Сторінка Василя Чумаченка

Важливість поставленого дослідження можемо знайти у  Олександра Клізовського у його книзі “Основи світорозуміння нової епохи”.  Клізовський у своєму творі прямо ставить головне питання:

“Який зміст у короткотерміновому людському існуванні, кінцем якого повинна бути незворотна, невідхильна смерть? Звідки ми прийшли, куди йдемо, яка ціль існування людини на землі? В чому, в решті решт, криється сама змістовність існування людини на землі?  У своєму житті людина шукає кінцеву ціль свого буття, кінцевий зміст, який би обіймав і поглинав собою всі інші висуванні життям задачі і цілі”

І далі Клізовський констатує положення справ у дусі теософського підходу  Блаватської:

 “Наявність питання про саму змістовність життя є показник недоліку духовного розвитку. Духовно розвинена людина ні  яких теорій  про змістовність життя не потребує, бо зміст життя їй ясний і зрозумілий. Через це всі теорії про змістовність життя повинні розвивати людину, повинні облагороджувати її, повинні підіймати її вгору, а не будити у ній її нижчу природу. Будь яка теорія, яка цієї цілі досягає, є вірна теорія, а яка цієї цілі не досягає, є теорія невірна “.   

А далі йде вже те, що лежить в руслі поставленого нами питання з оглядом на приведену вище назву запропонованого дослідження:

” Людина шукає такої змістовності свого життя, в якому кінцеве не поглиналося б безкінцевим, але оберталося на нього. Вона шукає безпреревності свого існування, особистої вічності і особистого безсмертя. Без особистої вічності вічність всього  світу не має для людини ніякої ціни, бо  розум людський, його внутрішнє самоусвідомлення не згідне миритися з фактом смерті, як повним припиненням свого буття. От цієї особистої вічності і безпреревності існування, без якої будь яка змістовність життя стане безглуздістю, не дає ні наука ні філософія. Його повинна була б дати релігія, але вона теж його не дає”. Неуспішна та нещаслива доля батьків від того калічить їх дітей, які від цього стають зовсім полишеними будь якого свого світлого майбутнього, доповнимо ми його.

Саме тут і виходить на сцену та наука, яку передбачав Імануіл Кант і яка сьогодні зветься супраментальною психологією. Поле діяльності якої встановлення зв’язку людини і цілісного аспекту світу, який ту людину і породжує.          Починається тут  все з живої етики життя,  що стоїть за тим законом всередині, який орії відносили до божої совісті і який виникає під час адаптації людини до патерну умов ареалу проживання. Коли людина цьому  універсальному, непроявленому початку  слідує у своєму бутті, то її манера життя починає нагадувати приховану гру в шахи, такі тут існують рішення та проходи до  впорядкування світу і своєї гідної постанови в ньому. Від чого подібне життя  веде свій початок?

Світова цілісність живе і розвивається як одне ціле за законом гармонійного узгодження своїх обріїв – світів, які в науковій езотериці отримали назву енергетичних горизонтів. Взаємодіючи між собою, вони створюють мереживо можливих рішень та запроваджень дозволених світовою цілісністю на плані життя. Чому дозволених? Тому що слідування їм утримує життя людське в світлі істинного, через постійний контакт з континуумом енергій тієї самої цілісності. Звідси походить та правда життя, яку науковій езотериці звуть причинною правдою. Знання – бачення у духовному погляді, або когнітивний аналіз на рівні невербального сприйняття, тому і стають можливими  на ментальнім рівні, бо спираються  на подібну тонку, невидиму  павутину живої, дієвої етики у непроявленім за якою стоїть цілісний аспект світу.

Ці варіативні запровадження існуючі в цілісності і стають основою своєрідної шахової гри  життя, в якій і пролягає шлях людської долі. Зрозумівши це Григорій Сковорода і проголосив своє сакральне:”Хочеш мати щастя, – спробуй довіритися долі “. Як увійти в тут природну шахову гру, як навчитись не хибити в ній, виникає питання?

Перепусткою до неї вочевидь є людська справжність, адже саме вона надає необхідного  дотику  до цілісної основи світу. І де лише духовний погляд здатен розрізнити необхідне,  резонуюче з прядивом життя рішення.   “Тваринний світ живе весь час у цьому не виходячи за межу дозволеного”, – зауважить нам  допитливий  читач. Так, відповімо ми йому, тваринний світ існує в тонкій мережі життя, маючи тут свій шлях та свою долю. Але людина, маючи розум,  здатна по своїй волі та наміру здійснювати переходи між горизонтами цілісності значно поширюючи спектр можливих рішень у ньому. Наближаючи тим гармонійну узгодженість проявленого світу до гармонійної цілісності пануючої в  ноуменальнім  світі.

Досягнення людської справжності, це давня звичаєва традиція рахманської культури, в якій людина через особливе доброчестя у житті утримувала необхідний природний контакт, відмежовуючись від соціального закону та порядку полишеного того зв’язку.

Коли у наш вік евристична стеля інтелектуального мислення  сягнула тієї висоти, з якої стало можливим актом наміру образного мислення здійснювати входження у прямий контакт з довкіллям на тонкому рівні, тоді стало можливим реалізувати закон людської справжності, відкритий у свій час давнім китайським філософом Джуан Дзи, який той закон сформулював  так:” Коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина“.

Як це відбувається, може виникнути закономірне питання? З’явилася можливість через пластичність інтегрованого мислення,  дотягувати абстрактний образ у просторі образної пам’яті до його резонуючого злиття з цілісним аспектом у непроявленім. Але існує необхідна умова, позиція спостерігача повинна бути винесена за межу антропологічного бар’єра. Тобто, необхідним стає канал внутрішнього світосприйняття дотичний до світової цілісності.  “Не відчуєш – не взнаєш”, – У Румі Що це дає?

Надає спосіб життя записаний на одному з мальованих полотен козака Мамая:”Сидить козак в кобзу грає, що задума, – все та має“. Тут задум і людська воля стають спорідненими з живою етикою життя, тому стають єдиним нерозривним цілим. Щось подібне зазначає і даоська традиція Китаю, яка проголошує:”Будь мертвим, абсолютно мертвим (відлученим від зовнішнього) і роби що хочеш, все буде вірно “.  Що це, як не та сама давня рахманська традиція у нас в Україні?

Виходить всі шляхи ведуть до одного, того, що в релігійному каноні зветься ісіхазмою, або ж шляхом божественного єднання. В якому будь яка гра у випадковість, як та сама гра у бісер Германа Гессе, або ж наше реальне життя, здатні проявити  той закон безкінцевості про який згадується у книзі золотих правил Тибету так:”Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом. Бажай тільки того, що в середині тебе. Шукай шлях все більше занурюючись в себе. Вслухуйся в пісню життя, бери у неї урок гармонії, щоб безкінцевість у кінці твого шляху відкрила тобі свої обійми “.

 І далі в цій Книзі Золотих Правил застережено :”Раніше ніж здійснити перший  крок, навчись відрізняти істинне від похідного. Старайся більш за все відділяти знання ума від душевної мудрості, вчення ока від вчення серця“.

В книзі Блаватської Голос Безмовного, зрештою, можливо знайти цілий звід правил по досягненні людської справжності, або ж стану Архата з поверхні зовнішнього світосприйняття. Але коли людина заходить за антропологічну межу, сприймаючи все те з середини, всі ті правила просто стають пробудженою людською совістю, бо вона починає оперувати у своєму житті розумом спорідненим з самою цілісністю буття, вже опановуючи своїм супраментальним планом. Будь які настанови тут стають зайвими, бо вже інше веде та спрямовує людське життя.

Щоб вирішити проблему становлення українства, а саме ця проблема стоїть за означеним питанням, потрібно заглягути як мога глибше, наскільки вдасця, як за рекомендацією Докії Гуменної в свою історичну давнину. Найдавнішу дослідницьку  згадку про населення Середнього Подніпров’я знаходимо у батька історичної науки Геродота.

“Цей народ не має над собою закону у вигляді  самодерця, та він їм і не потрібен, закон знаходиться у них всередині“, – зауважив у свій час він, маючи на увазі населення Середнього Подніпров’я. Про цей закон всередині, як про закон живої етики або Отчий закон говорить, як відомо, вся езотерична наука раннього Середньовіччя.

Відомо, що це внутрішній закон, який принципово не може бути повністю виписаним, адже торкається самої ідентифікації людини, як розумної, мислячої  істоти у причинній правді світу. В основі людського внутрішнього  самоусвідомлення себе, як мислячої істоти,  можливо було б поставити вираз Сенеки, який, заглибившись у це питання вивів:”Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати “. Тобто, вже мати механізм розпазнання того істинного, що стоїть за всим, що приходить ззовні.  Підпирає його думку і Аристотель, який на запитання, що таке Бог, який на переконання схоластів стоїть за цим всим, відповів:” Бог це думка в думці “. Вторить їм в цьому питанні і великий суфій сходу Ібен Руш:”Пізнай себе – пізнаєш свого бога “. З надприродного явища пануючого сьогодні,  Бог тут стає тим, що є, що існує в самиій людині. “Бог є людина в людині, справжня людина і Бог є одне “, – за висловом нашого видатного філософа Григорія Сковороди.

Чому вирішення поставленого питання самоідентифікації українства повинно йти через таку висоту, може виникнути питання?  Мабуть тому, що основою самоідентифікації самої людини повинно бути її самовпорядкування в світі, бо тільки це і робить людину розумною істотою. В основі буття якої повинен стояти той, означений вище закон всередині, як за Геродотом або ж  Отчий закон. Це сама сильна та життєдайна позиція  в світі, що відповідає йому,  як організованого у Єдине цілісному  запровадженню , що тільки одне і має зміст, як за тим же Миколою Кузанським. Бо потрібно знати, що робити і коли, щоб стояти зо одно з тією силою, що керує світом.

Цей внутрішній закон пізнається через  такий організований соціальний організм, як народ, або ж етнос  існуючий в тій чи іншій місцевості, як за виразом того ж Геродота, що знайшов на  Середнім Подніпров’ї тих, хто сьогодні звуться українцями і які мали, за його твердженням, той згаданий вище закон всередині. Вивести цей закон назовні у своєму житті може тільки соціум, поклавший  його у основу свого існування, як було згадано вище. Саме від цього народжується знакова національна культура в якій все: мова, одяг, пісні, мистецькі вироби, звичаї та звичаєвості несуть у собі ознаку того усвідомленого закону.

 Докладніше це може бути викладеним у такий спосіб. Внутрішній світ людини є на сьогодні ментальним планом людської особистості і він, дозволяючи пізнавати причинне поле людського існування, повинен нести в собі знаковий резонуючий образ, що до патерну умов ареалу проживання, запевняє нас дослідник фізики живого Фрітьоф Капра. Саме через адаптацію до патерну умов ареалу проживання виникає споріднений з цілісним Одним  той ментальний образ, що і ідентифікує народ як єдиний етнос. Ментальність якого є способом дотику внутрішнього плану людини до закону живої етики пануючого в місці його проживання. Саме тому людина існує як суспільна одиниця, яка без соціуму перестає бути як світською людиною так і розумною людиною взагалі. А щоб вона вільно розвивалася, в соціумі повинна існувати демократія, що до того розвитку спонукає.

З цього і постає знакова культура, в якій все несе в собі ознаки тієї ж  знакової вибірковості, що виникає під час адаптації до патенрну умов ареалу проживання. Чому саме Земля стоїть на першому місці у тому означеному становленні етносу та нації на внутрішньому плані? Мабуть тому, що мінеральний, водний та рослинний світи існуючі в людині беруться саме з її оточення. І свою астрологічну відстройку людина отримує від часу свого народження та тих планетарних тонких звязків існуючих саме в тій місцевості де вона народилася. Сама ж місцевість, як ареал проживання, поділяється за своєю природною ознакою. В Україні це давній кристалічний щит Середнього Подніпров’я, який залишився непорушним від давніх часів.  Тому ця привязка  до ареалу проживання стає поєднуючою ланкою між людиною та тим законом живої етики пануючим у непроявленім. Щоб зрозуміти сенс життя в житті потрібно бути, стверджує езотерична наука з цього приводу. Тому резонансним ключем тут стає сама етнічна самоусвідомленість, що має здатність знати до того, як починає щось усвідомлювати, коли згадати Сенеку. Такий висновок слідує з тих досліджень, шановний читачу,що сьогодні надає супраментальна психологія.

Ментальна глибина у внутрішній, езотеричній культурі це та тінь про яку Соломон ввизначився, як про таку, що несе саму змістовність людського життя. “Зміст людського життя слід шукати в тіні людського існування“, – визначився він у свій час. Образ тіні в українській національній культурі  існує у проявленім у образі Праматері світу або Нави, що породжує все. У скіфів він ще мав своє відображення  у образі чорної  пантери. Пізніше на Русі, він вже став образом Мокоші. Хтось скаже, що все це надприродні сили, які дуже важко ідентифікувати. Це так, якщо не сходити з позиції лише зовнішнього світосприйняття, що набула свого поширення у технічний вік розвитку людства, закривши внутрішній план існування людини, відкинувши його у підсвідоме. Але коли повернути те все, пробудивши кінестетичне сприйняття та світобачення на ментальному плані, що існує і зараз у вигляді нашої образної пам’яті, то те знання – бачення повертається. Саме за нього говорить Антуан де Сент Екзюпері у своєму знаменному заклику у кінці ери технічного віку:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “.

Заглиблення в тінь іньського кристалічного щита України породжує інтровертну націю, характеристика якої сьогодні визначається так:

“Вони, інтроверти, ніколи не діють під впливом емоцій, свої почуття тримають під контролем, а тому не роблять необдуманих вчинків, не грнають з плеча. Інтроверти спокійні, вдумливі й розсудливі, завдяки чому схильні до аналітичного мислення. Небагатослівні, пунктуальні й педантичні.”  А ще володіють незбагненною силою духу та мудрим передбаченням подій, доповнимо ми.

Чому існує така постанова себе у житті, виникає питання? Мабуть тому, інтроверти  вміють слухати світ і вибудовувати свої дії з тим, що йде з підсвідомого рівня. Порушення цієї ланки спілкування з світом у технічну еру поселило з часом в Україні руїну. Бо “вісті Неба, що керують світом“, як  за висловом Ніцше, вже не приходили до людського усвідомлення. Натомість запанували ідеї, які розірвали потужну нцію на ворогуючі частини, де кожен стояв за своє.

Якою від того є національна ідея сьогодні? Та відновлення всього того, що було притаманним нашим пращурам у їх єдинім світобаченні. Все останнє у відродженні духу нації доповнить сама земля. Стан людини, дотичної до цілісного світу, що в цей час народжується, є тим образом людської справжності у істинній традиції життя, яка є головною у всих езотеричних вченнях світу. Тому образ справжньої людини, віддавна притаманний звичаєвій культурі українців і є тією національною ідеєєю сьогодні. За нею стоять честь, совість, людська гідність та порядність, що є ознакою європейської культури.  Лицарський дух якої був у свій час запліднений з Русі, де він панував поєднуючи племена слов’ян у одне національне запровадження Київську Русь. Витоком того духу, як і самої назви Рус, слід вважати країну прибалтійських слов’ян, від яких і пішла самоназва Рус від  звичаєвої говірки Руг – се. Пробудження лицарського духу через честь, совість та порядність була головною рисою доблесті та  сили про яку стали говорити в світі:  “Одвічно Руси мають ту силу і гремлять нею по світу “. Як це записано арамейською у мові русів на Близькому Сході.Саме тому Україна це Європа, бо сам витік європейства, як показує дослідження, віддавна походив з цієї землі, з землі Русів. Які приклади національної самоідентифікації тут можливо б навести?

 Існували в давньому кобзарському русі так звані вустинські книги. Чим вони відрізнялися від інших книг? Змістовність їх була різна, але все те було вістями з волі і мова була звідти. Тому вони і пробуджували людський дух проти будь якого поневоленняі. Вони проголошувалися бунтівними, тому нещадно знищувалися. Але головний мотив та настрій тих книг зберігся у віршованих рядках нашого великого Кобзаря Тараса Шевченка. Тому він і має таке проникнення в людську душу, ідентифікуючи українців як таких на протязі не одного століття.

Щасти Вам.