«Гряде новий, стократ привабніший звичай, старому, бусурманському на зміну. Де мова тішить слух, там Борисфенів край початок здвигам покладе, злама рутину».
(Нострадамус, катрен, передбачення)
Вступ
Всі вешини гір тягнуться
до одного Неба.
Степ міря.
Межу святу бає.
(орії, рук. Войнича)
Ось і прийшла до кінця, мій друже, наша з тобою мандрівка в історичне минуле безкрайнього та могутнього степу України. На цій стежинці, що в’ється ще з прадавніх часів нашої історії, нам вдалося відкрити диво становлення та еволюцію духу українців, як нації, що постає від давніх княжих часів. І в цьому становленні пробудженого духу нації давніх русів головне місце , як виявилось, займає кодекс лицарської звитяги дружинників Святослава Хороброго. Отриманий сьогодні у ретроскопійним, психометричнім дослідженні часів формування Київської Русі як держави. В цьому кодексі вперше було зібрано ключі до розкриття могутності людського духу у доторку до причинної правди світу, коли за виразом орійських гностиків:”Один закон суть (суще) нам каже “ .
Сьогодні цей кодекс постає нарівні з конституцією Пилипа Орлика, бо ж є конституцією народження єднаючого духу нації. Коли одна правда була приступна кожному, з чого і поставала сила об’єднаної людської формації. В цьому кодексі було уставлено, що в житті в людському на першому місці стоять:
Честь та правда.
Що є першою лицарською звитягою людського духу, з чого постає:
Сила і воля.
Похідними з яких ставали:
Мужність та відвага.
Утримувався цей стан через:
Бога, що був у серці та думках. Та через
Любов до рідної землі, і щирої праці на ній де:
Хліб був усьому голова.
Гартувалася лицарська духовна складова у повсякчасному спільному:
Захисту своєї землі. Та:
Турботи про своїх рідних та близьких. В якій чільне місце займало:
Глибоке вшанування батька та матері.
Отже, маємо три підходи, три етапи становлення духовної основи нації, де перші три є лицарськими звитягами – честь та правда, сила і воля, мужність та відвага. Витоком яких є Бог у серці, Любов до рідної землі та основа хліборобської культури Хліб, який всьому голова. Похідними від яких є захист своєї землі та свого народу,турбота про свій рід та пошана до свого батька та матері.
Від того маємо дев’ять головних принципів становлення духу нації, як за Святославом Хоробрим на землі України, рідній, батьківській землі, коли батько виділяв сину земельний наділ вкраїну, де він міг самостійно господарювати. Саме тут у хліборобській праці, у пізнанні причинної правди світу, за межею тирла, до людини приходила “творяща сила”. Як за давнім переписом давньої історії нашого роду Велесової книги: “ Мусимо відати і знати обаполи тирла. Щоб з богами постати у єдиній правді “.
Тобто, постати за межею зовнішнього плану, у тому просторі де якраз і панує джерело людського духу, що було нами з тобою, шановний друже, виведене вище.
З цього і поставала справжня, об’єднуюча культура людського духу, заглиблена в той бік людського життя, про яку кошовий отаман Січі Запорізької Сірко висловився так: “Ви говорите про те, що і так всі знають, а знання, це те, що знають, усвідомлюють та не кажуть “. Подібне входження до природного середовища, несе також у собі і вітання Пан та Пані. Якими чемно, з повагою вітаються в Україні від давніх часів.
Підтримують в цьому Велесову книгу і свідчення великих провидців та філософів світу.
“Кожен повинен звіряти свої дії на землі в світлі знання даного йому Богом”, – засвідчив у свій час Фома Аквінський, вчений та богослов Середньовіччя.
Вторить йому і великий суфій та поет Персії Румі: “Дозвольте тиші (за межею зовнішнього буття) привести вас до джерела життя. Бо Бог панує у вас всередині “.
“Потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним”, – затвердив великий письменник нашого часу Олесь Бердник.
“Досягається це у поєднанні двох натур, натури зовнішньої та натури внутрішньої пануючих в кожному”, – говорить з цього приводу наш визначний філософ Григорій Сковорода. Чому так?
“Бо справжня, цілісна людина слідує і водночас творить свій шлях життя за волею Неба”, – знаходимо свідчення давнього філософа Греції Платона. Чому, знову ж таки постає питання?
“Бо хто Богом не сподоблений той пребуде як сліпий і не матиме з ним частки”, – знаходимо у Велесовій книзі духовне кредо слов’янина – русича.
Тому на запитання наших пращурів: “ Хто ми і куди йдемо ?” – відповідь стає напрочуд простою: ми руси, породжене цією землею воїнство духу: “Одвічно руси мають ту силу і гремлять нею по світу”, – читаємо у так званих арамейських записах з близького Сходу. “ Бо коли духовний світ накладає живий відтиск на цей світ, останній отримує те значення, те обличчя, що є справжнім у ньому”, – говорить Тайтаро Судзукі.
Куди йдемо? Вочевидь до того справжнього світу цілісності, що стоїть за порогом нашого дому. Де ми повинні: “ Собі дорівнятись”, – за твердженням нашої великої письменниці Лесі Українка. Дорівнятись тому справжньому, що є у кожному від Бога і що не можливо загубити, – за свідченням Сенеки. Від того кожна людина повинна відбутись у цьому житті, бо це є головною її задачею від народження.
Світ України.
Україна, як земля Середнього Подніпров’я, належить давньому кристалічному щиту земної кулі, що зберігся з прадавніх часів. З точки зору езотеричної науки це інська, праматеринська зона, що має невимірну глибину проникнення у позаантропний світ тонкого плану землі. Від того світ українців, як світ давньої землеробської культури, від початку поставав у поєднанні Землі та Неба, ще у сарматській тамзі, знаку племінної належності давніх слов’ян.
Для людини це було поєднання двох її світів внутрішнього та зовнішнього у одне ціле. У сарматській культурі це був воїн підперезаний мечем Арея, як у традиції давніх ахейських дружин стародавньої Греції. З цього і постала слава України, як землі неперевершених воїтелів духу. Перед такою людиною відкривався причинний світової цілісності , правда – істина якого покладалася в саме життя. Головний закон якого , відомий в світі як Отчий закон, покладався в культуру, у мову, де переважали санскритичні лунання. Які вели своє походження з того ж поєднання внутрішнього та зовнішнього світів у самій людині. Художні вироби та вишиванки українців по ці часи несуть у собі хорсові, так звані зламані знаки проникнення у позаантропне буття, де у причинному світі панує правда – істина. Пошук якої стало головним у традиційній землеробській культурі, де потрібно було “відати і знати обаполи тирла”.
З цього і поставала культура справжньої, цілісної людини притаманна українському етносу. Тому і християнство, як релігія переходу від пізнання природних сил пануючих в довкіллі до усвідомлення їх як сил самої людської особистості, була прийнята тут у вигляді двоєвірного синкретизму. Про що красномовно говорить кулон – змієвик Володимира Великого, який хрещенням Русі відкрив для неї світ справжньої цілісної людини, в якій царство боже панувала в середині кожного. Зберігши тим самим єдність культурного спадку Київської Руси – України від давніх сарматських та волхівськіх часів у одному цілісному запровадженні. Візантія імперських часів схаменулася не одразу, покривши з часом образи святих подвижників Русі у Софії Київській багатьма шарами вапняку.
Але справу було зроблено і традиція ахейських дружин сарматського спадку запанувала з часом у козацькій, лицарській звитязі на Січі. В центрі якої стояла церква Покрови Богородиці – тієї самої Праматері світу, не підвладна нікому окрім далекого Риму. У казані цієї козацької держави і визріла Українська нація, її традиції та сама її постанова в світі. У козацькі часи лицарська звитяга лицарів Великого Зеленого Лугу Запорозької Січі постала на перетин азійській навалі на Європу, що відбувається і сьогодні.
Інтровертна, внутрішня культура українців завжди була незрозумілою для їх переважно зовнішньо орієнтованого, екстравертного оточення. Висота досягнень пробудженого людського духу тут завжди переважала довколишній світ. Тому державотворення України поставало на духовній основі, від Січового права, зведеного закону характерницьких настанов проникнення людської самосвідомості на внутрішній, причинний світ існування світу, як єдиного цілого.
З чого виросла характерницька культура пробудженого духу справжньої цілісної людини, яка сьогодні, у передбаченні Докії Гуменної та Олеся Бердника, формує нову сходинку розвою світової індоєвропейської культури. Культури поєднаності людського світу у одне у правді божій. Так постанемо і підемо у світ нової людини, що постає з витоків нашої спадкоємної сарматської та волховської культури давньої Руси – України.
Щасти Вам.