Сторінка Василя Чумаченка

Що знала, що усвідомлювала Докія Гуменна коли стверджувала: ” Місія України, як центру світового вузла знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними  методами шукання нових ідей ”.

Чому в такому великому питанні Україна та українство поставлено у Докії Гуменної на першому місці?

Наукове дослідження у галузі супраментальної психології сьогодні говорить, що адаптація людини до патерну умов ареалу проживання породжує вибірковий, ключовий  образ, який стоїть в центрі культури автохтонного населення на ментальному рівні.  Давній, інський кристалічний щит України має невимірну глибину занурення у внутрішній план Землі. Саме звідси, стверджує Докія Гуменна, постає випереджальний розвиток людини в умовах земель Середнього Подніпров’я.  Тут, як показує дослідження,  раннє становлення культури внутрішнього ментального образу, від початку дозволяло опановувати ту причинну правду життя, за якою стояла сила та наснага справжньої, цілісної людини. Закон всередині, про який згадував Геродот у своїх мандрах Середнім Борисфеном, як закон живої етики, тут опановувався у першу чергу проти владного, самодержавного закону.

Саме від цього на цих землях  у свій час буяла Трипільська культура, коли нічого подібного в світі ще не існувало. Культура оріїв, яку ми знаходимо в Рукописі Войнича, що існувала в межах Середнього Подніпров’я у ранньому Середньовіччі, сягає і сьогодні найвищих досягнень в людській культурі. Саме вона запліднила у свій час давні культури людства такі як гетитську, етруську та мала визначальний вплив на культури Середнього Межиріччя та Єгипту.

Ознакою пізнішої сарматської культури, коли людство вже входило у суто господарські стосунки, був воїн підперезаний мечем Арея, що було ознакою поєднання в людині духу Землі та Неба. Тобто, сповідувалась та сама людська справжність та цілісність. Подвійний знак тамги у тому ж характерному поєднанні Землі та Неба, що був у всих сарматських племен єдиним мотивом, є цьому підтвердженням.

Ця ж розвинена внутрішня культура цілісної людини,  вже на Запорізькій Січі, дозволяла через ту спадкоємну налаштованість малою кількістю боронити свою землю від невгамовних зайд з азійських просторів.

Виходить, що Докія Гуменна мала таки рацію, коли стверджувала щодо місії  України, як центру світового вузла у становленні, а вірніше у відновленні істинної традиції людського існування у правді сповіданого життя вже у наші часи.

Що то за правда істинної традиції, пошук якої в житті є спадкоємним для українства?

Коли ми рухаємося та правда лежить у спорідненому русі нашого тіла та нашого наміру рухатись, діяти у виконанні якоїсь справи. Ця спорідненість виникає у світі нашого фізичного тіла, яке спираючись само на себе ту команду  і виконує. Все це стає можливим завдячуючи цілісності нашого тіла, як поєднаного у одне організму, через що команда  наміру має своє логічне подовження у вірному, спорідненому русі.

Так само правда нашого життя, у істинній традиції, як за суфіями, полягає у відповідності команд наших намірів світовій цілісності та єдності в якій проходить шлях нашого буття.

“Світ збудовано на правді якою є сам”, –  переконує нас характерницька наука з цього ж таки приводу. Тому за цією характерницькою правдою і стоїть сила цілісного світу, коли дія назовні співпадає з наміром нашого спорідненого дійства з Небом Цілісності. Суть праведного життя полягає саме в цьому.  Коли двоє у одному домі, дому ніщо не загрожує, – саме так потрібно трактувати відомий вислів великого Галілеянина, істинної людини воплоті, як за Сковородою. “Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься” _ знаходимо у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Виходить, що ідентифікація українства полягає  в правді цілісного, спорідненого життя з довколишнім світом. І вона стає можливою коли людина відає та знає обаполи тирла, тобто виходить за межу свого лише антропологічного буття. Тому розвинена внутрішня культура  і є справжньою ідентифікацією людини в межах інського кристалічного щита України.

Ця правда по глибині свого усвідомлення дозволяла володіти духовним зором та знанням сущого, що розкривається під час переходу на внутрішній план на  рівні  ментального тіла. Це ментальне або ж гротескне тіло проглядає у будь яких антропоморфних образах людини чі іконографії.

“Як практично все це може реалізуватися в житті сьогодні? ”, – може виникнути питання у нашій вченій читацькій аудиторії.

Природне оточення, до повернення в яке сьогодні закликає онтологічний принцип, знаходиться у взаємодії зі світом на рівні його Цілісності. Через яку в ньому і панує єдина для всього світового загалу гармонія. Тут кожен новий день несе у собі настрій цілісного єднання рослинного та тваринного світів з тим гармонійним ключем. Цей настрій є визначальним і для людини. Вона може отримати його просто входячи в будь яку рослину, кущ чі дерево, як за традицією друїдів, з плану свого гротескного, ментального тіла  у стані  “волі на волі”.

В цьому спорідненому дійстві людина повертається у природу де отримує необхідну енергію  та вірне налаштування щодо характеру подій, які пануватимуть у цьому дні.  Адже довколишня природа несе у собі необхідний настрій  того дня, що приходить через свою поєднаність з причинним полем Цілого Одного. У такому єднанні з гармонійним ключем пануючим у довкіллі,  в якому людина нарешті виходить з під гніту свого  упередженого життя назовні, отримується людська життєва вдача та здоров’я.

Разом з енергетичною повнотою приходить розрада у тому проблемному полі, яким кожен будете перейматися в цьому дні. Це і є врешті решт рівень тієї “тихої води”, осягнувши стан якої, кожен отримує ведення та допомогу оточуючого світу, як за довгожителем із Закарпаття Андрієм Вороном.

Так людство, нарешті, стає дієвим господарем, як свого власного життя так і оточуючого довкілля. Магія такого цілісного життя веде насамперед до мудрості, в яку людство з необхідністю входить, здійнявши до відповідного рівня евристичну стелю свого інтуїтивно – образного усвідомлення світу.

Які  досягнення в українській культурі наближають нас до цього? Насамперед, це Тарас Шевченко зі своїм Кобзарем, записаним в традиції давніх кобзарських ще Вустинських книг. Подібне внутрішнє розкриття та дослідження повноти людського світу можемо знайти у творах українців Сковороди, Куліша, Бердяєва, Вернадського, Лесі Українки, Докії Гуменної та Олеся Бердника. Чому саме українці сягали означеної вище глибини справжньої людської природи?

Мабуть тому, що для них це було спадкоємним мистецтвом ведення життя на землі. “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”, – знаходимо провідчий запис з цього приводу у розшифрованих за абеткою українського письма “арамейських записах” з Близького Сходу.

Що сьогодні потрібно здійснити, щоб ту силу та наснагу мати у своєму житті? Потрібно зробити лише один крок від свого упередженого існування назовні, відступивши у внутрішній план свого буття, де панує людська справжність дотична до цілісного, причинного поля світу. Для цього потрібно вийти на волю та відродити духовний зір, що до подій у оточуючому полі життя.

Саме в цей час людина переходить від образно – понятійного  до інтуїтивно образного мислення. За Імануілом Кантом: “ поняття без чуття пусті, а відчуття без понять сліпі”. Але ще поняття поставлені у образному мисленні попереду ведуть до ілюзії, а чуття поставлене наперед роблять поняття резонуючими образами, які несуть з собою істину причинного поля людського буття, доповнимо ми його. Точно так, як за вже згадуваним виразом  Соломона: “ почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш  не одне і те саме“.

Щасти Вам.

Змістовність життя слід шукати у тіні самого життя.

                                     (Соломон)

(Настанови пробудженого життя

 в сучасному світі.)

Сьогодні вмотивованість  нашого життя залежить від того середовища в якому ми живемо і яким переймаємося. Наші рішення та кроки в ньому залежні від нашої обізнаності, нашого досвіду та від аналізу того, що коїться довкола. “А ще від порад та досвіду друзів з близького оточення”, – доповнить нас знаючий читач. Все це вкупі і складає згадану вище вмотивованість нашого життя.

На цьому фоні вислів Соломона лунає дещо дивним дисонансом. Дійсно, що можливо знайти у самому житті? Але коли ми усвідомимо, що наше життя зумовлене ще і самим нашим існуванням, як істоти цього світу, тоді вислів Соломона вже не буде таким відстороненим, як від початку здається.

Наша зовнішня вмотивованість може бути нічого не вартою, коли вона не узгоджена з планами  самого нашого  існування де теж існують плани та йдуть зміни. І ці зміни торкаються не тільки нашого здоров’я та довголіття. Причинне поле самого життя теж має свій задум, своє запровадження і тому потрібно  відповідати. Щоб не потрапити у життя за “мукою божою”, як за свідоцтвом оріїв з рукопису Войнича. “Або у кармічні залежності від своїх упередженостей у житті”, – доповнить нас адепт східного обряду.

Як це практично здійснити виникає питання? Потрібно знати суще і відповідати  йому у своєму житті, сповіщують орії з того ж рукопису. Це суще виступає у них як запрограмованість самого життя цілісним аспектом світу, що теж розвивається і має що до нього свої плани. Щоб узгодити з тими планами своє життя тому потрібно слідувати, – скаже нам езотерично освічений читач. Як те можливо здійснити, виникає питання?

Через включення так званої третьої сигнальної системи, говорить нам езотерична наука сьогодні. Що потребує виходу на волю, у нестаціонарний простір час де і панує згадана вище світова Цілісність. На цьому рівні людина має доторкове, кінестетичне сприйняття тих енергій, які все те несуть у собі.  Тому знати суще, це вміти входити в них, контролюючи у такий спосіб свої дії у житті з середини, у причинному полі цілісного світу.

Все це відбувається у нашому образному баченні, яке спонтанно виникає у людини в цей час, говорить нам кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський і зветься воно “містичним богослов’ям ”, як за його переконанням. Існуюче ж природознавство, на його думку, опікується від того “вченим незнанням”.

“Те саме несе у собі наша зовнішня вмотивованість своїм  життям”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

“Але знання того, що ви звете сущим повинно бути вплетене у килим нашого життя в якому існують наші плани”, – скаже нам вчений читач. Вирішити це питання можливо тільки у один спосіб, в це знання світу потрібно увійти, радять нам суфії. Означене входження потребує ведення самого життя в істинній традиції, стверджують   вони. “Навіть в межах одного подиху не існує ілюзії, а є тільки шлях”, – проголосив головний девіз самурайського клану Синенорм.  “Хочеш мати щастя у житті спробуй довіритися долі”, – таку формулу у свій час знайшов Григорій Сковорода.

Тобто потрібне  занурення в саме істинне. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними”,- запевняв наш великий філософ вслід за великим адептом світу Ісусом з Галілеї. Подібне зміщення позиції  потребує переходу від образно – понятійного сприйняття світу до інтуїтивно – образного, яке саме і існує на “ волі ”, тобто за межею  антропологічного буття.

“ Як це практично може відбутися? ”, – запитає тут будь хто. “Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”, – стверджував  з цього приводу Соломон. Тому згадане входження означає єднання з тим Єдиним організуючим початком, що панує в світі. Бо “тільки Єдине має зміст”, – говорить нам Микола Кузанський. Прірву між  Єдиним і людським  можливо подолати у один спосіб – поєднатися з ним, засвідчив він. Подібне поєднання стає можливим, коли людина входить у саму тканину свого життя, у ті енергії які його породжують,  а не споглядаючи та аналізуючи те ззовні, говорить нам супраментальна психологія сьогодні.

“Щоб зробити сродню миследіяльність можливою, багато чого потрібно уяснити через її причетність до Єдиного”,- стверджував у свій час Платон. Тут людина розумна повинна перейти до людини  істини, від Gomo Sapiens  до Gomo Veritas , якщо користуватись загально прийнятими поняттями у цій сфері. Сьогодні цей перехід йде через вимкнення внутрішнього діалогу, що постійно йде між зовнішнім  сприйняттям та багажем накопиченого досвіду у образній пам’яті. Врешті це і є станом “волі на волі”, як за оріями. Де діє трансцендентна глибина вислову Сократа: “Я знаю, що я нічого не знаю”.

“Яке  значення має усвідомлення сущого у кінцевому результаті? ”, – запитає нас вдумливий та поміркований читач. Відповідь на це знаходимо у оріїв у їх рукописі:     

” Суще є, мету несе, по волі бає. Путі божиї  голі ж.  Свято ви зажиє на волі, Ока ви суть божая “.

В решті решт це і є те велике повернення додому про яке говорить  Ісус із Назарета у своїх сповідях:”Лише у поверненні людських душ додому людське життя отримує свій зміст. Коли дім ваш стане пустим – він наповниться світлом “, – зауважив  у свій час він.

Який з вище згаданого слідує висновок?

Все лихо людства буде подовжуватись доки жива етика цілісного світу буде залишатися незнаною країною в якій людина не живе, не існує.

Життя наповнюється справжнім змістом коли живеш у ньому тут і зараз у доторку до причинного плану світу. Змістом життя стає слідування тому образному баченню, що приходить. Сама людська миследіяльність стає тим образним баченням. В цьому і полягає проголошений сьогодні онтологічний принцип повернення людини у природу.

Науковий аналіз, знявши покрови містицизму та міфотворення  шляхом переведення спостерігача за антропологічну межу, сьогодні відкриває двері у світ людської справжності та того світла істинного, що чекає людину протягом довгих століть.

Щасти Вам.

Світ збудовано на правді якою є сам.

У правди один шлях у неправди їх багато.

(Січ, характерники)

Дослідження у науковій езотериці сьогодні говорять, що існує особливе співіснування людини і світу, коли її життя набуває зовсім іншого змісту. І цей новий статус людини відтворюється у причетності до тієї правди життя, яка лежить у причинній пов’язаності Всесвіту. “В цьому світі потрібно бути”, – стверджували характерники Січі Запорізької з цього приводу. Цілком слушно вважаючи, що у суто зовнішнім сприйнятті світу людина в ньому насправді не живе, не існує.  Спробуємо розібратися в цьому питанні.

Ми у своєму повсякденному житті звикли, що правда з’являється у ньому, як доречність наших вчинків та суджень, що пройшли свою перевірку у практиці життя. І цю правду нам потрібно повсякчас шукати і боротися за неї. У муці божій, як за оріями, людина знаходить її. В цій правді боротьба між добром та злом стоїть на першому місці. І як показує практика життя це питання не має свого остаточного вирішення у повсякденності людського буття. Чому?

Бо на зовнішньому плані ми маємо справу з результатом, який є проявленням причинної пов’язаності світу на  тонкому плані, говорить наукова езотерика. Тому ми розуміємо сьогодні, що справжня правда мусить пізнаватися на непроявленому плані. Але в такому випадку ми самі, наша діяльність повинні належати тій причинній взаємопов’язаності світу, що панує у непроявленому. Мабуть тому, що ми родом звідти.

Тільки у поєднанні з Єдиним людське життя отримує свій справжній зміст, стверджував кардинал римо – католицької віри Микола Кузанський з цього приводу. Що то за правда, яка стоїть за нашими плечима у реальному бутті на землі?

З досліджень у непроявленому на сьогодні ми вже знаємо, що енергію всьому живому надають пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності, пануючої на тонкому плані. За цією Цілісністю вочевидь і стоїть той Єдиний початок, про який і згадує у своїх працях Микола Кузанський.

І подібний підхід несе у собі належність самої людини до тієї правди, за якою вибудовується світ у її довкіллі. Саме на внутрішньому плані світ несе у собі енергію нашого життя через ті згадувані вище пульсаційні переходи між горизонтами Цілісності. А від того має нести у собі ще і сповідану правду нашого життя та долю у причинно – пов’язаному світі. Про який Микола та Олена Реріхи говорили, як про живу, природну етику за якою живе весь рослинний та тваринний світи.

Перше, що приходить на думку у такому підході, що від цього має поставати сама праведність нашого життя. В ньому має існувати особлива вивіреність наших вчинків та кроків, як  істоти сутнісного плану належної цілісному, причинно обумовленому світу.  Як практично можливо жити за тією правдою життя, за якою стоїть континуальна сила самої світової Цілісності постає питання?

На зовнішньому плані світу потрібного усвідомлення не існує, бо то є біг по великому колу наших упередженостей, скаже нам езотерично освічений читач. Вірні настанови, як образи вістей божих, приходять лише з підсвідомості існуючій на внутрішньому плані, додасть нам він. Але тими вістями користується будь яка талановита людина і ті образні сповіщення здатні у своїй силі керувати світом, говорить  Фрідріх Ніцше.

На сьогодні ми маємо лише ілюзорну уяву про довколишнє через той апарат образно – понятійного мислення, яким керується наш мозок. Через що ми полишені дотику до реально існуючого світу. Але мозок людини може керуватися, як показує практика і чуттєво – образним сприйняттям. Ми одразу ж даємо чуттєву характеристику дну ріки чі озера коли входимо у їх воду. В тому ж чуттєвому, інтуїтивно – образному сприйнятті, в якому приймає участь наше тіло, навчаємось плавати у водних глибинах. Чому не можемо так само увійти в енергетичні горизонти світової Цілісності, що панують у довкіллі і опанувати спосіб вже усвідомленого життя в ній?

Зосереджуючись лише на відстороненому предметному світі назовні, ми потрапляємо у полон тієї ілюзії, яку він несе у собі. Але ми на сьогодні розуміємо, що це лише наша зовнішня орієнтація у подієвому світі, яка стала головною у суто технічний вік нашого часу. Де людство більше живе за своїми переконаннями аніж усвідомленнями.  Кожна талановита людина мистецького рівня знає, що існує інше  розуміння, що приходить коли наше образно – понятійне мислення вимикається. Саме тоді виходить на поверхню наша  підсвідомість, що має той чуттєвий дотик до причинного світу. І тоді виникає те осяяння зовсім новим та невідомим, яке і рухає наше життя вперед.

Тобто, лише з рівня підсвідомості, у повній відстороненості від зовнішнього, що стає лише генератором спонукаючим нас до дії, приходять образи нашого вірного реагування на події у ньому. Це реагування і є правдою нашого життя за якою стоїть сила. І ця сила образів, що прилітають як голуби,  рухає світом, як за переконанням того ж, згадуваного вище великого німецького філософа  Фрідріха Ніцше.

“Але для цього потрібне входження в саму правду життя, що буяє в довкіллі”, – зауважить нам вдумливий та поміркований читач. “Для цього потрібна воля від тих суто зовнішніх усвідомлень”, – доповнить нам він. “Воля на волі, а ви що ж. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа. Не те несе, що є у світі і питає нас”, – знаходимо свідчення з цього ж приводу у культурі оріїв, що панувала у раннє Середньовіччя в межах земель Середнього Подніпров’я.

Як утримується та чуттєва відстройка стану волі на волі, виникає питання? Поряд з совістю, як каналом сприйняття тих образів стоїть людська честь. Саме вона спонукає до причинного впорядкування нашого життя за тією правдою істиною, що відкривається на рівні підсвідомого. “Ми не вправі жити, коли втрачена честь”, – за переконанням іншого великого філософа Німеччини Фрідріха Шілера. “Честь – це зовнішня совість, совість – це внутрішня честь”, – до такого кардинального висновку прийшов у свій час Артур Шопенгауер. Порядність та людська гідність є похідними від тієї честі, скаже нам будь яка зріла, вірно поставлена у житті людина.

“Велике пробудження стоїть за цим всім”, – можемо почути від адепта далекого Сходу. За цим пробудженням стоїть кінестетичне, доторкове  чуття – бачення, говорить нам наукова езотерика сьогодні. Припинення діалогу з зовнішнім у образно – понятійнім мисленні відкриває те знання духу, яким володіє кожна людина стверджує ця наука. В цей час людський мозок стає екраном, своєрідним навігатором на якому віддзеркалюється подійний світ внутрішнього, причинного плану.

Якою стає релігія  такої  вже пробудженої людини, постає питання?

Це релігія сповіді у Єдиному, у самій належності до нього, скаже нам релігійний діяч. Син божий панує у серці кожного, говорить нам християнство сьогодні. “Ти не цей, ти той”, – говорять суфії разом з даосами далекого Сходу. Це релігія знання сущого, говорять сьогодні до нас орії з рукопису Войнича, відома в світі, як орійське відичне правовір’я. Вочевидь єдине для всього світового загалу, бо Права у слов’янстві має значення тієї самої світової Цілісності.

Як подібного стану усвідомлення досягти, виникає питання?

“Справжня віра існує по вірі”, тільки у “віру вірува”, – досягнеш поставленої мети, стверджують орії. Тобто питання полягає у входженні у сам внутрішній план,  де сама віра стає способом життя. Яка головна умова подібного входження? “Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі”, – стверджують наші пращури. Будьте Перехожими в житті, радив у свій час Ісус із Назарета своїм учням.

“Коли двоє у одному домі і вони скажуть горі переміститися – вона переміститься”, – стверджує Ісус у Євангелії від Фоми.

Входження у подібну віру це доторк до самого джерела де панує сила усвідомлень справжньої, цілісної людини, стверджував він. Знання сущого якої стає правдою її життя і це вже не питання відстороненої віри, а стан буття в істині, яка одна робить людину справжньою та вільною.

“ І все ж питання того входження залишається не розкритим”, – зауважить нам доскіпливий читач. Як це може відбутися в житті?

Ми входимо у смак будь якої страви, що споживаємо. Ми також входимо у своєрідну медитацію, коли слухаємо музику якою чаруємось. Так само можливо увійти у образ простору думки людини, що промовляє те сакральне до якого має дотик. Згадане входження в образ є головним у акторській майстерності. Те саме можливо здійснити входячи у образ того, що приходить з внутрішнього плану. У Євангелії від Дідима Фоми існує запис:” Хто помає змістовність цих слів, не вкусить смерті “. Тобто, стане справжньою, цілісною людиною воплоті. Слова та думки, що стоять за ними можливо не тільки розуміти, а і входити в їх простір, опановуючи те джерело звідки вони ведуть своє походження. Те входження означає рух до простору іншого виміру де пану дух людини.

Яка ще існує причина подібного входження в світову Цілісність де панує правда сповіданого життя ?

“Віруючий у Сина Божого (справжню цілісну людину) матиме життя вічне”, – стверджує Ісус, якого наш Сковорода вважав справжньою людиною воплоті. Така людина має своє справжнє обличчя до народження, як за твердженням даоських мудреців.

І  цілком зрозумілим тепер стає головне сповіщення великого Галілеянина: ”Хто пізнав світ – знайшов себе і той, хто знайшов себе світ не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас“.

Щасти Вам.

У правди один шлях у

неправди їх багато.

( з невимовного)

Що таке містицизм сьогодні, на що він спирається, від чого походить? Людина володіє дивовижною властивістю сприймати факти життя у повному їх об’ємі, як образне прояснення, що надходить однієї миті з її внутрішнього плану. І це відомо будь якій творчій, талановитій людині. Подібне знання інтуїтивно – образне і приходить як чуття – бачення у  тому внутрішньому, ментальному просторі, говорить езотерична наука. Спроба все те повторити у якомусь вербалізованому, образно – понятійному підході і призводить до вище згадуваного міфологізованого містицизму. Чому?

Мабуть тому, що згадане знання через  пояснення вже у відсторонених образах та поняттях,  пробують відтворити у  логістичних конструкціях  назовні. Але подібний підхід не несе у собі включення у причинне поле істинного, а тому не має сили у своєму запровадженні. І тому працює тільки з неживою природою у стаціонарнім просторі часі. Тобто, може забезпечити тільки суто технологічний бік нашого існування. Через що, з якої причини?

На рівні внутрішнього інтуїтивно образного сприйняття не існує звичної  логічної послідовності його отримання, яке панує назовні. Просто одного разу це приходить, як  вість з нівідкіля. І ця образна, резонуюча з Цілим вість, несе у собі силу запровадження того усвідомленого у життя, в його первинній правді. “Тут потрібна не відсторонена ілюзорна миследіяльність, що панує ззовні, а скоріше сродна миследіяльність, злита з простором цілісного плану“, – скаже нам езотерично освічений читач.

Неможливість пов’язати  ті сповіщення  з тією логікою, що панує у повсякденному житті, призводить до двох результатів.        Виникає релігійне вірування у потойбічну силу, яка може проявитися тільки  у відповіднім зверненні проханні до вищих сил. Інакше, як не пробують, в житті все те не спрацьовує. Так виникає будь яка релігія, що панує сьогодні. Вершиною тут постає свідчення від Ісуса з Назарета:”Просіть і дано вам буде“.

“Але  будь яке молитовне прохання без чуття Небом не сприймається“, –  засвідчив у свій час Гете.  Щоб те чуття було, необхідно бути на волі, де існує чуттєвий контакт з непроявленим, говорить світова езотерична наука. На той час, коли Ісус повернувся зі своїх довгих мандрів по Тібету, духовне знання – бачення зникло. Було винищено, або підмінене новими володарями та пророками світу. І вже нікому було прохати того сподіваного у прямих звертаннях до Неба. Тому це не спрацювало. Від того Сина Божого – справжню, цілісну людину було нізведено до стану “раба божого“.

Другий напрямок теж цілком містичний, бо пробує відтворити  пантеон тих вищих сил, які стоять за тими “божими вістями“. І тут в хід йде все, що може людина собі уявити  назовні. Паралельно  йде обожнення тієї уяви, яка звісно протистоїть уявленню іншого угруповання. Що призводило до протистояння різних псевдо езотеричних течій пануюче і сьогодні.  Виникає велика кількість міфологізованих образів проявлення тих “вищих сил“.  А коли все те не спрацювало у практиці життя, через ілюзорність образного уявлення, звернулися до потойбіччя, до світу польових сутностей та відповідних духів, які стали оберігати та захищати. “Була б віра боги знайдуться“, – говорить з цього приводу давня китайська мудрість. Таємні містерії Єгипту були саме такого походження. Від цього була одна користь:”Ум визрівав в пересудах про вампірів“, – за образним висловом Володимира Висоцького.

Але людина тут виходила за межу свого світу (межу свого супраменталу), від чого розвиток її самої, як сутності світового рівня, було зупинено. І все це через не вирішення  питання того невербалізованого знання, яке здатна сприймати людина у просторі свого образного бачення на внутрішнім плані.

Полегшити вирішення цього питання може просте споглядання за довкіллям. Довкола нас панують живі  природні системи, які утворив невідомо хто і які живуть невідомо за яким планом. Більше того, ми маємо у своєму довкіллі колективні системи, життя яких ніхто не скеровує. Але вони існують продукуючи відповідне самозабезпечення,  реагуючи водночас на зміни, що йдуть у зовнішньому. За рахунок чого і виживають, часто передбачаючи ті зміни, що надходять. Мова тут може йти наприклад  про бджолині та мурашникові сім’ї. Звідки вони знають, як і коли потрібно все те робити?  Згадка про генетичний досвід вироблений протягом століть тут не спрацьовує, бо ці системи реагують на ті умови, які існують сьогодні тут і зараз.

Потрібно визнати, що у світі, у непроявленому на тонкому плані, існують своєрідні аналогові сигнали живої етики Цілого, які є матрицями поведінкової рефлексії  всього живого назовні. Саме вони несуть у собі попереднє запровадження того, що повинно проявитися на зовнішньому плані з часом . І саме на нього реагують птахи та звірі, коли йде біда, ще не проявлена на зовнішньому плані. Тікають з судна, що має загинути в морі  щури, спасаються звірі та птахи перед великими цунамі на морі. Звідки вони про те знають, виникає питання?

Від цього слідує, що існує інша картина світу, яка є законодавчою, причинною для зовнішнього плану. І виникає вона в організованім у Одне ціліснім світі існуючим на тонкому плані. Розуміння її через відповідне бачення на ментальнім рівні, дозволяє володіти передбаченням у житті. З якого і постає те справжнє життя або життя у істинній традиції, як за суфіями. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – саме з цього приводу говорить наш видатний філософ Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета.

Вільними від чого?  Від обмеженого світоусвідомлення, яке панує сьогодні у людському соціумі, що живе у “муці божій“, як за оріями. Мова тут йде про третю сигнальну систему, яку людство втратило у своїх суто технологічних змаганнях. В її основі якраз і лежить означене вище чуття – бачення образних картин тих аналогових систем причинного поля Цілісності, що панують в світі на непроявленім його плані. Чому так,  виникає питання?

Справа в тому, що життя у Всесвіті стає більш складною річчу,  коли він являє узгоджене у одне Ціле на тонкому плані, що має свій динамічний розвиток у часі та просторі. Кожної  миті він повинен відповідати своїй цілісності разом з народженими у ньому системами. Тоді сама світова цілісність Всесвіту попередньо продукує у дінамиці свого розвитку згадані вище об’ємні, аналогові образи – сигнали у вигляді сцен  та картин життя  на тонкому плані, як кроки свого подальшого розвитку. Живе здатне все те сприймати, як команду наміру у відповідних мислеобразах.  Врешті решт, це ї є те Єдине, яке одне має зміст, як за Миколою Кузанським. А для цього в цьому світі потрібно бути, як за старим характерницьким заповітом.

Відсторонена логіко – концептуальна діяльність інтелекту сьогодні віддалена від природної сили  поєднаного з Цілим мислеобразу.  Тому головна умова існування живого, що існує у переходах між горизонтами цілісного світу і черпає від того свою силу, йому не приступна. “Суха теорія мій друже, а дерево життя вічно зеленіє“, – зауважив у свій час  Гете саме з цього приводу.

Людина в контакті  з тим Єдиним може творче підходити до свого життя, обираючи в ньому інші існуючі варіанти його запровадження. Від чого різко зростає ценз людського виживання, як і в природних колективних системах існуючих в довкіллі. Тут метафізичні усвідомлення стають тим самим “містичним богослов’ям“, що стоїть за тим знанням,  як за Миколою Кузанським. Або, як на сьогодні, науковою Есперологією, що опікується фізикою слабкої метрики на непроявленому плані.

Але для цього потрібно перемістити наукового споглядача за межу антропологічного бар’єра, щоб уникнути чергового наведеного міфу в науці відсторонених знань. Всі існуючі ідеї розвитку пануючі на плані зовнішнього сприйняття мають те саме походження. Тобто, наукового незнання, що панує сьогодні у нашім природознавстві. В якому означеної вище проблеми взагалі не існує.

Тому без ввімкнення третьої сигнальної системи та переходу за антропологічну межу  науці тут не обійтись. Це саме та нова наука про яку говорив багато хто від Імануїла Канта до Шопенгауера, від  Григорія Сковороди до Вернадського. Зовсім інше розуміння висловів Аристотеля та Платона  постає  в цьому світлі.

У Аристотеля матерія є щось проявлене дякуючи формі. Тобто того самого резонуючого образу (об’ємного,матричного сигналу) що стоїть за актом творення у зовнішньому.  Цілісність же є відповідною формою буття в тих резонуючих формах – образах, або ейдесових сферах, як за Платоном. Енергетичні горизонти Цілісності у есперології та недавно виникла теорія суперструн в науці є їх недалекими аналогами.

У Платона, як представника піфагорійської школи, що відстоювала присутність у житті Єдиного організуючого порядку, ми знаходимо: «Як постукавши, ми чекаємо, донесеться  звук цілої чи надтріснутої посудини, так і цілісність плинучого мимо нас буття зумовлюється вислуховуванням та баченням його сущого».

Дуже знайоме, чи не так?

«Потрібно бути винятково обдарованим, щоб зрозуміти, що існує якийсь рід будь-якої речі і суще само по собі… Ідеї перебувають у природі так би мовити у вигляді зразків, ( образах аналогових сигналів) інші речі подібні їм і являють суть їх подоби»,— зауважує Платон. І далі: «Ідеї — це щось, по-перше вічне…а по-друге завжди у самому собі одноманітне. Кожна із ідей існує, (як Ейдесова форма). Речі ж отримують свої імена в силу причетності до них».

Все точно так як і є сьогодні  у Есперології та Супраментальній психології, де матричний , аналоговий сигнал походить з причинно пов’язанного поля Цілісності. Все це, врешті решт, і проявляється у тому образному баченні, яким  володіє кожна талановита людина.

“І все ж питання залишається, чим життя людини, що  вийшла на волю, відрізняється від життя пересічної людини? “, – можемо почути запитання від нашого вченого  читача.

Чим сьогодні обмежена в слухі та зорі людина у своїх сутинкових уявленнях  про довколишнє,  відрізняється від людини, що може все те спостерігати та бачити без перешкод? Тим і відрізняються  ці два підходи до продознавчої картини світу. З Платонівської печери можливо вийти, вже не спостерігаючи життя у вигляді тіней на її стіні. Але єдність чуття та бачення починається з внутрішнього плану, за антропологічною межею, а не ззовні – говорить сьогодні супраментальна психологія. Тому вихід тут йде через бачення та чуття на ментальному плані.

Що це несе з собою? Радість буття в якому людина перестає бути покинутою в цьому світі на призволяще. Вона тут стає  справжньою, як за первинним задумом. Це наближає її до Єдиного,  з яким  вона знаходить порозуміння. Від чого життя її теж стає справжнім, без сорому за нього,  як за Шопенгауером.

Щасти Вам.

Шлях істинної традиції  можливо розкрити у вислові царя Соломона:” Ціль життя лежить в тіні людського існування“. Що мав тут на увазі царь Соломон говорячи про тінь людського існування ? У світовій езотеричній науці тінь є світом внутрішнього, непроявленого плану людського буття, де за образним висловом Олени Реріх:” З таємних кордонів тчуться килими людської долі”. Якщо ми згадаємо, що будь який килим несе у собі взаємопов’язаний у одне візерунок, то стане зрозумілим і той великий майстер, що його утворює. Тобто це є внутрішній,  взаємопов’язаний у гармонійне Одне світ де панує його причинна правда. “Світ збудовано на правді якою є сам“, – запевняли характерники Запорізької Січі з цього приводу. “Тільки Єдине має зміст“, – за Миколою Кузанським, кардиналом римо – католицької церкви.

Від цього стає зрозумілим чому ціль людського буття лежить саме в ціліснім непроявленім. Бо без правди його сущого, що весь час проявляється назовні, саме людське життя втрачає свою змістовність, як подія світового, вселенського порядку. Бо тут сама людська доля отримує свій сповіданий шлях, а від того і своє щасливе укладення  в цьому взаємопов’язаному у велике Одне світі.

Раніш нами було з’ясовано, що причинний світ цілісності несе у собі те первинне запровадження, що лежить у основі тих подій, що розгортаються назовні. Саме з цього приводу знати суще було головною умовою успішного проходження життєвим шляхом у наших пращурів оріїв, судячи з їх давнього манускрипту, відомому в світі як рукопис Войнича.

Щоб знати суще, тобто причинну взаємопов’язаність подій, в цьому світі потрібно бути, говорить давня, характерницька традиція. Бути, входячи у сам причинний характер подій на внутрішньому плані тут і зараз, де простір та час мають нестаціонарний характер, а тому мають узгодження у одне велике ціле, не маючи перепони у вигляді швидкості передачі сигналу. Яка тут може бути як завгодно великою так і як завгодно малою.

Від чого присутність у цьому  нестаціонарному просторі – часі розкриває перед людиною пройдешнє, з чого постала подія, майбутнє, до чого все ведеться, від чого і постає усвідомлення та запровадження наступного кроку у житті.

“Дуже мало така людина давала хиби у житті“, – скаже нам тут будь який читач, усвідомивши  вище згадане. Саме тому у хліборобській культурі України і панувало те правило життя у істинній традиції:”Мусимо відати і знати обаполи тирла”, – читаємо у Велесовій книзі головне кредо  шляху людського життя тут, на цій землі. “Без розвиненого духовного погляду це є справою неможливою”, – запевнить нас тут знаючий читач.

Виходить таки правий був Соломон, коли стверджував, що зміст людського життя лежить в тіні людського існування. Це його твердження лежить у основі світової езотеричної культури сьогодення. “Воля на волі, а ви що ж, пусто ви живете і пуста ваша совість божа“, – знаходимо вже не раз згадуваний вислів у рукописі Войнича з цього ж таки приводу.

“Як конкретно все це запроваджувалося в життя у нас в Україні”, – можемо почути запит наших  молодших читачів.

Існувало правило споглядання так званих малих подій, що проходили перед очима, по характеру та успіху їх проходження судилося і про характер великих подій, які очікувалися у житті.

Щоб все те бачити потрібна відсторонена позиція у житті, скаже нам знаючий читач. Ця відсторонена позиція, як загальне правило також проглядає у манускрипті оріїв:” Помалу свою власну мету носи, май міру по волі і по вірі“, -засвідчують вони межу того відсторонення.

Врешті решт, все закінчувалося заглибленням у свою ментальну глибину пануючу на тонкому плані людського енергокомплексу. Щоб це здійснити і опанувати цей простір, пізнього вечора дивилися у очі свого віддзеркалення у лісовому озері. Входячи у  простір свого внутрішнього ментального плану та отримуючи свій ментальний, дотичний до цілісного плану образ. Саме в цьому просторі у у поєднанні з цілим і  приходили  ті образи подій, які Ніцше називав вістями Неба, що керують світом. Тут, вочевидь, людина торкалася  супраментального, божого, як за Шрі Ауробіндо плану. Від цього в наших пращурів життя ставало веденим тим божим планом і мало від того силу світової Цілісності у їх життєвих запровадженнях. Правда живої етики життя в нашій культурі  поставала саме з цього. З цього врешті решт і виходило так зване духовне бачення, за яким давалась оцінка будь якій події чи людині. Тут і поставала та правда – істина або знання сущого, яким керувалися у житті.

В набутому образі ментального плану бралися за будь яку роботу, яка сама ставала засобом активізації системної ці, другої сигнальної системи виділеної на тонкому плані людського енергокомплексу. У такому стані трудоголіка приходило друге дихання, що дозволяло бороти будь яку хворобу та протистояти будь яким труднощам та негараздам у житті. З цього врешті решт поставала потужна, цілеспрямована людина, що ніколи не займалася пустопорожньою справою та марнотратством у своєму житті.  Подальше опанування системними переходами в межах цілісного плану дозволяло входити у відповідну силу і творити своє власне життя, вже сівши на переднє місце у візку своєї долі. Саме тут за іншим висловом Соломона:” Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею Неба”.

Постає питання, чим подібна людина відрізняється від пересічної людини сьогодення?

“Питання тут стоїть ще більш кардинальне, хто з цих людей насправді живе?” – відгукнеться читач зі східної традиції.

Справді, чим є наше життя сьогодні? Ми живемо виконуючи обов’язки перед своєю родиною, відіграємо якусь суспільну роль, для чого опановуємо відповідну професію. Ми виживаємо в цьому світі маючи надію на щасливе майбуття. У своєму природознавстві, ми спираємося на науку, що вийшла з наших спостережень за світом зовнішнім, де ми відкрили відповідні закони. Опанування якими призвело до технічного прогресу та відповідного забезпечення життя.

Але чі стало воно від цього щасливим? Лихо, як стояло за нашим порогом так і залишилось стояти. Приходить на думку, що ми чогось не знаємо, не усвідомлюємо в цьому світі.

Наша наука ґрунтується на вченім незнанні, запевняв Микола Кузанський,  філософія якого у свій час надала поштовх ері Великого відродження в Європі, маючи на увазі незнання причинного характеру подій самого життя як такого.

Звідси виникла парадигма наукового підходу сформульована у свій час Декартом, що поєднувала світ зовнішній зі світом непроявленим, внутрішнім. Її урізаний, у суто зовнішньому світогляді варіант, відомий на сьогодні як Картезіанський принцип, що узаконив вчене  незнання сучасної науки. Все це вкупі з технічним прогресом зробило свою справу, людина остаточно втратила свій внутрішній орієнтир. Своє друге око, як за Імануілом Кантом, а разом з ним і свою сповідану, щасливу долю на цім світі.

Сьогодні проголошений онтологічний принцип повернення у природу дає надію, що заклик Антуан де Сент Екзюпері буде сучасним суспільством почуто. Як відомо, він ще у пройдешньому столітті розкрив ту нагайну проблему людства у своєму заклику реквіємі:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи”.

Повною відсутністю духовного змісту життя сучасна людина і  відрізняється  від тієї істинної традиції, що панувала в давні часи. Щастя людське походить від повноти світосприйняття та своєї причетності до Вселенського буття. Коли між людиною та цілісним світом вже ніхто не стоїть, ні релігійний туман суто зовнішнього впорядкування, ні ідеї нового будівництва в світі де все і так панує в правді за волею божою. Ту волю потрібно знати та усвідомлювати, щоб щасливо жити на цім світі. Наші пращури те відали і знали тому повернення до правди Неба потрібно здійснювати саме нам, як за закликом великої письменниці нашого часу Докії Гуменної, що вже не раз нами з тобою, шановний читачу, згадувався :

” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти “.

Щасти Вам.

Те, що ми спостерігаємо не є

природою як такою, це

природа в світлі наших уявлень.

                                   (Гейзенберг)

Радість буття рветься у отчий дім, – засвідчив у свій час Фрідріх Ніцше. Чому так ним зауважено? Два витоки стоять за цим свідченням великого філософа.  Це отчий дім, що розкриває свої обійми у живій етиці життя, яка назовні відома як Отчий закон. “Отчий закон, це закон буття в істині“, – за висловом Ісуса із Назарета. Тому мабуть і така згадка про отчий дім у Ніцше. Другим витоком царства божого на землі є радість буття, що починається з повноти цілісного світосприйняття у людині, яка починає жити за тим Отчим законом. Згадуваний Отчий закон принципово неможливо якось виписати, бо завжди то буде лише слабка його копія. Він пізнається у мовчанні, бо то є безмовне знання, що розкривається  у присутності самосвідомості людини у просторі світової Цілісності. Тут стає слушним знаменне Сократове:” Я знаю, що нічого не знаю“, – і через те знаю, можливо було б доповнити його. Цей простір живий і життєдайний, все лихо людства лежить поза його межами. Побачивши його всередині людської сутності як існуючу потенцію, Ісус із Назарета і засвідчив своє сакральне:” Царство боже всередині вас.  Що існує на Небі повинно бути і на землі”.

Як увійти в те “царство боже” виникає питання ?

У стані суто зовнішнього усвідомлення світу ця справа неможлива говорить світова езотерична наука. То буде лише недосяжна ззовні мандрівка в країну Іксланд, про яку згадує Карлос Кастанеда у своїх книгах.

Цей світ розкривається з гірчичного зерна, говорить східна мудрість. Тобто, з того найменшого, що виділено існує на зовнішньому плані.

Простір, що в такий спосіб відкривається химерний та нетривкий, скаже нам будь який початківець у езотеричному знанні. Але саме він несе у собі причинну правду світу, скаже нам  той, хто пережив трансперсональні занурення по Грофу. Тому справа тут полягає у перенесенні людської самосвідомості у той внутрішній простір. Але не полишаючи зовнішнє, де проходить цикл самого життя, що відбувається у транс персональному переході.

Формулу опанування того стану знайшов давній китайський філософ Джуан Дзи. Цей перехід здійснюється з набуттям людиною своєї справжності та цілісності зауважив він. І це відбувається на його думку:”Коли природне і людське не перемагають одне одного, а зливаються у одне“. А до того: “не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. Постає одне питання – як розв’язатися з зовнішнім світом, в який саме і  занурена наша самосвідомість?

Потрібно звільнитися за рахунок припинення існуючого діалогу між  зовнішнім сприйняття та образною пам’яттю  говорить світова езотерична наука. Тобто перейти від образно понятійного мислення до інтуїтивно – образного, де образи зовнішнього, за Ніцше, сполучаються з так званими “вістями неба“. В цей час і відбувається включення у потік буття де “царство небесне” – причинний світ живої етики, розкриває перед людиною свої обійми. Життя такої людини стає спорідненим з тим простором вселенського буття, що буяє на непроявленім, ціліснім плані. Саме тут спрацьовує формула відкрита Шопенгауером, що утримує цей зв’язок:”Честь – це зовнішня совість, а совість – це внутрішня честь”. Тобто, відомі назовні чесноти ведуть своє походження саме з внутрішнього, дотичного до цілісного аспекту життя плану. Саме вони є відстройками людини що до світу правди. Без неї справжньої людини немає, не існує в житті, за переконанням Сковороди та Шопенгауера. “Ми не вправі жити, коли загублена честь”, – за Шіллером. Бо саме: “хто в честі – тому і честь”, – говорить езотерична наука. І сила духу, доповнимо ми її сьогодні.

“Як здійснити той перехід, чі існує якийсь знак того великого входження?”, – можемо почути запит від нашої читацької аудиторії.

Існують давні знаки, що є символами того включення. У сарматів це тамга, що поєднує землю та небо у одне цілісне сприйняття, з  чого і виходила людська справжність та цілісність у культурі населення Середнього Подніпров’я. У монголів цей символ утримує верхню половину тамги, що відображає лише зовнішній бік людського буття. Звідси походить їх неугавна войовничість у пануванні на зовнішньому плані, відома в світі як панмонголізм.

Світ цілісного сприйняття так званого Горнього неба розкривається також орійським хрестом, де чотири сторони світу сходяться до центру, у врівноваженні яких вибухає біле, гармонізуюче  світло Цілісності, що стоїть за зовнішнім аспектом буття. Походження орійського хреста дуже давнє. Він вочевидь походить від трипільського чотирикутника з прогнутими до центру сторонами, який ставився в домівці на підвіконні з метою очищення та гармонізації людського житла.

“Всі знакові орнаменти та образи, що резонують з тим світом Цілісності, можуть розкривати той простір”, – зауважить нам езотерично освічений читач. Як осягнути знаковість того резонуючого образу виникає питання? “Через те образне бачення, яким володіє кожна талановита людина, бо її образне сприйняття якраз і походить з того внутрішнього плану”, – можемо почути від того ж читача.

“Тоді те бачення повинно стати нормою життя пересічної людини, бо те велике входження починається вочевидь від цього”, – скаже нам вдумливий та поміркований читач.

Як, у який спосіб те може відбутись, знову ж таки виникає питання?

Потрібно взяти силу, увійти в силу, яку надає людська спорідненість з цілісним планом, говорять нам адепти  Сходу.

Тобто, сам людський образ повинен стати тим резонуючим образом. Цей стан від початку існує в людині у вигляді “образу до народження“, запевняють адепти даосизму. Будь яка людина у своїй глибині носить у собі “образ без титулу“. Тому насправді “ти не цей, ти той“, стверджують вони.

До розкриття цього образу в собі і існує шлях сходження до вищих станів свідомості. За Сковородою це серединний шлях, за суфіями це шлях істинної традиції. На ту ж висоту ведуть Велесові кола у слов’ян Середнього Подніпров’я та сходи Іакова у християнстві.

Як практично це відбувається у досягненні тієї духовної висоти? Досить докладно цей шлях поглядає у конфуціанців.

1. Отримана вість.
2. Ти входиш і виходиш, на краю світу твоя хижа.
3. Себе загнуздаєш, упокориш – світ правди відкриється.
4. Повернешся до коловрату неба, його правди.
5. Повернешся у незнане.
6. Вийдеш за межі особистого.
7. Твій шлях прийшов до кінця, ти повернувся, ти вдома.

Відречення та перехід у інші площини буття панує тут у конфуціанців. Чому так? Не було ніякої надії на те, що щось подібне може відбутись тут на землі. Дуже вже архаїчним виглядало східне суспільство тих часів, в якому процвітала жорстокість до самої людини.

На землях Середнього Подніпров’я все виглядало інакше, бо знанням тут володіло мало не все населення. Тому шлях сходження тут мав суто земний характер. І сьогодні мова йде про повернення існуючої тут в давні часи норми.  Ось що знаходимо у оріїв в рукописі Войнича:

1. Вість боре, віта голе ж.
2. Вість вкаже, вість гола Ока.
3. Вість божия веде.
4. Ви то бере божиє.
5. Вість гола боре голе.
6. Ви то на волі.
7. Вищу голу віру берете.

“Щоб подібне запровадити сьогодні потрібно мати якесь посилання сродне тим самим вістям неба”, – озветься тут знаючий читач. Ретроспективна психометрія доносить вислови царя Соломона, що торкаються піднятої теми:

– Ціль життя лежить в тіні людського існування.

– Бог існує в самій людині і є джерелом її спорідненого життя в Цілісності.

– Зміст життя існує в самому житті. Там його і слід шукати.

– Дотримуючись закону не  порушуй саму цілісність світу в якому ти живеш.

– Почути те, що бачиш і побачити те, що чуєш не одне і те саме.

– Справжня людина слідує і водночас творить свій шлях за волею неба.

З означеного вище шлях сходження у супраментальній психології може виглядати так:

1.Пробудження духовного бачення на внутрішнім плані.

2. Усвідомлення вістей Неба у образнім баченні.
3. Входження у простір причинної правди життя
4. Вірні рішення та  кроки в житті.
5. Життя у слідуванні причинній правді світу.
6. Сродня миследіяльність у намірі другої уваги. Життя як творчість.
7. Набуття стану людської цілісності та справжності.

Від цього стають зрозумілими заповіти сходження у опануванні своєї справжності у орійському відичному спадку:

1. У житті необхідна воля, що усвідомлюється оріями як “воля на волі”.
2. Совість душі людської святе несе.
3. Вище каже вісті божії в людському житті.
4. Сприйняття кощі світу (людського духу) несе свято на волі.
5. Людину веде по вірі воля.
6. По волі межа людського життя свята.
7. Суть світу несе виток віри та правди світу, яка втіша у житті.
8. Вісті приходять з непроявленого, де голі літа нині ж.
9. Мета людського життя бере вісті божиє за якими живе у світі.
10. Людина, що постає, має волю у межі цілісного світу.

З приведеного приходить усвідомлення, що Син божий завжди ходив по цій землі і Він це сама людина у образі своєї справжності – така вість від початку панує в світовім досвіді істинної традиції. “Пізнай себе і пізнаєш свого бога“, – з глибини століть говорть нам великий суфій сходу Ібн Рушд. Звідси висновок – світ іллюзій потрібно покидати, бо там немає необхідного потенціалу щоб побороти ті негаразди, які накопичились у людства за еру так званого Залізного віку.

Щасти Вам.

 Не усі ви є.  (рук. Войнича)

       Творящую силу се узріли у собі. (Велесова книга)

Одразу ж виникає питання, що до того свідчення орійських гностиків з рукопису Войнича:”Не усі ви є”. Що мали на увазі автори цього найбільш втаємниченого рукопису середньовіччя, записаного мовою русів з Середнього Подніпров’я  ?

Все полягає у досвіді так званої істинної традиції, проголошеної у свій час суфіями. Розібратися з означеною традицією може допомогти вислів царя Соломона:” Побачити те, що чуєш і почути те, що бачиш не одне і те ж“.

 Як зрозуміти, про що тут говорить Соломон? Говорить він ось про що. Коли людина спочатку  відчуває, а потім бачить, то у неї попереду постає чуттєвий досвід дотичний до тонкого, непроявленого, причинного світу на рівні природного інтуїтивно – образного чуття – бачення. Коли ж спочатку все починається з бачення, а вже потім йде відчуття, то це вже цілком зовнішнє сприйняття, яке не несе у собі причинної повязаності подій, що панує на плані світової Цілісності.  Соломон тут говорить про існуючу кардинальну відмінність інтуїтивно – образного сприйняття від зовнішнього образно – понятійного.

Від першого і веде своє походження людська справжність та повнота, що постає з досвіду істинної традиції на внутрішнім плані, як за суфіями. Коли внутрішній, дотичний до цілісного одного план людської сутності поєднується з зовнішнім, залишаючись провідним способом людської діяльності назовні.  Фундатор ранього, ще гностичного християнства Петро, саме з цього приводу у свій час зауважив:” Дух животворить буква ж вбиває“. Підпирає його в цьому і кардинал римо – католицької церкви Микола Кузанський, говорячи про існуючу науку, як про вчене незнання.

Що дає людині її справжність? Вона починає знати причинну правду, яку провідні адепти світу називають правдою – істиною. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними” , – засвідчив у свій час Ісус із Назарета. Про яку волю тут говорить Єгошуа Машіах?

Мова  тут знову ж таки піде про волю справжньої людини полишеної причинного конфлікту зі світом цілісності, що існує в її упереджених  діях назовні. Чому до цієї волі та правди завжди так прагнуло людство?

По – перше, через існуючу тут відповідь на гамлетівське питання – “бути чи не бути“, тій чи іншій події, тому чи іншому вчинку, на яке тут повсякчасно мається відповідь.

По – друге, через ту незвідану силу, носієм якої стає справжня людина, яку у всьому світі називають силою людського духу. Але у випадку дотичності людини до енергій цілісного світу, ця сила набуває сили системних перетворень назовні. І через це надає адепту  влади як над собою так і над довколишніми  подіями у своєму житті. “Себе  опанувавши досягнеш висот“, – у Омара Хайяма.

Як це стає можливим, виникає питання? Через зміну самої причини  існування та проходження тих подій, отримаємо відповідь від спостерігача переведеного за антропологічну межу. “Як це можливо впливати на саму причину подій?” – запитає нас вчений читач. Відповідь езотеричної науки дещо незвична. Все йде через зміну самої сцени життя, через вибір іншого утворюючого поле подій енергетичного горизонту, існуючого в  світовій Цілісності. Що являє собою пакет узгоджених енергетичних горизонтів – світів на рівні слабкої метрики, які виникають у першу мить вибуху  сингулярності, як за відомою моделлю Фрідмана.

Згадані  енергетичні горизонти на сьогодні відомі у фізиці явищ як суперструни, що породжують у своїх флуктуаціях проявлену матерію у вигляді часток та атомів. Як узгоджуються ці світи – струни поміж собою?

Чому у довколишньому світі існує причинно – наслідковий зв’язок єднаючий Всесвіт у одне ціле?

Це стає можливим через нестаціонарність простору часу на рівні взаємодій слабкої метрики  тих струн на непроявленому плані, відповість нам спостерігач. У відсутності впливу стаціонарно виділених мас матерії, доповнимо ми його. Що знімає проблему спостережного горизонту щодо швидкості передачі сигналу. Швидкість тут, через нестаціонарність простору – часу, може бути як завгодно великою так і як завгодно малою. Стаціонарний же простір – час  з’являється потім, у накопиченні великих мас матерії. Що і  робить його   однорідним та ізотропним на проявленому плані.

Згадана вище  системно – перетворююча сила виникає як псевдо сила на фазових переходах поміж енергетичних горизонтів, що являють собою своєрідні, породжуючі  на зовнішньому плані  сцени життя. Цією ж силою володіє будь який живий організм, енергія життя якого виникає в пульсаційних переходах поміж тих горизонтів на рівні слабкої метрики, – скаже нам наш спостерігач.

Цією силою володіє і людський організм, наприклад, у добовій зміні функціонального навантаження систем внутрішніх органів. Дію цих системно змінюючих сил і навчилися виводити назовні наші далекі пращури, через антропоморфно змінену пластику людського тіла.  Так виникли скульптури Перуна, Велеса, Дани, Мокоші і багато інших, які дозволяли відати, знати та від цього успішно перед діяти в межах толоки людського життя назовні. Тобто, впорядковувати подійне поле життя ще до того, як воно розгорталося в межах свого зовнішнього  запровадження. Від чого все це пішло, виникає питання?

Дію цієї сили  помітили ще трипільці у діях головного бика череди, коли він вів своїх корів на випас до лугу. Простір цього лугу він і впорядковував своїм могутнім ревінням у відповіднім образнім намірі. Від того, як було побачено, він віднаходив той горизонт, в якому нічого лихого не могло відбутися з його чередою. Саме тому образ бика – тура і був взятий слов’янством у пізніші часи за головний тотем у налаштуванні свого поля життя назовні. Бог мудрості, знання та ремісництва Велес тому і був Білим туром – биком, що випасає свою череду на Чумацькому шляху зоряного неба.

Подібна сила, як вже характерницька сила наміру людського духу, була головним здобутком козацької слави та лицарської звитяги на Січі. Великим майстром зміни та вибору самої сцени ведення бою з ворогом був Іван Сірко, провідним гаслом якого було переконання:”Нужда закон змінює“. Подібне мистецтво проглядає і у тій позиції під одиноким дубом у козака Мамая, життєве кредо якого записане невідомим автором на одній із його картин:”Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“.

Те саме приступно і будь якій людині, що осягнула свою справжність в цьому світі. Дія у образнім баченні на ментальнім рівні дозволяє їй опановувати тією силою у так званій сродній миследіяльності. Саме нею володіють святі люди Індії Садху, суфійські дервіши та шамани Півночі. Цю ж силу, свідомо чи підсвідомо, використовують всі так звані “бабки” у нас на Україні, коли лікують дітей або роблять заговір від нещасть та хвороб. Головну суть подібної діяльності визначив у свій час Лао Цзи:”Кроки справжньої людини не залишають сліду на землі“.

Значущість стану людської справжності в житті наголосив у свій час Ісус із Назарета у записах  Євангелія від Фоми:”Той, хто пізнав світ знайшовши своє справжнє, нерухоме тіло, хто пізнав себе – світ (назовні)  не вартий його. Все, що ви народжуєте в собі і те, що ви отримуєте від цього спасе вас “.

Як тут не згадати нашого великого філософа Сковороду, що у свій час визначив:”Проявлене –  ніщо, непроявлене ж є (головна) річ “. Тому мабуть у Євангелії від Дідима Фоми знаходимо ще такі пророчі рядки:”Коли ви не пізнаєте себе, тоді ви в бідності і ви сама бідність“.

Що це за тіло людської справжності про яке згадує Ісус, як про тіло “мертвої “, нерухомої назовні  людини?  Це, вочевидь, людина без титулу, як за даоською та суфійською традиціями. Це людська сутність, що несе у собі обличчя до народження, як за Рамзаєм. Це є провідним образом людської справжності та цілісності, як за первинним задумом, який існує у будь кому, – затвердив у свій час Джуан Дзи.

“Чому про це необхідно говорити сьогодні?”, – запитає вдумливий та поміркований читач.

Тому, що тут, на внутрішнім плані, лежить необхідний потенціал людської особистості, який здатен побороти ті негаразди, що були накопичені людством за еру так званого “залізного віку”. У повній відстороненості від причинної правди світу.

Без набуття своєї справжності людству в умовах глобалістичного світу не вижити. І ніякий технічний прогрес не може цьому завадити, як показують події сьогодення. Науковий світогляд потрібно розвивати саме в цьому напрямку. Так постанемо і поборемо  у тому первинному задумі, що стоїть за нашою справжністю. Світ не стоятиме без нас.

В. Чумаченко.

Творящую силу се узріли в собі.

 (Велесова книга)

Гетьман війська запорозького Богдан Хмельницький та син його Юрій іменували себе: ” Князь сарматський та Гетьман Січі Запорозької“. Виникає питання чому?  І  хто такі Сармати?

Союз  племен Язигів, Роксолан, Аланів, Аорсів та Сіраків знаходимо в історіографії ранніх часів слов’янських земель. Сармати назва тюркська і має значення воїна підперезаного мечем. І тим мечем вважався містичний меч Арея , а самі сармати за легендою беруть свій родовід від союзу войовничих амазонок зі скіфами. Але при чому тут козаки запорожці запитаєте ви?

Все починається з того меча Арея, бо воїн, що володів ним поєднував у собі силу Землі та Неба і тому був непоборним у будь якій земній битві. “Володій духом і меч буде слідувати“ , – маємо що до цього духовне кредо у самурайській традиції. Але це вже лицарська звитяга, скаже нам знаючий читач і приведе сакральний девіз у житті тих же самураїв: “ Навіть в межах одного подиху  не існує ілюзії, а є тільки шлях“.

“Але саме ця звитяга лежала у основі самої культури характерництва на Січі”, – скаже нам нащадок того  січового лицарства. “Розкриття простору Етер людського духу тут починалося з поєднання тих самих просторів внутрішнього, земного та простору  цілісного Неба.  Що і стояло за храмом Покрови  Богородиці на Січі. Саме ж християнство, як за переконанням Григорія Сковороди, веде свій початок від справжньої людини воплоті, яким був Ісус із Назарета. З цього і походила сама людська цілісність та справжність у традиції характерницької культури  Запорізької Січі. Саме вона на глибинному, ментальному плані єднала січову спільноту у одне ціле”  – зауважить він на самкінець.

Подібне поєднання у одне ціле, не зважаючи на племінну подрібненість, у сарматів чітко прослідковується у так званих родових знаках , що звалися Тамгою. Таких знаків племінного союзу Великої Сарматії наліковується більше тридцяти на відомій сарматській стелі з головою коня, що зберігається у одеському археологічному музеї. Не зважаючи на їх різноманітність, головним мотивом на них все ж є те саме поєднання Землі та Неба, у традиції воїна підперезаного мечем Арея. Те саме знаходимо і у спадкоємної від сарматів характерницькій культурі  Січі Запорозької. Де поєднання внутрішнього та зовнішнього світів народжувало характерницьку силу та лицарську звитягу, як це було згадано вище.

Виходить всі племена часів Сарматії несли у собі одну і ту ж глибинну культуру становлення  людини в цьому світі. Культура людської цілісності та справжності і проглядає в цій спадкоємній для Руси – України традиції. Тому Гетьман Січі Запорозької мав повне право називати себе Князем Сарматським та Гетьманом Січі Запорозької.

Виживання у степовій зоні на перехресті світів, в центрі якої лежало  Середнє Подніпров’я, потребувало надзвичайних  здібностей, які бралися з самої глибини сакральної людської природи. Саме про цю силу та звитягу наших пращурів говорять так звані арамейські записи у мові Русів з Середньомор’я: “Одвічно Руси мають ту силу і гримлять нею по світу”.

Виникає питання, як Сармати стали Русами?

Під навалою Готів племінний союз сарматів з часом був поєднаний   у одне вже національне утворення, виразом якого з часом стали Руси або ж Укри. Стилізований сарматський знак Землі у вигляді Трисуття, відомий на Тибеті як знак знання та мудрості, ім’я якого Трисула,  у поєднанні з цілісним Небом набув вигляду Тризуба. І коли настала необхідність карбувати свої гроші, князь Володимир звернувся саме до цього давнього знаку своєї землі. Те саме Трисуття у вигляді дерева життя по сьогодні є головним мотивом вишиванок на українських  рушниках.

Сьогодні ця давня традиція Укрів, розглядати світ у  триєдності, дозволяє вирішити питання, яке постало перед людством в кінці 20 – го та на початку 21 – го століття. Його причину сформулювала у свій час Докія Гуменна у своїх дослідженнях у книгах “Благослови мати” та “Минуле пливе у прийдешнє“: ” Мені хотілося би думати, що теперішня місія України, як центру світового вузла, знайти синтезу між духовністю індоєвропейського Сходу і індоєвропейського Заходу з їх цілком відмінними методами шукання нових ідей. Це ж не новина, що сучасний світ тих нових ідей шукає, й блудить, не може їх знайти “.

Вирішення цього питання знаходимо у визначного письменника нашого часу Олеся Бердника: ” У осягненні своєї справжності потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино став нероздільним. Як це і було у наших пращурів”.

Можемо тут знову звернутись до того знаку родової визначеності сарматів Тамги, через яку відбувалось їх загальне поєднанні з цілісним небом. Аналоги Тамги Трисула  та Тризуб від початку являють собою три світові кармічні Гуни – Тамас, Раджас і Сатва, що лежать у основі істинної традиції, причинно – пов’язаної діяльності людини на землі. Ця тріада гун в людському житті проявляється у вигляді триєдності самого людського світу де за Трипільцями та Шумерами  людина поєднує у собі  Супраментальний – божий план , план ментального дубля та фізичний план. У християнстві це відома Свята Трійця – Батько, Святий Дух та Син.  В цьому поєднанні Син на фізичному плані і набуває своєї справжності та спорідненості з світом Цілісності. Тут і розкривається сакральний зміст відомого зауваження Ісуса із Назарета: “Як що Син Божий звільнить вас, то істинно будете вільними. Віруючий у Сина Божого матиме  життя вічне “. Тільки  потрібно весь час пам’ятати, що Син Божий це сама людина у своєму справжньому прояві. Тому Тризуб, що є гербом України, це ще й знак становлення людської справжності у світовій Єдності. Чому людство з часом відійшло від розуміння цього?

Природне, інтуїтивно – образне сприйняття, це робота правої півкулі головного мозку. Господарська робота на зовнішньому плані потребувала цілковитої зосередженості та розвиненої логіко – аналітичної діяльності. Через що у так званий Залізний вік людство перейшло до включення лівої півкулі, яка ту аналітично – образну діяльність і контролює . Що разом з  виниклим посередником між людиною та Небом, у вигляді відстороненої релігійної обрядовості, зробило свою справу. Інтуїтивно – образне сприйняття разом з правою півкулею, що його обслуговувала відійшло у підсвідомість.  Але саме лівостороннє включення вже не могло впоратись з причинним характером подій і людство, як за Східним уявленням, потрапило у так зване Колесо Сансари де і перебуває по цей час.

“Ум не може бути великим ніколи через те, що те яке є дійсно великим для нього невимірно. Тому будь яка його діяльність назовні несе у житті лише скорботу” – засвідчує вже не раз згадуваний  нами Джуду Крішнамурті.

Виходить біда сучасного людства полягає у звуженім світосприйнятті,  де панує тільки зовнішнє уявлення про оточуючий людину світ. Тоді як у давні часи воно спиралося на ментальну  глибину людської сутності, яка була провідною на плані зовнішнього  життя, що і засвідчує сарматська Тамга. Адже тут розкривався причинний світ самої світової єдності з якої походила як Цілісність самого світу, так і цілісна неподільність самої людини. “Тільки Єдине має зміст … і пізнається воно через містичне богослов’я“, – у Миколи Кузанського, вчення якого лягло у основу епохи Великого відродження в Європі.

Саме від цього поєднання до людини приходила сила, знання та передбачлива мудрість життя  на плані зовнішнього світу. Онтологічний принцип сьогодення у поверненні назад у природу,  якраз і полягає у постанові людської справжності та цілісності, в якій людина стає причетною до живої етики  життя, згадуваної ще Миколою та Оленою Реріхами.

Але для цього обидві півкулі мозку сучасної людини повинні запрацювати в унісон, поєднуючи у собі два світи – внутрішній причинний та зовнішній подієвий. В цей час і з’являється згадувана вище сила духу, що є проявом вищого, супраментального плану у самій людині. Саме в цьому полягає велике пробудження людства сьогодні. Від цього енергетичний потенціал людської особистості у доторку до континуальної енергії Цілісності зростає до тієї межі, коли вона стає здатною взяти віжки своєї долі у власні руки. І мати від того щасливу долю на цім світі, як за пророчим свідченням Сковороди:”Хочеш мати щастя у житті, – спробуй довіритись долі”.

Але саме у контакті з цілісним аспектом світу, де ця його формула дійсно спрацьовує. Саме в цьому вбачається вирішення тієї проблеми, що постала перед людством у кінці 20-го століття, як що до згадуваного пророцтва  нашої письменниці Докії Гуменної.  Великі мислителі  людства знаходили подібні формули справжнього життя у своєму прозрінні, починаючи від Аристотеля та Платона, тільки ніхто з них до кінця не усвідомлював, що працюють вони у стані другої, поширеної  уваги людини до оточуючого світу. А для цього потрібна людська справжність та життя у ціліснім світосприйнятті. До цього сьогодні і йдеться.  Коли нарешті здійсниться  заклик Антуан де Сент Екзюпері до світового товариства:”Існує одна проблема, одна єдина в світі,- повернути людству духовний зміст, духовні турботи “, – визначив він у свій час те сакральне, що сьогодні стоїть перед людством.

Щасти Вам.

Радість буття рветься

у Отчий Дім.

(Ніцше)

Частина перша.

Супраментальна психологія це психологія становлення внутрішнього плану людини та її взаємодії з оточуючим світом. З точки зору суфіїв вона спирається на досвід істинної традиції, з якої ведуть своє походження всі релігійні конфесії світу. Про їх єдність та походження з одного джерела говорить і Анні Безант у своїй книзі “Єдність релігій світу”. Цей внутрішній або ж серединний шлях, шлях істинної традиції, як за суфіями та Григорієм Сковородою (бери вершину – отримаєш середину), спирається на причинну організацію поєднаного у Одне світу. Ця поєднаність формує і відповідний психотип цілісної людини, яку всі великі мислителі світу зовуть справжньою. Саме вона, у своєму дотику до Єдиного, може володіти божою, системо перетворюючою  силою. Підгледівши яку Сковорода і засвідчив у свій час:”Справжня людина і бог є одне“.

Оборона своєї землі малою силою від зазіхань з боку войовничих  азійських просторів, потребувала розкриття та заглиблення у світ внутрішнього духовного простору. Саме це давало ту незбагненну силу духу, яка тримала на відстані будь яке людське розбишацтво. Такий досвід розкриття внутрішнього плану існував на Русі ще з давніх часів у вигляді  антропоморфної пластики людського тіла. Згадаймо антропоморфні скульптури Перуна, Велеса, Мокоші, Дани та інших так званих божеств. Які дозволяли людині володіти тією дивною, все перетворюючою силою. Та сама пластика проглядає і у відомих  скіфських та половецьких кам’яних істуканах, “кам’яних бабах“. Зменшення, тамування однієї частини тіла та гротескне збільшення другої, лежало у основі цієї практики виведення назовні сили внутрішнього, супраментального  плану людини.

Щоб нею володіти потрібно було зайти на той внутрішній простір, опанувати його. Така практика опанування так званого нагвального простору, як за Карлосом Кастанедою, якщо не відходити далеко від антропоморфної форми, проглядає у Стоунхенджі , кільцевому кам’яному святищі на землі Англії.

Тут, встановлені по колу кам’яні брили, вочевидь є стилізацією самого людського тулуба. Зосередження уваги  на такій антропоморфній формі з центру святища, у поєднанні зовнішнього та внутрішнього і розкривало згадуваний вище темний, нагвальний  простір. Це був план первинного причинного формування зовнішнього світу,  в якому будь яка людська особистість ставала “рівною всім і кожному окремо але по духу їй не було рівного на землі“, як за старим характерницьким заповітом. Саме це проходження на внутрішній простір і єднало козацьку спільноту у одне ціле, якому назовні не було противаги. Саме з цього розкритого внутрішнього простору, простору розкритого духу Етер і постає твердість та незламність духу кожного українця, це його головна визитівка.

Тому на Січ міг прийти будь хто, будь якої національності, у цьому, вже  характерницькому котлі і відбувалося формування людської справжності, де всі  ставали єдиним цілим. Саме на цьому і сформувалася та постала українська нація, як перш за все козацька, характерницька нація, яка далеко випередила в цьому інші національні утворення.  Саме це є провідною темою у творчості Олеся Бердника, що стоїть на витоці відновлення тієї традиції в Україні.

Сьогодні, завдячуючи розвитку евристичної стелі абстрактного мислення,  означений перехід починається з усвідомлення подвійної природи людини, кроки та рішення якої у житті назовні продукуються на внутрішнім, причиннім плані.

Постанова такого бачення, знімає скляну непорушну відстройку що до зовнішнього у фізиці людського тіла. Через що постає можливість поєднання внутрішнього та зовнішнього планів у одне ціле на волі, в нестаціонарному просторі – часі слабкої метрики. Точно як за давньою характерницькою традицією:”в цьому світі потрібно бути “, тобто існувати насправді в тому світі, що є, що існує тут і зараз. Навіщо?

Щоб знати його причинну правду з усвідомлення якої до людини приходить сила та справжнє життя на волі. Бо світ збудовано на правді якою є сам, стверджували характерники  Січі.

Що для цього потрібно сьогодні? Згадати про закон живої етики, про  “закон всередині“, відмічений у населення Середнього Подніпров’я ще грецьким дослідником Геродотом. З якого постали лицарські традиції формування характерництва на Січі та зрештою усвідомити той “Отчий закон” на якому тут стояло звичаєве  Січове право. Братство характерників  якої, за Олесем Бердником, є тим казаном з  якого врешті і постала українська нація.

Отчий закон, це те, що є внутрішнім усвідомленням живої етики і тому його не можливо якось  виписати назовні, скаже нам будь хто з вченої читацької аудиторії.

Але ми спробуємо, залучивши для цього науковий аналіз. Адже про нього говорили і говорять всі великі адепти світу починаючи з Ісуса із Назарета, провідної фігури у християнському світі. Вчення якого продовжило звичаєву відичну культуру становлення людської справжності на Русі, через що його від початку гностичне вчення і було прийнято  у вигляді двоєвірного синкретизму. Ось те сакральне, що він озвучив у свої проповідях.

“Я прийшов не порушити Закон, а виконати Закон. Я прийшов прибавити до Закону Отчого волю Сина, відновити викривлений закон причинності, в ущербному законі смерті – Отчий Закон життя”, – засвідчив він у свій час.

Як, у який спосіб постає питання?  Маємо на те його відповідь:”Як що Син божий (цілісна людини, що є у кожному) звільнить вас, то істинно будете вільними. Віруючий в Сина має життя вічне“,- проголосив він.

Виходить Отчий Закон потрібно шукати на шляхах сходження до тієї людської справжності. Що ми маємо з цього приводу у світовій езотеричній практиці?

Ось що говориться у “Книзі Золотих Правил” Тибету записаної Блаватською: “Бажай тільки того, що народжується в середині тебе. Шукай шлях все більш занурюючись в себе. Живи ні в сучасному, ні в майбутньому,  живи тільки у вічності“.  І далі в тій же книзі  знаходимо сакральне:” Ти не можеш йти по шляху, не ставши сам шляхом“, тобто людиною волі яка існує на волі, як за оріями у нашій давній традиції.

На тому серединному шляху життя будьте Перехожими, радить Ісус із Назарета.

Зустрічай схід і проводжай захід Сонця, бо інакше життя втрачає свій зміст, – закликає давня рахманська практика. Тобто, живи в природі і з природою нероздільно. Чому? Бо саме там, на рівні живої етики з  таємних кордонів тчуться килими людської долі, запевняє Олена Реріх.

В пошуку людської справжності даоси проголошують:” “Ти не цей, ти той. Кожна людина має своє обличчя до народження. Справжня людина – це людина без титулу “, – запевняють вони. Тобто внутрішнє Я в людині окреслено її ментальним образом існуючим на тонкому, непроявленому плані. І саме той образ насправді веде шлях людського життя у причинному полі Цілісності.

На цьому шляху знання, усвідомлення та дія повинні бути поєднаними у одне, стверджує  Григорій Сковорода. Тобто, щастя у житті це уособлення себе у своєрідній Нірвана Кальпа Самадхі того буття, яке і є нею на Волі у непроявленім, як за Східним вченням.

Частина друга.

                   Отчий Закон або ж Орова Криниця

                             у відичній культурі русів

У вище згаданому  і проглядає той Отчий Закон, який ми  бажаємо нарешті усвідомити, шановний читачу. Життя людське, як це слідує з вище приведеного, у своїй справжності стає слідуванням причинній правді того закону. Подібне слідування в житті нам знайоме, ми слідуємо тій причинній   правді всередині на рівні чуття, коли діємо назовні, ходимо по землі , плаваємо у воді, керуємо будь яким апаратом  на землі, чі у повітрі. Коли ж відходимо від того внутрішньо усвідомленого закону рівноваги з зовнішнім, ми цю здатність своєї успішної діяльності губимо. Те саме з причинною правдою світової Цілісності, з якою ми або взаємодіємо у своєму усвідомленні, маючи від того силу та вправність у подоланні шляху свого життя або не взаємодіємо, будучи відлученими від того. Це знання і цей закон виникають у прямому, кінестетичному контакті, що відбувається під час входження на внутрішній, цілісний план. Адже саме там існує необхідна нам причинна правда живої етики у дотичності до якої і тчуться килими людської долі, як за Оленою Реріх.

Тому розкриття простору духу Етер і стає головним у настановах на праведне життя у Отчому Законі. Подібні настанови, як канони станів справжньої людини, можемо знайти у давньому орійському манускрипті, відомому сьогодні як рукопис Войнича.

У рукописі Войнича на кожній сторінці існує записане сповіщення від гностичного провидця  орійського відичного правовір’я або ж православ’я. Православ’я – як похідний термін, вочевидь веде своє походження від прославлення Прави, тобто тієї самої Цілісності про яку згадував ще Аристотель. У всих цих сповіщення, або ж свідченнях орійських гностиків, присутній шлях істинної традиції як за суфіями та виписані концептуальні положення виходу з тієї життєвої скрути, в яку людина потрапила через хозарське відступнічество у сліпій вірі. Де Око Боже стало посередником між людиною та Небом.

Ось що лежить у самій основі того орійського спадку, який ми маємо від давніх часів у перекладі письменниці Вікторії Галєх в українській абетці, як за ключем Джона Стойка.

 «Потіша воля одна у межі».

«По волі каже суть віри».

«Вість гола — се вість волі».

 «Суть в степу свята на волі ж».

«Воля та на волі, вість волі пана, де гола віра».

«У Ора була одна віра — се суть божая».

Те саме знаходимо в іншого провидця:

«У Ока божия (справжнього) одна віра ж гола».

«По путі Ока божия — Око голе каже святу волю».

«Суть нашу однині коща покаже. Одне тіше — совість одна на віки».

«Вість не коса пану каже — світ горя (у людському відступничестві) попусту несе зло».

«Одне ж — Одне каже і потіша. По віку ж у степу каже, де пан віду понесе».

«Суть не коса по степу ж».

Орії мали єдиний світогляд і єдину культуру спілкування з Цілим за межею антропологічного бар’єра — по «голому». Їх провидчі настанови, що вже вочевидь відносяться і до нас, можемо знайти у таких записах:

«Однині суть понови і Око бозі (пуста віра у хозар) паде».

«Се Одне у межі віри, сю суть нині ж понове коща».

«Пану Око голе волю несе».

 «Воля вела волю пана ж. Совість повела по віді віру ж».

«Совість упова по віку, де упова пові Одне ж, пада віра і жиє».

Як бачимо, ніякого кодування в рукописі Войнича не існує, просто це  “вища школа” для того рівня свідомості, що панує сьогодні. Тут необхідна відповідна освіта у езотеричній культурі та знання її законів і більше нічого. Щоб цей рукопис вільно читати мабуть ще потрібно бути українцем, бо це дуже старе але наше українське письмо. Подібні записи орійських гностиків можливо знайти на Близькому Сході у так званих “арамейських записах” у мові русів. В тій же абетці старого українського письма можливо прочитати записи етрусків на кам’яних пам’ятках їх пори, як це засвідчив у своїй книзі Олександр Олійник.

З тих свідоцтв орійських гностиків, записаних у прямому доторку до причинної правди розкритого простору другого Неба і беруть свій початок канони станів. Всього їх можливо виділити десять, з яких необхідний перехід до нового, поширеного світогляду вочевидь забезпечують перших п’ять.

Перше правило або ж канон справжньої віри у істинній традиції  за оріями лунає так:

1.Віра по вірі ж. Віта божиє по волі і по вірі ж.

На другому рівні стоїть канон волі:

2. Воля на волі. Маєш волю, живеш своїм життям.

Третій канон проголошує необхідну міру у тому    проходженні на внутрішній план:

3. Помалу свою власну мету носи. Май міру по волі і         по вірі.

Четверта настанова несе у собі закон межі.

4. Суть межі Ока божого по вірі.Тому у віру вірува.

До дії п’ятого закону можемо віднести канон совісті:

5. Совість несе по вісті  те божиє, совість віри упова      і жиє.

На шостому місті постає  усвідомлення мети:

6. Вість по волі мету пише.

Сьомий канон це сполучення з Єдиним Одним:

7. Путі боре Одне ж, вище пише Ока віру.

Восьмим законом є закон пізнання сущого:

8. Святе божиє у суті ж. По віку Око каже суть кощі (душі).

У дев’ятому каноні розкривається природа життя справжньої людини:

9. Вища то межа, де ви зажиє.

У десятому законі проголошується стан досягнутої святості.

10. Де мета по вірі, свято ви зажиє. Ока суть ви божая. Ока ви буле святе ж.

Відповідно до наведених вище настанов – заповітів можемо сформулювати і назви канонів:

1. Канон віри                   «віра по вірі ж»
2. Канон волі                     “воля на волі велика ж”
3. Канон межі                  «межа по волі і по вірі»
4. Канон міри                 « май міру по волі і по вірі»
5. Канон совісті               «совість пише і каже»
6. Канон мети                  «мета божая вища ж»
7. Канон ведення            «вище пише Ока віру»
8. Канон пізнання сущого «святе божиє у суті ж»
9. Канон життя у вищому «вища та межа, де ви             зажиє»
10. Канон святості    «Свято ви зажиє, Ока ви суть                 божая».

Чому саме канони або ж закони, а не щось інше? Тут ми, вочевидь, торкаємося законотворчого аспекту світу, де слово й діло не розходяться між собою і все носить від того законоутворюючий характер.

Природно постає питання, а що відбувається коли того проходження до правди неба у істинній традиції, як за оріями та суфіями, вже не існує?

Коли таємний закон, що керує всякою живою твариною, як за Сковородою, губиться?

Тоді і виникають відомі Десять заповідей, закони Хамурапі у Вавілоні, закони Ману в Індії і багато інших писаних  законів, що скеровують людське життя.  Але всих аспектів його вони принципово охопити не в силах. І тоді відбувається те, що ми маємо сьогодні. Де людина полишена своєї початкової величі та щасливої долі на цім світі. І ми починаємо розуміти Ісуса із Галілеї: “Така велич скніє у такій убогості “, –  зауважив він.

Знаємо тепер чому.

“А яке відношення всі ці згадані вище канони мають  до Січового права, що панувало на Січі?” – може виникнути питання у нашій читацькій аудиторії.

Справа в тому, що означені канони перехідні. Вони є сходинками, які ведуть до відповідного розкритого стану людської свідомості. Коли ж те настає і людина, за образним висловом  Сходу, входить в потік становлячись Архатом, потреба в них зникає. Так само, як зникає потреба у сходах Іакова у християнстві та у Велесових колах у рідновірстві, коли людина вже опановує  сутнісний план свого життя на волі.

На Січі той внутрішній, нагвальний простір розкривався під Покровам Богородиці, що бере своє походження від образу давньої Праматері Світу, головного мотиву на вишиванках в Україні від давніх часів. Саме тому і стояв на Січі храм Богородиці і ніякий інший.

“Все це має своє походження від слов’янської Нави – Великої Ночі, що породжує все і яка забирає все до себе у кінці  життя”, – зауважить нам знаючий  читач і це буде близьким до правди. Мабуть тому Січове право, не зважаючи на свою суворість і мало честь великую, як за свідченням Яворницького.

Хтось скаже, що сучасна суспільна людина дуже далеко відстоїть від того всього. Але практика показує, що як тільки означений вектор сходження береться за головну парадигму, в людському житті  починають зникати негаразди. Мабуть тому, що вітрила судна, капітан якого не знав раніш порту свого призначення, нарешті починає надимати супутній вітер. Як що брати до уваги відоме зауваження Луція Сенеки.

Щасти Вам.

В. Чумаченко.

“Бери вершину і матимеш середину”.

 ( Григорій Сковорода)

Серединний шлях відкривається коли опановується світ позаантропного буття де людина стає повною і цілісною, вже володіючи поширеним сприйняттям світу. Наукова езотерика говорить, що подібне відбувається разом з включенням третьої сигнальної системи та припиненням внутрішнього діалогу між людиною та зовнішнім світом, на який спирається апріорне, суб’єктивне мислення. А до того:” Не усі ви є“, – говорять орії в рукописі Войнича. На тому переході у позаантропне буття на ментальному плані  дві натури за Сковородою, або ж природне і людське за китайським філософом Чжуан Цзи, зливається воєдино, виводячи у світ справжню, цілісну людину. Чим вона відрізняється від лише зовнішньо орієнтованої особистості?

Підсвідоме ведення у  житті пересічної людини стає усвідомленою реальністю її буття. Підсвідомий світ, це світ тонких взаємодій, що існує в слабкій метриці цілісного світу і спирається на його причинну пов’язаність. Миследіяльність , за межею позаантропного буття на плані цілісності, стає спорідненою діяльністю. Через що континуальна енергія горизонтів цілісного світу стає доступною людині у її реальнім житті. Яке від того стає слідуванням  тій істині буття, яка панує у еволюційнім розвитку цілісного світу, до еволюції якого вона стає причетною вже і на свідомому рівні.  За переконанням Сковороди людина в цей час знаходить бога у собі, через ту силу впливу на довколишнє, яку вона стає здатною продукувати, ставши частиною цілісного світу у своїх поведінкових налаштуваннях назовні. Її сродна, причетна до енергії цілісного світу миследіяльність, стає засобом її життя. “Сидить козак в кобзу грає, що задума – все те має“, – знаходимо на одній із картин козака Мамая відоме народне повір’я щодо цього.

Для сучасної людини, орієнтованої виключно на зовнішнє світосприйняття, все те здається дивом. І дійсно, речовинний світ в якому вона живе не має всього  того, що охоплює світ живого на тонкому, непроявленому плані. Жива матерія тим і відрізняється від речовинної, що має свій енергетичний витік з зовсім іншого зрізу довколишнього світу. Цей внутрішній світ першопричинний і організований у одне цілісне запровадження у нестаціонарнім просторі часі слабкої метрики тонкого плану Всесвіту. Він є організованим цілим у детерміново пов’язанім просторі часі.  Всі великі філософи та вчені у своїх пошуках головної змістовності оточуючої реальності  доходили до цього.

“Тільки ціле має зміст“, – говорить Гегель, вслід за Миколою Кузанцем, кардиналом римо – католицької церкви, філософія якого стоїть за великою епохою Відродження.

У третім повороті колеса Дхарми у Варджаямі в буддизмі констатується:”Досягнення досконалості та повноти поєднання двох протилежностей, що відкривають шлях до усвідомлення світової цілісності у самій людині”.

“Щоб зробити сродну миследіяльність можливою, багато чого потрібно зрозуміти через її поєднаність з Єдиним”, – говорить Платон. Чому це так важливо, виникає питання?

“Поєднання енергії цілого Одного з людською миследіяльністю веде до сродної праці за якою стоїть успіх у житті”, – зазначає наш великий філософ Григорій Сковорода.

Знову ж таки постає питання – чому? Мабуть тому, що зникає морока багатовекторності життя на зовнішньому плані, де постійно існує питання – бути чі не бути. Натомість приходить життя, яке стає слідуванням тій впорядковуючій божій силі, що розлита в довкіллі.

Так постає людська справжність та повнота. “Справжня людина і бог тотожні є”, – проголошує Сковорода, вгледівши цю впорядковуючу силу цілісної людини. Те саме говорить і Чжуан Дзи стверджуючи, що “коли природне і людське не перемагають одне одного на світ з’являється справжня людина”. Таку особистість великий китайський філософ називає перед народженою. За Рамзаєм у даосів це людина без титулу, тобто це не ремісник, не землероб, не купець, не володар, а сама людина по самій своїй природі.

“Потрібно щоб живий дух людини і природи злився воєдино, став нероздільним“, – розкриває сторінку втаємниченого життя людини Олесь Бердник. “Як це взагалі може бути?”, – запитає тут будь хто.

Прохід до того єднання йде через адаптацію до патерну умов ареалу проживання, – стверджує у своїй фізиці живого Фрітьоф Капра. “В своїй хаті своя правда, своя сила і воля“, – те саме засвідчує наш великий кобзар Тарас Шевченко.

“Як це практично здійснюється?”, – виникає питання. “Пізнайте істину і вона зробить вас вільними“, – говорить Григорій Сковорода вслід за Ісусом із Назарета, якого він вважав: “Справжньою людиною у істинній плоті“.  

“Воля на волі, а ви що ж?. Пусто ви живете і пуста ваша совість божа, не те несе, що є у світі і пита нас“, – знаходимо у оріїв в рукописі Войнича. Все це стає можливим на шляху життя в якому людина повинна до самої себе дорівнятись, – знаходить ту необхідну формулу людського становлення Леся Українка.

Виходить, що осягнення своєї справжності є звичаєвим для української культури. Звідки походить та звичаєвість, виникає питання?

“Маємо відати і знати обаполи тирла“, – говорять наші пращури зі сторінок Велесової книги. Те відання слідує через канал божої совісті, який розкривається в людині на волі, – стверджують орії у своєму рукописі.  Хто такі орії?

Вони від землероба Каїна, який чомусь вбив Авеля. Навіщо так узаконено, ще й у релігійному каноні?  Щоб принизити землеробську культуру і наперед вивести азійську добувну артіль, сталкінг якої у довколишнім більше підходив для узурпуючих владу правлячих кіл давнього світу. Бо правда оріїв землеробів було тим, що “по можній кості б’є“, – за свідченням того ж рукопису оріїв.

Ера економічного, добувного віку, що від цього почалася, винищила всі духовні надбання людства, породивши жахи людського цинізму у егоцентричних спрямуваннях тотожних тваринному світу. Саме про цю велику біду людства у техногенну еру так званого “залізного віку” і говорить Антуан де Сент Екзюпері у своєму відомому пророчому свідченні:”Існує одна проблема, одна єдина в світі – повернути людству духовний зміст, духовні турботи “, зауважує він.

Серединний шлях це шлях цілісної людини, який йде у своєрідній біфуркаційній зоні між речовинним та тонким планами світу. Це і є та висота, яка є справжнім шляхом у людському житті. “Бери вершину і станеш посередині“, – розкриває сакральне у серединному шляху  Григорій Сковорода. Чому?

Бо по самій своїй природі людина в середині себе має той причинний божий світ, як за свідченням великого адепта світу Ісуса із Назарета, що у свій час пророче зауважив:”Царство боже в середині вас”. Тобто звів пантеїзм, – бог у оточуючому довкіллі та в самій людині, на вершину філософської думки. В чому пішов проти храмових релігій. За що і отримав Голгофу. Його розп’яли на хресті, плюнувши на людську справжність та і на сам хрест, на якому ту справжню людину  було розп’ято.

В чому полягає головна важливість серединного шляху?

Адаптація до патерну умов ареалу життя надає ментального, знакового налаштування, з якого постає резонуючий зі світовою цілісністю образ, через який і здійснюється контакт людини на внутрішнім плані з причинним полем енергій. В цій відстройці і стає можливою резонуюча взаємодія людського енергокомплексу через відповідні енергетичні ланцюги з зірками, планетами та стихіями, як за Перепиліціним у його “Філософському камені”. У дослідженнях Перепиліцина кожні дві години на добу, організм людини у відповідних циклах життєзабезпечення, бере енергію світової цілісності  через зміну добової активності систем своїх внутрішніх органів  З цього і постає та жива етика, якій слідує не тільки організм людини, а і весь тваринний та рослинний світ довкола  неї.  Саме про цей “закон всередині” говорить Ісус із Назарета, що йде від “отця“ і який він прийшов затвердити. Без якого, навіть виноградна лоза не дасть сподіваних плодів і буде викорчувана, знаходимо його свідчення у Євангелії від Фоми з цього приводу.

Кожен природний етнос теж несе у собі той закон всередині. Саме його запримітив Геродот у населення Середнього Подніпров’я коли відвідував наші землі. Від того закону всередині та резонуючого ментального образу, що стоїть за ним і постає ментальність будь якого народу. Саме звідси народжується англієць,француз, німець, китаєць, японець та багато інших титульних етносів. Там ви не знайдете наполовину француза, наполовину німця чи наполовину англійця. Чому? Певно тому, що в природі існує тільки цілісне одне, що зветься справжньою людиною, яка і стоїть у основі зазначених націй. Від того вони і тривкі в часі і не підлягають зміні у самих бурхливих хвилях так званого цивілізованого суспільства.

Все, що має відміну від цього у глобалістичних тенденціях техногенної ери, являє собою так звані технічні або ж політичні нації. Які купно утримуються лише на вигоду існуючого дня, переслідуючи насамперед економічні чинники. Для чого створюються високі договірні відносини, своєрідний високий договорняк, утворений на вигоду дня. Все це, якщо не підперто жорсткою вертикаллю влади або великими грошима,  швидко розпадається. Бо у  основі технічних націй лежить картельний договір підпертий ззовні відповідним ідейним завантаженням та релігійним шумовим фоном по відповідній обробці населення.

Виходить що там, де немає титульного етносу, немає і нації, а від того і справжньої держави, що клопочеться про своє населення у першу чергу. А що є?  Є узурпуючий владу клановий розподіл багатства, яке виробляє суспільство, в якому справжній людині немає місця.

Відлучення від причинної правди світу полишає людину духовної сили та міці у протистоянні життєвим негараздам. Звідси і виникає безліч хвороб, що атакують техногенне суспільство. Тут панує те, що можливим було б назвати парадоксом Ганемана, коли на думку родоначальника гомеопатії нестача духовної сили веде до невірних думок, з яких постають невірні рішення та фальшиві справи у житті. Від цього саме людське життя стає пустопорожньою справою, яскраво описаній у Святім письмі:

“Тай що людина має за свій короткий вік на землі? Бо всі її дні – муки, а смуток – робота її, тож марнота все це … Багато є речей, що ту марноту примножують, але яка користь від них для людини?  Бо хто знає, що добре людині в житті за небагатьох днів марного життя її ? ”

Промовисто, чі не так?

Що потрібно робити? Відроджувати спрямовані на становлення справжньої, цілісної людини орійські вірування. В основі яких споконвічно стояло і стоїть дотичне до цілісного світу орійське ведичне правовір’я або ж православ’я. Ця внутрішня  релігія знання однакова для всього людства, не зважаючи на расові, національні та релігійні розбіжності назовні. Бо світова цілісність на всих одна, як і природна жива етика, що походить від неї.

Щасти Вам.