Коментарі

    Календар

    Липень 2022
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
     123
    45678910
    11121314151617
    18192021222324
    25262728293031




    Світ збудовано на правді  якою є сам.

    (Січ, характерники)

    Той, хто знайшов себе, – світ не вартий його.

    (Ісус із Назарета)

    Одразу ж у тебе, шановний читачу, виникне питання, що то за Третя сила і яке відношення вона має до світу збудованого за своєю правдою у означенім епіграфі?

    Ми, у існуючім сьогодні природознавстві, оперуємо силами, які підкоряються закону збереження енергії. Це відомі сили, що панують в нашій механіці, електриці та атомній енергетиці. Вони народжуються в наших природознавчих дослідженнях і існують в нашому житті, як результат тієї чи іншої взаємодії виділених об’єктів, полів чі речовин.

    Другий відомий нам сьогодні різновид сил виникає на так званих квантових переходах. Коли одна якість речовини може переходити в іншу у відповідному стрибку, що зветься фазовим переходом. Але ці сили теж є результатом взаємодії поля чі речовини і підкоряються, врешті решт, тому ж закону збереження енергії. Всі об’єкти подібних взаємодій, що належать означеним силам, існують виділено на зовнішньому, проявленому плані і від того можуть бути зареєстрованими. Це наш матеріальний світ, що існує, як об’єктивна реальність у наших дослідженнях оточуючої нас в житті природи.

    Останні дослідження у галузі тонких, непроявлених планів світу за антропологічною межею у супраментальній психології говорять, що зосереджуючи свою увагу на зовнішньому аспекті життя, ми проходимо мимо тих взаємодій, що панують у слабко метричних відносинах  світу. Саме тут в нестаціонарних відносинах простору та часу панує світова Цілісність, причинно організоване поле якої відповідає тій гармонії, що панує на зовнішнім плані. А феномен живого  в ньому отримує своє енергетичне життєзабезпечення у квантових стрибках, пульсаційних переходах між горизонтами означеної Цілісності.

     Як показують ті ж спостереження за антропологічною межею, причинний світ тонких взаємодій лежить у основі тих подій життя, що розгортаються на зовнішньому плані, як у живому так і у неживому світі. Тут і виникає та Третя сила, що корегує наше життя, виникаючи, з точки зору зовнішніх спостережень, з нівідкіля. І ці, коригуючі наше життя впливи, не підлягають закону збереження енергій існуючого на зовнішньому, проявленому плані. Від чого не мають, не несуть з собою причини своєї появи і тому випадають з нашого розуміння об’єктивної реальності.

    Існуючі тонкі взаємодії утворюють  окремий світ і він цілком присутній в самій людині у вигляді її цілісного образу пануючого на тонкому, непроявленім плані. Саме цей образ людської спорідненості з цілісним аспектом світу провидці майже всих часів називають образом Переднародженого або людиною без титулу, як за Рамзаєм. Саме цей образ існує у висновках нашого великого  філософа Григорія Сковороди, що виникає на плані зовнішнього життя у поєднанні двох натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої. Взірцем подібної справжньої, цілісної людини воплоті він вважав Ісуса із Назарета, стверджуючи своє визначальне: “справжня людина і Бог є одне”.

    Чому? Мабуть тому, що дію цієї Третьої сили, виникаючої без видимих причин, традиційно відносили до дії потустороньої, божої сили. Бо вона несла сповідану, причинну правду у людське життя, яке розквітало від цього, уникаючи тих негараздів, що виникали в житті з людських упереджень. Віровчення Ісуса із Назарета тому і було кінець кінцем прийнято на терені земель Середнього Подніпров’я, що культ справжньої людини тут був звичаєвим, мабуть починаючи від кіммерійців та сарматів, з їх поєднуючою Землю та Небо племінною тамгою. А ще від давнього переконання існуючого у хліборобській культурі, що людині перш за все потрібно відати та знати обаполи тирла, як за свідоцтвом Велесової книги. Тобто за межею свого суто антропологічного буття на зовнішньому плані. Опанування цією Третьою силою має на сьогодні не аби яке значення, особливо маючи на увазі ті негаразди, що оточили людину у чисто технічну еру розвитку людського суспільства.

    Тому сьогодні культура справжньої, цілісної людини потребує розкриття умов її існування в соціумі. Як згадано було вище, цілком зовнішнє зосередження на плані проявленого світу пануюче сьогодні, унеможливлює існування цього феномену у людському житті. Важливість же  людської справжності полягає не тільки в тому гармонізуючому впливі на довколишнє, яке призводить дотична до континуальної енергії Цілісності людська особистість, а і у тій оновленій, справжній меті людського життя, що розкривається в цей час.

    У наших дослідженнях, шановний читачу, ми дійшли розуміння такого явища слов’янської культури як Кмить. Ним виявилася людина занурена на своєму внутрішньому плані у первородну Наву, або ж тінь, з  якої народжується все, що існує на зовнішньому плані. Маємо, наприклад, свідчення про те у орнаменталістиці того ж Трипілля, де світлі кольори Прави (Цілісності) перемішані з темними кольорами Нави, предковічної Ночі з якої вийшло все. У своєму поєднанні вони і утворюють зовнішній світ Яви. Тобто, орнаменталістика Трипілля – Кукутені наочно засвідчує існування культури цілісної людини на терені земель Середнього Подніпров’я ще з енеолітичних часів.

    Людина, заглиблена у тінь Нави не тільки починає знати звідки, з якої причини все відбувається, а і прямо впливати через це своє знання на щасливий перебіг подій на зовнішньому плані. Впорядковуючи земне життя до тієї миті, коли воно стає дотичним тієї гармонії, що панує в природі на внутрішньому плані. “Мусимо відати і знати обаполи тирла“, – це правило, що вже згадувалось, веде своє походження ще з тих часів.

    Можливо сказати, що така людина володіє інтегральною, поєднаною у одне  самосвідомістю, що присутнє у висновках того ж  Донцова та незримо присутнє в працях  Куліша. Воно ж присутнє і  в інтегральній психології Кена Уілберга та у поєднанім ноосфернім мисленні Вернадського, як на сьогодні. А ще раніш, подібне поєднане у одне усвідомлення від Альфи до Омеги, знаходимо у Ісуса із Назарета, та подібне ж свідоцтво у  життєдіяльності Переднародженого, в нарисі давнього китайського філософа Джуан Дзи “Шляху повноти властивостей”.

    Від того стійкість Кмиті у житті стає непохитною та перевершеною. І все це через знання причинної правди життя, або ж знання сущого, як за орійським спадком. Яким вона і керується у своєму житті. Подібна людина може діяти змінюючи простір подій і через, так званий намір у другій, зміненій увазі що до світу зовнішнього. Залучаючи до цього означену вище Третю силу вона ставить події життя під свій контроль. Допомагає їй в цьому її внутрішній план, який у активній супраментальній психології носить назву ментального дубля або ж ментального тіла, як за  уявленням Сходу. Та сама Третя сила не усвідомлено починає діяти, коли ми звертаємось до будь якого резонуючого з Цілим образу, наприклад у іконографіці.

    Саме від того, заглиблена у інкський план землі  кристалічного щита України, Кмить стає основою становлення та повсякчасного відродження нації, як засобу найбільш ефективного способу життя в умовах інського кристалічного щита Середнього Подніпров’я, на кордоні з зовсім іншими уявленнями пануючими на Азійських просторах.

    Подальша еволюція Кмиті у бік цілісного сприйняття світу призводить до відповідного переходу, де людська особистість розчиняється в Цілісності.

    Це стан Архата чі Ботхісатви, як за тим же усвідомленням Сходу. Чим така людина живе, які усвідомлення керують її життям? Згадку про подібне, як шлях Переднародженого, знаходимо у тій же згаданій вище книзі Джуан Дзи – “Шлях повноти властивостей”.

    Тут знаходимо те стародавнє уявлення про стан справжньої людини зануреної у Велику Пустоту, що було притаманним рівню розвитку абстрагованого мислення на ті часи:

                                       Тілом подібен сухим гілкам,

                                       Серцем подібний погаслому попілу,

                                       Суще пізнав до глибокого коріння,

                                       Тягар пройдешнього скинув навіки.

                                       Темний, туманний, без чуття і без думок,

                                       Не говори з ним, адже він – справжній !

    Чому так, виникає питання?

    А через уявлення, що панували у ті часи:

    “Небо і Земля володіють великою красою, але мовчать; чотири часу року мають ясний порядок, але про нього не судять; вся пітьма речей підкоряється природнім законам, але про них не говорить. Осягнувши красу неба та землі, мудрий пізнає природні закони пітьми речей. Тому справжня людина віддається недіянню, великий мудрець нічого не створює, лише спостерігає за небом та землею.  Все в Піднебесній то занурюється то спливає, але залишається одним і тим же на все життя … утримуючи один і той же порядок “

    Що то  за “недіяння” виникає питання, чим тут є сам принцип подібного життя?

    Відповідь можливо знайти у тім же трактаті Джуан Дзи, в такому його свідченні:

    Якщо  випрямиш своє тіло, зосередиш на одному свій погляд, то до тебе прийде погодження з природою. Коли збереш все своє знання, зосередивши на одному, то мудрість прийде у твоє житло; якості стануть твоєю красою і шлях з тобою оселиться.”

    Що то за шлях за  уявленням Джуан Дзи? Ось відповідь Лао Дзи на запитання Конфуція, яку знаходимо у цьому творі:

    ” Здійснити подібне мандрування на тім шляху – це саме прекрасне, це вища насолода. Той, хто отримав  це прекрасне, хто мандрує в вищій насолоді, я зву справжньою людиною “. Насолодою тут є та повнота життя, що приходить у цей час разом з осягненням його справжньої мети. Як та “насолода”  життям  за Лао Дзи приходить?

    Не припускай в свої груди ні радості, ні гніву, ні журби, ні веселощі. Адже у Піднебесній вся тьма речей існує в єдності.  Отримаєш ту єдність і станеш з усіма рівним … ніщо не приведе тебе до сум’яття,  відкинеш будь який ранг, усвідомлюючи, що життя цінніше. Цінність в самому тобі і ніколи не втрачається не глядячи на будь які зміни. Це розуміє той, хто віддався шляху “

    І далі” Така людина забуває про свою сміливість та страхи , блукає  за межами мирського не займаючись справами. Це зветься діяти, але не наполягати, бути старшим, але не керувати “.

    Ось це якраз і саме цікаве у трактаті Джуан Дзи і воно торкається тієї сили, якою починає володіти справжня людина. Вона, ця людина, розчинена в гармонії Цілісності за межею ілюзії зовнішнього і тому є носієм тієї гармонії. Будь де, лише звернувши свій погляд на будь який негаразд, що є відхиленням від тієї гармонії, вона вирівнює ситуацію самою своєю присутністю. Чому так?

     Бо Переднароджений  мандрує у Великій Пустоті, що являє Пусте Безмежжя, як за твердженням Джуан Дзи. Тому недіяння і стає головною умовою його життя з повним відходом від зовнішнього.

    В чому і полягала  головна помилка давніх філософів.  Вони ту первородну  Пустоту ніяк не розглядали.   Речі не можуть появитися попереду речей. Речовина в речах це не річ“, – було їх переконанням.   Ту саму помилку знаходимо і у Аристотеля у його протистоянні з Платоном. Речі у вигляді образів – Ейдосових сфер, як за Платоном, таки існують в Пустоті, що сьогодні зветься причинно організованою  Цілісністю.  Яка насправді веде та спрямовує світ у бік його гармонійного запровадження. І людина, мандруючи у ній, стає активним елементом збільшення  тієї гармонії через правду життя, яку несе з собою.

     Як, у який спосіб це здійснюється, виникає питання?

    ” Дотримуючись міри безсторонності, ховаючись в не маючім початку часу, той, хто знайшов  істину, буде мандрувати там, де починається і де закінчується тьма речей (тобто в Цілісності). Він добився єдності своєї природи, чистоти свого ефіру, повноти якостей, щоб проникнути в сам процес відтворення речей. Природа того, хто так чинить, зберігає свою цілісність, в життєвій енергії немає нестачі. Разом з хвилею занурююсь, разом  з піною спливаю, слідую завжди за течією води, не нав’язуючи їй нічого від себе. Ось чому я і ходжу по воді. Хіба проникнуть  в таке серце печалі”, – знаходимо у Джуан Дзи.

    Це саме таємниче сповіщення Джуан Дзи, що відчиняє двері у світ зовсім нового людського  буття. Але все те у нас  ще попереду.

    “Однак,  як все таки людина діє у своїм недіянні, питання залишається”, – можемо почути зауваження  він нашого допитливого  читача.

     Всі негаразди як темний туман розвіються  на шляху мудрого, що у такий спосіб діє у своїм недіянні, затверджує правду життя, зовсім не прагнучи цього. Людина на шляху стає своєрідним концентратором гармонійного початку Цілісності. Тому діє не діючи, прибирає негаразди у житті зовсім не маючи надії на те. Проти надії сподіваюсь, – стає гаслом її життя.  Ось що слідує з філософії Джуан Дзи. У своєму житті справжня людина слідує і чекання у повній безсторонності  є головним засобом її єднання з вістями Неба, яким вона підкоряється. Бути змушеним – такий шлях мудрого, говорить Джуан Дзи. На сьогодні ми пізнаємо щоб бути, а потрібно бути, щоб знати, як за переконанням давніх філософів. “Щось подібне здійснює птах у польоті або риба у воді, коли пливе”,  –   скаже нам тут наш кмітливий  читач. Такі якості шляху в якому людина, що знаходить його і сама поєднується ним.

    Гармонією в Цілісності або у Великій Пустоті, як за старим уявленням, на сьогодні є узгодження енергетичних горизонтів, світів життя, що утворюють її причинне поле. Так виникає правда життя, як було зауважено вище, що несе у собі закон живої етики для всього існуючого в ній. Поєднуючись з тією правдою життя людина і отримує силу гармонійного становлення самого  Всесвіту, являючись її провідником. Цю силу неможливо якось описати, це псевдо сила з точки існуючих на сьогодні уявлень. Вона виникає на своєрідних  переходах, коли одне законодавче поле змінюється іншим в подієвих планах життя, в межах організованої Цілісності.

     Для зовнішнього спостерігача це диво, коли все змінюється у переході в нову якість,  не маючи жодних причин для цього з його точки зору. Але той самий перехід у нову якість відбувається коли ми варимо, наприклад, наш знаменитий український борщ. Ті запахи, що починають йти з його киплячої маси по мірі його готовності, виразно нам говорять – нова якість досягнута, з різних закладених  компонентів виникла нова якість. Назва якої наш український борщ. Чі може в світі щось  діятись інакше?

    P S

    Згадану силу можливо пояснити ще у такий спосіб. Кожен актор знає, щоб вірно зіграти будь яку роль, потрібно зайти у образ тієї людини, яку бажаєш зіграти. Тому і існує таке поняття як сила образу. Так само у східних одноборствах, в темних, тваринних стилях, потрібно увійти, наприклад, у образ тигра, мавпи чі богомола, щоб отримати їх природну силу. Справжня людина входить у свій образ Переднародженого, знаходячи його в Цілісності, як за твердженням того ж Джуан Дзи. Від чого і має силу споріднену з  гармонізуючим вектором причинного запровадження самої Цілісності. Така людина  впливає не діючи, сам її образ Переднародженого здійснює це, в якому вона просто існує. Як той птах у польоті, що має підйомну силу своїх крил завдячуючи своїм вірним діям у безсторонності,  що до повітря на яке спирається.

    Як на практиці все це здійснюється? Чисто асоціативно, у супраментальній психології сьогодні, це може бути представлено так;

                                       Дієш – як ходиш,

                                       Думаєш – як дихаєш,

                                       Живеш – слідуючи.

                                       Шлях під ногами – йди куди бажаєш.

                                       Що приходить –  те обираєш.

                                       І все те сповідане, і несе з собою щастя.

                                       В світі в якому ти є.

    Не можливо тут не згадати того, що червоним рядком проходить через творчість видатного українського письменника нашого часу Олеся Бердника:

    ” Традиції древніх народів одностайно відзначають пантеїстичний світогляд пралюдей. Наші предки сприймали Природу, як щось нероздільне з собою, своїми почуттями, думками, діями, прагненнями. Не було, і не могло бути відчуження зовнішнього від внутрішнього, все було єдиним в єдиному потоці буття”.

    Щасти Вам.



    Comments are closed.