Характерництво було не винятком, а
втаємниченим духом буття Січі
Запорізької, вся Січ була братством характерників.
(Олесь Бердник)
Що таке, врешті решт, характерництво, що пишним цвітом квітло у війську Запорізькому, як за твердженням видатного письменника нашого часу Олеся Бердника? Світ людини, за свідченням Григорія Сковороди та врешті всих давніх філософів світу, поділяється на два світи; світ зовнішній, в якому існує наше фізичне тіло і світ внутрішній, де панує тонкоєнергетичний план людини, людини без титулу, як за свідченням Рамзая у даосів. Поєднання цих двох світів або ж натур у одне і народжує справжню людину, як за великим філософом Китаю Джуан Дзи.
Така людина, внутрішнє чуття – бачення на своєму ментальному плані, тримає за головний дороговказ на своєму життєвому шляху. Тобто свою правду життя вона черпає за антропологічною межею у непроявленім.
Існуюча логіка подій на зовнішньому плані нею розглядається, як виток тієї причинної правди, що існує у ціліснім світі. Тому гасло: “світ збудовано на правді якою є сам“ -, стає провідним принципом її життя.
В тій правді за антропологічною межею, як відомо, криється сила, що з’являється у діях людини спорідненою з континуальною силою гармонійної складової світу поєднаного у Одне. Дія цієї сили незвична, вона здатна прямо впливати на перебіг подій назовні, привносячи вдачу у людське життя, прибираючи з нього людські упередженості через зміну самої сцени подій. Що стає можливим у переході з одного енергетичного обрію – сцени запровадженого життя в Цілісності на інший. На полі бою такій людині не було рівних, бо тут вона діяла у образі своєї цілісності, в якій всі одноборства світу поєднувались у одне. Така людина була талановита у всьому, за що бралися її руки, від ремісництва до роботи в полі, від художніх виробів до налаштування життя в родині та вихованні підростаючого покоління. Вони знали і бачили те провідне дійство, що належало запровадити в життя, бо саме воно несло силу від своєї спорідненості з тією правдою – істиною, що панувала в світі. Тому гасло, мусиш відати і знати обаполи тирла свого життя, щоб мати щастя в ньому, теж являлось її провідним усвідомленням.
Ось чим, як що коротко, було характерництво Січі у світлі останніх наукових досліджень. Це дійсно провідна риса українства ще з прадавніх часів, скаже нам будь хто, поміркувавши над вище згаданим, та звернувши погляд на свій родовід. В тому характерництві проглядає два рівні ініціації. Перший з яких лежить у опануванні мистецтвом ведення свого життя. Сидить козак в кобзу грає, що задума, все те має у кінцевому результаті свого самостановлення як цілісної людини, у записі на одній з картин козака Мамая. Другий рівень у характерництві відноситься до бойових практик в яких людина часто переходила за супраментальну межу споріднюючись з польовими формами життя і могла з того стану вже не вийти. Тому ця практика була обмеженою і застосовувалась лише в окремих випадках. Найбільшим досягненням вважалась наука гностичного християнства, де людина через таїнство поєднання з світовим цілим, отримувала силу та праведність свого життя у спорідненості з світом Божої Матері.
“З ваших слів причинна правда світу криється у організованім бутті, як це проявляється на плані людського життя? “, – може виникнути питання у зацікавленого читача. З власного досвіду ми знаємо, що вищі досягнення у спорті виникають на спортивних майданчиках, де існують відповідні правила гри. Для цих змагань відповідно облаштовується саме поле, що несе у собі відповідну впорядкованість. В затверджених правилах гри на цих майданчиках, однакових для всіх і виникають вищі досягнення. Які виливаються, врешті решт, у талан майстра, в якому і проглядає людська справжність. Бо талан якраз і передбачає те згадане вище інтуїтивне бачення та силу, що черпається від цього спорідненого дійства. Все тут стає єдиним і згадана майстерність береться начебто з нівідкіля. На зовнішній вигляд звичайна людина, а яку силу та вправність має, говоримо ми.
Та сама організація та впорядкованість проглядає і в Запорозьській Січі.
Головна мета якої осягнення тієї самої майстерності справжньої людини, як талану ведення самого життя. Все тут, організація побуту, військова та господарська справа були підкорені одній цілі – наближення людини до тієї межі майстерності ведення свого життя, коли майже всі негаразди в ньому вже не становили якоїсь проблеми. Таке можливо тільки у відповіднім розкритті людського духу, скаже нам знаюча людина. Бо тільки у спорідненості з Єдиним те стає можливим. Тому і стояла на Січі церква Покрови Богородиці і ніяка інша, відповімо ми йому. Це захищало і споріднювало з тією вищою силою, що панує у людському світі. Тож у організації Січі панував один вектор, вектор досягнень людського духу у злитті з світовою правдою самого життя.
Правила життя на Січі були часто жорстокими для порушників, але в них і була честь велика, як за свідченням Яворницького. За будь яким діянням тут бриніла сила, сила людини, що відбулась і постала на шляху свого життя. Що і робило Січ одним спорідненім цілим на плані духу справжньої людини. Чому?
Бо зникала мука божа, яка стоїть перед будь якою людиною в житті, через її упереджені рішення в ньому. “Згідного життя веде, не згідного тягне“, – таке правило існує в житті, як за свідченням Сенеки. Всі знали та усвідомлювали одне, ім’я якого жива етика цілого, або ж безмовний Отчий закон. “Ви говорите про те, що і так всі знають, а знання це те, що усвідомлюють, знають але не говорять“, – як за свідченням кошового отамана Сірка. Мука божа у житті нівелювалася через волю на волі, де всі протиріччя були злагодженими і однаково всіма усвідомленими. Як практично це відбувається у людському житті, виникає питання?
“Через поле смиренне дійдете тихої води“, – свідчить нам довгожитель із Закарпаття Андрій Ворон. Тобто, подібна практика потребувала відходу від протистояння з природними силами і вхід у стан тиші. Примирення з ними було засобом входження у сам вирій життя, де вмикався природний навігатор його розуміння та ведення. Для здійснення цього відбувався ритуал особливого посвячення, коли людина входила у так звану тінь, знаходячи там свій образ. Тією тінню, як говорить дослідження, був простір світової Дуплекс сфери, в яку заходили як у світовий підпростір. Тут все ставало приступним на відстані витягнутої руки і відповідно події в ньому ясно прочитувались. З цього і поставало знання характерницької вдачі. Вони бачили і знали світ, тримаючи те побачене під контролем. І все це під Покровом Божої матері, у вірі божій, що беззастережно панувала на Січі.
Сьогодні, у світлі вище згаданого, існує унікальна можливість поєднання світу сучасної країни у одному витоку, у одному розумінні справи Вселенського життя. Надбання Січі в цьому плані отримує не аби яке значення. Життя в істині є спадковим для українців і кому, як не їм першими здіймати цю нову сходинку у індоєвропейській культурі сьогодення. Але для цього потрібна нова людина, новий світогляд, який на щастя є спадкоємним для нашої землі.
І все ж організація Січі була військовим табором – державою, де світське життя проходило лише на довколишніх хуторах та зимівниках. Як те може бути запроваджено у звичайному житті, може виникнути питання. В характерницькій культурі Січі існували переконання, які звільняли дух людини від соціального тиску. Перше з них лунало так:
Людина в цьому світі приречена шукати правду, бо без неї її самої як справжньої людини не існує.
Усвідомлена культура духу у відкритій правді – істині приводила до переконання:
Ти рівний всім і кожному окремо, але по духу тобі немає рівного на землі.
Від цього: Три речі мають значущість твоя земля, твій народ і твоє серце.
Далі йшло застереження: Ніколи не вчи того, хто ще не знає, – тобто не володіє духовним зором.
Пам’ятай – Світ в тобі а ти у світі, з чого витікало беззастережне слідування правді світу на шляху свого життя. Бо тільки тоді світле дзеркало не потребує підставки, як за даоським принципом. Тут закінчується боротьба та будь яке протистояння довколишньому світу. У злитті з яким виникає культура ведення свого життя у просторі причинної його правди. Володій духом і шабля буде слідувати, саме це правило стає провідним у людському житті. Це і є , врешті решт, те головне, що повинно бути покладеним у ньому, де з’являється місце розвою людського духу. Так в життя повертається духовний зміст, духовні турботи, як за відомим закликом Антуана де Сент Екзюпері.
Щасти Вам.