Згідного життя веде,
не згідного тягне.
(Сенека)
Кожен, хто оглянеться у своєму довкіллі, помітить ту природну гармонію, що панує в ньому. Виникає закономірне питання – звідки? Принцип емержентності – гармонія виникає через силову взаємодію окремих часток, що існує в сучаснім природознавчім підході, тут на спрацьовує, адже торкається виключно неживої природи.
Певно тут необхідно погодитись, що поведінкова рефлексія живого відповідає тому гармонійному ключу, що панує в природі починаючи від зростання кристалів, рослин, дерев та закінчуючи тваринним світом. Вінцем якого є сама людина. Гармонія в природному середовищі живого існує в русі та розвитку відмітимо ми. Той помічений нами розвиток, пануючий в живому повинен чомусь відповідати і одного руху планет та зірок тут вочевидь не достатньо. Адже керують вони вже існуючим світом живого. Той рух в живому світі схожий на пульсаційні переходи між квантовими рівнями, відмітимо ми. Вони відомі в фізиці як фазові переходи, коли одна якість переходить в іншу у відповідному стрибку. І все це відбувається з зростанням ентропії, тобто живий світ еволюціонує від простих форм свого прояву до більш довершених та складних. Що за цим всім стоїть, виникає питання?
Оскільки у зовнішньому світі той схований механізм має лише своє проявлення, то наш погляд закономірно звертається до непроявленого світу. Що ми там маємо сьогодні? Езотерична наука, як наука про потаємне, що там панує, говорить про організацію світу на тонкому плані непроявленого у вигляді вічно плинучого Дао у даосизмі або ж Абсолюту. У Аристотеля це організована з вічних, Ейдосових форм світова Цілісність. У Миколи Кузанського, з філософії якого почалася ера Великого відродження в Європі, це Єдине, яке тільки одне має справжній зміст в цьому світі.
Як би це не проголошувалось, врешті решт потрібно погодитись, що на тонкому плані світ має цілісну, причинно організовану Єдність, яка знаходиться у динамічному розвитку в часі та просторі. І той час та простір носять нестаціонарний характер, адже перехід з одної якості в іншу, що тут панує, потребує нової, своєї організації простору та часу в якій вже починає існувати нова постала якість. Виходить, що згадана світова Цілісність, як за Аристотелем, утримує в собі світи – сцени організації того нового, що народжується. Ці сцени організованого, якісно іншого життя можуть бути енергетичними горизонтами тієї самої Цілісності. Яка в такому випадку являє собою узгоджений пакет тих просторово – часових збурень, енергетичних горизонтів, що утворюються у після вибуховий період розвитку Всесвіту.
Згадана Цілісність стає тіньовою стороною його розвитку, існуючи у непроявленім. Але саме вона забезпечує існування та розвиток живої матерії, що існує у пульсаційних переходах між її енергетичними горизонтами. А коли це так, то повинен бути якийсь один організований закон, що до означеного розвитку живого. Саме він може бути тим гармонійним ключем за яким воно існує та розвивається. І поведінкова рефлексія якого повинна відповідати тому гармонійному, причинно організованому ключу у своєму існуванні.
Всі великі адепти світу , що опанували вищі стани своєї свідомості говорять про існування Отчого закону або ж закону всередині, існуючого в кожній живій істоті.
Виходить той Отчий закон або ж закон всередині, як закон природного розвитку в гармонії з Цілим, знає все живе на рівні своєї природної інтуїції. За рахунок чого і виживає в цьому світі. Як він усвідомлюється людиною, виникає питання?
Через вісті Божі, що керують світом, говорить Ніцше разом з Шопенгауєром, Сковородою та, зрештою, з всіма великими мислителями людства. Але для цього потрібен внутрішній план, який би ті вісті, як аналогові сигнали організованої у Одне Цілісності сприймав. Той внутрішній, людський сутнісний план і є тією справжньою людиною, згадками про яку рясніє вся світова езотерика в тому чі іншому прояві, в тій чі іншій формі.
Яким зв’язком з світом Цілісності та внутрішня сутність володіє, постає питання? І тут наперед виходить те, що зветься совістю людської душі, напряму пов’язану з тим Єдиним, гармонійним природнім початком в якому вона існує. Тож цим повинна опікуватись духовна культура, скаже нам будь хто.
Тут ми і знаходимо відповідь на поставлене питання – повернення людини до свої справжньої, визначальної природи сьогодні повинно йти через ту духовну культуру, через ті духовні турботи та новий зміст життя, про які говорив у свій час Антуан де Сент Екзюпері. І тут одразу ж стає зрозумілим, що будь яке міфотворення пануюче в цій галузі не дасть сподіваного результату, адже оперує відстороненим описом того, в що людині потрібно входити, з чим потрібно починати жити. Потрібна нова наука, в центрі якої повинна постати справжня, вже дотична до цілісного світу людина. Цією наукою сьогодні і є Супраментальна психологія, що постала у Есперології, як науки, науковий аналіз якої постає в заглибленні спостерігача у непроявлене. Виходить, що онтологічний принцип повернення в природу відбувається з поверненням людини до самої себе, як частки живого, цілісного світу.
З чого починається те велике повернення? “З опанування свого внутрішнього, ментального простору, що в кожній живій істоті виступає зв’язковим між внутрішнім, непроявленім та проявленім зовнішнім світами ”, – скаже нам володіючий духовним поглядом читач. З включенням духовного погляду якого, до речі, і відбувається те велике входження та повернення до своєї визначальної природи у кожнім. У Есперології говорять про включення третьої сигнальної системи природного, невербального зв’язку з причинним полем Цілісності, на рівні прямого, інтуїтивного сприйняття тонких її планів. Ця сигнальна система виключає образно понятійне мислення, як головний засіб спілкування з зовнішнім через зупинку внутрішнього діалогу. Який ведеться між образною пам’яттю та тими уявленнями, що приходять з зовнішнього світу. Так постає її знання світу.
Чим така людина відрізняється від пересічної людини сьогодні? Вона знає світ на рівні природного, інтуїтивного зв’язку у поза антропному бутті і живе з ним, тому всі негаразди, що трапляються з пересічною людиною у її житті цю людину минають. Вона живе в живому, причинно організованому світі, являючи собою його частку. Існує у справжнім, велич просторів якого наповнюють її творчою силою у веденні свого життя. Яка її мета? Гармонійне узгодження свого існування з оточуючим світом, де людська особистість зливається з Єдиним, як за тим же Миколою Кузанським.
Щасти Вам.