Звичаєвий кодекс цілісної людини та громадянина постає в Україні з Січового Права сталого життя українського козацтва на Запорізькій Січі. Які несуть у собі правила спорідненого життя людини з світовим цілим пануючим у непроявленім. Ці правила або ж усвідомлення є давньою традицією Русів ще з часів Аркону. Де через усвідомлену лицарську честь та споріднену з цілісним світом совість йшло пробудження людського духу у його причетності до причинного світу пануючому у невимовнім. Звідки та причинна правда цілісного світу потрапляла у людське життя. Сила, що в цей час приходила, мала розум споріднений з правдою живого світу. Тому не несла розору в людське суспільство, а навпаки несла гармонію, всіляко захищаючи його від егоцентризму будь якої влади. Духовна культура Київської Русі поставала саме з цього духовного досягнення лицарства у прибалтійському слов’янстві. Центром якого була та глибока культура проникнення у поза антропне буття, що панувала на Арконі, малій державі полабських слов’ян. У давні часи Аркон був місцем паломничества молодих воїнів з Русі де вони набиралися гарту та духовного звитяжничества. Сама назва Рус веде своє походження від говірки полабських слов’ян руг – се або ж рут – се, де глухі звуки з часом були втрачені і вийшов Рус. Саме ця корінна для Русів культура і закріпилася на Київській Русі підкріплена ще сарматським лицарством. Тому слов’яни, як і вся Русь весь час і боролися з поганими – тими завойовниками, що приходили з азійських просторів з їх переважно кочовою, відірваною від землі культурою. Чому поганими? Бо нищення та грабунок у здобутті чогось на стороні були їх головним промислом. Ця ж культура під впливом пануючого панмонголізму, у навалі монголів на Русь, осіла і на північних болотах, що були колонією Київської Русі, Де здобуток чогось на стороні стало головним промислом і вершиною звитяжничества. З цією поганською ідеологією, як за давньою традицією, і воює сьогодні Україна, як подовжувач давньої культури духовного лицарства у поєднанні з природною етикою цілісного світу.
Цей же глибокий внутрішній зміст, як усвідомлену правду життя, несло українське лицарство вже на Запорізькій Січі. Січове право яких у пануючій тут культурі характерництва несло у собі ту глибину поєднання людина з божим, супраментальний планом світу, що віддавна існувала на Русі.
Серед цих правил життя на волі, в усвідомленні цілісного світу, можливо виділити за головні наступні переконання:
– Світ збудовано на правді якою є сам. (Божа правда панує скрізь)
– Світ невпізнанний, але я його знаю. (Людина може сприймати світ через свій пробуджений духовний погляд)
– Я у світі, а світ в мені. (Справжня людина і світ Цілісності є одне)
– На шляху життя не існує домагань, а є тільки шлях. (сходження до вищих станів свідомості саме веде людину у житті)
– На шляху життя слідуй тій правді, що розлита в довкіллі. (Слідування причинній правді світу стає головною умовою життя)
– Чесноти життя постають з їх усвідомлення на плані живої природної етики. ( головні правила життя такі як честь, совість, людяність та порядність постають з усвідомлення причинної правди живої етики цілісного світу)
– Ти рівний всім і кожному окремо але по духу немає тобі рівного на землі у твоєму доторку до Єдиного.
– Три речі мають значущість твоя земля, твій народ і твоє серце. (лицарські звитяги є подовженням живої етики світу на проявленому плані людського буття)
– Божа правда це те чим живе твоє довкілля. Слідуй невимовному не переступаючи межі. (Бог і гармонія світу у оточуючому довкіллі є Одне)
– Беззастережно поважай тих, хто поряд з тобою, їх долю та права. Допомагай ближньому на шляху і пройдеш.( кожен хто прийшов у цей світі являє волю Єдиного, поважай його і себе)
Так життя стає справжнім без сорому за нього.