«Нема вже ні іудея, ні елліна, нема ні раба, ні вільного; нема ні чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви одно во Христі Ісусі» (Послання Павла до Галатів 3, 28).
Чому, одразу ж виникає питання? Мабуть тому, що у людській справжності та цілісності втіленням якої був Ісус із Назарета, (“справжня людина воплоті”, як за свідченням Григорія Сковороди), розчинялося зовнішнє, а разом із ним і людське упереджене протистояння до причинного поля того Єдиного, яке тільки і має зміст за Миколою Кузанським. З цього виходила єдина світоглядна позиція людства поєднаного у тому Єдиному у Одне. Де це ставало можливим? На волі, за антропологічним бар’єром Платонівської печери, говорить сьогодні езотерична наука. Саме там народжується єдине світобачення у доторку до єдиного причинного поля світової цілісності, що і робить людство одним поєднаним цілим.
Що таке стан волі на волі?
Це вочевидь стан людини у її поза антропному просторі, де панує нестаціонарний простір – час. Де Всесвіт, через ту не стаціонарність простору – часу отримує свою цілісність у причинному поєднанні процесів пануючих у ньому. Тут швидкість передачі сигналу може бути як завгодно великою, так і я завгодно малою, через зміну темпоральності самого часу. Що прибирає проблему так званого спостережного горизонту.
Яке кардинальне значення це має для людини?
Вона від початку народжується у тому єдиному причинному полі світової цілісності, що надає енергію всьому живому у відповідних квантових переходах між її енергетичними горизонтами. В самому житті на плані проявленого світу ця енергія стає приступною через усвідомлення тієї причинної правди, яка панує на волі у позаантропному бутті. Таке усвідомлення йде через індуктивно – образну роботe нашого мозку, який тут стає своєрідним навігатором тих образних, аналогових сигналів, що йдуть з того ж причинного поля цілісності. Бо “ тільки Єдине має справжній зміст у людському житті ”, – за кардиналом римо – католицької церкви Миколою Кузанським. І досягається воно, за його переконанням, тільки у містичнім богослов’ї. Тобто, за тією ж антропологічною межею, де панує воля у пізнанні того істинного, що у не вербалізований спосіб усвідомлюється людиною через канал її совісті.
З давніх давен з цього поставало те праведне життя, коли людина усвідомлювала та знала те, як споріднити свої дії на землі з тим причинним полем цілісного світу, як єдиного цілого. Звідки ” вісті неба, що приходять як голуби – керують світом”, – у Ніцше.
Тому стає зрозумілим докір оріїв хозарам, що стосується і нашого часу “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви жиєте і пуста ваша совість божая. Не те несе, що є у світі і напитує нас”, – зауважують з цього приводу орійські гностики у манускрипті Войнича. Маючи на увазі нашу сьогоденну орієнтацію лише на проявлений план, де панує виключно аналітична діяльність людського мозку. І де згадана індуктивна, образна діяльність спрацьовує лише у талановитих людей, як в мистецтві так і в науці. Вони здатні відтворювати речі, що до цього не були відомими і ніякі логічні побудови не вели до цього. Чому так? Бо талановита людина працює з внутрішнім простором свого бачення, звідки її творення і приходять, як ті ж згадувані вище вісті волі. Тому мабуть вірно стверджують, що кожна талановита людина має талан свій від Бога.
Тоді, що пізнає людина за тим таланом, пізнавати суще, причинне за межею зовнішнього буття?
Її звичний аналітичний розум мовчить, але на будь яке поставлене запитання чі посталу проблему, вона має тут своє рішення, свою відповідь у інтуїтивно – образнім сприйнятті орієнтованім на причинну правду цілісного світу. Як це взагалі стає можливим, виникає питання?
В людині починають працювати два плани внутрішній та зовнішній, що злиті воєдино. І оскільки, внутрішній охоплює значно більший простір причинно – пов’язаного буття, то він має у своєму розпорядженні, як пройдешнє так і майбутнє, у відповідному їх обрисі. Від чого і постає причинно – пов’язане знання істинного або ж сущого. Того, що йде, що насувається у відповідності з тою причиною чі нуждою, яку переживає людина. Саме цей факти підкреслює кошовий отаман Сірко у відомому своєму вислові: “Нужда закон змінює”, – продукуючи нове запровадження у відповідності від запиту, від посталої нужди у людському житті.
Саме з такого бачення та знання і веде своє походження справжня людська мудрість та мистецтво ведення свого життя, скаже нам будь хто. Ця мудрість походить з самого потіку життя, в яке стає занурена людина, що вже знає на інтуїтивнім рівні, що відбувається, куди все йде і які очікуються від того наслідки. Від того будь які її пояснення назовні несуть вільний характер, як і будь які розповіді про те місце де людина, наприклад, одного разу побувала. Вона там була, вона несе все те у своєму образі і від того може в будь який спосіб зайнятися вільним висвітленням того побаченого та усвідомленого. Чому? Бо вона там стає присутньою, наголосимо це ще раз. Тому її розповіді спираються на ту безмовну, інтровертну глибину її образного бачення.
В сучасній науці зовнішнього аналізу те є неможливим, тому тут притримуються логічної послідовності у будь якій об’єктивізації дослідженого, як у практиці життя так і у результатах проведених експериментів та дослідів. Все тут спирається на відсторонений аналіз того, від чого сама людина відокремлена бо сама в тому процесі участі не приймає. Тому не має інтровертної присутності в самому процесі подієвого синтезу, де панує те безмовне знання причинного світу, яким саме і володіє людський дух на волі. “Де віра божая совіти божиє совісті каже”, – як за оріями у манускрипті Войнича.
З огляду на вище приведене проблеми нашого життя мабуть мають зовсім інше прочитання, – можемо почути зауваження з нашої читацької аудиторії. Дійсно, враховуючи причинний характер подій нашого життя, що виходить з вище зазначеного, стає можливим висвітлення їх з точки зору цілісного світосприйняття. Де людина торує свій шлях до опанування своєї справжності та цілісності в тому справжньому бутті, за межею тієї ілюзії, що вирує довкола неї у зовнішньому усвідомленні. Тут вона зовсім по іншому оцінює факти життя і знає те найбільш ефективне рішення, що до вирішення тієї чи іншої проблеми. Чому найбільш ефективне? Мабуть тому, що за ним стоїть споріднена сила самої цілісності і тому рішенню від того є місце у низці світових подій. Але не тільки, сама людина тут стає образним наміром на ту споріднену дію в життя. Тут вступає в дію правило яке орії прописують так: “Віра віре волі, де людина у віру вірува”, тобто працює зі своїм довкіллям у третій, творчій увазі що до нього.
Від того і поставала у всі часи вдача у людському житті. Наприклад у того ж кошового отамана Сірка, що, як відомо, у свій час не програв жодної своєї битви з ворогом, притримуючись опанованого ним правила: “Нужда закон змінює “. Що якраз і відповідає дії вже у третій, творчій увазі що до зовнішнього світу у зміні самої сцени життя у ньому.
Колись у давнину жило в пустелях плем’я, що називало себе Старащі. Займалося воно пошуком та охороною джерел води в пустелі. Тобто були сторожою життя в пустелі. Вони у своєму житті осягнули межу людської справжності і виробили відповідні правила у своїм слідуванні правді світу, яка їм була відкрита. Ось ці правила, які можливо було б назвати правилами справжнього життя на волі.
- Віддай все, щоб стати більшим(головним у житті людини є її сходження до висот свого духу, зайве обтяження цьому заважає).
- Боготворять того, кого насправді немає( тобто існує за межею проявленого).
- Світ довкола — це ти(світ у тобі а ти у світі, як за справжньою природою людини)
- Кожна людина сама вирішує, що добре, а що погано(інтуїтивне сприйняття стоїть у центрі взаємодії людини з зовнішнім світом).
- Все, що на шляху твоєму то є твоє благо(кожна людина на цім світі має свою щасливу долю).
- Тільки серце знає правду(інтуїтивне усвідомлення є головним у житті людини).
- Немає чудес є те, що існує зараз(життя вирує у сотвореному божому світі).
- Люби кожного і станеш сильнішим ти( людина соціальне явище, яка існує у поєднанім егрегорнім полі).
- Одної миті забудь все, що знаєш і згадаєш все, що не знаєш у своєму забутті істинного (у знанні потрібно відійти в середину себе у зупинці внутрішнього діалогу).
- У кожної людини є достатньо сил, щоб змінити все(коли двоє у одному домі, вони скажуть горі переміститися — вона переміститься, за Ісусом із Назарета).
- Не бійся смерті, просто помри і живи щоб жити вічно(померти назовні — тут має значення опанування свого внутрішнього способу життя, як Я великого за Юнгом).
- Коли зрозумієш все, станиш тим, хто осягнув все (тобто станеш справжньою за своєю природою людиною).
Як постати у світі тієї людської справжності?
Потрібно певне мати інтровертну глибину у сприйнятті причинного поля цілісності, пануючого на внутрішньому плані. В давні часи це робилося шляхом образного входження у будь який старий об’єкт на зовнішньому плані. Де пізнавалося те, що вводило у обставини справ, які панували у довкіллі. “Будь яке мале утримує в собі велике”, – у характерників Січі Запорізької. За звичай, входили у давній стовп Велеса, що віддавна стояв у Києві на Подолі. Або входили подумки у будь що старее та давнє, що знаходили на місцевості. Дерево, стара будівля, що утримували історію місця присутності. В цьому стані замовкав так званий внутрішній діалог у аналітичній діяльності людського мозку, який переходив на сприйняття образних сигналів з боку причинного поля цілісності, що панувало в місці знаходження людини. Тут вмикався той самий образний навігатор, який транслював те, що панувало віддавна на зовнішньому плані у місці людської присутності у подійному плані. З доторку до якого і походив людський талант, як у образному мистецтві так і взагалі у мистецтві ведення свого життя, на так званому серединному шляху. Або шляху “істинної традиції”, у суфіїв. “Май висоту духу, матимеш середину”, – у Григорія Сковороди.
Чим потрібно займатись у житті, як у ньому знайти себе?
Займатись можливо будь чим, до чого лежить душа, але у інтровертній глибині свого образного бачення, говорять суфії. В якому безпосередню участь приймає людський образ до народження, за ствердженням даосів. Що то за образ до народження, про який говорять суфії разом з даосами? Людина у циклах свого життєзабезпечення на тонкому плані несе у собі образ, що переходить у її реінкарнаційних циклах до життя на зовнішньому плані у незмінному стані. Саме його суфії і називають образом до народження, коли говорять “ти не цей, ти той”. Знайти себе і означає намагатися жити у тому образі своєї справжності. Бо повна реалізація людини відбувається саме в цьому образі, що відтворений по образу і подобі того Єдиного, про що говорить Микола Кузанський у своїх філософських трактатах. Саме в цьому образі зникає “мука божая” і людина входить в життя у поширенім його сприйнятті через свій розкритий внутріщній план. Щастя людського буття розкриває свої обійми саме тут, де звуженість людського буття пропадає, як і одвічна боротьба між добром та злом назовні.
Що захищає людину у її житті?
Шлях її сповіданої долі прокладений у причинній правді світу. “Хочеш мати щастя у житті, спробуй довіритися долі”, – стверджує наш великий філософ Григорій Сковорода. Але він не додав у цьому своєму свідченні, що подібне можливе тільки у контакті з цілісним планом, у осягненні інтровертної глибини людської особистості на внутрішньому плані. Де стає приступною причинна правда світу, в якій людська доля від початку є сповіданою. В Україні існує за для цього рослина, яка є своєрідним оберегом, як це згадувалось раніше. Цією рослиною є калина, що дозволяє утримувати ту інтровертну глибину, становлячись від того символом самої нації.
Що таке справжня людина?
Необхідну відповідь можемо знайти у того самого Сковороди, який стверджував, що подібне стає можливим у поєднанні двох людських натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої. Те саме знаходимо у давнього філософа Китаю Джуан Дзи: “коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина”, – стверджував він. У Ісуса із Назарета це Син Божий, що живе у кожній людині. “Від того царство боже в середині вас і довкола вас”, – стверджував він. Те саме говорить і великий суфій Сходу Ібн Руш: “Пізнай себе, пізнаєш свого бога“. У нас в Україні це вітальний образ Пана та Пані, що панує на внутрішньому плані у людській справжності на волі.
Що є головним на шляху життя?
Життя потрібно опановувати через здійняття пробудженої самосвідомості у тих викликах часу, що приходять у ньому ззовні. Від чого саме життя стає шляхом сходження до вищих станів свідомості. У опануванні мистецтвом ведення свого життя у контакті з цілісним планом. Для цього “ у житті потрібно бути, бути тут і зараз”, невідривно від його джерела – стверджує характерницьке мистецтво лицарів Великого Зеленого лугу. Тут скеровуючим наміром життя стає сам його потік існуючий у непроявленому.
Яке значення для людини має рідна земля?
Споріднюючись з нею, до її патерну умов, людина отримує свою справжність та цілісність, отримуючи резонуючий з цілісним планом ментальний образ на внутрішнім плані. Стає справжньою людиною, паном на своїй землі, усвідомлюючи причинні закони існування в істині того буття, що вирує в довкіллі. Як це відбувається, виникає питання? У адаптації до патерну умов ареалу проживання людина отримує відповідний психофізичний настрій, ментальний образ, як було зазначено вище, який є резонуючим її планом з цілісним аспектом світу. Від чого в людині постає той неписаний Отчий закон живої етики, про який говорять всі конфесії світу і який у населення Середнього Подніпров’я, відмічений ще Геродотом.
Справа у тому, що під ногами у людини на рівні її підошов знаходиться енергетичний центр Самарга. Який має п’ять своїх енергетичних горизонтів, пелюсток, які прислуговують послідовній адаптації людини до тих, вище означених патерн умов. Так зелена пелюстка дозволяє адаптуватися до рослинного світу ареалу, блакитна – до водного басейну, жовта – до тваринного світу і помаранчева до світу мінералів існуючих в ареалі. Поєднуючи всі відстройки у одне п’ята біла пелюстка відкриває доступ до цілісного світу, звідки людина отримує енергію життя, вже в узгодженні з умовами місця її проживання.
Хто такі характерники?
У адаптації до патерну умов ареалу, людина може заходити на внутрішній простір, своєрідну тінь свого існування. Де може отримувати силу причинно організованої цілісності, її континуальну енергію. Яку може прилучати до своєї активної життєдіяльності на зовнішньому плані.
Це та сама творяща сила про яку згадується у Велесовій книзі. Чому творяща, від чого? А через можливість здійснювати фазові переходи в межах тієї цілісності, за наміром так званої другої уваги, змінюючи саме налаштування закону послідовності подій. “Нужда закон змінює”, – у кошового отамана Сірка. Звідки і бере своє походження незнана характерницька сила та вдача.
Постійне знаходження в тій тіні і формувало характерницький образ за тим наміром. Вони вміли змінювати простір, саму сцену життя де їх мала за будь що очікувати вдача. За тим наміром опановували і мистецтво ведення свого життя. “Сидить козак в кобзу грає, що задума все те має”, – знаходимо давній запис на мальованій картині козака Мамая.
Що таке щастя у житті?
Як згадувалось вище, це стан розчиненості у світовій цілісності, коли людина стає справжньою та цілісною. Енергія цілісного буття панує в ній через що зовнішнє буття не має для неї тих проблем боротьби між добром та злом, як у сьогоденному житті. Сповідана доля – щаслива доля, яку має кожен від народження. Нещастя виникає з людської упередженості в житті, з її егоцентризму що до свого оточення на проявленому плані. Саме від цього в Україні під давніх часів існував культ згаданої вище червоної калини, бо самне ця рослина розбираючи зовнішні впливи упередженого життя, відкриває необхідну глибину доторку до причинного світу. Тобто повертає до життя тут і зараз у джерелі цілісного світу, як за головною вимогою характерницької культури. Що і є засторогою щасливого людського життя, в якому починає панувати та невловима назовні правда життя та вдача. Саме через це червона калина є оберегом щасливого життя людського в Україні і через це цій рослині віддається тут така шана.
Як вірно виховувати своїх дітей?
Відкривати світ поза антропного буття у казках, призвичаювати їх до нього. Тому що майстерність ведення життя та щастя у ньому залежить від пробудженого духу людини, а не від настанов лише у зовнішньому його впорядкуванні. Рід та його накопичений досвід постає тут гарантом від прикрих помилок у житті. В Україні підліток завжди проходив відповідний вишкіл під пильним оком своїх родичів, які застосовували за для цього працю на землі, як головний досвід набуття знання за межею толоки життя. З чого і виростала звитяга пробудженого людського духу, який дуже рідко давав хибу у оцінці подій у зовнішньому житті. Тут спрацьовувало так зване “Рідне гніздо”, яке було пов’язане з двором дитинства та батьками і налаштовувало життя та успіх у ньому у егрегорному полі цілого, до якого мало своє відношення. Саме тому шанування батька та матері було головним в успішному життя за межами того двору дитинства.
Що таке подружня пара?
Єднання чоловічого Янь та жіночого Інь веде до створення енергетичного двигуна у житті, який у своїй, рідній домівці допомагав вирощувати дітей та прокладав їм шлях у майбутнє у єднанні сили всього роду. Допомогаючи один одному жити в цьому світі, сім’я стає своєрідним птахом, що маючи два крила прокладає роду людському шлях у щасливе майбутнє.
На чому на сьогодні стоїть той стан справ, що склався сьогодні?
Відповідь на це питання знаходимо у оріїв в їх рукописі відомому як рукопис Войнича, де вони стверджують, що у людському житті має існувати:”міра по волі і по вірі”, яка і поєднує два вище згадані плани людського буття у одне.
Бо:”Вість волі гола ж, вість одна одне каже. Вища вість веде“. Про яку вість говорять тут орії?
Та про те саме інтуїтивне сприйняття тонких планів світу організованих у одне велике ціле. Кінестетичний дотик до того цілого і приносить вість узгоджуючу плани людського і божого світів. Це та сама причинна правда, про знання якої орії говорять, як про знання сущого
“Око голе по уму пусте несе. Де суть божая? Де міра божая? Це ви навіщо ж живете, у вас що, немає душі?”, – запитують орії у хозар, що перейшли до чисто зовнішнього сприйняття світу.
Тож необхідним елементом цілісного сприйняття є згублене людством знання сущого, яке за оріями пізнається “по голому“, за межею самої толоки життя. Це та сама правда – істина існуюча у непроявленім, про яку Григорій Сковорода висловився так:”те, що непроявлене є річ, те, що явлено ніщо“. Чому саме так? Мабуть тому, що тяжке непотрібне, потрібне ж нетяжке, – як за його ж свідченням.
Як відродити знання непроявленого?
Таке питання незмінно постає, коли поставити мету становлення справжньої, істинної як за Сковородою людини. З вище приведеного слідує, що знання сущого починається з того, що в українській езотеричній традиції зветься баченням. Чим воно є?
Ми маємо образну пам’ять де можемо бачити ті місця де приходилось бувати, або згадувати людей з якими зводила нас доля. Тож феномен бачення або духовного зору нам знайома річ, виникає тільки питання як його перенести на відповідне сьогоденне сприйняття світу. Стежка до такого бачення одразу пролягає як тільки ми зрозуміємо, що події у нашій пам’яті не мають просторово – часової фіксації і що існує особливе чуття пов’язуюче людину з тими подіями, що точаться на тому ментальному плані. Будь яку подію ми можемо у своїй пам’яті розглянути у її еволюційнім розвитку в тому числі і за межею пройдешнього досвіду, якщо не будемо виходити з того просторового, ментального чуття – бачення відпустивши в ньому час на волю.
В таких парактиках, що ведуться у модельнім просторі образної памяті і відбувається поєднання двох означених вище рівнів сприйняття. Відновлений кінестетичний контакт з цілим призводить до вимкнення людського его та зупинки внутрішнього діалогу, який безперервно йде у випадку образно понятійного сприйняття зовнішнього. Так складаються умови для реалізації внутрішнього шляху розвитку, здавна притаманному українській культурі, в якому проблема супраментального, божого плану стає вирішеною.
Яку роль відіграють чесноти у людському житті?
Всі відомі нам чесноти: честь, совість, правдивість, людяність та гідність стають притаманними людині, що поборола своє его, вийшовши за межі звуженого, одноплощинного сприйняття світу. Хтось скаже, що у всякому незруйнованому етносі все те є. Адаптація до патерн умов ареалу проживання як і у випадку модельного простору подій робить свою справу. Контакт з цілісним, що у такий спосіб налагоджується через ментальну спорідненість з ним, породжує знакову культуру в якій мова, речі побуту, мистецькі вироби, пісні та обрядовість прислуговують одній цілі – утримання знайденого контакту з невимовним від якого світло правди істини стає присутнім у людському житті. А від того щаслива доля лягає людині під ноги, бо купно з цілісним світом тчуться її килими, як за образним висловом Олени Реріх..
Виходить поставлена проблема виховання справжньої людини давно відома річ в Україні, сама автентична культура якої, від початку спрямована на осягнення правди – істини, неспинно все те породжує. Але проведені релігійна, ідеологічна та культурологічна інформаційні інтервенції ззовні, у так званий Залізний вік, спотворили все те. Перше, що було порушено, це прямий зв’язок людини з подієвими планами цілого, який став забороненим через релігійний забобон. А кому був потрібен раб, що сам знав де пролягає правда життя?
Відсутність контакту з тонкими планами світу породила вже чисто міфологізоване уявлення як про світ невимовного так і про ту правду, що сповідувалась у ньому. Так виникла висока, відірвана від життя духовність, що вже нікуди не вела. З цього постала в Україні руїна, щоб хто про це не говорив сьогодні. Правд стало багато і кожен виборював свою, часто рвучи на шматки саму країну. В основі того лежить зневір’я у божій правді та у своїй щасливій долі в такому вже сповненому протиріч світі. Саме тому розкриття основ виховання справжньої людини існуюче в культурі давньої України сьогодні набуває неабиякого значення.
З чого починалося таке становлення у оріїв?
“Пам‘ятай одну волю і святу совість по віки ж. Май міру по волі і по вірі ж“, – такий загальний рецепт був знайдений ними. Що таке тут воля? Це те, що існує по голу, тобто на тонкоєнергетичному плані. Що таке совість у оріїв? Існує “свята совість божая“, яка “один закон суть нам каже“. Тобто той самий інтуїтивний зв’язок з великим одним цілим, вже згадуваним раніш, який йде у людині через її кінестетичне сприйняття або канал совісті за оріями. “Око голе бере божую мету голу і вість голу“, – коли існує той налагоджений кінестетичний зв’язок, доповнимо ми.
Що йде далі? “Вість волі гола ж і вість боре. Вість одна одне каже“, – повторимо вже вище приведене ще раз. Налагоджений зв’язок з цілим не пасивний по своїй природі, він виборює той настрій за яким приходить розуміння правди великого Одного. Тобто, коли падає чисто інформаційна завіса світ людини самовідновлюється.
З вище наведеного можемо закласти основи того становлення справжньої людини, яке сьогодні стоїть на часі. В ньому повинні бути присутніми з огляду на вище сказане три фундаментальні принципи:
Перший, це відновлення так званої третьої сигнальної системи або ментального чуття бачення у відповіднім модельнім просторі. Налагодження обопільного зв’язку з цілісною основою світу через набуття міри “по волі і по вірі“. Повернення від цього до тримірного сприйняття світу притаманного давнім українцям -русам. За Велесовою книгою це відповідно Нава, Права та Ява, що по цю пору відображаються на так званому дереві життя в Україні.
Другий, це засвоєння способу дії за допомогою наміру у так званій другій увазі. Коли вчинки людини стають похідними від самої цілісності, як головної дієвої частини людського наміру. Від чого до людини приходить континуальна сила цілісності, про яку орії говорять, як про могу силу. Що є провідною силою для життя у світі цілісності.
Третій, це покладення розвитку культури духу в голову розвитку суспільства, всі матеріальні блага якого стають похідними від рівня її розвитку. В такому випадку кінь ставиться, образно кажучи, по переду воза, суспільство прислуговує людині, а не навпаки, як це існує сьогодні на пост радянськім просторі, що зупиняє будь який внутрішній розвиток людини. Саме в цьому лежить причина дуже низького рівня свідомості в так званому Радянському Союзі, що і стало головною причиною його краху. Будь яка країна, що має імперські амбіції має ту біду, бо тут завжди віз ставиться попереду коня. Тому головним ворогом таких країн є не зовнішнє оточення, а відсталість у розвитку генерована з середини існуючим ладом, що стоїть на шляху розвитку самої людськості. Про що постійно наголошує у своїх філософських роботах, доречі, великий російський філософ Соловйов.
Чим був втаємничений дух буття Січі Запорізької, як за Олесем Бердником?
Воля від існуючих на той час соціальних умов, узурпуючих людську свободу на вигоду заможних господарів та постійний тиск з боку азійських завойовників, зробили тут свою справу що до розкриття людського духу у його справжньому прояві. Те, про що на Сході тільки говорилося, як про поєднання зовнішнього та внутрішнього планів в становленні людської справжності, з чого виходила людська цілісність та пробудження її духу, тут на Січі було практикою виживання у протистоянні постійній зовнішній загрозі. Тому не диво, що все те реалізовувалось в практиці життя запорозьких козаків, як лицарів Великого Зеленого Лугу.
Які усвідомлення лежали в основі життя, в стані пробудженого людського духу?
Першим було уявлення про оточуючий світ, як світ, що збудований на правді якою є сам. Щоб володіти силою духу в цьому світі потрібно бути, бути тут і зараз в цю виділену мить часу, було другим усвідомленням. Третє усвідомлення, – я у світі, а світ в мені, знаменувало вихід людини на волю за антропологічну межу.
Тут, на волі і приходила сила пробудженого людського духу, який діяв через зміну того затвердженого, що панувало ззовні. “Нужда закон змінює”, – як за відомим правилом кошового отамана Сірка. Це і сіяло жах та паніку в супротивниках, які мали супроти себе непередбачуваного ворога, що діяв змінюючи самі обставини ведення бою. До того ж вмів надвлучно стріляти та володів будь якою зброєю в силі свого керованого наміру з внутрішнього простору. Підтримкою цього набутого стану єдності з цілісним світом була велика набожність та лицарські чесноти на волі. На першому плані в яких стояла беззастережна віра в Бога, честь та совість, порядність та висока гідність. Знання людської справжності, що народжувалась на Січі дозволяло приймати до січового козацтва будь кого, аби міг перехреститися та розумів українську мову, все останнє тут робила козацька спільнота занурена у світ істинного. Бо всі люди тут були рівні перед Богом та Його божою правдою, в якій існувала Січ.
Контакт з причинним світом ніс з собою передбачення подій та життєву мудрість, що дозволяло виживати у вкрай несприятливих умовах. Маємо що до цього вираз того ж кошового отамана Сірка у одній з його грамот до польського короля:”Божа милість надається всім, хто просить її та шукає“. Що прямо перегукується з відомим виразом Ісуса із Назарета:”Просите і дано вам буде, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам“.
Все це зрештою і було покладено у основу виживання населення Середнього Подніпров’я, у постійній загрозі азійської навали та тієї смертельної небезпеки, які вона несла з собою. З цього і постала українська нація, затвердженого у своїй правоті людства, що у своїй культурі взаємодії з цілісним світом набагато випереджала своїх сусідів. Європейські норми життя тут постали ще до того, як вони склалися в Європі. Це були норми життя у правді божій, яка панує світом. Тому будь яка внесена ззовні ідеологія ніколи не мала тут свого місця, бо самі жили в тій правді, що насправді керує світом. Тому і культ справжньої людини воплоті тут, у козацькому середовищі було прийнято без якихось заперечень, у вигляді християнської церкви Покрови Богородиці.
Сьогодні все це лежить в звичаях та звичаєвостях культури українців, відродження та становлення якої у новітні часи стоїть на повістці дня. Без цього неможливо побороти ті негаразди, що накопилися в людському суспільстві за період суто технічного розвитку. До правди божої та до джерел живої етики життя потрібно повертатись.
Що таке нація та національність?
В суто зовнішній світоглядній позиції пануючій сьогодні народ це культура, а нація це політика. Чі так воно є насправді? Культура народу, це перш за все етнічна культура. Тобто, знаково – символьна, артефактна система у пристосуванні до патерну умов ареалу проживання, до тонкої павутини життя, як за вченим дослідником фізики живого Фрітьофом Капрою. Все тут, мова та пісні, звичаї та звичаєвості, мистецькі вироби та фолькльор прислуговують одній цілі – тіснішого поєднання з умовами патерну місця проживання. Щоб переконатись в цьому, достатньо прислухатись до мови, наприклад, в’єтнамців або японців. У перших, мова перегукується з співом птахів у джунглях лісу, у японців у їх мові чути шум морських хвиль, що б’ються в берег. В українців, у їх гортанній мові, чути звуки вітру у широкому степу, птахів та звірини, що живуть в гаю.
Навіщо, виникає питання? А щоб мати ментальну глибину проникнення в суще, в ту правду – істину, що панує за антропологічною межею у причинному полі світу, за межею зовнішнього “тирла”, як за Велесовою книгою.
Така спорідненість несе у собі єдиний ментальний образ, на якому і постає будь який етнос. З цього і виходить культура, яка несе з собою відповідне егрегорне поле поєднаного колективу людей, з яким вони протистоять зовнішнім загрозам у житті. Щоб знову ж таки переконатись в цьому, достатньо кинути погляд на будь яке поле. Квіти та рослини одного виду там ростуть купно, п’ятнами, підтримуючи одне одного від зовнішнього впливу. Так само як і зграї птахів у небі, чі косяки риб у морі. Метою цього є створення єдиного силового, егрегорного поля у загрозах руйнуючого зовнішнього впливу. Чому так? Мабуть тому, що тут працює матінка природа у збереженні відповідного виду, до справ якої зовсім не мають відношення досужі розмисли зовнішнього, відірваного від причинного поля життя людського судження.
Те саме налаштування, що і в етносі, але у більшому масштабі, несе у собі і нація, ядром якої завжди є ідеологія виживання корінного етносу. За прикладом далеко ходити не потрібно, все це є у Франції, Іспанії, Англії, Італії та зрештою у всій Європі. Де глобалістичні тенденції у об’єднанні європейського світу можливі тільки у одному випадку, цивілізаційному виходу на рівень цілісного сприйняття світу, коли буде опановане внутрішнє причинне поле з його правдою життя і йому знайдеться місце у становленні самої людської справжності та цілісності. В якій людина вже постане як світова сутність, в тій самій живій етиці життя, про яку говорили у свій час Микола Бердяєв та Олена Реріх.
В Україні, за роки радянської влади, відбулась культурологічна диверсія по знешкодженню тієї інтровертної глибини, що була досліджена вище і яка була звичаєве притаманна українцям від скіфів, сарматів до січового козацького лицарства. В результаті чого нація розкололася на два табори. Одні, пам’ятаючи про правду, що ходить світом, пробують вирівняти життя, не зважаючи на будь які існуючі політичні умови. І звуться вони патріотично налаштованою суспільною групою населення, які щирістю своєї душі пробують нести лад та добробут у заплутане у глобалістичних тенденціях суспільство. Другі, не погоджуються з цим і потребують більш кардинального рішення питання у поверненні до тієї правди життя, що споконвічно ходила українським степом, починаючи від згаданого скіфського періоду становлення нації. Але подібний редукціонізм мало відповідає тим тенденціям, що панують в сучасному світі. Що потребує оновлення нації в тій інтровертній глибині, як було зазначена вище. В тій живій етиці природного буття, потрібно зробити крок вперед у оновленні самої сучасної світоглядної позиції. І це та роль, яку історія відвела українцям, як за передбаченням Докії Гуменної та зрештою всих визначних науковців та письменників двадцятого століття. Все це зрештою лежить в інтегрованій національній самосвідомості Дмитра Донцова, Кена Уілбера та Шрі Ауробіндо Гоша. Для реалізації якої , у свій час, не вистачало дотику до істинного, через відсутність духовного бачення, яке відродив лише розвиток екстрасенсорики у кінці 20 – го століття.
Чого не вистачає в сучасному житті?
Сучасне життя людини цілком підкорене тим задачам, які стоять перед соціумом у технічний вік розвитку. Друга його сторона, що полягає в становленні самої людини, як світової сутності сьогодні відсутня. Її життя, його змістовність та сама його мета звужені до рівня суто технічного добробуту. Воно зосереджене на вирощуванні нового покоління, що ту саму мету буде виборювати у своєму житті. Зростаюче навантаження технічного віку потребує все більших сил до опанування людиною зрослого природознавства. На опанування яким потрібно все більше часу та сил. Ми вчимо своїх дітей відстороненому природознавству і зовсім не піклуємось про те щоб вони постали в тому світі, в якому потрібно бути, в тій життєвій долі, що надається їм від народження. Сьогодні, проголошений онтологічний принцип, закликає до повернення в природу, з метою підняття природних сил в самій людині. Але для цього програма на саме життя в сучасному соціумі повинна бути змінена. В ній повинно постати зростання самосвідомості людини у вищім її прояві, що веде до її становлення в справжньому світі, де вона сама стає зануреною в причинну правду світу, а від того опановує свою справжність та цілісність. Без чого та природна сила живої етики життя, до якої закликає онтологічний принцип, залишається неприступною.
Для населення України, з огляду на його минуле, це не є якоюсь новиною. Подібне відновлення у співвідношенні людського соціуму з природним довкіллям тут відбувалося не один раз. Першим було Трипілля, з його заглибленою в світову цілісність культурою антропоморфних форм. Ту саму практику життя пізніше опановували скіфи та сармати, з їх поєднуючою землю та небо Тамгою. В період становлення Київської Русі про це знання за межею “тирла”, та становлення людини в ньому, вже було вже написано і манускрипт Войнича є тому підтвердженням. Де знаходимо красномовний запис: “ Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу“.
Потім прийшов рахманський, волхівський період ,за яким постало лицарське Січове товариство з його головним життєвим кредо: “ Світ збудовано на правді якою є сам“. Вершиною такого підходу є згаданий раніш лицарський кодекс дружинників Святослава Хороброго.
Подібна заглибленість в світову цілісність, зрештою і народила націю, яка стала невід’ємною складовою світової культури. В що легко переконатись читаючи такі рядки нашого великого кобзаря Тараса Шевченка:” В своїй хаті своя правда, і сила, і воля“. Кожен українець добре розуміє про що тут йдеться. За тією “хатою” стоїть світ волі, про яку в рукописі оріїв, згаданому вище манускрипті Войнича, існує не менш красномовний запис: “Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе що є у світі і наповнює нас. Совість по уму коса ж. У вас що ж немає душі? “.
За вище приведеним постає один висновок, омріяне суспільство справедливості може таки постати, коли людство візьме за головну ідею свого становлення та розвитку те, що розлито в довкіллі по правді божій, як це вже не один раз робили наші пращури. Не даремно ж велику крапку в цьому питанні ставить Павло Тичина: “ Ми єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була “.
Борітеся – поборемо.