тієї життєвої скрути в яку вона потрапляє по своєму народженні. В буддизмі проголошується, що сама людина є носієм тих негараздів у житті  через свою невірну  постановку в житті. І це є вірним і з точки зору супраментальної психології, що отримала свій розвиток в наші часи. Так чотири благородні істини буддизму констатують:

1. В світі існує страждання ( мука божа, як за оріями).
2. Причина страждань у людських бажаннях стверджується у буддизмі. (У оріїв мука божа полягає в упередженості людській у суто зовнішнім світосприйнятті).
3. Щоб припинити страждання потрібно припинити будь яке устрімлення, говорить третя благородна істина. ( Для припинення життя у “муці божій” потрібно перейти на внутрішнє сприйняття “голого Ока”, запевняють орії).
4. Четвертою благородною істиною в буддизмі виступає восьмирічний  шлях виходу із страждань.

(Головною ж умовою припинення страждань у “муці божій” у оріїв  є  отримання людиною волі, що панує  на волі ж.)

Восьмирічний шлях у буддизмі пропагує мати:

1. Правільні погляди
2. Правільні наміри.
3. Правільну мову.
4. Правільну поведінку.
5. Правільні засоби існування.
6. Правільні зусилля.
7. Правільні думки.
8. Правільне зосередження.

Якщо вдуматись, то це і є шлях людини знання з точки зору супраментальної, божої  психології, як за Шри Ауробіндо. Різниця полягає тільки в шляхах досягнення  сподіваного.

Означений восьмирічний шлях  у  супаментальній психології може виглядати так:

1. Духовне бачення у переході світосприйняття на внутрішній план за антропологічну межу.
2. Вірні, узгоджені з Небом цілісності наміри.
3. Усвідомлення своєї справжності у поєднанні з цілісним планом.
4. Життя, як слідування  причинній правді цілого.
5. Вірні рішення, що приходять, як вісті Неба.
6. Вірні, узгоджені вчинки та кроки у житті.
7. Сродня миследіяльність у намірі другої уваги.
8. Стан поєднаності з цілісним аспектом світу.

Щастя в житті у зосередженні на шляху своєї сповіданої  долі.

Як бачимо, супраментальна психологія, оперта на культурологічні досягнення оріїв, продвинулась вперед у методах та засобах звільнення людини з рабства божого на землі. Через що вона може опановуватись у реальному житті кожною пересічною людиною. Щоб прийти до своєї остаточної свободи людині не вистачало другого крила, саме того, що занурене у світ  непроявленого. Саме там крилася та сила, що здатна відчинити  двері людству  до світового загалу.

Що то за сила, виникає питання?

Це та сама сила системних змін, що приймає безпосередню участь у змінній  добовій активності органів фізичного тіла. Що кожні дві години через резонансні цепи підключаються  до вселенських енергій причинного поля цілісності, як за Перепиліціним.

Тобто, кожні дві години змінюючи горизонти  в цілісності в межах фізичного тіла, на яких і завдячуючи яким функціонують  системи внутрішніх органів. Виходить кожна людина цією системною, все перетворюючою силою апріорі  володіє, але в межах свого фізичного тіла.

Антропоморфно змінюючи фізичне тіло у ментальнім образі, наші пращури навчились, порушуючи тим внутрішній баланс енергій, виводити  дію цієї сили  назовні. Так виникли антропоморфні образи трипільської пластики та пізніші образи Перуна, Мокоші, Велеса, Дани та інших.

Подальший розвиток абстрагованого мислення , з зануренням  дослідника на рівень ментального плану за антропологічну межу, дозволив продукувати цю силу у так званій сродній миследіяльності. Так системно перетворююча сила, яка панувала в межах просторово – часового пакета хвильових збурень в цілісності  та відповідно в людському організмі, стала приступною і у повсякденній діяльності людини. В якій з’явилася можливість безпосереднього  впливу на перебіг подій у зовнішньому. Ця континуальна сила і зробила людину творцем  своєї власної долі  на зовнішньому плані  життя. Побачивши саме це, Григорій Сковорода і знайшов можливим зауважити:”Справжня людина і Бог є одне “, маючи на увазі ту божу, всеперетворюючу силу, якою починала володіти справжня людина.

Запускається подібна сила у образній миследіяльності людини купно з цілісним аспектом світу, активною часткою якого вона  і стає. Усвідомлюючи саме це Ісус Із Назарета і назвав таку людину Сином Божим, підтверджуючи давнє вірування відтворення людини по образу і подобі того, хто стоїть за гармонією Цілісності у довколишнім світі.

З того переліку концептуальних положень становлення людини у своїй справжності у супраментальній психології, приведеного вище, завжди поставав лицарський життєвий кодекс. Через який людині і ставала приступною та духовна сила та звитяга. Коротка версія такого кодексу проголошувалася так:

Душу – Богу, життя – Вітчизні, серце – людям, честь -нікому.                    

Цей кодекс ставав частиною Отчого закону, що регламентував світське життя соціуму, в якому почав панувати закон живої етики. Варіантом того закону у супраментальній психології  може бути наступне:

1. Жити тут і зараз, жити на волі. “В житті потрібно бути”, – як за характерницьким заповітом.
2. У житті на волі слід притримуватись закону слідування.
3. Мати міру по волі і по вірі.
4. Спиратись на знання, що приходить через інтуїтивне сприйняття на волі.
5. Триматися у житті  божої, супраментальної межі, в якій панує людська справжність.
6. Мати чистоту та не забрудненість усвідомлень.
7. Знати головну мету і слідувати за нею в житті.
8. Не йти проти совісті та честі, не порушувати балансу сили людини і світу. “Честь це зовнішня совість, а совість це внутрішня честь”, – за Шопенгауером.
9. Пам’ятати, що все старе і пережите повертається, але у новій якості. Людина живе у причино зумовленому світі.
10. У балансі між чорним та білим, добром та злом, правди чі не правди триматися шляху, що йде всередині, де все те не має свого місця.

На тому і поставала нація у відповідності тому закону, який усвідомлювався у адаптації до патерну умов ареалу проживання.

“Виходить так, що цілісна людина переходить від пасивного життя до його активної фази у контакті з цілісним аспектом світу”, – можемо почути зауваження нашого читача. В тій активній фазі у сполученні з цілим живе все природне довкілля, засвідчимо ми йому. Тільки людина постійно випадала з того процесу наполегливо створюючи свій надуманий світ у живому світі. Що і є причиною всих її нещасть, якщо вірити тому самому буддизму наприклад. Та зрештою всім  близьким до нього віровченням Сходу.

Щасти Вам.

Щоб розібратися з означеним напрямком нашого дослідження, шановний читачу, звернемось до широко відомого вислову нашого великого кобзаря Тараса Шевченка: “В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”.

З раніш проведених досліджень у супраментальній психології ми вже знаємо, що все те, про що говорить Тарас, веде своє походження від адаптації людини до патерну умов ареалу проживания у відповідності тому, що у свій час викла в Фрітьоф Капра у своїх дослідженнях фізики живого.

Означена адаптація породжує ментальний, резонуючий з світовим Цілісним Одним образ, який стає носієм внутрішнього закону, або закону всередині, як за Геродотом. З чого і постає вище згаданий онтологічний, природний статус людської ментальності. Звідси веде свій початок автохтонне населення будь якої землі. Саме від нього постає будь який етнос та його етнічна, резонуюча з патерном умов ареалу проживання культура, що утримує в собі ті самі вибіркові, резонуючі з Цілим образи, але вже проявлені на зовнішньому плані життя. Нація та виникаюча на її основі держава і формується довкола цього означеного стрижня. Чому виникає питання?

Мабуть тому, що це найбільш сильне, згуртовуюче людський соціум у Одне егрегорне запровадження, яке дозволяє протистояти лихоліттям бурхливої історії цих земель. “Життя щасливе, коли воно погоджене зі своєю природою”, – проголосив у свій час Сенека цей головний напрямок змагань людини за свою щасливу долю.

В цьому ж контексті ще маємо сакральний, як на сьогодні, девіз світового лицарського товариства:”Володій духом і меч буде слідувати “.

Виходить, що в тій правді, яку сповідує будь який етнос криється ще сила людського духу, вершиною якого є ведення свого життя та керування ним в умовах подієвого світу назовні. Саме так можна розуміти цей лицарський девіз в умовах реального життя кожної людини.

“Будь який соціум володіє подібною силою яка зветься егрегорною силою”, – скаже нам обізнаний в цій справі читач. Так, погодимось ми з ним, кожне людське об’єднання має ту егрегорну силу, яку можливо простежити наприклад на полі бою, особливо у стародавні часи у великій масі війська. Але в цій силі є одна відмінність, вона зникає як тільки людина виходить з того колективного об’єднання. В реальному житті окремої людини вона мало чого варта, через що вона починає належати до якоїсь корпоративної артілі з її вузько економічною спрямованістю в житті соціуму. Сам же соціум, роздроблений на відповідні суто споживче орієнтовані економічні галузі, не може надати кожній конкретній людині ту силу, бо сам нею володіє апріорі. Високі договірні відносини, які в ньому виникають у вигляді захисту прав та свобод, не спроможні вирішити питання духовної сили у житті кожної конкретної людини у протистоянні як зовнішнім так і внутрішнім негараздам у ньому. (Короткий вік, хвороби, постійне питання невизначеності себе та свого місця в житті. Звідси системна криза у житті, у так званім рабстві божім)

Тут езотерично освічений читач може зауважити: “Про що ви тут говорите, та сила духу ніколи не виникала з соціальних відносин. Вона є витоком другої глибинної позиції у людському житті, в якій вона стає причетною до причинної правди світу узгодженого у одне велике Ціле на тому ж ментальному рівні. Відповідність етики її життя назовні тому закону всередині і надає їй ту силу причетності до Єдиного, як за Миколою Кузанським, що стає силою її духу”.

Тільки та сила і правда існують на волі, доповнимо ми його. А воля це зовсім не свобода в межах соціуму, яка сама по собі являє для людини орієнтованої на зовнішнє пастку, через її упередженості в житті. Через що її життя стає юдоллю скорботи та печалі, як записано у Святому письмі. Воля ж існує на волі, за антропологічною межею суто фізичного плану ,стверджують орії у своєму давньому рукописі.

“Воля на волі а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божая, на те несе, що є у світі і питає нас”, – згадуємо вже відоме з означеного рукопису.

“Виходить, що соціум полишений третьої, скеровуючої ланки у своїй адаптації до патерну умов ареалу проживання, не має того онтологічного статусу з яким мало було б пов’язане його виживання у глобалістичних процесах сьогодення,” – зауважить нам допитливий читач.

” І ті національні утворення, що такої опори не мають являють собою суто технічні нації, в основі яких лежить лише соціальний договір, який може бути переглянутим у будь який час. І він слабкий, бо у ньому не має місця розвою природи самої людської справжності на яку він повинен був би спиратись”, – зауважить він нам наостанок.

Дійсно, кому потрібен соціум, що не орієнтується на саму людину, заради якої він і був створений. Тай кожна особистість людська має своє завдання по народженні, виконати яке є метою є її життя. Не за економічним же прогресом ми сюди приходимо.

Маємо з приводу вище згаданого свідчення давнього китайського філософа Мо Дзи:” Всі люди рівні перед Небом , держава ж є результатом їх угоди”. Зрозуміла ж людина, ще в давні часи зрозуміла. Небо світової цілісності єднає людство у одне ціле через рівність кожної людини перед ним. З чого і постає сама можливість їх державної угоди назовні, що вже не буде протирічити онтологічному, природному статусу справжньої людини .

Значення онтологічного принципу людської справжності та цілісної у поєднаності з Одним знаходимо у сповіщеннях Ісуса із Назарета “справжньої людини воплоті”, як за Григорієм Сковородою, які нарешті стають зрозумілими скинувши релігійну оповитість:

“Я прийшов не порушити Закон, а виконати та затвердити Закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого свободу Сина. Відновити викривлений закон причинності, в ущербному законі смерті – Отчий Закон життя.”

Як, у який спосіб запитаємо ми у нього?

“Якщо Син божий звільнить вас – то істинно будете вільними. Віруючий в Сина (в свою справжність) має життя вічне”, – знаходимо необхідне пояснення у нього.

Син Божий тут від початку розглядається Ісусом, як та сама справжня, цілісна людина, що за самим задумом божим знаходиться в кожному. “Царство боже в середині вас”, – засвідчив він у свій час.

Віра, в яку вірить людина, що знає – це віра по вірі. Хто у віру вірува той знає суще, – стверджували орії. Людині знання немає потреби вірити в когось або в щось, вона про все це просто знає. Зовнішня ж віра – сліпа віра, вона полишає людину сили сповіданої правди, або ж сили причинної правди цілісного світу.

Згадуваний Отчий закон є відображенням того внутрішнього закону природної етики на зовнішньому плані. Спроби його відображення можливо знайти у всих, так званих, священних писаннях світу. Які пристосовувались на вигоду існуючому соціальному устрою. Згадаймо рабство боже на землі у християнстві і не тільки в ньому.

Виходить, що Шевченко був таки правим, коли говорив про силу правди, що існує на волі. Прохід до якої утримує в собі будь який природній етнос у своїй адаптації до патерну умов ареалу проживання. Чому?

“Бо світ збудовано на правді якою є сам. А від цього у правди шлях один, а у неправди їх багато”, – запевняли характерники Запорізької Січі. А вони були фахівцями з цієї справи. Саме з характерницької культури Січі і веде своє походження українська нація, з цього казана становлення лицарського духу вона у свій час і здійнялась. Від чого пошук правди та становлення людини у своїй справжності стало звичаєвим в Україні. Саме тут проходить головний нерв нації – бути вірними тому істинному, що поклав Бог у цьому світі. Храм Покрови Богородиці, що за звичай стояв на Січі і був проявом тієї головної Покрови божої правди – істини, що панує на землі. На якій і поставала справжня, цілісна людина захищена тим знанням сущого, що опановувалося нею.

“Чому ж на протязі досить довгого часу на терені земель України існує те, що зветься руїною”, – запитає нас прискіпливий читач.

Висоти лицарської звитяги та волі осягнуті на Січі зовсім не підходили тому громадянському устрою, що народжувався у ті часи. В основі нього, через нерозвиненість громадського виробництва та засобів керування економікою, панувало рабське приниження самої людини. Влада узурповувала те , що було головним здобутком нації. Що було неприпустимим.” Знання сущого по можній кості б’є”, – находимо підтвердження цьому ще в рукописі оріїв, відомому на сьогодні як рукопис Войнича.

Тому становлення державності і було затримано в Україні. Натомість та державність прийшла від близького сусідства, де не переймались особливо людською гідністю та честю. В цих нових державницьких запровадженнях і зник головний психофізичний настрій на істинне. Духовний зір, як джерело дотику до правди – істини на внутрішньому людському плані було втрачено. Все це з часом призвело до міфологізації вироблених етносом звичаїв та звичаєвостей, які стали такими собі зовнішніми анімаційними картинками. Через що в них пропала сила. Та сама сила, що стоїть за будь яким успіхом в житті. З чого і постала та руїна, що тягнеться до наших часів. Що потрібно робити?

Відкривати ту сутнісну глибину людської справжності, яка від початку притаманна нашій культурі. Не дарма ж Докія Гуменна у свій час пророче зауважила: “Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру осі сучасного світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти”. І далі Докія Гуменна радить у пошуку нового культурологічного запровадження “заглянути у глибину свого пройдешнього настільки вдасця”.

Тобто, цим стверджується, що звичаєва самоіндентифікація українства в людській справжності та цілісності повинна стати провідною у новому становленні світової індоєвропейської культури. Тоді сучасний українець сьогодні повинен стати носієм того психофізичного настрою, щоб постійно не розчинятись в інших суто зовнішніх культурних запровадженнях, які повинні тепер брати приклад з нього ж.

В тому і проглядає, врешті решт та нова місія повернення Сина Божого, на яку віддавна чекається в усьому світі. І його образ, як образ справжньої цілісної людини, потрібно знімати з того тисячолітнього розп’яття у рабстві божому на хресті. Що і розкриває шлях до нового відродження духовної культури людства, про яку у свій час згадував ще Антуан де Сент – Екзюпері.

Від так, сьогодні ми вже знаємо, що стоїть за тим новим відродженням людської справжності та цілісності в сучасному світі. Воно полягає у відновленні у світському житті характерницької культури Запорізької Січі та того Січового закону за яким вона існувала.

У всих розвинених країнах світу існує національно орієнтований вишкіл. В Україні у основі того вишколу завжди стояв лицарський, січовий закон. Чому?

Бо саме в ньому кувалися головні ознаки справжньої людини – висока гідність та порядність, честь та совість, що стояли поруч з неймовірною звитягою духу. Державотворення в Україні потрібно починати саме з цього.

Щасти Вам.

Коли двоє у Одному домі і вони
скажуть  горі переміститись –
вона переміститься.
(Ісус із Назарета, Євангеліє від Фоми)