Сторінка Василя Чумаченка

Собі дорівнятись. (Леся УКраїнка)

В людському житті існує одна причинна, яка робить його невідповідним тому, що кожному йде по його сповіданій долі. Ця причинна полягає у видимій безкінцевості наших проблем у житті на кожнім його етапі. Дослідження у супраментальній психології доводять, негаразди з людського життя зникають, змінюються по мірі зростання самосвідомості. Дійсно, ми всі пам’ятаємо проблеми, що стояли перед нами у п’ятому чі шостому класі школи, але вони десь поділися у десятому класі. Так само з подальшим навчанням та суспільно значущим становленням. Подібне зростання своєї самосвідомості може прослідкувати кожен. Головне в цьому спостереженні, що коло старих проблем просто зникло з становленням нашого нового самоусвідомлення. Хтось пов’яже це з дорослістю з якої і пов’язується за звичаєм те зростання самосвідомості. Дійсно, ми закінчуємо школу, отримуємо далі ще якусь освіту, стаємо дорослими, опановуємо якусь професію. Але коло невизначеності у проблемному полі життя так само не полишає нас. Вони, ті проблеми, стають іншими, але так само носять безкінцевий характер. З тієї безкінцевості, як ми пам’ятаємо з досвіду школи, вихід один, становлення нового усвідомлення себе та оточуючого світу. В центрі того зростання в житті постає наш накопичений досвід. Що він несе у собі? Прийоми та правила нашого життя в соціумі, де ми займаємо ту чі іншу соціальну сходинку. Однак означені турботи нашої посталої  дорослості в існуючім соціумі зупиняють нас у рості, який обмежений  тим запитом, що існує у суспільстві, на яке ми насправді працюємо. Ми живемо тими проблемами, що існують в суспільстві, часто віддаючи на те все своє життя. “Людське занадто людське“, – саме з цього приводу зауважив у свій час Ніцше.

Чи є проблеми існуючого соціуму природними, чі насправді ними так вже потрібно перейматись, покладаючи на те своє життя, виникає питання ?

Певно потрібно, бо вони є ознакою зростання добробуту суспільства в центрі якого стоїть сама людина, але перш за все як виробничий елемент. Її добробут та і саме існування в суспільстві залежить саме від цього. Отже тут ми отримуємо замкнуте коло  відносин в яких людина існує як  суто виробничий елемент. Де її зростання пов’язано з зростанням виробничої, суто технічної сторони існуючого соціуму. Внутрішня природа людини з цих відносин випадає, бо вважається, що вона завершена.

Але судячи з тих проблем, які ми маємо  у суспільстві та у людському житті кінцевий пункт тут вочевидь не досягнутий. Чому? Бо кінь тут, образно кажучи, поставлений позаду воза, людина сьогодні існує для держави, а не держава для людини. Підпирає подібне становище і сучасна наука, яка за кардиналом римо-католицької церкви Миколою Кузанським є вченим незнанням, через аналіз природи  життя з рівня суто зовнішнього сприйняття.

Природа ж в нашому довкіллі існує в гармонії, а це означає, що існує внутрішній рівень того порядку, якому вона дорівнюється. І цей внутрішній правопорядок носить загально світовий  характер. У супраментальній психології це причинно пов’язане поле світової Цілісності існуюче на тонкому, непроявленому плані. Таку саму внутрішню природу, як показують дослідження, носить у собі і людина. Тому існуючі негаразди у її житті вказують на те, що зростання людської самосвідомості зовсім не завершено. Де відбувається та консервація, на якому рівні? І як ту гармонію, що існує в природі внести у саме її  життя, виникає питання?

Від давніх часів, як показують ті ж дослідження, людство мало значно більшу висоту у зростанні своєї самосвідомості. Доказом цього є відомі у слов’янському світі кола Велеса, аналогом яких у християнстві є сходи Якова. Саме тут, на сходах особистого зростання досягався необхідний рівень духовного розвитку, який єднав людину з гармонійним початком пануючим в природі. Чому тоді все це не стало нормою суспільного життя, виникає питання? Адже всі наші негаразди та нещастя ведуть своє походження саме від цього. Пам’ятаємо, саме у зростанні нашої самосвідомості зникають наболівші проблеми з нашого життя. Тоді чому?

Бо знання сущого, які потрібні для досягнення тієї природної гармонії завжди по можній кості били, тобто вступали у протиріччя з рівнем існуючих виробничих відносин, як про це ми дізнаємось з давніх манускриптів. Знання сущого від того, у той чі інший спосіб, заборонялося або знищувалося владними структурами. Тобто, зупинка розвитку відбулася на рівні суспільних відносин, в яких людина була поставлена на центральне місце, як головна виробнича сила.

Щоб того протиріччя не було повинна існувати інституція, яка б займалася самою людиною та її зростанням у певному відриві від тих соціальних відносин. Адже прогрес всього суспільства залежать саме від цього самостановлення, а не від рівня тих відносин, які повинні бути лише наслідком внутрішнього, людського розвитку. Як це може бути здійснено, виникає питання?

Зростання самосвідомості у слов’ян до стану особистої цілісності та справжності, коли дії людини в житті дорівнювали божій, або ж причинній, як на сьогодні, правді, з давніх часів пов’язувалося зі згаданими вище сходами  Велеса. Як свідчать самі кола або сходи Велеса, процес становлення людини у тій божій  правді не мало безкінцевого характеру. Усвідомлення самого життя так і досягнута його якість на тих сходах  носили відмінний одне від одного характер. Але впиралися у кінці в осягнення своєї справжності та цілісності, дотичних до цілісного, причинного аспекту світу.

Саме тут, на цих сходах проблеми сьогодення на кожнім колі стають вчорашнім днем, як і існуюче разом з ним світобачення та світогляд. Тобто, зростання тут носило суто нелінійний характер з якого зникала невизначена, дурна безкінцевість, як за відомим виразом Макса Планка.

Виходить проблеми людства можливо подолати у зовсім незвичний спосіб, просто здійнявшись одного разу над одвічною боротьбою добра та зла у людському житті існуючих на нижніх сходинках еволюції нашої самосвідомості. Бо в  природній гармонії, куди людина неодмінно повертається, того не існує. Як ті кола Велеса можуть бути означеними в нашому житті?

Вони проявляються, проступають в діяльності будь якої талановитої людини і сьогодні. Кожна талановита особа у своєму образному баченні бачить та відтворює те, що приходить з її внутрішнього плану. Тобто, вже володіє духовним зором. Аналізуючи побачене вона приходить до відповідних рішень. Тобто, тут на початку не присутнє лінійне мислення з його образно понятійним аналізом. Воно вмикається значно пізніше у аналізі того усвідомленого. За тим образним баченням постає знання причинного поля подій у розкритих просторах світу. Тут людина виходить на волю у змінному просторі – часі слабкої метрики. Від чого може заглянути, як у день вчорашній і знати від чого все пішло, так і в день прийдешній і знати чим все закінчиться. Просто моделюючи наперед те все у просторі свого образного бачення. Від цього постає людська мудрість та передбачення в житті. В подібних рішеннях, що обираються у такий споріднений з Цілим спосіб, приходить сила запровадження того побаченого в життя, знову ж таки у контакті з причинним полем світової Цілісності. З тією силою, у відповідній поєднаній, сродній миследіяльності з причинним полем світу, приходить творча майстерність ведення життя. В якому людина опановує шлях своєї щасливої, сповіданої долі.

Як було згадано вище, на кожній такій сходинці людина інша і ця зміна торкається і фізичного плану. Розкриваючи нові простори свого усвідомлення, вона вступає в них у зміненому образі наближеного до образу своєї справжності. Того вічного образу переднародженого або людини без титулу, що стоїть за нашими реінкарнаційними циклами, як за суфіями. Так вона приходить до гармонії свого життя у злитості з живою етикою, яка панує у непроявленім світі.

З означеного вище, сходи на колах Велеса можуть бути окресленими так: бачення, узгоджені рішення у відтворенні побаченого, сродна, причинна миследіяльність, мудрість, сила, творчість у веденні життя у так званім намірі другої уваги.

На кожній такій сходинці людина у зростанні своєї самосвідомості  інша, як і світ, що її оточує. В якому розкриваються справжні простори людського існування, де вона постає вже як світова сутність. Повнота та наповненість життя, що в цей час виникають і несуть у собі те щасливе майбуття,  якого так прагне кожна людина на цьому світі. Тож становлення та зростання людини на внутрішнім плані у розвитку своєї самосвідомості, має кінцевий результат у виході її на рівень цілісного сприйняття світу. Де вона і постає  у своїй справжності та цілісності, як за своїм первинним задумом. І де проблеми та негаразди сьогодення таки стають вчорашнім днем.

Щасти Вам.

Аналізуючи досягнення людини на колах або сходах Велеса ми з тобою, шановний читачу, дійшли висновку, людська справжність полягає у розкритті її внутрішнього світу причетного до поля живої етики пануючої у непроявленім.

Та досягнута цілісність та справжність є кінцевим пунктом зростання самосвідомості, за яким людина досягає своєї  дорослості, як за своєю дійсною природою. Виникає питання, яку постанову має така людина у своєму житті?

Ми знаємо, що поєднання Землі з Небом у сарматській традиції  відображеною у їх Тамгах, надає людині сили воїна підперезаного мечем Арея. Як за давньою традицією ще грецьких Ахейських дружин.  Звідси воїни Арійці у давній історії Середнього Подніпров’я.

Земля тут є тінню великої ночі Нави, з якої походить і в якій закінчується  будь яка справа на плані зовнішнього світу Яви. Поєднує Наву та Яву у людському житті, як за віруванням слов’ян – Права або ж Небо світової цілісності. Тієї самої Цілісності, причинне поле якої і є витоком живої етики, того внутрішнього закону, якому підкоряється все живе на землі.

Подібне  поєднання двох світів Землі та Неба породжує закон всередині, яким починає керуватись людина у своєму житті, вже знаючи правду істину на якій воно стоїть. Що і було відмічено у слов’ян Середнього Подніпров’я у свій час ще Геродотом. Тож відмінність такої людської справжності  було помічено віддавна.

 По перше, це був вправний воїн на полі бою, який вважав за головну справу досягнення слави та честі у тій борні проти здобутого золота та срібла. У Лаврентієвському літописі під 1075 роком згадується:” Здобуте се ніщо ж, ось бо мертве лежить. Кметь лучше, мужі бо доіщуються честі та слави і більше сього…“.

У Слові о полку Ігоревім воїни дружинники згадуються як: ” свідомі Кмети під трубами повиті, під шоломами возлеяні “. В літописному Повчанні Володимира Мономаха Кмети згадуються поряд з князями і відносяться до воїнів ліпших, хоч і молодих.

По – друге, це була розважлива та кмітлива людина у житті. Яку завжди ставили в голову керівництва громади чі війська. Вправна вона була і у землеробстві, де, як відомо, потрібно було знати і відати обаполи тирла, як за тією ж давньою слов’янською традицією згаданою у Велесовій книзі.

Така людина мала подібну вправність і у житті, бо у своїй справжності  володіла знанням духовного зору, скаже нам будь хто. Це була головна фігура у суспільстві того часу, на яку воно спиралося, судячи з приведених вище літописів.

Але все вище приведене і є ознакою характерницької культури з якої і постало українське суспільство, скаже нам знаючий читач. Вона легко пізнається у людському товаристві по тій особливій постанові, як в житті так і на полі бою. Візьміть, наприклад, кошового отамана Сірка у Війську Запорізькому Низовому. В слов’янському світі саме таку людину і звали Кмить, виділяючи її у такий спосіб серед інших. А характерництво як же? – може запитати тут знаючий читач. Відповідь тут проста, бойова форма Кмиті і була характерником у боротьбі з ворогом.

Дослідження езотеричних підвалин цього феномену в українській культурі говорить, що стан Кмиті – це у миті мить. Тобто, це стан заглиблення у глибоку тінь на волі, де людина ставала практично не уразливою на зовнішньому плані життя, володіючи однак знанням живої етики, у виток якої була заглиблена. “Самий сильний вітер не здіймає хвиль в колодязі“, – говорить про цей феномен китайська мудрість. Звідси інтровертність в національній українській культурі. Всі існуючі образи у живопису, коли вони резонують з Цілім на внутрішнім плані є Кмить, адже несуть справжню віру, віру знання, що не потребує пожертви, як за Велесовою книгою. Ми на свято Нового Року приносимо в дім ялинку, яку прикрашаємо  сяючими іграшками та вогнями не підозрюючи, що з тією ялинкою ставимо у хаті Кмить, як оберіг на щасливе запровадження у своєму житті.

Зрозуміло, що така володіюча надзвичайною стійкістю у житті людина була взірцем людської вправності. Давня звичаєва виховна традиція українства якраз і ставила в голову досягнення людиною означених чеснот Кмиті. Бо це гарантувало щастя та добробут у житті.  Це надзвичайно глибока традиція українства з якої виходили вправні дружинники князя, характерники козацького війська, гетьмани та кошові отамани. Кмить була основою українського суспільства попри все, на них рівнялися, до них йшли за порадою та допомогою. Всі бандуристи України оспівували подібних людей, з яких брали приклад у житті та вихованні своїх дітей. Саме звідси бере своє походження твердість характеру та непоборність слов’ян Середнього Подніпров’я, що сьогодні звуться українцями.

І сьогодні, коли йде нове відродження нації, подібне досягнення у розкритті того духу у будь кому повинно ставитися за взірець, як це і було до великої руїни, яку ми врешті решт потроху долаємо. Той, хто сьогодні зве себе українцем повинен знати, що подібна вправність є головною у постанові його внутрішньої культури живого слова попри все. Все інше не головне, все інше другорядне, честь, слава, людська гідність та порядність повинні стояти попереду. Бо за цим стоять сила та знання живої етики цілісного світу, щастя та добробут у житті. Потрібно весь час пам’ятати ми не п’ятно на воді моря, ми саме море.

Сьогодні, щоб того досягти, потрібно відійти від поверхні та заглянути в глибину, де в тіні людської особистості панує людська сутність світового рівня. Яку назву, яке запровадження  вона отримає в світському суспільстві сьогодні невідомо, але те, що вона постане в ньому не має ніякого сумніву. Без цього розкриття духу людство у бурхливих лихоліттях лише зовні орієнтованого життя не виживе.

Щасти Вам.