Сторінка Василя Чумаченка

Одразу ж виникає питання про той портальний перехід, про який ведеться багато розмов, але остаточної ясності у цьому питанні поки що немає. По-перше, тут потрібно провести відповідне розмежування. Ми не будемо у своєму дослідженні розглядати те, про що відомий дослідник у галузі антропології Карлос Кастанеда у свій час зауважив: «Не існує тієї галузі знань де б багатий на видумку тональ не відтворив би свій умоглядний світ». Тобто того, що сьогодні відноситься до умоглядної позиції в парапсихології сьогодення ми торкатися не будемо, вважаючи те первинним входженням у знання з точки зору суто зовнішнього усвідомлення світу. Де доторку до первинної основи світу не існує, через цілком міфологізоване уявлення про нього і його природу, коли, образно кажучи, створюється ліс у лісі або озеро у озері, через існуючу суто поверхневу світоглядну позицію спостерігача у нашому природознавстві.
Коли ж ми в своїй оцінці довколишнього світу будемо користуватись тим, про що Імануіл Кант говорив як про внутрішнє, коригуюче наші природознавчі зусилля око, яке орії у «Манускрипті Войнича» називають «голим оком», то зможемо торкатися основи справжнього світу пануючу на тонкому плані. Це надає відповідного пробудження так званої третьої сигнальної системи в людині, через яку вона входить у потік реального життя тут і зараз, як за східним уявленням.
Від того згаданий вище портальний перехід може бути простою річчу, яку ми здійснюємо навіть роблячи перехід з однієї кімнати в іншу у якомусь приміщенні. Наше враження змінюється зі зміною обставин у тому новому просторі в якому ми опиняємося. Нас опановують в цей час нові настрої і ми трохи по іншому починаємо сприймати світ всього помешкання де б воно не було. Подібна зміна простору присутності, або ж сцени життя, веде до відповідної зміни нашого настрою, або ж враження, запам’ятаємо це.
Коли ж існує дотик до тонкої, цілісної основи світу, перехід від одного простору нашої присутності до іншого здатен змінювати сам психофізичний настрій, розкриваючи в нас нові природні здібності, які тому новому стану нашої свідомості відповідатимуть. Чому?
Прямий, кінестетичний енергетичний дотик пов’язує нас через план тонкого тіла з природними процесами пануючими в світовій цілісності на тонкому плані. Які за оріями стають «божими вістями» для нашого супраментального плану. Отриманий чутливий енергетичний імпульс породжує в цей час порух усвідомлення або ж його нове розкриття, що відбувається часто разом із запаленням нового світового прядива на коконі каузального плану нашого енергокомплексу. Тобто йде команда наміру з рівня самої цілісності, яку все живе сприймає однаково і підкоряється йому. В наслідок чого ми стаємо іншими, опановуючи новий варіативний простір своїх можливостей. Більше того, ми починаємо на рівні інтуїтивного усвідомлення знати природу процесу до якого торкаємося та його причину, бо стаємо його часткою.
«Тоді що являє собою той згаданий вище психофізичний настрій?»— можемо тут почути запитання нашого вдумливого та поміркованого читача.
На рівні свого енергокомплексу людина має свою багатоплановість. Ця багатоплановість відповідає тим системам життєзабезпечення, яке має наше тіло. Кожна подія чи вчинок у якому людина бере свою безпосередню участь потребує відповідного налаштування її енергокомплексу і всієї системи життєзабезпечення загалом. Щоб зрештою почати успішно діяти та реагувати на зовнішні чинники. Коли ж людина довгий термін часу займається якоюсь справою, або просто існує у відповідних умовах, то означене налаштування енергокомплексу стає сталим психофізичним настроєм. Через який, як через набуту ключову, резонуючу форму ментального налаштування, вона поєднується з невимовним, отримуючи через такий канал енергію та підтримку цілісного аспекту світу. «Вісті божі по голу сприймає коща»,— говорять з цього приводу орії в «Рукописі Войнича».
Але не тільки, вона тут отримує можливість узгоджувати свої плани з тією етикою життя динамічної цілісності, що розкривається перед нею. Через це вона робить вчинки або вибудовує образи у своєму мистецтві, які ведуть своє походження від резонуючих форм життя самої цілісності. Щось подібне відбувається під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання, коли у неї з’являється закон всередині, про який згадував у свій час Геродот, надаючи характеристику населенню Середнього Подніпров’я.
З цього певно і бере свій початок людський талан до будь-якої справи, скаже нам будь-хто. Психофізичні настрої, оперті на внутрішнє налаштування енергокомплексу, стають головним інструментом опанування людиною свого життя у своїй опертості на знання сущого. Виходить так, що людська справжність потребує розвиненої культури внутрішнього світосприйняття, за яким стоїть духовне чуття-бачення, про яке весь час нам нагадують старі рукописи. Бо терези внутрішнього і зовнішнього знаходять рівновагу тільки у такому випадку. І це і буде життям в істині буття або у стані волі на волі, як запевняють орії в тому ж «Рукописі Войнича». Що ж тоді є згаданим вище портальним переходом у спадкоємній рахманській культурі русів Середнього Подніпров’я?— виникає питання.
Справа в тому, що накопичення відповідної кількості психофізичних станів (своєрідних спеціалізацій) породжує розкриття самосвідомості, коли довколишній світ втрачає свою ілюзорність і людина здійснює перехід до зовсім іншого світу у своєму усвідомленні. В цей час змінюється і саме тіло людини, повертаючи свою дотичну до світу цілісності природу.
Виходить, що ми можемо мати системні відстройки свого психофізичного стану, що відкривають перед нами справжній світ, в якому ми знаходимо, за ствердженням даосів, своє обличчя до народження, тобто свою справжню постанову в житті. Від цього безкінцевість просторів усвідомленої реальності, з точки зору зовнішнього світосприйняття, стають модифікаціями світу нашим багатим на видумку тоналем, тобто ілюзорними проекціями справжнього світу. Так зникає дурна, за виразом Паули Еренфеста, безкінцевість, а постає реальність світу невід’ємною частиною якого є сама людина.
В інській зоні кристалічного щита України проникнення на непроявлений план світової цілісності завжди сягало невимірної глибини. Саме тієї, де панувала людська справжність та розкривало свої обійми суще. Тому пошук правди-істини та становлення людської справжності стало тут спадкоємним звичаєвим правом всього етносу, що те занурення у світову цілісність постійно відроджувало.
Портальний перехід, як стає відомим з вище приведеного, може здійснюватись через ключову резонуючу форму, в тому числі існуючу у природному довкіллі. Такі місця, ключову резонуючу форму яким надав випадковий збіг природних обставин, людство завжди виділяло у окреме провадження у своїй культурі. Таким місцем могло бути будь-що: галявина лісу, гірська ущелина або просто антропоморфний чи зооморфний вигляд окремого дерева чи скелі. Занурюючись у подібне місце чи образ, людина відкривала справжню сторінку свого життя відходячи від згубних ілюзій у ньому. Так виникли всі мегалітичні споруди давнього світу, такі, наприклад, як Стоунхендж на північному заході Англії або мегалітичні стели та антропоморфні образи у нас на Україні.
Так випадковий рельєф підрізаного морем скелястого берега на острові Пасхи, привів до виникнення образу головного божества, кам’яного істукана Моаві. Дивовижність цього резонуючого з цілим антропоморфного образу полягає в тому, що він відкрив перед остров’янами широкий світ океану та тих світів, що лежали за межами їх землі. У нас в Україні цьому прислугували всілякі капища, де антропоморфні образи божеств так само розкривали те, що сховане було у просторі та часі на внутрішньому плані життя.
Осягнення ж людиною своєї справжності тут досягалася через набуття відповідної майстерності в веденні свого життя. Юнакові потрібно було збудувати дім, виростити сад, виховати сина, викопати колодязь цілющої води, яким могло бути і відповідне знання принесене людству. Дівчина повинна була вишити свій рушник, за яким поставала обрана нею доля, народити та виховати дитину, зробити затишною та квітучою свою оселю, створити міцну сім’ю та і весь рід, подовжувачем якого вона ставала. Скільки тут потрібно було набути професій?
Рахманська наука говорить, що достатньо було оволодіти майстерністю семи професій, щоб образ своєї справжності став досяжним для людини. Звідси і поставала людська гідність та самоповага, без яких будь-яке знання стають недосяжною річчу.
Людина, що постала у своїй справжності, сама ставала тим порталом, тобто несла у собі той самий перехід — входження у світову справжність та цілісність. Дуже вдалу спробу такого зображення несе у собі портрет Мони Лізи Леонардо да Вінчі. Образ жінки відкриває тут сховану природу справжнього буття, яке розкрив Леонардо на задньому плані свого полотна. Виходить, що проблема осягнення своєї справжності завжди була провідною в історії людства. Чому?
Певно тому, що без правди життя людини не має, не існує в цьому світі. Задля цього і існувала в Україні рахманська культура, як сполучення людини та того справжнього світу в якому вона існує як сутність світового рівня. Саме це і відрізняє українців від їх оточення. Це їх велике набуття і це їх хрест, який вони пронесли на протязі своєї зовсім нелегкої історії.