Чер
28
Світ збудовано на правді якою є сам.
У правди один шлях у неправди їх багато.
(Січ, характерники)
Дослідження у науковій езотериці сьогодні говорять, що існує особливе співіснування людини і світу, коли її життя набуває зовсім іншого змісту. І цей новий статус людини відтворюється у причетності до тієї правди життя, яка лежить у причинній пов’язаності Всесвіту. “В цьому світі потрібно бути”, – стверджували характерники Січі Запорізької з цього приводу. Цілком слушно вважаючи, що у суто зовнішнім сприйнятті світу людина в ньому насправді не живе, не існує. Спробуємо розібратися в цьому питанні.
Ми у своєму повсякденному житті звикли, що правда з’являється у ньому, як доречність наших вчинків та суджень, що пройшли свою перевірку у практиці життя. І цю правду нам потрібно повсякчас шукати і боротися за неї. У муці божій, як за оріями, людина знаходить її. В цій правді боротьба між добром та злом стоїть на першому місці. І як показує практика життя це питання не має свого остаточного вирішення у повсякденності людського буття. Чому?
Бо на зовнішньому плані ми маємо справу з результатом, який є проявленням причинної пов’язаності світу на тонкому плані, говорить наукова езотерика. Тому ми розуміємо сьогодні, що справжня правда мусить пізнаватися на непроявленому плані. Але в такому випадку ми самі, наша діяльність повинні належати тій причинній взаємопов’язаності світу, що панує у непроявленому. Мабуть тому, що ми родом звідти.
Тільки у поєднанні з Єдиним людське життя отримує свій справжній зміст, стверджував кардинал римо – католицької віри Микола Кузанський з цього приводу. Що то за правда, яка стоїть за нашими плечима у реальному бутті на землі?
З досліджень у непроявленому на сьогодні ми вже знаємо, що енергію всьому живому надають пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності, пануючої на тонкому плані. За цією Цілісністю вочевидь і стоїть той Єдиний початок, про який і згадує у своїх працях Микола Кузанський.
І подібний підхід несе у собі належність самої людини до тієї правди, за якою вибудовується світ у її довкіллі. Саме на внутрішньому плані світ несе у собі енергію нашого життя через ті згадувані вище пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності. А від того має нести у собі ще і сповідану правду нашого життя та долю у причинно – пов’язаному світі. Про який Микола та Олена Реріхи говорили, як про живу, природну етику за якою живе весь рослинний та тваринний світи.
Перше, що приходить на думку у такому підході, що від цього має поставати сама праведність нашого життя. В ньому має існувати особлива вивіреність наших вчинків та кроків, як істоти сутнісного плану належної цілісному, причинно обумовленому світу. Як практично можливо жити за тією правдою життя, за якою стоїть континуальна сила самої світової Цілісності постає питання?
На зовнішньому плані світу потрібного усвідомлення не існує, бо то є біг по великому колу наших упередженостей, скаже нам езотерично освічений читач. Вірні настанови, як образи вістей божих, приходять лише з підсвідомості існуючій на внутрішньому плані, додасть нам він. Але тими вістями користується будь яка талановита людина і ті образні сповіщення здатні у своїй силі керувати світом, говорить Фрідріх Ніцше.
На сьогодні ми маємо лише ілюзорну уяву про довколишнє через той апарат образно – понятійного мислення, яким керується наш мозок. Через що ми полишені дотику до реально існуючого світу. Але мозок людини може керуватися, як показує практика і чуттєво – образним сприйняттям. Ми одразу ж даємо чуттєву характеристику дну ріки чі озера коли входимо у їх воду. В тому ж чуттєвому, інтуїтивно – образному сприйнятті, в якому приймає участь наше тіло, навчаємось плавати у водних глибинах. Чому не можемо так само увійти в енергетичні горизонти світової Цілісності, що панують у довкіллі і опанувати спосіб вже усвідомленого життя в ній?
Зосереджуючись лише на відстороненому предметному світі назовні, ми потрапляємо у полон тієї ілюзії, яку він несе у собі. Але ми на сьогодні розуміємо, що це лише наша зовнішня орієнтація у подієвому світі, яка стала головною у суто технічний вік нашого часу. Де людство більше живе за своїми переконаннями аніж усвідомленнями. Кожна талановита людина мистецького рівня знає, що існує інше розуміння, що приходить коли наше образно – понятійне мислення вимикається. Саме тоді виходить на поверхню наша підсвідомість, що має той чуттєвий дотик до причинного світу. І тоді виникає те осяяння зовсім новим та невідомим, яке і рухає наше життя вперед.
Тобто, лише з рівня підсвідомості, у повній відстороненості від зовнішнього, що стає лише генератором спонукаючим нас до дії, приходять образи нашого вірного реагування на події у ньому. Це реагування і є правдою нашого життя за якою стоїть сила. І ця сила образів, що прилітають як голуби, рухає світом, як за переконанням того ж, згадуваного вище великого німецького філософа Фрідріха Ніцше.
“Але для цього потрібне входження в саму правду життя, що буяє в довкіллі”, – зауважить нам вдумливий та поміркований читач. “Для цього потрібна воля від тих суто зовнішніх усвідомлень”, – доповнить нам він. “Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа. Не те несе, що є у світі і питає нас”, – знаходимо свідчення з цього ж приводу у культурі оріїв, що панувала у раннє Середньовіччя в межах земель Середнього Подніпров’я.
Як утримується та чуттєва відстройка стану волі на волі, виникає питання? Поряд з совістю, як каналом сприйняття тих образів стоїть людська честь. Саме вона спонукає до причинного впорядкування нашого життя за тією правдою істиною, що відкривається на рівні підсвідомого. “Ми не вправі жити, коли втрачена честь”, – за переконанням іншого великого філософа Німеччини Фрідріха Шілера. “Честь – це зовнішня совість, совість – це внутрішня честь”, – до такого кардинального висновку прийшов у свій час Артур Шопенгауер. Порядність та людська гідність є похідними від тієї честі, скаже нам будь яка зріла, вірно поставлена у житті людина.
“Велике пробудження стоїть за цим всім”, – можемо почути від адепта далекого Сходу. За цим пробудженням стоїть кінестетичне, доторкове чуття – бачення, говорить нам наукова езотерика сьогодні. Припинення діалогу з зовнішнім у образно – понятійнім мисленні відкриває те знання духу, яким володіє кожна людина стверджує ця наука. В цей час людський мозок стає екраном, своєрідним навігатором на якому віддзеркалюється подійний світ внутрішнього, причинного плану.
Якою стає релігія такої вже пробудженої людини, постає питання?
Це релігія сповіді у Єдиному, у самій належності до нього, скаже нам релігійний діяч. Син божий панує у серці кожного, говорить нам християнство сьогодні. “Ти не цей, ти той”, – говорять суфії разом з даосами далекого Сходу. Це релігія знання сущого, говорять сьогодні до нас орії з рукопису Войнича, відома в світі, як орійське відичне правовір’я. Вочевидь єдине для всього світового загалу, бо Права у слов’янстві має значення тієї самої світової Цілісності.
Як подібного стану усвідомлення досягти, виникає питання?
“Справжня віра існує по вірі”, тільки у “віру вірува”, – досягнеш поставленої мети, стверджують орії. Тобто питання полягає у входженні у сам внутрішній план, де сама віра стає способом життя. Яка головна умова подібного входження? “Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, – стверджують наші пращури. Будьте Перехожими в житті, радив у свій час Ісус із Назарета своїм учням.
“Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься”, – стверджує Ісус у Євангелії від Фоми.
Входження у подібну віру це доторк до самого джерела де панує сила усвідомлень справжньої, цілісної людини, стверджував він. Знання сущого якої стає правдою її життя і це вже не питання відстороненої віри, а стан буття в істині, яка одна робить людину справжньою та вільною.
“ І все ж питання того входження залишається не розкритим”, – зауважить нам доскіпливий читач. Як це може відбутися в житті?
Ми входимо у смак будь якої страви, що споживаємо. Ми також входимо у своєрідну медитацію, коли слухаємо музику якою чаруємось. Так само можливо увійти у образ простору думки людини, що промовляє те сакральне до якого має дотик. Згадане входження в образ є головним у акторській майстерності. Те саме можливо здійснити входячи у образ того, що приходить з внутрішнього плану. У Євангелії від Дідима Фоми існує запис:” Хто помає змістовність цих слів, не вкусить смерті “. Тобто, стане справжньою, цілісною людиною воплоті. Слова та думки, що стоять за ними можливо не тільки розуміти, а і входити в їх простір, опановуючи те джерело звідки вони ведуть своє походження. Те входження означає рух до простору іншого виміру де пану дух людини.
Яка ще існує причина подібного входження в світову Цілісність де панує правда сповіданого життя ?
“Віруючий у Сина Божого (справжню цілісну людину) матиме життя вічне”, – стверджує Ісус, якого наш Сковорода вважав справжньою людиною воплоті. Така людина має своє справжнє обличчя до народження, як за твердженням даоських мудреців.
І цілком зрозумілим тепер стає головне сповіщення великого Галілеянина: ”Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“.
Щасти Вам.