Архів серпня, 2015
Існує дуже давнє повір’я, що за кожним кроком у житті мудрої людини стоїть божий промисел. Що насправді стоїть за цим?
Як показали останні дослідження, зміщення позиції споглядача у бік цілісного аспекту світу існуючого на тонкому рівні, та утримання від того перебігу подій у довкіллі на чуттєвому зв’язку, дозволяє набувати зовсім іншої якості життя. Усвідомлення причинної правди подій, що панує на тонкому плані, дозволяє людині погоджувати свої кроки у житті з тим, що від початку є його законодавчою базою. Від чого її дії стають спорідненими з природним ходом подій, вона починає жити у узгодженні з Цілісним Одним, виходячи з полону тих ілюзій та упередженостей які існують у суто зовнішньому, відстороненому сприйнятті світу. Мабуть за цим і стоїть той згаданий вище божий промисел, бо ж дії людини у такому способі життя набувають того законотворчого характеру, який панує на цілісному світовому рівні. Більше того, вона отримує через це доступ до континуальної, системно перетворюючої сили та енергії від чого стає майстром ведення свого життя. Саме така характерницька вправність згадана у словах народної пісні про козака Мамая:”сидить козак в кобзу грає, що задума все те має”.
Виходить, що за кожною нашою найменшою дією у житті може стояти велике, світового рівня дійство, коли існує той споріднюючий чуттєвий зв’язок з тонкими планами світу. Подібне життя, віддавна відоме як життя у істині, відкриває зовсім інший аспект людського існування, коли наповненість буття у зовнішньому розкриває світ людини зовсім у іншій площині, площині справжнього життя на волі.
Саме про нього згадують орії у своєму Синопсисі часів Київської Руси коли дорікають хозарам:” Воля на волі, а ви що ж? Пусто ви живете і пуста совість ваша божая”.
Виходить, що життя у істині є життям на волі, коли вісті божиї через канал совісті стають приступними людині. І вона може узгодити свої дії з тією першопричиною які вони несуть, становлячись дієвим елементом природного, світового вирію.
Що веде до тієї сповіданої оріями волі?
Мабуть те внутрішнє життя та культура, які сьогодні проходять повз увагу світового загалу. Українство, віддавна оперте на розкриття культури внутрішнього, духовного вистояло у лихоліттях техногенної ери і тим сьогодні і відрізняється від суто технічних націй, що живуть за договірною правдою та атрибутивною, назбираною звідусіль культурою. Вектором руху в якій є ідея, що народжується як спосіб виходу із тої чи іншої життєвої скрути, що проголошується тут напрямком головного розвитку на тому чи іншому історичному етапі. Культура внутрішнього тим не користується, бо їй приступне те, що панує у природному довкіллі від, так би мовити, первинного задуму. Тому тут панує культ справжньої людини, яка поєднує у собі все те на шляху свого духовного розвитку. Звісно кожен птах чі рибина не створюють нову ідею повітря чі води, вони просто живуть у тому, що є природним станом повітря чі води.
Як з цим співвідноситься сьогодні українство, яке таки зберегло відповідність тому закону в середині, що проголосив у свій час Геродот, як головну характеристику населення Середнього Подніпров’я. Звичаєве устрімлення до формування світогляду справжньої, цілісної людини тут в цілому збереглося але є й закрути на тому полі.
Ось наприклад. У національнім питанні головне місце сьогодні стала займати
тама націоналізму. З яким пов’язується націонал патріотизм, та відродження на його основі держави як такої. Що ми тут маємо насправді?
А маємо націонал – патріотичну течію яка мала б пов’язувати націю у одне ціле. Але щось не виходить того омріяного об’єднання. Чому?
Бо на ґрунті забуття внутрішнього, ще січового права та культури запорізького лицарства, від якого і веде свій початок культура внутрішнього, духовного, в українстві запанували ідеї. Які у відірваності від свого природного початку набувають найрізноманітнішого виразу, що і розколює націю на окремі рухи та протистояння у них. Від того у сьогоденного націоналізму існують два обличчя. Одне звичаєве, затверджуюче націю на стезі європейського вибору, яке вмикає той могутній потенціал етносу, що керується природнім законом в середині і тому не потребує ніяких підказок та скерування з зовні. І друге ідейне, що є відлунням загальної, атрибутивної культури нашого близького сусідства, а тому насправді нікуди не веде. Чому?
Тому що у словах та ідеях не існує істини, вона існує за ними. І кожен спадкоємний українець, спираючись на той закон в середині, повинен це знати і усвідомлювати. Який же вихід?
Будь яка зовнішня ідея повинна спиратись на внутрішнє, те, що йде з рівня історичного світового розвитку. Що ми тут маємо на сьогодні? У так званий “залізний вік” звершено формування евристичної стелі інтегрованого мислення, яке наблизило людину до входження у прямі взаємостосунки з тонким цілісним планом світу. Це знаменує кінець технічного етапу розвитку людства і початок його відродження на духовній стезі. Від чого культура внутрішнього виходить наперед у приорітетах розвитку людства. Тому розкриття давнього орійського спадку українців постає на повістці дня і йому не має альтернативи. Бо саме орії сформували у свій час, як виявляється, ту образно понятійну базу на яку сьогодні оперта пануюча індоєвропейська культура, як це засвідчує Синопсис орійських гностиків доби Київської Руси відомий в світі як рукопис Войнича. То кому ж як не нам те відроджувати у нашій культурі, ідеології та політиці. Саме постала сила духу відроджує націю та державу а не щось інше, бо консолідує силу людності довкола дуже давнього, спадкоємного напрямку свого розвитку. Що сьогодні потрібно робити?
А згадати духоборчу основу січового братства, де у єдиному котлі кувалася світоглядна позиція справжньої людини, яка породжувала наше характерництво як вершину того, згадуваного вище життя у істині. Саме від того у нас “козацькому роду нема переводу”.
Хто міг прийти на Січ і бути прийнятим до її лав? Хто визнавав Бога та вмів сказати кілька слів на мові, все останнє у формуванні щирої української душі лицаря світу робила козацька спільнота. Чому так виходило? Тому що за тим Богом та мовою від санскриту стояла світова Цілісність, яка збудована на правді якою є сама, за свідченням тих же оріїв та характерників. Тому формування світогляду нової людини у знову відроджуваній державі потрібно починати саме з цього, а не з ідейного націоналізму. Чому?
Бо тільки у такому випадку справдовуються слова нашого гімну записаного Чубинським:”зникнуть наші вороженьки як роса на сонці”, тай розкривається сакральна змістовність символу нашої держави тризубу. Тільки у поєднанні трьох сил: сили людського розуму, правди сущого під орудою Єдиного Духу встанемо і підемо по тій стезі, яку від початку проклала нам Мати:” коли День прийде до Вечора.. і зоря проллється в степи, покличе нас Мати, аби Ми поспішили”, – читаємо і знаходимо наш одвічний поклик у Велесовій книзі.
Орійська спадщина (висновок)
У основі людського розуміння подій та оцінці фактів життя лежить механізм, що спирається на два витоки засвоєння усвідомленого.
Перший, сьогоденний оперує багажем знання отриманім як у спеціальнім, фаховім навчанні так і у досвіді реального життя. Спосіб розуміння та осягнення сприйнятого тут полягає у нескінченному діалозі між багажем пам’яті та фактами зовнішнього. З чого виходить відповідна оцінка сприйнятого та усвідомленого. Саме на цій основі працює професійна інтуїція.
Другий, більш давній і первинний спосіб сприйняття спирається на пряме, інтуїтивне засвоєння того, що приходить з “голого” рівня тонкого світу через так зване знання – бачення. І оскільки цей тонкий рівень несе у собі передподійне поле того, що має відбутися на зовнішньому плані, він здатен надати істинне прочитання та розуміння самих намірів Неба щодо подій, які розгортаються. Тобто того, про що орії говорили як про знання сущого, яке має відбутися як світова подія реалізована у межах самого життя. Так людиною у давні часи пізнавалася правда – істина, що керує світом і спосіб життя у ній. Тут, як стає зрозумілим, працює природна інтуїція на якій базується сам людський талант до тієї чи іншої справи.
Перший спосіб замикає людину на саму себе. Вона стає легко керованою через маніпулювання інформацією, яка несе у собі чисто ілюзорні, спекулятивні у своїй основі посили. Цим широко користуються різного роду ідеалісти, коригуючи під свою чергову світову ідею історію, релігію, культуру та науку. Схована мета такого коригування – утримання досягнутого стану влади у суспільстві за будь-що.
Другий, внутрішній спосіб сприйняття поєднує кроки людини у житті з розвоєм всього цілісного світу. Через це вона отримує континуальну потугу та енергію у своїм житті, вже знаючи наперед причинну правду того, що відбувається на її очах. Таку людину зовсім неможливо збити з ладу, той самий протест українців проти пустопорожньої комуністичної епопеї у свій час. Як виявилося вони були цілком правими. Бо людність тут споконвіку спиралася на знання, що йшла з першоджерела, а не через одурених звитяжців. В цьому плані українцям слід чекати вибачень від свого близького, недолугого сусідства.
Але у прямому способі сприйняття існує одна вада. У давні часи, через нерозвинення абстрагованого, образно – понятійного мислення, людині було тяжко розбиратися у тонкощах розбудови тих планів, що панували на тонкому рівні і вона легко підпадала під вплив вітальних сутностей які, працюючи під пращурів, бралися доносити ту інформацію на свою вигоду. Боротьба з пізнім язичничеством, що втратило свій ведизм та поява монотеїзму, відображає спробу захисту людської свідомості від такого стороннього впливу з внутрішнього плану.
Зрозуміло, що ситуацією, яка склалася у пізнім язичничестві, через закриття каналу бачення, як третьої сигнальної системи спілкування людини з її довкіллям, скористався правлячий прошарок суспільства. Через відгородженість людини від тонкого плану їй була нав’язана канонізована у суто договірній правді монотеістська релігія, запроторивша її на довгі віки у суспільно організоване рабство.
Сьогодні навпаки, відсутність прямого сприйняття та відповідного бачення у монотеїзмі заводить у ту саму халепу, коли людина не знає кому вклоняється і у кого насправді просить у своїх молитвах. Бо образи сучасному монотеїзмі втратили свою ключову провідну форму, саме ту яку ми знаходимо у старих фрескових розписах Софії Київської, наприклад. Тож відсторонена позиція людини у житті та природознавстві перейшла у книжний канон, який через те значно втратив свою дієвість.
Досвід трипільської та орійської культур впевнено доводить, що існує шлях здійняття рівня свідомості, коли вітальний план вже не може завадити прямому спілкуванню людини з світом Цілісності. Їх досвід у цьому плані є безцінним надбанням людства. Спираючись на вибіркову, знакову форму образу, через яку поставав відповідний зв’язок з цілісним планом, вони і ввели такі поняття як віра по вірі, воля, межа, совість та великий Суст божий у розвинутому на той час орійському монотеїзмі, у центрі якого стояв Ор. Всебічне розуміння такого підходу сьогодні, на базі розвинутого образно – понятійного мислення, дозволяє вивести усвідомлення світу на інший, більш вищий рівень. В якому внутрішній, супраментальний план людини стає поєднаним з планом Єдиного. Образно говорячи за Ісусом із Назарету:” коли двоє у одному домі”, то самому дому вже нічого не загрожує, через силу та потугу справжньої віри, яка не потребує вже ніякої пожертви з боку людини.
Відродження того православ’я, що стоїть за фресковим розписом Софії Київської і вчення Ісуса із Назарету, яке стоїть за ним, маємо шлях до виходу з того поневоленого стану, що сьогодні веде до деградації самої людини і пролягає шлях до Апокаліпсису її світу як такого.
Православ’я ж з свого першоджерела веде своє походження від прославлення Прави та Суста великого божого за оріями, тобто того Цілого, що з себе і являє оточуючий світ. Від цього орійське ведичне православ’я від початку є тією внутрішньою релігією, яка стоїть за будь яким зовнішнім релігійним каноном. Введення поняття Цілісності та відродження форм контакту людини з нею, як бази пізнання сущого, народжує нове природознавство, що вже сьогодні стоїть на порозі як об’єктивна даність.
Щасти Вам!
В. Байда.
Включення у супраментальний план у модельному, когнітивному просторі надає можливості діяти у так званій другій увазі за допомогою ментального дубля. Саме в цей час можна говорити про споріднену дію людини та її внутрішнього супраментального плану.
Це і є та позиція, про яку згадується в Євангелії від Фоми: «Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі перемістися – вона переміститься». Людська діяльність відбувається тут виключно через тонкоенергетичний план, який знаходиться у своєрідному дипольному зв’язку із зовнішнім планом. Тому будь-які зміни одразу ж відбиваються і на фізичному плані.
Звідси витікає манера життя у своєрідному двомірному просторі, коли задум або ж нужда на зовнішньому плані вирішується за рахунок передбачення у попередньому моделюванні ситуації. А потім відбувається її запровадження у відповідному прямому моделюванні на внутрішньому плані за допомогою образної команди наміру. Хто тут насправді діє?
Людина формулює образний намір через ту чи іншу потребу, яка виникла у житті, і моделює її у модельному просторі цілісності. При узгодженні її образного наміру і відгуку з боку Цілісності далі починає діяти її супраментальний план, і його дії тим ефективніші, чим відстороненішою стає сама людина від того процесу ззовні. Образно кажучи, чим менша її присутність у цьому дійстві, тим чіткіше та ефективніше проходить дія. Тут, вочевидь, напряму починає діяти відоме даоське прислів’я: «Хочеш бути великим – зменшись».
У такому пробудженому стані спрацьовує досить цікаве правило. Діючи у житті так би мовити власноруч, людина витрачає енергію на те чи інше своє запровадження, а коли починає діяти у пробудженому стані, образно кажучи, «коли двоє у одному домі», то вона енергію від запровадженого накопичує. Чому? До її дій підключається цілісний план з його могутньою континуальною енергією.
Саме завдяки можливості до передбачення та бездоганній дії у другій увазі, спорідненої з планом цілісності, такій людині практично нічого не загрожує. Більше того, саме її життя стає захищеним тією потужною енергетикою, яку вона несе у собі. Тому і говорять, що коли двоє у одному домі і діють удвох, то самому дому ніщо не загрожує, бо через зміну посталої незворотності закону нівелюється і сама виникла нужда, якщо прислухатися до кошового отамана Сірка, який стверджував: «Нужда закон змінює».
Коли це так, то щось подібне має існувати і у самій живій природі, в тому довкіллі, яке нас оточує у житті. На щастя, такий приклад є і він розкривається в інтроспективному баченні.
Якось ранньої весни, під час вранішньої прогулянки у лузі, яка супроводжувалася різними фізкультурними вправами, над головою пролетіла ворона і щось в особливій тональності застережливо прокричала. У довкіллі нічого, вочевидь, жодної загрози не несло, тому довелося глянути інтроспективно. На великий подив, увесь луг там замітав сніг, який суцільною стіною падав з неба. Але це було неможливо серед тієї зелені, яка буяла тієї ранньої весни. Як не дивно, але через два дні, на третій, таки була хуртовина. Ворона ж про те прокричала за три дні до цього.
Придивившись до воронячого сімейства, яке вовтузилося на краю тополиного лісочка, з подивом побачив, що цей птах керується у своєму житті двома просторами. Одним зовнішнім, а другим внутрішнім і саме в ньому ворон може бачити те, що лише очікується і ще не існує назовні. У тому своєму внутрішньому просторі, який темною сферою огортав голову птаха, він мав можливість проглядати події у рухомій шкалі часу, тому в народі, цілком справедливо, як з’ясувалося, ворону вважають віщим птахом. Така ж ситуація відбувається, коли двоє в одному домі бо завдяки цьому з’являється можливість тримати довкілля на чуттєвому зв’язку, за рахунок цього робити передбачливі кроки у житті.
Але не тільки. Внутрішнє життя, про яке тепер стало можливим говорити, має свій ритм у життєвому горизонті і той ритм під час входження у нього звільняє від тиску зовнішнього. Більше того, через уповільнений час, який панує у ньому, організм людини отримує можливість та час кращого налаштування на події, які проходять ззовні. Саме завдяки цьому, виявляється, залежить термін та успішність людського життя. Про цю особливість внутрішнього простору згадує старожил із Закарпаття Андрій Ворон у відомій книзі Мирослава Дочинця «Многії літа, благії літа»: «Через поле смиренне дійдете тихої води», – пророкував дідо. Дійсно, коли відбувається входження у той простір через корегування ритму життя, з яким припиняється наше протистояння зовнішньому, складається враження нібито потік води починає тебе нести по життю, так легко і невимушено стає жити на світі.
З усього наведеного вище можемо зробити висновок, що знання у потаємному надає людині здоров’я, довголіття, надає вдачі у житті, покладає шлях під ноги, в якому реалізується та мета, з якою людина прийшла у цей світ.
Все це утрімує у собі забута на сьогодні внутрішня культура спадкоємно притаманна українському етносу від орійських часів.
Сер
13
Вчення гностиків, тобто тих хто шукав у світі правду-істину, досить чітко прослідковується у Євангелії від Фоми. Починається це Євангеліє з глибокого пророцтва Ісуса із Галілеї, записаного Фомою: «Той, хто помає тлумачення цих слів, не спробує смерті». Що тут означає «помати» зміст тих пророцтв, про які говорить Ісус з осягнутого ним рівня Ботхісатви світу? Мабуть, це означає увійти у їхні зміст як у знання своєї внутрішньої сутності, яка у цьому входженні розкривається перед людиною, роблячи її цілісно поєднаною із довколишнім світом.
Що виходить із того поєднання? «Якщо двоє (фізичний та супраментальний плани) в мирі одне з одним у одному домі, вони скажуть горі: перемістися, – і вона переміститься», – слідує із запису Дидима Фоми слів Ісуса. Як тут ще раз не згадати нашого великого філософа Сковороду і його відомий вислів: «Справжня (цілісна) людина і Бог є одне».
Як досягти того стану? «Будьте перехожими», – знаходимо рецепт Ісуса щодо цього у тому ж Євангелії від Фоми. Тобто не дайте злидням спіймати вас. Саме подібну безсторонність сповідував той же Сковорода, коли виголошував своє життєве кредо у відомому вислові: «Світ ловив мене, та не впіймав».
Що за цим усім стоїть? Правильну відповідь можемо знайти у такому вислові Ісуса: «Виноградна лоза…, посаджена без Отця, загине». Тобто для усього повинен прийти час у спорідненій дії людини та Цілісності світу.
«Який знак Отця?» – Запитали якось у Ісуса. «Рух і спокій», – відповів він, що і є головною якістю Цілісності.
Як стати справжньою цілісною людиною? «Той, хто знайшов самого себе, світ не гідний його», – говорить Галілеянин. «Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом», – стверджував Він.
Виходить, що дім Отця – ніщо інше, як світ Цілісності, який панує на тонкому плані Всесвіту, бо саме тут внутрішня темрява заповнюється світлом під час входження людини у його цілісний аспект. Саме тут «ти рівний всім і кожному окремо, але по духу немає тобі рівного на землі», – стверджували характерники Січі Запорозької з цього ж таки приводу. Чому все це стало таким недосяжним для людини сьогодні?
«Фарисеї та книжники взяли ключі від знань. Вони сховали їх і не увійшли і не дозволили тим, хто хотів увійти», – говорить Ісус про цю причину. Без того входження у світі людини на противагу честі, совісті та душевній щирості панує егоїзм, який несе світу зло. «Торговці не увійдуть в місця мого Отця», – стверджується у Євангелії від Фоми.
Як вийти з того стану, який сьогодні охоплює мало не все населення у виключно споживчому суспільстві? «Блажен чоловік, який потрудився, – він знайшов життя. Той, хто шукає, знайде і тому, хто стукає – йому відкриють», – говорить Ісус.
Чому так має статися? У Євангелії від Фоми маємо необхідну формулу: «Пізнай те, що перед обличчям твоїм, і те, що сховано від тебе, відкриється тобі.. бо немає нічого таємного, яке було б явленим».
«Якщо плоть відтворена заради духу, то це чудо. Якщо ж дух відтворений заради тіла, то це чудо із чудес. Але я не здивуюсь тому, що таке велике багатство замкнене у такій бідності», – читаємо у Євангелії те, до чого сам Фома дійти аж ніяк не міг.
Це чистої води вчення гностиків, скаже нам будь-хто, хто знайомий із цим напрямком схоластичної науки. Бо далі у Євангелії від Фоми знаходимо: «Горе їм фарисеям, бо вони схожі на собаку, яка спить біля ясел волів, яка сама не їсть і не дає їсти бикам», – затверджує Ісус те цілком гностичне вчення, яке приніс і яке сповідував.
І що ж з цього виходить, можете запитати ви. А виходить те, що християнство, яке ґрунтується на вченні Ісуса із Назарету, який сягнув рівня боголюдини, у своїй глибині насправді є вченням, що вказує людині шлях до світла. Те світло осягається через працю людського духу.
Але тоді можна зауважити, що це є орійське ведичне православ’я чистої води. Подібне православ’я від початку було притаманне населенню Середнього Подніпров’я.
Це дійсно так, якщо прибрати виключно інформаційне перекручення цього вчення з боку недружнього до слов’янства та їхніх одвічних вірувань ідеологів хозарського каганату. Де можливо знайти підтвердження цьому?
У синопсисі орійських гностиків доби Київської Русі, відомому у світі як «Рукопис Войнича», подібне підтвердження знаходимо у таких записах, перекладених в езотеричному ключі українською письменницею Вікторією Галех: «Ви Одне у степу ж, Окове Око божиє у степу, ви люде. Око віри по вірі одне ж. Око бозі жиє у Ока божия (коли двоє у одному домі, за Ісусом) Совість віри Ока божия по вісті божій… суть божию пише і сю вість віри каже» (шукайте і знайдете у Євангелії від Фоми).
Оріям, вочевидь, було відкрито те, що пророкував Ісус, а як ще можна тлумачити записане у синопсисі:
«Се віта віру ся суть по вірі, де божая вість же. У Ока ( людського) одна віра – Ока божия, Сустове ( з цілісності)по волі Око божиє. У степу несе і суть помає Око, путі пише суть божия ж. Око віри по вірі одне ж»
Тож можемо завершити словами Ісуса: «Ті, хто виконає волю мого Отця, – мої браття, вони ті, хто ввійде в царство мого Отця». Тобто ті, хто живе за вістями з волі, за оріями. Про згадуване Ісусом «царство божиє в середині вас» є згадка і в орійському синопсисі: «По меду ви зажиє у Сусті Божім, волю Суста коща (душа) кохаш».
Той перехід до Царства божого і вказав Ісус із Назарету самим своїм життям через воскресіння на Голгофі. Зрештою та сама мета прослідковується і у Трипільському ритуальному розписі де драбинки-сходи ведуть до другого неба або ж горнього світу.
Що затверджує те, що здійснив Ісус із Галілеї як норму людського життя про яку людство забуло, втративши чуттєвий контакт з цілісним аспектом світу.