Коментарі

    Календар

    Серпень 2022
    Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    « Кві    
    1234567
    891011121314
    15161718192021
    22232425262728
    293031  




    Що таке справжня людина? Проведене наукове дослідження за антропологічною межею у супраментальній психології впевнено доводить, саме наше існування, як живої істоти забезпечується енергетичними, пульсаційними переходами в межах енергетичних горизонтів цілісного світу. Взаємопов’язаність якого у одне ціле в динаміці розвитку, зумовлює існування причинного порядку подій у його організованому  просторі.   Тобто, він несе  у собі свою впорядкованість, яка стає скеровуючою правдою життя для того живого, що існує в межах його цілісного континууму. Все живе може слідувати тому причинному порядку, як це і робить весь тваринний та рослинний світи, а може покладатися на свій розсуд, як це відбувається з людиною, коли вона керується у своєму житті тим розсудом, що виникає у аналізі життя з суто зовнішніх міркувань.

    Весь тваринний та рослинний світи у своєму слідуванні впорядкованості світу, як одного цілого, від того мають його енергетичну підтримку через резонуючу поведінкову форму співіснування з ним. Людина ж, маючи ту впорядкованість лише на внутрішнім плані і не маючи її назовні, тієї енергії та сили у своєму житті полишена. Чому?

    Її світ  розподілений на два світи. Один зовнішній, існуючий як я мале, а другий внутрішній існуючий як Я велике. Такий розподіл виник у техногенну еру розвитку, коли вся увага людини була зосереджена на зовнішньому плані своєї життєдіяльності.  Справжня ж людина, на думку давнього філософа Китаю Джуан Дзи, виникає у поєднанні цих двох планів у одне ціле. У Григорія Сковороди це поєднання двох натур, натури внутрішньої та натури зовнішньої.

    Перехід на інтуїтивно – образне мислення прибирає цей розподіл, але потребує переходу усвідомлення на внутрішній план, де необхідний контакт з причинним полем світової цілісності і здійснюється. Контакт з причинним світом пануючим на непроявленому плані дозволяє людині володіти трьома звершеннями, що неприступні їй на зовнішньому плані.

    Перше таке звершення, це оволодіння причинним порядком речей у довкіллі, яке віддавна зветься знанням сущого. Мудрість та передбачення у житті виникають саме від цього.

    Друге звершення, це життя в тій істині буття, яка панує в світі, що надає причетності до континуальної сили впорядкування самого свого життя. Здоров’я та довголіття постають саме з цього мистецтва його ведення. Коли правда світу стає сповіданою правдою в людському житті до якої вона адаптується.

    Третє звершення, це осягнення стану справжньої, цілісної людини та вихід до справжнього світу у обхід його суто ілюзорного сприйняття пануючого сьогодні.

    З цього і починається нове життя у світі де повернення в природу, як за проголошеним сьогодні онтологічним статусом, відкриває незнану його просторову площину. Наведення гармонії у зовнішньому стає головним мистецтвом ведення життя  такої людини.

    Від цих звершень культурне життя, з суто соціальної ролі у формуванні громадянського суспільства, стає засобом життя.

    Людина тут нарешті виходить з під  залежності від владних структур у “рабстві божім”, до становлення своєї самості, як перш за все світової сутності. В цей час кінь, образно кажучи, стає по переду воза, а не так, як це існує сьогодні. Коли людина прислуговує державі, а не навпаки держава служить людині, як це мало було б бути.

    Згадку про такий устрій, як “царство небесне” на землі, можливо знайти у будь якому давньому філософському трактаті. Тільки його становлення вбачалось лише у зовнішньому впорядкуванні держави. Тоді як у рабській залежності людини це було неможливою річчу. В цій залежності могла бути тільки боротьба за  свободу, але ніколи не могло бути “волі на волі”, за межею антропного буття. Там де існує правда та сила самого людського життя. Чому?

    Бо сам соціум впорядковувався за іншим принципом. Тут завжди шукали правду ззовні, тоді як вона належала причинній пов’язаності світу на внутрішньому плані. Релігією такої людини стає релігія знання, що забезпечує їй необхідний зв’язок з небом Цілісності. У слов’ян Середнього Подніпров’я спадкоємним є орійське відичне правовір’я або ж православ’я. Це саме та релігія істинної традиції, яка лежить у основі будь якої релігійної конфесії сьогодні, як за переконанням суфіїв. Супраментальна психологія, що сьогодні цим питанням опікується у її науковім аналізі, є подовженням старого, ще волховського  світобачення слов’ян. Бо сам образ Дажбога, як показують дослідження,  і є  супраментальним планом  самої людини, що пов’язує її з світовою Цілісністю. Що то за закони, які повинні були б панувати в такому суспільстві?

    Закон всередині, яким інтуїтивно володіє кожна людина від народження у первинному тлумаченні віддавна зветься “Отчим законом”. Його вираз назовні стає можливим у просторі якоїсь посталої проблематики, яку він розбирає та знаходить їй місце в причинній взаємопов’язаності світу. Відсторонено його принципово неможливо викласти на якихось носіях, його можливо тільки розуміти у злитті з тим причинним світом, що панує у непроявленому.

    Але спроби такі в історії людства існують. В Індії це закони Ману, у теології це відповідні писані закони та настанови у вигляді Біблії, Корану, Тори, чи записів євангелістів покладених в те чі інше Євангеліє. Але вони принципово не можуть бути у повній мірі виписаними, так би мовити на всі випадки життя. Це стає можливим тільки через відповідне духовне становлення кожного індивіда, що  утворює той чи інший природний суспільний етнос. Але  перевести людину у стан її цілісності та справжності, без розвиненого абстрагованого мислення на рівні взаємодії з слабкою метрикою,  було все ж справою неможливою.

    Чому так? Бо сама людина є явищем соціальним і без поєднаної у одне культури живої етики соціуму  подібне життя ставало справою нездійсненою.  Людство не могло перейти до нового світосприйняття не ввівши  живу, причинну етику у своє повсякденне життя. Це стало можливим тільки у кінці 20 – го століття, коли абстрактне мислення постало з самого технічного розвитку. Математичний аналіз, мобільчаний зв’язок та інтернет остаточно перенесло людське усвідомлення  до віртуального простору, відокремивши його від проявленого, предметного світу назовні. Проблема постала тільки за відновленням образного бачення або ж усвідомленого знання на волі, за межею антропологічного бар’єра.

    Прямого ходу на той бік, з рівня образно – понятійного мислення не існує. Потрібне розвантаження мозку від  роботи по аналізу зовнішнього і переведення його діяльності до прямого, невербального сприйняття того що йде з волі. До сприйняття аналогових сигналів – образів з внутрішнього, причинного плану життя, яким володіє сьогодні кожна талановита людина. Подібне стало можливим через вимкнення так званого внутрішнього діалогу між багажем образної пам’яті та зовнішнім сприйняттям. Стан волі на волі, що постає за цим дійством, переводить людину у  зовсім інше світобачення. Сталість якого стає законом життя для людської спільноти.

    Збоку це схоже на пробудження від якогось сну розуму, що втратив свою головну спроможність знати стан речей у причинному полі життя, на рівні інтуїтивно – образного сприйняття. “Щоб я знав, що я знаю, я від початку повинен знати”, – таку формулу існування справжньої людської самосвідомості відкрив у свій час Спіноза Фаррух.

    Чому це так важливо? “Бо судно, капітан якого не знає своєї гавані, ніколи не має супутнього вітру”, – засвідчив у свій час Сенека. Знати той напрямок і мати супутній вітер вдачі у житті головне у культурі справжньої людини. Але не тільки. Поєднання з природою повертає у життя господаря, пана, що опікується тим природним загалом становлячись провідною силою в ньому. Щастя людського життя залежить саме від цього. “Я есмь, я відбувся”, – подібне становлення у своїй справжності головна перемога у людському житті.



    Comments are closed.