Спадкова сарматська культура життя, що поставала у поєднанні Землі та Неба у сарматській тамзі, дозволяла володіти духовним баченням у першопричинному полі життя. Тобто, володіти правдою – істиною, що стає приступною людині зануреної у тінь землі на рівні свого чуття – бачення. Це породжувало культуру витоком якої була сама світова цілісність пануюча на непроявленім плані. Що породжувало волю в діях та мисленні, які були спорідненими з живою, гармонійною етикою довкілля. Відповідь на посталі проблеми у житті від того була гнучкою та відповідала часу. Канони поведінки та вірування існуючі назовні торкаючись істинного, народжувались самим життям і несли у собі силу спорідненої дії з цілим. Тобто, правда була правдою, життя було життям, кохання було коханням а честь, совість,порядність та людяність були ними у своєму першовитоку. Переведення всього цього в слова та правила не несло шкоди, коли зберігалася те первинне, духовне чуття – бачення.
Коли ж у техногенний вік культура духу була загубленою в науковім підході вченого незнання першопричинного поля життя, тоді прийшла біда. Бо наперед вийшла “висока духовність”, що ніякого відношення до її справжнього прояву не мала. Орієнтований на зовнішнє, світ людського соціуму породив штучні правила, що постійно відставали від самого життя. Саме з цього приводу існує зауваження Ніцше:”людське – занадто людське, справжня людина володіє світом”.
Там, де існувала одна правда виникло декілька правд, що і розірвало потужну націю на різні угруповування “справжніх українців”, які несли та сповідували ту посталу “високу духовність” кожен на свій лад. Від цього і постала руїна, що тягнеться до нашого часу. Що є причиною цьому? Існує така традиція на українськім весіллі де на другий день по вулиці починали ходити ряжені, закликаючи на весілля будь кого. Вони ззовні мали людську стать, але то було грою у неіснуюче , у відірване від самого життя дійство. Гротеск цього дійства є напрочуд близьким для людського зануреного вже тепер у завмерлі спадкоємні правила людського життя. Що робити? По – перше, припинити те смішне, показове “гетьманство” та показну казковість українського лицарства. А пригорнувшись до Землі таки відродити свою справжність та ту духовність, що є спадковою для українців. Характерницьку, лицарську культуру потрібно відроджувати у її причетності до світу цілісності у переході до культури істинної традиції, в якій і народжується справжня людина.
А не мати гротескне опудалко “справжнього українця” нашого часу пануюче сьогодні.
Хтось скаже, що ключем до того відродження є сама українська мова. Так воно і є скажемо ми йому, бо вона несе у собі багато санскритичних, резонуючих з простором цілісності лунань. Звідки та правді істина і приходить у людське життя. Але той санскрит повинен перш за все лунати на струнах людської душі, на струнах її розуміння світу. На сьогодні все те закорковане зовнішнім світоглядом для якого ті струни є неприступними. Щоб нове народилося те старе повинно вмерти і ніякий симбіоз тут є неможливим.
Будь яке характерництво починається з переходу у внутрішню область світосприйняття, у ту саму тінь про яку в Америці вже говорить Кен Уілбер. Те посвячення сьогодні для розвиненого абстрактного мислення напрочуд просте. Потрібно лише заглянути в очі свого відображення у вечірнім дзеркалі вод лісового озера. Та правда життя, що у тому просторі відкривається, нівелює зовнішнє устаткування образно понятійного мислення, переводячи його на інтуїтивно образне, невербальне усвідомлення істинного впорядкування світу. Тут, через чуття – бачення, приходить інший розум та інше усвідомлення правил того закону всередині, що панує у живій етиці справжнього життя.
Щасти Вам.