Сторінка Василя Чумаченка

Включення у супраментальний план у модельному, когнітивному  просторі надає можливості діяти у так званій другій увазі за допомогою ментального дубля. Саме в цей час можна говорити про споріднену дію людини та її внутрішнього супраментального плану.

Це і є та позиція, про яку згадується в Євангелії від Фоми: «Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі перемістися – вона переміститься». Людська діяльність відбувається тут виключно через тонкоенергетичний план, який знаходиться у своєрідному дипольному зв’язку із зовнішнім планом. Тому будь-які зміни одразу ж відбиваються і на фізичному плані.

Звідси витікає манера життя у своєрідному двомірному просторі, коли задум або ж нужда на зовнішньому плані вирішується за рахунок передбачення у попередньому моделюванні ситуації. А потім відбувається її запровадження у  відповідному прямому моделюванні на внутрішньому плані за допомогою образної команди наміру. Хто тут насправді діє?

Людина формулює образний намір через ту чи іншу потребу, яка виникла у житті, і моделює її у модельному просторі цілісності. При узгодженні її образного наміру і відгуку з боку Цілісності далі починає діяти її супраментальний план, і його дії тим ефективніші, чим відстороненішою стає сама людина від того процесу ззовні. Образно кажучи, чим менша її присутність у цьому дійстві, тим чіткіше та ефективніше проходить дія. Тут, вочевидь, напряму починає діяти відоме даоське прислів’я: «Хочеш бути великим – зменшись».

У такому пробудженому стані спрацьовує досить цікаве правило. Діючи у житті так би мовити власноруч, людина витрачає енергію на те чи інше своє запровадження, а коли починає діяти у пробудженому стані, образно кажучи, «коли двоє у одному домі», то вона енергію від запровадженого накопичує. Чому? До її дій підключається цілісний план з його могутньою континуальною енергією.

Саме завдяки можливості до передбачення та бездоганній дії у другій увазі, спорідненої з планом цілісності, такій людині практично нічого не загрожує.  Більше того, саме її життя стає захищеним тією потужною енергетикою, яку вона несе у собі. Тому і говорять, що коли двоє у одному домі і діють удвох, то самому дому ніщо не загрожує, бо через зміну посталої незворотності закону нівелюється і сама виникла нужда, якщо прислухатися до кошового отамана Сірка, який  стверджував: «Нужда закон змінює».

Коли це так, то щось подібне має існувати і у самій живій природі, в тому довкіллі, яке нас оточує у житті. На щастя, такий приклад є і він розкривається  в інтроспективному баченні.

Якось ранньої весни, під час вранішньої прогулянки у лузі, яка супроводжувалася різними фізкультурними вправами, над головою пролетіла ворона і щось в особливій тональності застережливо прокричала. У довкіллі нічого, вочевидь, жодної загрози не несло, тому довелося глянути інтроспективно. На великий подив, увесь луг там замітав сніг, який суцільною стіною падав з неба. Але це було неможливо серед тієї зелені, яка буяла тієї ранньої весни. Як не дивно, але через два дні, на третій, таки була хуртовина. Ворона ж про те прокричала за три дні до цього.

Придивившись до воронячого сімейства, яке вовтузилося на краю тополиного лісочка, з подивом побачив, що цей птах керується у своєму житті двома просторами. Одним зовнішнім, а другим внутрішнім і саме в ньому ворон може бачити те, що лише очікується і ще не існує назовні. У тому своєму внутрішньому просторі, який темною сферою огортав голову птаха, він мав можливість проглядати події у рухомій шкалі часу, тому в народі, цілком справедливо, як з’ясувалося, ворону вважають віщим птахом. Така ж ситуація відбувається, коли двоє в одному домі бо завдяки цьому з’являється можливість тримати довкілля на чуттєвому зв’язку, за рахунок цього робити передбачливі кроки у житті.

Але не тільки. Внутрішнє життя, про яке тепер стало можливим говорити, має свій ритм у життєвому горизонті і той ритм під час входження у нього звільняє від тиску зовнішнього. Більше того, через уповільнений час, який панує у ньому,  організм людини отримує можливість та час кращого налаштування на події, які проходять ззовні. Саме завдяки цьому, виявляється, залежить термін та успішність людського життя. Про цю особливість внутрішнього простору згадує старожил із Закарпаття Андрій Ворон у відомій книзі Мирослава Дочинця «Многії літа, благії літа»: «Через поле смиренне дійдете тихої води», – пророкував дідо. Дійсно, коли відбувається входження у той простір через корегування ритму життя, з яким припиняється наше протистояння зовнішньому, складається враження нібито потік води починає тебе нести по життю, так легко і невимушено стає жити на світі.

З усього наведеного вище можемо зробити висновок, що знання у потаємному надає людині здоров’я, довголіття, надає вдачі у житті, покладає шлях під ноги, в якому реалізується та мета, з якою людина прийшла у цей світ.

Все це утрімує у собі забута на сьогодні внутрішня культура спадкоємно притаманна українському етносу від орійських часів.

Вчення гностиків, тобто тих хто шукав у світі правду-істину, досить чітко прослідковується у Євангелії від Фоми. Починається це Євангеліє з глибокого пророцтва Ісуса із Галілеї, записаного Фомою: «Той, хто помає тлумачення цих слів, не спробує смерті». Що тут означає «помати» зміст тих пророцтв, про які говорить Ісус з осягнутого ним рівня Ботхісатви світу? Мабуть, це означає увійти у їхні зміст як у знання своєї внутрішньої сутності, яка у цьому входженні розкривається перед людиною, роблячи її цілісно поєднаною із довколишнім світом.

Що виходить із того поєднання? «Якщо двоє (фізичний та супраментальний плани) в мирі одне з одним у одному домі, вони скажуть горі: перемістися, – і вона переміститься», – слідує із запису Дидима Фоми слів Ісуса. Як тут ще раз не згадати нашого великого філософа Сковороду і його відомий вислів: «Справжня (цілісна) людина і Бог є одне».

Як досягти того стану? «Будьте перехожими», – знаходимо рецепт Ісуса щодо цього у тому ж Євангелії від Фоми. Тобто не дайте злидням спіймати вас. Саме подібну безсторонність сповідував той же Сковорода, коли виголошував своє життєве кредо у відомому вислові: «Світ ловив мене, та не впіймав».

Що за цим усім стоїть? Правильну відповідь можемо знайти у такому вислові Ісуса: «Виноградна лоза…, посаджена без Отця, загине». Тобто для усього повинен прийти час у спорідненій дії людини та Цілісності світу.

«Який знак Отця?» – Запитали якось у Ісуса. «Рух і спокій», – відповів він, що і є головною якістю Цілісності.

Як стати справжньою цілісною людиною? «Той, хто знайшов самого себе, світ не гідний його», – говорить Галілеянин. «Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом», – стверджував Він.

Виходить, що дім Отця – ніщо інше, як світ Цілісності, який панує на тонкому плані Всесвіту, бо саме тут внутрішня темрява заповнюється світлом під час входження людини у його цілісний аспект. Саме тут «ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі», – стверджували характерники Січі Запорозької з цього ж таки приводу. Чому все це стало таким недосяжним для людини сьогодні?

«Фарисеї та книжники взяли ключі від знань. Вони сховали їх і не увійшли і не дозволили тим, хто хотів увійти», – говорить Ісус про цю причину. Без того входження у світі людини на противагу честі, совісті та душевній щирості панує егоїзм, який несе світу зло. «Торговці не увійдуть в місця мого Отця», – стверджується у Євангелії від Фоми.

Як вийти з того стану, який сьогодні охоплює мало не все населення у виключно споживчому суспільстві? «Блажен чоловік, який потрудився, – він знайшов життя. Той, хто шукає, знайде і тому, хто стукає – йому відкриють», – говорить Ісус.

Чому так має статися? У Євангелії від Фоми  маємо необхідну формулу: «Пізнай те, що перед обличчям твоїм, і те, що сховано від тебе, відкриється тобі.. бо немає нічого таємного, яке було б явленим».

«Якщо плоть відтворена заради духу, то це чудо. Якщо ж дух відтворений заради тіла, то це чудо із чудес. Але я не здивуюсь тому, що таке велике багатство замкнене у такій бідності», – читаємо у Євангелії те, до чого сам Фома дійти аж ніяк не міг.

Це чистої води вчення гностиків, скаже нам будь-хто, хто знайомий із цим напрямком схоластичної науки. Бо далі у Євангелії від Фоми знаходимо: «Горе їм фарисеям, бо вони схожі на собаку, яка спить біля ясел волів, яка сама не їсть і не дає їсти бикам», – затверджує Ісус те цілком гностичне вчення, яке приніс і яке сповідував.

І що ж з цього виходить, можете запитати ви. А виходить те, що християнство, яке ґрунтується на вченні Ісуса із Назарету, який сягнув рівня боголюдини, у своїй глибині насправді є вченням, що вказує людині шлях до світла. Те світло осягається через працю людського духу.

Але тоді можна зауважити, що це є орійське ведичне православ’я чистої води. Подібне православ’я від початку було притаманне населенню Середнього Подніпров’я.

Це дійсно так, якщо прибрати виключно інформаційне перекручення цього вчення з боку недружнього до слов’янства та їхніх одвічних вірувань ідеологів хозарського каганату. Де можливо знайти підтвердження цьому?

У синопсисі орійських гностиків доби Київської Русі, відомому у світі як «Рукопис Войнича», подібне підтвердження знаходимо у таких записах, перекладених в езотеричному ключі українською письменницею Вікторією Галех: «Ви Одне у степу ж, Окове Око божиє у степу, ви люде. Око віри по вірі одне ж. Око бозі жиє у Ока божия (коли двоє у одному домі, за Ісусом) Совість віри Ока божия по вісті божій… суть божию пише і сю вість віри каже» (шукайте і знайдете у Євангелії від Фоми).

Оріям, вочевидь, було відкрито те, що пророкував Ісус, а як ще можна тлумачити записане у синопсисі:

«Се віта віру ся суть по вірі, де божая вість же. У Ока ( людського) одна віра – Ока божия, Сустове ( з цілісності)по волі Око божиє. У степу несе і суть помає Око, путі пише суть божия ж.  Око віри по вірі одне ж»

Тож можемо завершити словами Ісуса: «Ті, хто виконає волю мого Отця, – мої браття, вони ті, хто ввійде в царство мого Отця». Тобто ті, хто живе за вістями з волі, за оріями. Про згадуване Ісусом «царство божиє в середині вас» є згадка і в орійському синопсисі: «По меду ви зажиє у Сусті Божім, волю Суста коща (душа) кохаш».

Той перехід до Царства божого і вказав Ісус із Назарету самим своїм життям через воскресіння на Голгофі. Зрештою та сама мета прослідковується і у Трипільському ритуальному розписі де драбинки-сходи ведуть до другого неба або ж горнього світу.

Що затверджує те, що здійснив Ісус із Галілеї як норму людського життя про яку людство забуло, втративши чуттєвий контакт з цілісним аспектом світу.